485 . Зміст викладених причин втрат, спричинених простоями облад­нання внаслідок організаційно-технічних неполадок на виробни­цтві, зумовлює потребу в упровадженні адекватних заходів, спря — мованих на усунення їх.. Основні способи мінімізації та зниження ризику

Високий ступінь ризику конкретних видів господарської діяль­ності зумовлює потребу у пошуку шляхів штучного зниження його. Розглянемо основні способи зниження ризику.

Страхування ризику. Компенсаційні антиризикові заходи подані різними формами страхування: традиційним страхуван­ням, яке здійснюється страховими компаніями, самострахуван­ням. Під кутом зору розміру втрат, що відшкодовуються, найбіль­ша частка припадає на традиційне страхування.

Страхування у традиційному розумінні слова полягає в акуму­люванні фінансових ресурсів підприємств з метою відшкодування їм втрат від ризику. Воно має на меті забезпечити страховий за­хист агробізнесу у вигляді повного або часткового відшкодування втрат, заподіяних ризикованими ситуаціями.

Страхування —■ це метод замкненого зниження ризику пере­творенням випадкових збитків у відносно невеликі постійні або разові витрати у вигляді страхових премій страховикам, які роз­кладають збиток у просторі і часі між учасниками страхового фон­ду. Різного роду непередбачені ситуації (хвороби, стихійні лиха, крадіжки тощо) найчастіше призводять до значних витрат. Для пом’якшення їх наслідків використовують страхування. Люди в усьому світі страхують життя і майно від непередбачених обста­вин. Так, у США страхові внески становили в середині 80-х років 8 % валового національного продукту, тобто перевищували суму в 270 млрд дол. Страхові компанії організовують справи таким чи­ном, щоб сума виплат і витрати на організацію страхової справи не перевищували величини отриманих внесків. Основна умова ефективності страхування полягає в тім, щоб ризики застрахова­них осіб були незалежними один від одного або мали різноспря - мовану кореляцію.

Враховуючи, що різні об’єкти підлягають ризику неоднаковою мірою (наприклад дерев’яні будівлі більш ризиковані, кам’яні — менш), фірми можуть укладати договори страхування на все май­но або його певну частину (окремі транспортні засоби, верстати, машини, будівлі).

Розділ 13

Відповідно до чинного положення майно підприємств підлягає страхуванню від втрат, пов’язаних з ризиком тоді, коли вони спричинені землетрусом, зсувами, бурями, обвалами, ураганами, градом, великими снігопадами, зливами, діями підґрунтових вод, затопленням, пожежею, туманами, блискавками, вибухом, аварі­єю, викидом газу, крадіжками зі зломом тощо. Як видно з цього переліку страхових випадків, вони неповно охоплюють усі можли - л ві втрати від ризику. У ринкових умовах, як засвідчує зарубіжний л досвід, діапазон причин втрат від ризику, що можуть бути застра - ховані, значно ширший.

З настанням страхових випадків страховик виплачує страху­вальнику страхове відшкодування (страхову суму). Його розмір визначають у відсотках до розміру збитків від загибелі (пошко­дження) майна, в яких майно було застраховане.

П р и к л а д 1. Страхова вартість (фактична вартість об’єкта страху­вання) становить 400 тис. гри, а страхова сума (вартість, оголошена стра­хувальником під час укладання договору страхування) — 280 тис. гри, розмір понесених фірмою втрат — 200 тис. грн. Отже, сума страхового відшкодування становитиме 140 тис. гри (280 • 200 : 400).

Страхування ґрунтується на використанні таких механізмів, як:

♦ об’єднання ризиків;

* розподіл ризику.

Розподіл, ризику — де метод зниження ризику, за якого ймо­вірний збиток розподіляють між кількома особами так, щоб мож­ливі втрати кожного (так само, як і прибуток) були відносно не­значними. Саме завдяки використанню цього методу фінансово- промислові групи не бояться йти на ризик фінансування великих проектів або нових напрямів науково-дослідних і дослідно-кон - структорських робіт.

Розглянемо докладніше механізм розподілу ризику.

