Чинники, що формують підприємницький ризик

Класифікація ризиків. Побудувати цілісну ефективну систе­му управління підприємницьким ризиком неможливо без роз­криття сутності чинників, джерел та наслідків і класифікації ри­зиків.

Чинник ризику — це причини або рушійні сили, що поро­джують ризиковані процеси.

Наприклад, ступінь надійності транспортних організацій, послу­гами яких користується фірма, може бути чинником ризику, бо своє­часне і в повному обсязі виділення підприємству вантажних автомо­білів вплине на результати виробничо-господарської діяльності.

Джерела ризику — це конкретні складові елементи чинни­ків, що зумовлюють можливість втрат.

У наведеному вище прикладі джерелом ризику може бути якість керівництва, рівень організації виробництва на підприємс­твах, з якими певна фірма має ділові контакти, тощо.

■»■у* *-у* »"У** ••'■у* •■'У* •"У* •'У* •"У* •"У* •■'У* •'"У* *"У* •'У* •'У* •'"У* *"У* *■***■“* •"У* *"У* *-у* 4

Знання чинників і джерел ризику дає змогу розробляти систе­му запобіжних заходів щодо зменшення їхнього негативного впли­ву на результати діяльності підприємств і об’єднань.

Відповідно до визначення сутності ризику до його чинників належать лише ті, що мають випадковий характер, не підлягають передбаченню. Якщо чинник, що призводить до втрат, заздалегідь відомий, систематичний, то його наслідки слід ураховувати в біз­нес-планах і не вважати ризикованим. Такого самого підходу по­требує і теорія ймовірності, положення якої використовують у роз­рахунках показників ризику, оскільки вона має справу з випадко­вими, а не детермінованими величинами.

У зв’язку з цим доцільно зауважити також, що планування ді­яльності первинних ланок промисловості за командно-планової економіки ґрунтувалося на передумові, що виробничо-господар­ські процеси відбувалися винятково в нормальних умовах. Тому різного роду порушення, які мали систематичний характер, у плані не враховували. Це призводило до того, що планова за фор­мою діяльність підприємств набувала за своєю сутністю ознак ви­робництва з непередбачуваними заздалегідь результатами.

Звичайно, нормальна діяльність фірм у ринкових умовах не може відбуватися без добре організованої системи планування ланок господарства. Це підтверджує досвід зарубіжних фірм. Про­те вона має враховувати і дію негативних чинників, що система­тично виникають і наслідки яких можна передбачити. Тому в біз­нес-планах слід ураховувати негативні чинники, які завдають втрат і які можна безпосередньо визначити. Крім того, внесення до його складу такого розділу, як оцінювання ризику, дасть змогу зменшити вилив на результати діяльності випадкових чинників, які не є неминучими.

У системі ефективного управління ризиками важливе місце належить класифікації їх.

Розділ 13

Автори, які вивчають проблеми ризику, мають різні позиції щодо побудови кваліфікації ризиків. Пропонуючи ту чи іншу класифікацію ризиків, вони часто не враховують її призначення і ролі у системі управління ризиком. Питання, пов’язані з визна­ченням розмірів ризику, розробленням заходів, спрямованих на запобігання йому, вони висвітлюють зазвичай без взаємозв’язку із запропонованими видами ризику. В окремих випадках перед­бачені кваліфікаціями різновиди ризику позбавлені логічної сутності. Важко, наприклад, погодитися з поглядами тих авторів, які у своїх класифікаціях виділяють об’єктивний і суб’єктивний ризики. Під першим вони розуміють ризик, що діє незалежно від волі людей. Суб’єктивний ризик пов’язується ними з вольовими діями людей.

^ Насправді ризик завжди об’єктивний, навіть тоді, коли він 'л пов’язаний з діями працівників, оскільки його наслідки зумовлені

Об’єктивними чинниками. Наприклад, ризик, який є наслідком прорахунків, допущених виконавцями, має об’єктивну основу: не­достатній теоретичний рівень підготовки працівника, відсутність практичного досвіду тощо.

Сумнівним є поділ видів ризику, який запропоновано тими са­мими авторами, на такі, що підлягають вимірюванню, і такі, які неможливо виміряти.

