Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Собівартість продукції

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточ­ні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. В умовах ринкової економіки собівартість продукції є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємства. У країнах з розвинутою ринковою економікою облік витрат на вироб­ництво та калькуляцію собівартості продукції виділений в управлін­ський облік, який покликаний дати інформацію для управління со­бівартістю продукції спеціалістам, адміністративно-управлінському персоналу підприємства.

На основі Положення бухгалтерського обліку №3 «Звіт про фі­нансові результати» встановлюється склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підпри­ємствах виробничої сфери (табл. 15.2).

Таблиця 15.2

Елементи витрат

1. Матеріальні витрати;

Сировина й основні матеріали;

Купівельні вироби;

Допоміжні матеріали;

Паливо зі сторони;

Енергія зі сторони

2. Затрати на оплату праці промислово-виробничого персоналу (ПВП): заробітна плата робітників;

Заробітна плата інженерно-технічних робітників (ІТР); заробітна плата службовців

3. Відрахування на соціальні потреби: соціальне страхування; пенсійний фонд;

Галузевий страховий тариф

4. Амортизація основних виробничих засобів і нематеріальних активів

5. Інші витрати:

Податки, збори, відрахування в спеціальні позабюджетні фонди;

Платежі з обов’язкового страхування майна;

Оплата послуг зв’язку, розрахункових центрів, банків;

Витрати на відрядження, підготовку і перепідготовку кадрів;

Плата за оренду основних фондів;

Інші платежі

Під елементом витрат розуміють економічно однорідні витрати. Отримані за елементами витрат дані необхідні для визначення фінан­сового результату діяльності підприємства за звітний період, розро­блення бізнес-плану, визначення обсягу закупівель ресурсів тощо.

Загалом метод групування витрат тільки за економічними елемен­тами є досить сумнівним з погляду його доцільності. Адже в такому групуванні «тоне» показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової со­бівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, робіт та послуг, їх групують за статтями калькуляції. Принципова відмінність групування витрат за статтями калькуляції від групування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, які об’єднують різно­рідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і методами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягу виробництва кожного виду. Групування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосе­редньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, які стосуються об­слуговування виробництва й управління.

Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:

• сировина і матеріали;

• поворотні відходи (зі знаком «мінус», бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);

• куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;

• послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

• паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);

• заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);

• відрахування на соціальне страхування;

• амортизація основних засобів, які експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;

• витрати на підготовку й освоєння виробництва (у частині їхнього списання зі статті витрат майбутніх періодів);

• витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

• загальновиробничі витрати;

• адміністративні витрати;

• втрати від браку;

• інші виробничі витрати;

• позавиробничі витрати (витрати на збут).

Спосіб віднесення витрат на собівартість продукції:

• прямі;

• непрямі.

Функціональна роль витрат у процесі виробництва:

• основні;

• накладні.

Ступінь залежності витрат від зміни обсягу виробництва:

• змінні (пропорційні);

• постійні (непропорційні) - адміністративні витрати;

Ступінь однорідності витрат:

• одноелементні;

• комплексні.

Час виникнення витрат:

• поточні;

• майбутніх періодів;

• очікувані.

Раціональність витрат:

• виробничі;

• невиробничі.

За способом віднесення на собівартість продукції виділяються прямі й непрямі витрати. Прямі витрати безпосередньо пов’язані

З виготовленням конкретних видів продукції і за встановленими нормами відносяться на їх собівартість (сировина, матеріали, па­ливо, енергія). Непрямі витрати зумовлені виготовленням різ­них видів продукції й включаються в собівартість окремих видів продукції непрямо (умовно), пропорційно якій-небудь ознаці. До них належать частина витрат на утримання й експлуатацію устат­кування, обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати.

За функціональною роллю у формуванні собівартості продукції розрізняють основні й накладні витрати. Основні витрати безпосе­редньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення виробів. Це витрати на сировину, матеріали (основні), технологічне паливо й енергію, основна заробітна плата виробничих робітників. До на­кладних витрат належать витрати, пов’язані зі створенням необ­хідних умов для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування. Накладними є загальновиробничі й загальногосподарські витрати.

