Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Форми, типи і методи організації виробництва

Організація виробництва є системою заходів, спрямованих на ра­ціональне поєднання праці з речовинними елементами виробництва, знаряддями і предметами праці. Ця система заходів, крім того, спря­мована на оптимальне поєднання виробничих процесів між собою в просторі й часі і на цій основі - на підвищення ефективності виробни­цтва. Розрізняють форми організації суспільного виробництва, типи організації виробництва та методи організації виробничих процесів.

До форм організації виробництва в цілому належать концентрація, спеціалізація, кооперація і комбінування. Концентрація є процесом зосередження виготовлення продукції на обмеженій кількості під­приємств і в їхніх виробничих підрозділах. Рівень концентрації за­лежить, передусім, від обсягу випуску продукції, величини одинич­ної потужності машин, агрегатів, апаратів, технологічних установок, кількості однотипного устаткування, розмірів і числа технологічно однорідних виробництв. Для вимірювання рівня концентрації вико­ристовуються показники обсягу продукції, чисельності працівників, а в окремих галузях - вартості основних фондів.

Під спеціалізацією розуміється зосередження на підприємстві і в його виробничих підрозділах випуску однорідної, однотипної продук­ції або виконання окремих стадій технологічного процесу. Розрізняють технологічну, предметну та подетальну спеціалізацію. Технологічна спеціалізація - відособлення підприємств, цехів і ділянок з метою ви­конання певних операцій або стадій виробничого процесу (наприклад, 242 прядильні, ткацькі і обробні фабрики в текстильній промисловості). Предметна спеціалізація передбачає концентрацію виробництва на підприємстві (в цеху) повністю готових видів продукції (наприклад, мотоциклів, велосипедів, хлібопродуктів тощо). Подетальна спеціалі­зація є різновидом предметної, заснована на виробництві окремих де­талей і частин готової продукції (моторів, підшипників тощо).

У практиці діяльності підприємств часто поєднуються всі форми спеціалізації: заготівельні цехи і дільниці побудовані за технологіч­ною ознакою, обробні - за детальною, складальні - за предметною. Для вимірювання рівня спеціалізації підприємств і його підрозді­лів використовуються такі показники: частка основної (профільної) продукції в загальному обсязі виробництва; кількість груп, видів і типів виробів, які випускаються підприємством; частка спеціалізо­ваного устаткування в загальному його парку; кількість найменувань деталей, які обробляються на одиниці устаткування; кількість опера­цій, що виконуються з розрахунку на одиницю устаткування, тощо.

Передумовами підвищення рівня спеціалізації є стандартизація, уніфікація і типізація процесів. Стандартизація встановлює суворі норми якості, форми та розміри деталей, вузлів, готової продукції. Вона створює передумови для обмеження номенклатури продукції, яка випускається, та збільшення масштабів її виробництва. Уніфі­кація припускає скорочення існуючого різноманіття в типах кон­струкцій, формах, розмірах деталей, заготовок, вузлів, матеріалів і вибір з них найбільш технологічно та економічно доцільних. Ти­пізація процесів полягає в обмеженні різноманітності виробничих операцій, розробленні типових процесів для груп технологічно од­норідних деталей. Проте слід мати на увазі, що реалізація розгля­нутих передумов спеціалізації не повинна погіршувати споживчих властивостей готової продукції, зменшувати попиту на неї.

В умовах конкуренції в ряді випадків привабливішою для підпри­ємства є диверсифікація виробництва, яка допускає різноманітність сфер діяльності за рахунок розширення номенклатури продукції. Спеціалізація на випуску обмеженого асортименту продукції, орієн­тованого на задоволення чітко визначених потреб ринку, властива відносно невеликим за розмірами підприємствам.

Кооперація передбачає виробничі зв’язки підприємств, цехів, ді­лянок, які спільно беруть участь у виробництві продукції. В її основі лежить подетальна і технологічна форми спеціалізації. Внутрішньо­заводська кооперація виявляється в передачі напівфабрикатів з од­

Них цехів в інші, в обслуговуванні основних підрозділів допоміжни­ми. Вона сприяє повному завантаженню виробничих потужностей і ліквідації «вузьких місць», забезпечує поліпшення результатів діяльності підприємств у цілому. До основних показників, що ха­рактеризують рівень кооперації, належать: частка деталей і напів­фабрикатів, отриманих по кооперованих постачаннях, у загальному обсязі продукції, яка випускається; кількість підприємств, що коо­перуються з даним підприємством; частка деталей і напівфабрика­тів, які поставляються на сторону, тощо.

Комбінування — це з’єднання на одному підприємстві вироб­ництв, іноді різногалузевих, але тісно пов’язаних між собою. Комбі­нування може мати місце:

• на базі поєднання послідовних стадій виготовлення продукції (текстильні, металургійні й інші комбінати);

• на основі комплексного використання сировини (підприємства нафтопереробної, хімічної промисловості);

• при виділенні на підприємстві підрозділів з перероблення відхо­дів (підприємства лісової, шкіряної й інших галузей промисловості).

Показниками, які характеризують рівень комбінування, є кіль­кість і вартість продуктів, які одержуються з вихідної сировини, що переробляється на комбінаті; частка сировини і напівфабрикатів, які переробляються в подальший продукт на місці їх отримання (на­приклад, чавуну в сталь, сталі в прокат); частка побічної продукції в загальному обсязі продукції комбінату тощо.

Організація виробництва на підприємстві - форма одиничного розподілу праці. Розрізняють такі рівні організації виробництва на підприємстві:

1) організація виробництва на робочому місці - оптимальне по­єднання засобів праці, предметів праці, робочої сили;

2) внутрішньоцехова організація праці - пов’язана з організацією праці на дільницях та організацією праці між дільницями;

3) міжцехова організація виробництва - організація виробничих процесів, які виконуються цехами, спрямована на функціонування їх як єдиного цілого.

Виділяють три види організації виробництва:

• поелементний - усі елементи виробничого процесу повинні відповідати один одному, що є вихідним моментом його організації;

• просторовий - пов’язаний з певним рівнем організації цехів і ділянок та відповідним рівнем виробничої структури підприємства;

• часовий розріз організації виробництва - оптимальне поєднання в часі початку і закінчення окремих виробничих процесів, пов’язаних між собою.

Ступінь спеціалізації і масштаб випуску продукції визначають тип організації виробництва, а ступінь дотримання основних прин­ципів раціональної організації виробничого процесу характеризує метод організації виробництва. Розрізняють такі методи організації виробничого процесу:

• потоковий;

• партіонний;

• індивідуальний.

Крім методів організації виробничого процесу потрібно розріз­няти тип організації виробництва, до яких належать:

• масове;

• серійне;

• одиничне виробництво.

Між методами організації виробничого процесу і типом організа­ції виробництва існує взаємозв’язок:

• масовому типу організації виробництва відповідає потоковий метод;

• в умовах широкої номенклатури продукції, яка випускається, використовується серійний тип організації виробництва, якому від­повідає партіонний метод. Серійний тип має три градації: велико - серійне, середньо серійне і дрібносерійне виробництво;

• одиничному типу організації виробництва відповідає індивіду­альний метод.

Найбільш економічний - масовий тип з потоковим методом ор­ганізації виробництва. Найпоширеніший - серійний тип і партіон­ний метод організації виробництва.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru

WordPress Video Lightbox