По-перше, питання про можливість чи неможливість вимірю­вання розміру ризику залежить від глибини дослідження ризико­ваної ситуації.

По-друге, якщо ризик не можна виміряти, то при цьому втрача­ється до певної міри сенс необхідності його вивчення, оскільки без кількісної характеристики розміру ризику неможливо ним ефек­тивно управляти.

Отже, класифікація видів ризику має відповідати, як мінімум, двом вимогам:

♦мати практичне застосування і вписуватися у систему управ­ління ризиком;

♦відображувати певну сторону сутнісної характеристики ризи­ку. Залежно від конкретних ознак його можна розподілити на різ­ні види. Класифікаційні ознаки та види ризиків, що їм відповіда­ють, подано у табл. 13.2.

Ознака класифікації ризику	Вид ризику
Характер впливу на кінцеві результати Вид підприємницької діяльнос­ті Розмір втрат Можливість здійснення ризи­кованих операцій Період часу, в якому ризик 1 відбувається Можливість страхування втрат Обґрунтованість заходів щодо зменшення негативних наслід­ків від ризику Характер поведінки юридич - 1 них осіб	1. Позитивний 2. Негативний 1. Виробничий 2. Комерційний 3. Фінансовий 4. Валютний (на підприємстві) 5. Банківський 6. Страховий 1. Допустимий 2. Критичний І 3. Катастрофічний 1. Прийнятний 2. Надмірний (недопустимий) 1. Перспективний 2. Поточний 3. Оперативний 1. Ризик, який може бути застрахований 2. Ризик, який не підлягає страхуванню 1. Виправданий 2. Невиправданий 1. Моральний

Таблиця 13.2. Види підприємницького ризику

Негативним ризиком називають такий, який призводить до втрат виробничих ресурсів.

Позитивний ризик передбачає отримання фірмою додатко­вих доходів порівняно із заздалегідь визначеним розміром їх.

Наприклад, підприємство може внести вільні кошти на раху­нок у банк або вкласти їх у підприємницький проект. У першому випадку воно отримає гарантований за наперед установленим розміром дохід у вигляді відсотків, у другому — розмір прибутку, що надійде інвестору, може бути більшим або меняіим від доходу, який гарантує банк. Отже, тут є ризик. Якщо другий варіант є у кінцевому підсумку ефективнішим від першого, то маємо позитив­ний ризик, у протилежному разі — негативний.

Дослідження негативного підприємницького ризику передба­чає розроблення таких заходів, які б дали змогу уникнути або знизити розмір впливу ризику на кінцеві результати діяльності фірми.

Виробничий ризик — це ризик виробничих ланок, пов’язаний з виготовленням продукції, виконанням робіт, надан­ням послуг, призначених для реалізації споживачам.

Комерційний ризик характерний для товарно-грошових і то - рговельно-обмінних операцій.

Фінансовий ризик пов’язаний зі здійсненням купівлі - продажу таких товарів, як гроші, валюта, цінні папери.

Інколи фінансовий ризик називають ринковим. Так, Б. Кури - лін, характеризуючи ринковий ризик, притаманний банківській діяльності, зазначає, що він виникає у зв’язку з проведенням бан­ками операцій з цінними паперами і залежить від можливої не­сприятливої зміни ринкового курсу цінних паперів на момент продажу порівняно з моментом їх купівлі. Звичайно, це фінансо­вий, а не ринковий ризик.

Коли йдеться про вид ризику, то слід виходити з його сутнісної характеристики, а не місця виникнення. До речі, у зазначеній праці автор виділяє, і цілком обґрунтовано, валютний ризик. Не має сумніву, що він може бути лише на певних ринках. Проте бу­ло б нелогічно з урахуванням цього чинника називати його рин­ковим. Ринкові умови, за яких здійснюються господарські опера­ції, є окремою, досить важливою групою чинників ризику.

Валютні ризики — це певна група ризиків, пов’язана із зов­нішньоекономічною діяльністю фірм.

Розділ 13

Зміст цієї діяльності різний, а саме: здійснення експортно - імпортних торговельних операцій; отримання кредитів від інших держав у іноземній валюті; відкриття дочірніх фірм за кордоном тощо.

Тому валютний ризик, у свою чергу, можна розподілити на такі різновиди:

♦операційний;

♦трансляційний;

♦економічний.