Пр иклад 2. Підприємець, що накопичив певні кошти, вирішив укласти їх у невелику автомайстерню з вулканізації шин і надання дріб­них послуг з технічного обслуговування автомобілів. Якщо споживачі оцінять його діяльність, він може використати отриманий прибуток для купівлі додаткового устаткування й оренди нових площ, необхідних для розширення своєї справи. Нехай цей підприємець зібрав 200 тис. грн. Цих коштів цілком достатньо для того, щоб відкрити мережу автомайс - ■герень в інших районах міста. Необхідно прийняти рішення — організо­вувати товариство або залишитися єдиним власником?

Якщо підприємець залишиться єдиним власником і особисто інвестує в розширення виробництва всі заощадження, то він бере на себе весь ризик, пов’язаний з його бізнесом. Якщо споживачі віддадуть перевагу конкурентам, то він може втратити все. У разі, якщо підприємець достат­ньою мірою впевнений, що нічого подібного не відбудеться, він може вкласти всі наявні в нього кошти. Висока віддача компенсує ризик. Про­те якщо підприємець супротивник ризику, то вій може розділити ризик з іншими особами. Якщо 10 осіб вкладуть свої кошти в мережу автомай - стерень, то кожен з них матиме набагато менший ризик, ніж той, який підприємець взяв би на себе, залишаючись єдиним власником. Однак і прибуток доведеться при цьому розподілити пропорційно до вкладених коштів.

Абсолютний розмір ризику, виражений у доларах, що випадає на такі великі транснаціональні корпорації як, наприклад, ІВМ або «Дженерал моторе», величезний. їхні доходи можуть неперед-

•ТГ - •'V[7] •ТГ* *'ТГ* *Т* •ТГ* •''У* +ПГ* 487
бачено змінюватися від року до року на сотні мільйонів доларів. Однак ці компанії, до речі, як і більшість аналогічних, є корпораці­ями і мають багато мільйонів власників, що безпосередньо володі­ють акціями, а також тих, хто має акції взаємних фондів, які, у свою чергу, є власниками акцій, згаданих ІВМ і «Дженерал моторе».

Таблиця 13.7. Варіанти отри­мання доходу в разі купівлі різних акцій, гри Банківська Справа Нафтова Промисло­ Вість Спад Підне­ Сення І 8 6 Спад Піднесення 1

Розподіляючи ризик серед багатьох осіб, ринок капіталів дає змогу здійснювати величезні ризикові інвестиції в реальний капі­тал навіть за тієї умови, що жоден одиничний власник не захотів би брати пов’язаний з цим ризик на себе особисто.

Об’єднання ризиків є одним із методів зниження ризику об’єднанням незалежних ризиків кількох осіб, проектів або видів діяльності таким чином, що загальний ризик зменшується.

У цьому прикладі, безумовно, існує ймовірність того, що в обох галузях одночасно спостерігатиметься несприятлива або сприят­лива кон’юнктура. Однак при цьому є шанси, що роки економічно­го піднесення в одній галузі компенсують несприятливі роки в ін­ший, стабілізувавши тим самим дохід.

Якщо на ринку є більше від двох видів акцій з такою самою структурою віддачі, як у наведеному вище прикладі, то, як і в разі зі страхуванням, що більше незалежних ризиків можна об’єднати, то більш передбачуваним буде значення віддачі. При цьому ймо­вірність отримання віддачі, яка відрізняється від 6 грн, знижуєть­ся в міру збільшення кількості різних галузей, акції яких пред­ставлені в портфелі.

Самострахування ризику. Одним із можливих шляхів змен­шення втрат від ризику є самострахування. Воно пов’язане зі створенням спеціального централізованого резервного фонду. В яких випадках доцільно використовувати це джерело покриття втрат?

Самострахування ефективне за таких умов:

♦господарська одиниця (науково-технічний комплекс, концерн, науково-виробниче об’єднання) складається з низки юридичних осіб, що мають сформовану систему бухгалтерського балансу, роз­рахунковий рахунок у банку, печатку тощо. У цьому разі, врахо­вуючи ймовірність виникнення певного рівня втрат, страхові пре­мії, сплачувані страховим компаніям, можуть бути більшими від страхових відшкодувань, що виплачуються підприємству органа­ми страхування, оплачувані страхові премії за певний період пе­ревищують розміри страхових відшкодувань, що отримують фірми від страхових компаній на покриття втрат від ризику. При цьому важливим є правильне встановлення тривалості зазначеного пе­ріоду. Він може вимірюватися кількістю років між двома суміж­ними відносно великими розмірами виплачених страхових від­шкодувань.