За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати (умовно-змінні) - це витрати, сума яких залежить безпосередньо від зміни обсягу виробництва (заробітна плата виробничих робітни­ків, витрати на сировину, матеріали тощо). Непропорційні витрати (умовно-постійні) - це витрати, абсолютна величина яких при зміні обсягу виробництва не змінюється або змінюється непропорційно (амортизація будівель, пальне для опалювання, енергія на освітлен­ня приміщень, заробітна плата управлінського персоналу).

У свою чергу, постійні (непропорційні) витрати поділяються на стартові і залишкові. До стартових належать та частина постійних витрат, які виникають з відновленням виробництва та реалізації продукції. До залишкових належать та частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство, не дивлячись на те, що виробництво і реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені. Сума постій­них і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і комплексні. До елементних (однорідних) належать витрати, які не можна розчленувати на складові частини (витрати на сировину, основні матеріали, амортизацію основних фондів). Комплексними називаються статті витрат, які складаються з декількох однорідних витрат (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, облад­

Нання, загальновиробничі, загальногосподарські й інші витрати), які можуть бути розділені на первинні елементи.

Залежно від часу виникнення і віднесення на собівартість про­дукції витрати можуть бути поточними, майбутніх періодів і майбут­німи. Поточні виникають переважно в даному періоді і відносяться на собівартість продукції цього періоду. Витрати майбутніх періодів здійснюються на даному відрізку часу, але відносяться на собівартість продукції подальших періодів у певній долі. Майбутні витрати - це ще не виниклі витрати, на які резервуються засоби в кошторисно - нормалізованому порядку (оплата відпусток, сезонні витрати тощо). Цей вид класифікації дозволяє економічно обґрунтувати рівномір­ний розподіл витрат на виробництво і збут продукції.

За раціональністю витрат розрізняють продуктивні й непродук­тивні витрати. Продуктивними вважаються витрати праці на вироб­ництво продукції встановленої якості при раціональній технології й організації виробництва (плановані витрати). Непродуктивні ви­трати є наслідком недоліків у технології й організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв тощо) (неплановані витрати).

Є й інші ознаки класифікації витрат на виробництво та продаж продукції, деякі з яких важливі для управлінського обліку. Реле - вантні витрати (які приймаються в розрахунок) - це витрати, що мають відношення до схвалюваного рішення. Релевантні витрати, як мінімум, повинні покриватися в ціні для того, щоб компанія зали­шилася на ринку. Нерелевантні витрати (які не враховуються) - це витрати, які необхідно виключити під час прийняття остаточно­го рішення.

Для контролю та регулювання витрати класифікуються на регу­льовані і нерегульовані. Регульовані витрати - це витрати, величина яких може залежати від керівника (менеджера) відповідного рівня управління. Нерегульовані витрати - це витрати, величина яких мало залежить від керівника (менеджера), а то й взагалі може не за­лежати від нього. Для керівника підприємства практично всі витрати фірми є регульованими; для керівника цеху - лише витрати в межах цеху, для бригадира - витрати в межах бригади тощо. За можливістю здійснення контролю за витратами вони поділяються на контрольо­вані і неконтрольовані. Контрольовані витрати можуть контролю­ватися працівниками підприємства. Неконтрольовані витрати не піддаються контролю з боку працівників підприємства (підвищення цін, паливно-енергетичні ресурси, ставки податків тощо).

Явні витрати - це витрати, які здійснює організація в процесі виробництва та продажу продукції (робіт, послуг). Альтернативні витрати виникають в умовах обмежених ресурсів при виборі аль­тернативного варіанту з декількох. Вони означають упущену виго­ду, яка виникає при обмежених ресурсах. Маржинальні (граничні) витрати - це додаткові витрати на одиницю продукції (а не на весь випуск). Безповоротні витрати - це витрати минулого періоду, на суму яких вже ніщо не може вплинути. До них відносять залишкову вартість устаткування, яке амортизується, неліквіди тощо.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru

WordPress Video Lightbox