Операційний валютний ризик — це можливість донесення втрат, пов’язаних із впливом на грошові потоки зміни обмінного курсу іноземної валюти. Втрати від ризику для національного експортера товару можливі у разі зниження курсу іноземної ва­люти, яка є ціною укладання контракту.

Вітчизняний імпортер матиме втрати від ризику також тоді, коли курс іноземної валюти зросте.

Трансляційний валютний ризик є ризиком втрат у разі перера­хунку статей балансу фірм чи дочірніх компаній за кордоном у на­ціональну валюту. Його ще називають балансовим ризиком.

Економічний валютний ризик — це потенційний ризик втрат унаслідок несприятливих змін обмінного курсу валют, які впливають на позиції компаній на ринку. Це стосується обсягу продажу товарів, рівня цін на матеріальні ресурси та готові ви­роби тощо. Особливо відчутний цей вид валютного ризику в умовах посилення конкурентної боротьби між товаровиробни­ками.

Операційний, трансляційний та економічний ризики іноді мо­жуть набувати прихованої форми і на перший погляд не є очевид­ними. Наприклад, певна фірма не здійснює експортно-імпортних операцій, проте вона може користуватися послугами вітчизняного постачальника, який імпортує матеріальні ресурси з-за кордону. Коли вартість витрат постачальника внаслідок знецінення націо­нальної валюти підвищується, ця фірма може понести втрати від зростання цін на матеріальні ресурси.

Банківський ризик може бути під час здійснення різних банківських операцій (кредитних, валютних, фінансових тощо), що зумовлюють відхилення фактичних результатів від очікува­них.

Страхового ризику зазнають страхові компанії тоді, коли ча­стота і розміри виплат платежів за договорами страхування для покриття понесених збитків фізичними і юридичними особами перевищують імовірнісні розміри їх.

Оскільки ми досліджуємо ризик виробничих структур (підпри­ємств, об’єднань, фірм), то банківський і страховий ризики не роз­глядатимемо.

За видами підприємницької діяльності ризик класифікують для визначення розміру втрат, методика якого для виробничого, комерційного та фінансового ризиків різна. Крім того, класифіка­цію застосовують під час розроблення конкретних заходів щодо зменшення ризику та скорочення втрат від нього.

Допустимим є ризик, який призводить до втрат, що не пере­вищують розміру прибутку.

Критичний ризик — це ризик, що може спричинити втрати в межах, які вищі за розмір очікуваного прибутку і досягають роз - міру доходу. 1

Катастрофічний ризик — де ризик, який вимірюється втратами, що перевищують розмір очікуваного доходу до вартості майна фірми.

Прийнятним є ризик, за якого підприємець зважується на здійснення господарських операцій. Ними можуть бути допусти­мий, критичний і катастрофічний ризики, які не перевищують граничного рівня їх.

Для надмірного ризику характерні високі втрати виробничих ресурсів. Тому до підприємницьких справ, яким він притаманний, не слід вдаватися взагалі або здійснювати їх, попередньо розро­бивши програму заходів щодо зменшення втрат.

Знання цих різновидів ризику дає змогу фірмі правильно ви­рішувати питання, пов’язані зі здійсненням чи відмовою від реа­лізації підприємницьких проектів.

Перспективний ризик може виникнути за межами поточно­го року. Такий ризик важче прогнозувати, є більш прихованим. Його передбачення та виявлення потребують значних зусиль.

Поточний ризик може бути в плановому році. Результати та­кого ризику безпосередньо впливають на річні тєхніко-економічні показники. Тому цей вид ризику потрібно найдокладніше вивчати і аналізувати.

Оперативний ризик пов’язаний зі здійсненням підприємни­цької діяльності в межах короткого періоду часу (до одного міся­ця). Здебільшого оперативний ризик є додатковим (новоутворе­ним) щодо поточного ризику. Заходи щодо зменшення втрат від нього мають бути терміновими і дієвими.

До ризиків, які можуть бути застраховані, належать такі, втра­ти від яких відшкодовуються страховими компаніями. їх перелік визначається відповідними нормативними актами. Більшість ри­зиків у нашій країні поки що не підлягають страхуванню. Поділ ризиків на ті, що підлягають, і ті, що не підлягають страхуванню, дає змогу розробляти ефективну систему заходів щодо запобігання їм і зниження втрат від негативних явищ.