Приклад і Щорічні страхові премії органам страхування за ризиковані операції становлять 6 тис. гри. Фірма отримала страхові відшкодування за втрати від ризику: в 1995 р. — 12 тис. грн; 1996 — 2; 1997 — 1; 1998 — 1,5 і у 1999 р. — 9 тис. грн. Отже, період, у межах якого порівнюватимуться суми страхових премій і страхових відшкоду­вань на покриття втрат, становитиме п’ять років. Розмір страхової премії, сплаченої фірмою за цей час, дорівнює ЗО тис. грн, а сума страхового від­шкодування — 25,5 тис. грн (12 + 2+ 1 + 1,5 + 9).

Висновок щодо того, слід користуватися послугами страхових компаній чи ні, зрозумілий:

♦страхові компанії не здійснюють страхування певного майна * (втрат від ризику); *

♦фірма володіє великою кількістю однорідного майна, а ймовір­ність втрат його дуже мала. Враховуючи цей чинник, транснаціо­нальні нафтові компанії здійснюють самострахування танкерів. Розрахунки показують, що втрата одного танкера на рік (а ймо­вірність цього дуже незначна) обійдеться компанії у меншу суму, ніж розмір страхових премій за весь парк танкерів, який досягає сотень одиниць.

Оскільки у вітчизняній практиці поки що не застосовується ме­тод самострахування ризику, то викладемо деякі міркування щодо порядку утворення та використання централізованого резервного фонду самострахування. Централізований резервний фонд само­страхування створюється на рівні управління господарською оди­ницею. У самостійних підприємствах, що виступають як складові структури комплексів, науково-виробничих об’єднань, вони не створюються.

Самострахуванням можуть охоплюватися всі види ризиків, які завдають фірмам втрат. У ринкових умовах виглядає анахроніз­мом наявність обов’язкового страхування. Кожне підприємство повинно зробити вибір:

♦страхувати втрати від ризику за допомогою страхових компа­ній;

♦здійснювати самострахування;

♦використовувати інші форми захисту від ризику.

Розміри відрахувань до централізованого резервного фонду са­мострахування визначають на рівні страхових премій, які мали б сплачувати підприємства у разі страхування ризику страховими компаніями.

Щорічним джерелом коштів створення такого фонду є собівар­тість продукції. їх зараховують у статтю «Загальногосподарські витрати» (податки та інші обов’язкові відрахування і витрати).

Кошти централізованого резервного фонду самострахування використовують суворо за цільовим призначенням, тобто на по­криття втрат від тих ризикованих операцій, які були самозастра - ховані. Розмір відшкодування втрат від ризику визначають за ме­тодикою, прийнятою у страховій справі.

Кошти резервного фонду самострахування, не використані в цьому році, переходять у фонд наступного року. Перехідні перера­хунки доцільно здійснювати впродовж п’яти років. Після цього залишок коштів фонду спрямовують на збільшення прибутків.

Розділ 13

Диверсифікація — це метод зниження ризику розподіленням коштів між кількома ризиковими активами (товарами) таким чи­ном, що підвищення ризику для одного зазвичай означає знижен­ня ризику для іншого.

Сутність диверсифікація розглянемо на прикладі.

•’■'ЗГ"* **■’3!“'* •’'ЗГ"* •*■£*•* •''ЗГ"* •"ЗГ"* •’“ЗГ"* •''ЗГ-* •"ЗГ"* •'“ЗГ"*

Пр и к л а д 5. Підприємство згідно зі своїми технологічними мож­ливостями, кадрами, джерелами сировини, з огляду на потреби ринку, виготовляє бронетранспортери і вантажівки. Воно збуває свою продук­цію в країни Близького Сходу, де частими є переходи від стану війни до миру, і навпаки. У разі війни підвищеним попитом користуватимуться бронетранспортери. Наприклад, обсяг продажу становитиме 100 млн дол. Однак у цьому випадку падає попит на цивільну продукцію (ван­тажівки), обсяг їхнього продажу становитиме 20 млн дол. У стані миру зростає попит на вантажівки і знижується попит на бронетранспортери, відповідно змінюються обсяги їх реалізації (табл. 13.8).

