Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

САМОРЕГУЛЮВАННЯ і ПЕРЕДАЧА ПІДПРИЄМНИЦЬКИМ ОБ’ЄДНАННЯМ НИЗКИ ДЕРЖАВНИХ ФУНКЦІЙ

Володимир ДУБРОВСЬКИЙ,

CASE Україна

• види саморегуляції

• коли саморегуляція працює

• принципи успішної саморегуляції

• коли саморегуляція доречна з точки зору суспільства

• висновки для малого бізнесу в Україні

Низка проблем, відомих як «провали ринку», потребує певного стороннього втручання у роботу вільного ринку, в тому числі у виг­ляді регуляцій. Така регуляція істотно збільшує витрати на ведення бізнесу. При цьому вартість дотримання регуляції складається з:

- вартості власне виконання вимоги (наприклад, виготовлення продукції відповідно до вимог безпеки), яка зумовлена технічними факторами і не залежить від способу регуляції; та

- вартості адміністрування - витрат на проходження процедур і перевірок.

У 2008 році в Україні, за оцінкою МФК, тільки останні становили 8,2 млрд. гривень, або 0,86% ВВП. До них треба додати вартість утри­мання відповідних державних структур коштом платників податків. Отже, загальна ціна адміністрування регуляцій наближається до 1% ВВП країни.

Широкі та узагальнюючі міжнародні порівняння провести важко, оскільки у загальновідомому рейтингу Doing Business порівнюються вартість і складність отримання дозволів тільки на одному прикладі (будівництво), причому окремо враховуються прямі матеріальні витрати і час очікування, але не враховуються час і витрати праці на підготовку документів, спілкування з державними органами тощо, а також неофіційні платежі, що становлять чималу частку ви­трат в Україні. До того ж, вартість часу в різних країнах порівняти доволі складно, особливо якщо йдеться про час очікування. Водно­час методику, за якою проводилася наведена вище оцінка в Україні (так звана Standard Cost Model[5]), МФК розробила і рекомендувала для використання, але на сьогоднішній день не застосовувала для міжнародних порівнянь.

Окремі уряди розвинених країн (що можуть собі дозволити доволі коштовні дослідження та дійсно опікуються покращенням ділового клімату) повідомляють розрізнені дані про свої країни. Так, в Австрії 2006 року адміністрування регуляцій та інформаційна звітність коштували бізнесу 4,3 мільярди євро, що становило 1,6% ВВП[6]; а в Данії, за останніми даними, розрахована за методикою SCM вартість адміністрування регуляцій сягнула 23,336 мільярди крон на рік [7] - 0,7% ВВП.

Отже, за всієї умовності співставлення цих цифр (напри­клад, австрійські дані враховують також вартість звітності), мож­на стверджувати, що українські показники не є захмарними за європейськими мірками. Але треба зважити, що країни ЄС у бага­то разів заможніші за Україну, отже можуть собі дозволити більш коштовні регуляції. При цьому, експерти усього світу сходяться на тому, що економіка ЄС втрачає конкурентоспроможність передусім через зарегульованість і надмірний адміністративно-податковий тиск на бізнес. Відповідно, в самому ЄС такі показники вважають неприйнятними і наполегливо працюють над скороченням витрат. Та ж Данія, наприклад, з 2001 року скоротила свій показник на 25% в абсолютних цифрах. Такий же прогрес в Україні міг би заощадити для суспільства ресурси, співставні, скажімо, з державними витра­тами на науку.

Чи можна істотно скоротити ці непродуктивні витрати? Треба зважити, що на сьогодні в Україні регуляторну функцію здійснює майже виключно держава. З огляду на дуже низьку порівняно з країнами ЄС спроможність нашої держави - на рівні країн «третього світу»[8], держава мала б відігравати скромнішу роль. Але традиційно (з часів СРСР) її роль є надмірною і наразі набагато перевищує її спроможність. Це відбувається тому, що державні органи та окремі службовці мають сильні стимули до розширення регулювальних повноважень, збільшення дискреції, підвищення вимог і загальної обтяжливості регуляцій та ускладнення процедур.

В усьому світі бюрократія має тенденцію до розширення своїх повноважень шляхом доведення нібито необхідності у розширенні регуляцій заради закріплення за собою робочих місць і доходів. В Україні, з огляду на високу корумпованість дозвільних і контро­льних органів, йдеться навіть не про зарплати чиновників, а про багатократно сильніші інтереси. До того ж, цей тиск недостатньо врівноважений протидією підприємців через слабку організованість останніх, а також зацікавленість зрощених із владою бізнес-структур і тих, що успішно пристосувалися, у збереженні обмежень на доступ до ринків, адже такі обмеження підтримують їхню ринкову владу. Тому розвиток недержавних схем регулювання, з можливою пере­дачею їм низки державних функцій, є перспективним стратегічним напрямом покращення ділового середовища. Це навряд чи істотно зменшить вартість дотримання регуляцій, але може суттєво зни­зити адміністративні витрати самих підприємців та заощадити на утриманні відповідних державних структур.

Головною перевагою саморегуляції є менша обтяжливість: адже можна очікувати, що у більшості випадків підприємці не будуть самі собі встановлювати зайві вимоги та штучні ускладнення для дотримання регуляцій. Крім того, контроль з боку колег по бізнесу може бути більш дієвим, особливо зважаючи на притаманні Україні традиційну ворожість до держави та кругову поруку в обходженні встановлених нею обмежень. Фахівці галузі краще за державних службовців знають, на що саме дивитися; можна також очікувати на їхню меншу корумпованість і кращу підзвітність.

Втім, саморегулювання має обмежену сферу застосування та несе певні ризики. Головною проблемою саморегуляції (в чисто­му вигляді, без поєднання з державним примусом) є обмежена відповідальність порушників. Оскільки монопольне право на засто­сування сили і примусу належить державі, санкції саморегульова­них організацій зводяться до штрафу (який, втім, теж стягується че­рез суд), виключення з організації та/або завдання шкоди репутації фірми-порушника. Останнє може бути дієвим здебільшого на тих ринках, де споживачі встановлюють довготермінові стосунки з про­давцями або зберігають вірність брендам. Тому саморегулівним організаціям зазвичай не передають державні функції контролю та ліцензування щодо діяльності, яка створює значні та безпосередні ризики для життя і здоров’я людей.

Основним ризиком саморегуляції, особливо в умовах України, є небезпека перетворення саморегулівних організацій на галузеві картелі або встановлення ними (за участю держави) монополії у страхуванні цивільної відповідальності перед споживачами та третіми особами у відповідних секторах. Неприпустимим є пере­дача державних повноважень псевдосаморегулівним організаціям державною владою «зверху», як це було у випадку сумнозвісної Тендерної палати.

Отже, як державне регулювання, так і саморегуляція мають свої недоліки та переваги, тому оптимальним є збалансований змішаний підхід, з урахуванням специфіки країни. Вдається, що наразі в Україні цей баланс надмірно зміщений у бік державно­го адміністрування, яке за обсягами набагато перевищує здатність держави до його ефективного здійснення. Домінуюче державне регулювання витісняє саморегулювання, або зменшує «платоспро­можний попит» на нього. Водночас, не можна допустити зловжи­вання саморегулівними організаціями для монополізації ринків та встановлення політичного контролю над бізнесом. Окрім без­посередньої шкоди, це дискредитуватиме саму ідею саморегуляції.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru

WordPress Video Lightbox