Розділ 13

Виправданим е ризик, обґрунтований заходами щодо змен­шення втрат від нього, причому кошти, витрачені на здійснення цих заходів, є меншими від розміру вигоди, яку буде отримано від упровадження їх. У цьому разі фірма має корисний результат. Із рис. 13.2 бачимо, що виправданий ризик характерний для зони IV. Виправданим є і той ризик, вжиті заходи щодо якого дали мо­жливість уникнути значної шкоди.

Невиправданий ризик пов’язаний з понесенням фірмою ве­ликих втрат. Цей вид ризику характерний також для ситуацій, за яких вартість запобіжних заходів перевищує розмір зменшення % зумовлених ними втрат. У ринкових умовах виправданий підпри - ^ ємницький ризик виступає як ступінь компетентності господарсь - кого керівника.

Моральний ризик — де поведінка індивіда, який свідомо або підсвідомо підвищує ризик втрати, сподіваючись на відшкодуван­ня страховою компанією. Це може виявлятися, зокрема: по-перше, у недостатній увазі (наприклад, тимчасова відсутність працівника на об’єкті, який він охороняє); по-друге, у неправді (наприклад, інсценування крадіжки матеріальних цінностей). Для запобіган­ня моральному ризику страхові компанії вживають запобіжних заходів (виконання клієнтами певних обов’язкових умов, залучен­ня сторонніх фахівців для розслідування причин, що призвели до втрат).

Поняття комерційного ризику. Діапазон чинників і джерел комерційного ризику досить широкий. Проте на відміну від вироб­ничого ризику він обмежується переважно сферою купівлі - продажу товарів. Перелік чинників і джерел комерційного ризику подано у табл. 13.3.

Таблиця 13.3. Чинники і джерела комерційного ризику ] Основні чинники ризику ' ' ' --------------- ■ -......................................... - ' Джерела ризику Ринкові Товарообігу І Клієнтура 1 Політичні І Природні 1 Безгосподарність 1 Суб’єктивні Посилення конкурентної боротьби, відсутність до­статньої інформації про поведінку покупців на рин­ку, зростання інфляційних процесів, недоліки в організації рекламної діяльності та стимулювання збуту тощо Відсутність належної організації зберігання і транспортування товарів, яка призводить до їхніх втрат, зниження якості, споживчих властивостей продукції Надійність виконання встановлених домовленостей Зміна законодавчих актів щодо мита, різних відра­хувань, штрафів, додаткових витрат Землетруси, пожежі, буревії тощо Крадіжки, псування матеріальних цінностей та їх нестача Якість ухвалених управлінських рішень, порушен­ня виконавчої дисципліни співробітниками фірми, хвороба працівника тощо

Як бачимо з табл. 13.3, класифікація чинників і джерел комер­ційного ризику за формою мало відрізняється від аналогічної кла­сифікації у виробничому підприємництві. Проте за сутністю вони різні. Відмінності між класифікацією чинників і джерел виробни­чого і комерційного ризиків випливають із характеру та змісту виробничого і комерційного підприємництва.

Сутність підприємницького та фінансового ризиків. Нас­лідки ризику — це безпосередній результат дії чинників ризику на рівень можливих втрат. Вони залежать конкретно від видів підприємницького ризику. 'Л

Можливими наслідками виробничого ризику є: перевитрати матеріальних ресурсів; зменшення обсягів виготовленої та реалі­зованої продукції; зниження цін на вироблену продукцію; зрос­тання поточних витрат; втрата основних виробничих фондів; втрата прибутку від підвищення ставок податку, розміру банків­ського відсотка; введення нових обов’язкових відрахувань; переви­трати фонду споживання.

Комерційний ризик може спричинити підвищення закупівель­ної ціни товару, яке не блоковано умовами договору про закупівлі, зниження ціни, за якою реалізується товар, зменшення обсягу за­купівель та продажу продукції, зростання витрат обігу, псування і нестачу товарів, зменшення розміру прибутку, втрату майна фір­ми, матеріальних цінностей.

Фінансовий і валютний ризики призводять до втрат певної су­ми грошей.