Таблиця 13.8. Обсяги реалізації продукції залежно від стану попиту, дол. Товар Стан Війна Мир! Бронетранс­ Портери Вантажівки 100 млн 20 млн 20 млн 100 млн 1

Таким чином, підприємство, днверсифікуючи своє виробництво, стабілізує обсяги реалізації і при­бутку, компенсуючи втрати при­бутку від зменшення обсягу прода­жу однієї продукції збільшенням продажу іншої (залежно від роз­витку подій на ринку). Диверсифі­кація не може цілком ліквідувати ризик, але вона дає змогу значно знизити його.

Хеджування ризику. В Україні цей напрям зменшення втрат від ризику поки що не набув належного розвитку. Така ситуація пояснюється недостатнім розвитком ринкової інфраструктури та нормативно-правової бази.

Хеджування — діяльність зі зниження цінових ризиків, зумов­лених несприятливою зміною цін на товари у майбутньому укла­данням ф’ючерсних угод.

Ф’ючєрс — це контракт на постачання (купівлю) у визначений в майбутньому термін певної кількості товару за існуючою на пев­ний момент ціною.

Основу хеджування становлять ф’ючерсні контракти. Вони є формальною угодою, за якою продають або купують певну кіль­кість товару за визначеною ціною для передавання його згодом у встановлений час. Отже, ф’ючерсні контракти — це договори - зобов’язання. Вони можуть укладатися також за умови, що певно­го товару в цей момент може і не бути. Основними показниками такого контракту є зафіксована ціна товару і обумовлений термін його поставки.

Слід мати на увазі, що ф’ючерсна угода просто так не може бу­ти скасована або анульована. Вона ліквідовується двома шляхами:

♦ укладанням протилежної угоди на таку саму кількість про­дукції;

• поставкою товару відповідно до зазначеного у контракті тер­міну.

Механізм дії хеджування на зменшення втрат від ризику мож - на простежити на такому прикладі.

•"у-* •-'у* •’'ЗР* *ТГ** •"ЗГ"* •Х* •'ТГ** •‘Т* •''ЗР* 491

П риклад 6. Припустимо, що фермер підгодовує молодняк великої рогатої худоби для здавання його в листопаді на м’ясо.

У квітні за його розрахунками ціна за 1 кг м’яса з урахуванням отри­мання помірного прибутку становитиме 4 гри. Передбачаючи падіння цін у період масового здавання худоби, фермер підписує на ф’ючерсній біржі контракт на поставку м’яса 5 листопада за ціною 4,5 грн за 1 кг. Вона складається із попередньо визначеної ціни за 1 кг м'яса разом з витратами на транспортування худоби до місць її приймання.

На початку листопада виявилося, що поточна ціна наявного ринку за 1 кг м’яса зменшилася до 3,8 грн, а на ф’ючерсній біржі до — 4,2 гри.

За кілька днів до настання зазначеного в контракті терміну постав­ки м’яса фермер приймає таке рішення:

* продає м’ясо на ринку по 3,8 грн за 1 кг;

* викуповує свій контракт з розрахунку 4,2 грн за 1 кг м’яса. Резуль­тати хеджування наведено в табл. 13.9.

Таблиця 13.9. Результати проведення операцій хеджування Ринок наявного товару Термін Ф’ючерсний ринок Ціна продукції становить 4 грн за 1 кг Продаж продукції на ринку наявного товару за ціною 3,8 грн за 1 кг Втрати в ціні за 1 кг станов­лять 0,20 грн (4,00 - 3,80) Квітень Листопад Продаж листопадових ф’ючерсів за ціною 4,5 грн за 1 кг Викуп листопадових ф’ючерсів за ціною 4,2 грн за 1 кг Виграш від ф’ючерсів становить 0,30 грн (4,50 - 4,20)

Примітка. Цітш умовні.

Отже, у загальному підсумку фермер не зазнав втрат, хоча ці­ни на продукцію знизилися.