До окремої групи належать наслідки ризику, що виникли вна­слідок нещасних випадків, які призвели до нанесення шкоди здо­ров’ю та працездатності працівників підприємств.

Як правильно зауважують X. Драганов, Б. Ілієв і В. Камєнов, ці втрати складаються з трьох складових:

♦втрат, спричинених тілесним ушкодженням;

♦моральних втрат;

♦втрат, зумовлених неможливістю використання працівника у виробничо-господарській діяльності фірми.

Перших два види втрат є персональними і мають відшкодову­ватися фірмою працівнику. Третій вид втрат є наслідком підпри­ємницького ризику, який завдає шкоди лише фірмі.

Отже, наслідки ризику досить різні. Без зведення їх до певної системи може ускладнитися порядок визначення розміру відпо­відних втрат. Тому потрібно класифікувати наслідки підприємни­цького ризику за ступенем послідовності їх виникнення та розра­хунку. За цією ознакою розрізняють прямі та побічні втрати від упущеної вигоди та узагальнені наслідки (втрати) підприємниць­кого ризику.

До прямих належать такі втрати:

♦матеріальних ресурсів (сировини, основних та допоміжних матеріалів, палива, енергії, комплектуючих виробів, запасних ча­стин);

♦

Розділ 13

Основних виробничих фондів від наслідків ризикованих дій, коли ці втрати не досягають розміру майнового стану фірми;

♦зниження цін на продукцію в разі відхилення фактичних по­казників якості від нормативних;

♦готової продукції внаслідок її нестачі, псування, крадіжок;

♦грошей унаслідок їх безпосередньої втрати чи зменшення вар-

♦ втрати від підвищення ставок податку, відсотка за банківсь­кий кредит тощо;

♦ фонду споживання.

Прямі втрати є первинними. їхній розмір впливає на розмір як побічних, так і узагальнених втрат.

Побічні втрати — де втрати, безпосередньо не пов’язані з під­приємницьким ризиком, а є наслідком прямих втрат. Наприклад, унаслідок землетрусу завдано шкоди виробничим будівлям цеху, що унеможливлює подальше використання потокових ліній, що залишилися нєушкоджєними. Втрати від їх простоїв будуть побіч­ними. Якщо втрати основних виробничих фондів досягають розмі­ру майнового стану, то побічні втрати не визначають.

До побічних втрат належить також зростання умовно-постій­них витрат у розрахунку на одиницю продукції.

Побічні втрати мають дві характерні особливості:

♦ їхній асортимент ширший за прямі втрати;

♦ на відміну від прямих втрат вони є прихованими, менш під­датливими до виявлення. Втрати від упущеної вигоди характерні для альтернативних господарських операцій. Якщо реалізований варіант виявився гіршим, то фірма несе втрати від упущеної виго­ди.

Приклад. Фірма вклала кошти в підприємницький проект, який дає дохід 8 %, водночас придбання акцій іншого підприємства забезпе­чило б їй дивіденди 12 %. Ця різниця у 4 % доходу і становить втрачену вигоду.

Узагальнені втрати є розрахунковими і складаються з прямих і побічних втрат та упущеної вигоди:

(13.1)

Ву-Вл+ Впб + Вв,

Де Вп — прямі втрати; Бпб — побічні втрати; Вв — розмір упущеної вигоди.

До узагальнених втрат належать:

♦ сукупні втрати виробничих ресурсів, які виявляються у зрос­танні поточних витрат;

♦ обсяг недовиробленої (недореалізованої) продукції внаслідок усіх різновидів ризику;

♦ втрати прибутку;

♦ втрати основних виробничих фондів.

На характер чинників і джерел фінансового ризику впливають такі особливості фінансового підприємництва:

♦ товаром у фінансовому підприємстві є гроші, цінні папери і валюта;

♦ залежність фінансового стану фірми від розміру курсу гро­шей, валюти і цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції тощо;

♦ вплив на вартість грошей, цінних паперів чинника часу (гро­ші сьогодні завжди більш вартісні, ніж завтра);

♦ можливість різноваріантності здійснення інвестицій у під­приємницькі проекти;

♦ можливість формування активів підприємства за рахунок рі­зних позик: коротко - чи довготермінових.