Виникає таке запитання: яким би міг бути результат, коли б фермер все таки поставив свій товар на ф’ючерсний ринок? Він би програв, оскільки продукція реалізовувалася б по 4,2 грн за 1 кг, але при цьому були б додаткові витрати, пов’язані з її транспорту­ванням, у сумі 0,5 грн за 1 кг. Таким самим міг бути і результат, коли б фермер взагалі не укладав ф’ючерсного контракту.

Розділ 13

Різновидом ф’ючерсного контракту є угода з премією, або опці - он, відповідно до якого одна сторона здобуває право купити або продати що-нєбудь у майбутньому за заздалегідь обумовленою ціною зі сплатою комісійних (премії). Опціон — спекулятивний вид угоди. Він надає право, але не зобов’язує, продати або купити конкретний товар у визначений термін. Наприклад, з погляду продавця, якщо ціни підвищилися, що йому вигідно, угода здійс-

* нюється; якхцо ціни не змінилися або навіть зменшилися, то спе-

* кулянт (у цьому випадку продавець) лише сплачує комісійні. Зде-

Більшого подібні контракти як опціони, так і ф’ючерси, здійсню­ються спекулянтами. Фактично, виконуючи функцію посередників між виробниками і споживачами, спекулянти сприяють вирівню­ванню цін.

Спекуляція — діяльність, що виявляється в купівлі з метою перепродажу за більш високою ціною. Купити дешевше, продати дорожче — у цьому полягає зміст спекуляції. Її сутність розкрили в XVI - XVIII ст. меркантилісти — перша школа в політичній еко­номії. Гроші — товар — гроші з приростом (Д — Т — Д') — така загальна формула капіталу. Слід зазначити, що спекуляція пов’язана з ризиком, причому усвідомленим ризиком. Спекулянти виконують важливу функцію посередників, доставляючи товари і послуги від тих, хто володіє їх надлишками, до тих, хто відчуває гостру потребу в них. Тим самим спекуляція призводить до зру­шення споживання в просторі. Однак вона зумовлює і зрушення споживання в часі. Наприклад, закуповуючи сільськогосподарські продукти у врожайний рік, спекулянти продають їх у неврожай­ний. При цьому збільшується попит за надлишку пропозиції (роб­лячи запаси сільськогосподарської продукції), що призводить до деякого зростання цін. Продаючи цю продукцію в неврожайний рік, вони збільшують пропозицію в період підвищеного попиту, знижуючи тим самим ціни. Тобто завдяки спекулянтам вирівню­ються сезонні коливання попиту-пропозиції.

"5 А Х «5 * А Н V Н §І 5 X А С П

Рис. 13.6. Визначення оптимального обсягу необхідної інформації

Зниження ризику збиранням додаткової інформації. У ’З розділі 1 зазначено, що здебільшого помилкові рішення пов’язані §*

З недостатньою поінформованістю осіб, що приймають їх. ІІри £ цьому збільшення ступеня поінформованості про предмет рішення х і його наслідків да§ змогу знизити ризик. Водночас інформація в має свою ціну і за-збі­льшення ступеня поін­формованості необхідно платити. Тому, при­ймаючи рішення про придбання додаткової інформації, слід порів­нювати витрати на її придбання й очікувані граничні вигоди від прийняття більш точ­ного рішення (рис.

Х Х Х П X А

13.6).

Кількість Кпр і ціна Дпр необхідної інфор­мації визначаються точ­кою перетину кривих очікуваних граничної

Вигоди В і витрат ВТ, пов’язаних з її отриманням. Якщо очікувана вигода від купівлі інформації перевищує очікувані граничні ви­трати (В > ВТ), то таку інформацію необхідно придбати. Якщо на­впаки (В < ВТ), то від купівлі такої інформації краще відмовитися.

Невідповідність фактичних результатів прийнятого рішення запланованим у багатьох випадках пояснюється обмеженістю на­явної інформації. Більш повна інформація дає можливість прий­мати обґрунтованіші рішення, результати яких наближатимуться до розрахункових. Оскільки інформація є цінним товаром, то за­цікавлені особи готові за неї платити.

Граничну вартість повної інформації визначають як різницю між вираженими у вартісній формі очікуваними результатами певної дії чи рішення, виконуваного або прийнятого в умовах пов­ної поінформованості Ро, і очікуваними результатами тієї самої дії або рішення в умовах неповної поінформованості Рн.

ВІт < Р0 - рн.| (13.33)

Якщо інформація коштує більше ВІир, то її придбання, навіть за абсолютно точного прогнозування, зменшить величину резуль­тату, наприклад, прибуток, отримуваний в умовах визначеності, порівняно з прибутком, що отримують в умовах невизначеності.

Резервування коштів на покриття непередбачених ви­трат, Цей метод ґрунтується на створенні резерву коштів на по­криття непередбачених витрат, розмір якого визначається зістав­ленням очікуваного значення можливих втрат (додаткових ви­трат) і витрат на їх запобігання, зниження або компенсацію.

Приклад 7. Розглянемо проект будівництва цеху. Перевищення кошторису витрат може бути зумовлено:

♦ підвищенням вартості будівельних матеріалів і енергії;

♦ інфляційними процесами;

♦ позовами за контрактами;

♦ підвищенням заробітної плати будівельників;

♦ необхідністю виконання непередбачених робіт, наприклад, пов’язаних з відведенням ґрунтових вод з котловану і зміцненням фун­даменту тощо.

Для визначення базової суми резерву на покриття непередбачених витрат, а також уточнення її в процесі роботи над проектом (на основі фактичних даних) можна використовувати викладені в розділі 4 методи кількісного аналізу ризику.

Під час визначення суми резерву на покриття непередбачених витрат необхідно враховувати точність попередньої оцінки вартості проекту і його елементів залежно від етапів проекту, на яких здійснювалося це оцінювання, що впливає на розмір резерву.

Ігнорування ризику може призвести до значної перевитрати коштів.

Структуру резерву на покриття непередбачених витрат мож­на визначати на основі одного з двох підходів.

За першого підходу резерв розподіляють на дві частини: на за­гальний і спеціальний (рис. 13.7, а).

Б Рис. 13.7. Варіанти структури резерву на покриття непередбачених витрат: А — перший підхід; б — другий підхід

Загальний резерв мас покривати зміни в кошторисі і добавки до загальної суми контракту, наприклад у разі потреби у вико­нанні заздалегідь непередбачених робіт, та інші аналогічні еле­менти.

Спеціальний резерв містить у собі надбавки на покриття зрос­тання цін, збільшення витрат за окремими позиціями, а також на оплату позовів за контрактами.

Багато практиків вважають, що надбавки на покриття зрос­тання цін слід враховувати окремо від непередбачених витрат. Це особливо актуально, коли контракти передбачають зміни умов платежів або перегляд умов контрактів відповідно до індексу ін­фляції.

Другий підхід до створення структури резерву передбачає роз­поділ непередбачених витрат за видами витрат, наприклад на заробітну плату, матеріали, субконтракти (рис. 13.7, б).

Така диференціація дає змогу визначити ступінь ризику, пов’язаного з кожною категорією витрат, що потім можна пошири - ти на окремі етапи проекту. *

•''ЗГ'* •'ТР* •''У“* •ТР* •ТГ* •'"У*" •тг* »х* •у *тг* •тр* *у

Цей підхід забезпечує достатній контроль за непередбаченими витратами, однак необхідність використання великої кількості даних і багаторазових оцінок дає змогу застосовувати його тільки для відносно невеликих проектів. За цього підходу резерв на не­передбачені витрати визначають тільки за тими видам витрат, які ввійшли до початкового кошторису.

Під час формування і витрати резерву необхідно враховувати:

♦ непередбачені витрати включають до бюджету як самостійну статтю і затверджуються відповідальним керівником;

♦ резерв не повинен використовуватися для компенсації ви­трат, понесених унаслідок незадовільної роботи;

♦ усі випадки використання резерву повинні реєструватися, пе­ріодично про них потрібно готувати звіти разом з іншою інформа­цією про вартість проекту.

Після виконання роботи, для якої виділений резерв на покрит­тя непередбачених витрат, слід порівняти планове і фактичне розподілення непередбачених витрат і на цій основі визначити тенденції використання непередбачених витрат до завершення проекту. При цьому невикористана частина виділеного резерву на покриття непередбачених витрат може бути повернута в резерв проекту.

Идач