Ці особливості фінансового підприємництва зумовлюють відпо­відні чинники ризику. Одним із них є чинник часу. Сума грошей, яку має фірма у певний період, має для неї завжди більше зна­чення, ніж той самий розмір коштів у майбутньому.

Гроші з часом частково втрачають свою вартість через інфля­цію, ризик, схильність до ліквідності.

Інфляція пов’язана із загальним підвищенням цін. Унаслідок цього купівельна спроможність грошової одиниці зменшується.

Ризик також приводить до зменшення втрат грошей, яке спри­чинюється:

А) неможливістю точного передбачення повернення грошей, вкладених сьогодні, оскільки немає твердої гарантії фінансової стійкості компанії у майбутньому;

Б) відсутністю впевненості в інвесторів щодо отримання диві­дендів на придбані акції, оскільки умови купівлі їх не передбача­ють ніяких формальних щодо цього зобов’язань продавців про розміри дивідендів;

В) імовірністю падіння цін на акції, в які вкладено кошти. Лік­відність — це показник того, як швидко можна продати активи й отримати гроші. Вона також є чинником втрати грошима своєї вартості.

Інвестори, схильні до ліквідності, віддають перевагу наявним грошам. Якщо вони зважилися на їх вкладення у певні справи, то розраховують на значні майбутні доходи, аби виправдати ризик. У цьому разі висока винагорода є компенсацією за втрату ліквіднос­ті. Коли інвестори віддають перевагу неризикованим проектам, сподівані доходи будуть досить низькими.

Розділ 13

Часовий чинник ризику характерний для інвестицій у проекти, що потребують для свого здійснення різних термінів. Для трива­лішого періоду часу ризик більший. Тому кредитор має отримати додаткову винагороду порівняно з варіантом, коли кошти вклада­ють у короткотермінові проекти.

Отже, чинник ризику в разі інвестування в різночасові проекти зводиться до вибору таких двох альтернативних варіантів:

♦ інвестування короткотермінових проектів за гарантованих, але низьких доходів від них;

♦ інвестування довготермінових проектів, що можуть забезпе - ^ чити вищі доходи, але без достатньої гарантії. Фінансовий ризик

Пов язании також із чинником інвестування проектів різних влас­ників. Фірми характеризуються неоднаковими рівнями організа­ції виробництва, результативністю виробничо-господарської діяль­ності, обсягами виробництва і реалізації продукції, розміром при­бутку, позиціями на ринку тощо. Інакше кажучи, фірми розрізня­ють за рівнем ризику. Все це впливає на можливість своєчасного повернення інвестованих коштів, розмір відсотка, під який пози­чають гроші.

Підприємець ризикує, вкладаючи кошти саме в цей проект, а не в інший, або навпаки. Немає ніякої гарантії, що вибраний ва­ріант буде найбільш вдалим. Цей різновид фінансового ризику називають ризиком упущеної вигоди.

До чинників фінансового ризику належить вибір джерел фі­нансування активів фірми. У ринкових умовах ними можуть бути коротко - або довготермінові заборгованості. За нормальних еконо­мічних умов довготермінові позики вважають дорожчими, ніж ко­роткотермінові. Причиною цього є чинник часу. Що триваліший період, на який видаються позики, то більшою мірою позикодавці опиняються перед невизначеністю. Тому і ризик неплатоспромож­ності та вплив інфляції для довготермінових позик є значно біль­шими. Часткового його компенсування досягають подорожчанням цих позик. Такий ризик і вплив інфляції для короткотермінових позик є меншими, тому їх вважають дешевшими.

Крім того, довготермінові позики дають змогу використовувати кошти упродовж тривалішого періоду часу, не поновлюючи їх із року в рік. Це забезпечує ліквідність фірми, без якої вона не може успішно здійснювати господарські операції.

У разі використання короткотермінових позик ліквідність фір­ми може бути забезпечена за вчасного повторного отримання но­вих позик.

Отже, використання довготермінових позик як джерела фінан­сування активів фірми має перевагу під кутом зору забезпечення її ліквідності, однак вони є дорожчими. Короткотермінові позики дешевші, проте існує непевність щодо вчасного повторного отри­мання їх. Тому фінансування активів фірми за рахунок довго - чи короткотермінових позик має певний ризик.