ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ЙОГО СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА НЕОБХІДНІСТЬ

Реформи, що здійснюються у країні, повинні змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку держав­ної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Мета державного регулювання економіки - ство­рити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір най­більш ефективних варіантів використання наявних факторів виробни­цтва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності. Державне регулювання можна визначити як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засоба­ми для того, щоб зорієнтувати суб’єктів господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної політики суспі­льного розвитку. Державне регулювання - це майже всі функції дер­жави, які пов’язані з економічною та економіко-соціальною діяльніс­тю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється ре­гулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і струк­турної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, тери­торіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою системи методів. Ця система поділяється на три групи методів:

• адміністративні;

• правові;

• економічні.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховною Радою України, ви­дання Указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об’єкт та зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, корот­кострокового або оперативного регулювання.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів зна­чною мірою залежить від обраного засобу управління суб’єктами рин­кової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі держав­ної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу. Адміністративна діяльність є засобом виконання обов’язків, покладе­них на відповідні підрозділи і керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в новий стан розв’язання конфліктних ситуацій та ін.

Економічні методи регулювання - це система прийомів і способів прямого впливу та його спрямування на суспільно-господарський роз­виток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно - грошових відносин і з використанням інших економічних важелів за­для створення умов, що забезпечують досягнення високих економіч­них результатів. За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати високих ре­зультатів у роботі. Їх застосування передбачає порівняння витрат і ре­зультатів. До економічних методів регулювання належать прогнозу­вання, планування, програмування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економіч­них категорій, як заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна та ін.

Зокрема, до системи економічних методів належать:

• індикативне планування. Це рекомендаційне, орієнтуюче плану­вання, що передбачає розробку і наукове обгрунтування конкрет­них цілей, пріоритетів, пропорцій і структур розвитку економіки з врахуванням попиту на конкретні види продукції (послуги);

• регулювання грошової маси. Полягає в тому, що в період, коли від­чувається нестача грошей, Національний банк знижує норму резер­вування, зменшує ставку відсотка за кредити, що надаються комер­ційним банкам. Навпаки, в період загострення інфляції підви­щується норма резервування, відсотки за кредити комерційним банкам;

• регулювання відсоткових ставок за кредитами комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду та депресії призводить до збіль­шення підприємницького доходу і в результаті - чистого прибутку, відповідно стимулює зростання виробництва. Навпаки, їх підвищення в умовах перегрівання економіки зменшує підприємницький дохід, відповідно обмежує і гальмує надмірне зростання виробництва.

• державне замовлення. Це форма завдання на взаємновигідних заса­дах державному чи приватному сектору економіки для вирішення державних чи суспільних проблем;

• сприяння діловій активності. Створюються правові і економічні пе­редумови для інтенсифікації та розширення діапазону ділової акти­вності суб’єктів господарювання;

• заохочення конкуренції. Формуються передумови для антимонопо­льно:' політики та розширення сфери посилення конкуренції серед окремих виробників;

• регулювання цінами і тарифами. Полягає в становленні верхньої межі на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їх нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих спожива­чів води, електроенергії, послуг зв’язку;

• регулювання стимулами. Здійснюється шляхом комплексного ви­користання матеріального, соціального та морального заохочення;

• регулювання ставок оподаткування та їх диференціація. Полягає в тому, що в період спаду та депресії держава знижує ставки прибут­кового податку та податку на прибуток суб’єктів господарювання. У результаті таких дій відбувається зростання чистого прибутку і розширення виробництва. Навпаки, в ситуації, коли виробництво виходить за межі платоспроможного попиту, держава підвищує ставки оподаткування для уповільнення темпів виробництва, пос­лаблення кризи, упорядкування процесу відновлення рівноваги між попитом та пропозицією;

• регулювання санкціями. Це система фінансових та інших видів штрафних санкцій за невиконання домовленостей, недотримання фінансових, податкових, екологічних норм тощо.

Застосовуючи вищезазначені методи, держава створює необхідні економічні передумови для формування належного ринкового просто­ру й активізації сучасного бізнесу.

Методи державного регулювання можуть змінюватися. Проте завжди за державою зберігатимуться такі функції, як захист прав вла­сності, забезпечення вільного підприємництва, стимулювання ділової активності, боротьба з монополістичними тенденціями, забезпечення законності та правопорядку в господарській сфері, регулюванні гро­шового обігу, зовнішньоекономічній діяльності, захист економічної безпеки країни. Жодна функція ніколи не втрачає важливості. Зміню­ються лише механізми, методи і способи виконання державою цих функцій та їх значення для економіки.

При вивченні способів державного регулювання економічного розвитку виокремлюють три основні напрямки: автоматичні регуля­тори, антициклічне регулювання, державне програмування.

Автоматичні регулятори - це сукупність важелів, що пов’язані з економічною діяльністю держави і діють автономно незалежно від ак­тів державної політики. До найпоШиРеніШиХ автоматичних регуляторів належать різні форми оподаткування та допомоги безробітним. Основ­на частина автоматичних регуляторів - податки. Їх антициклічна дія полягає в тому, що в разі зменшення доходів сума зборів автоматично скорочується, якщо ціни при цьому не підвищуються. Якщо податок має прогресивний характер, тобто його ставки зростають швидше, ніж норми отриманого доходу, то скорочення податкових надходжень під час криз перевищує зменшення доходів. На відміну від податків пере­важна частина державних видатків не пов’язана безпосередньо з пото­чним відтворенням, вона не реагує автоматично на зміни доходів.

Державні видатки зростають більш-менш автоматично. Оскільки податки реагують на циклічну динаміку відтворення одразу, то в пері­оди криз, як правило, спостерігається дефіцит державного бюджету, а в разі підйому доходи переважають видатки.

Отже, автоматичні регулятори можуть дещо пом’якшувати кризу, але не спроможні їй запобігти. Якщо криза досить сильна і тривала, регулятори не можуть автоматично кардинально змінити її характер.

Антициклічні регулятори - це сукупність важелів фіскальної (бюджетної) та кредитної політики. АнтИциКлічні заходи фіскальної політики найчастіше зводяться до застосування таких бюджетних ва­желів, як державні закупки, державні капіталовкладення, трансфертні платежі, регулювання податкових ставок, а також правил і норм амор­тизації основного капіталу, що використовуються під час розрахунків оподаткування.

Державне середньострокове і довгострокове програмування практикується в деяких економічно розвинених країнах. Воно перед­бачає складання центрального плану для економіки загалом. Програ­мування діє за такими напрямками:

• координація діяльності державних підприємств та установ;

• довгострокове планування державних капіталовкладень;

• субсидування і підтримка певних галузей;

• координація виробничих планів монополій згідно із загальноеко­номічним довгостроковим прогнозом.

В умовах ринкової економіки, яка базується на принципах підпри­ємницької діяльності, економічній самостійності виробників, засадах конкуренції, на основі різних форм власності, найбільш виправдани­ми, динамічними й ефективними є економічні методи регулювання.

Українські економісти виділяють такі основні напрямки держав­ного регулювання:

• формування і розробка концепцій та програм державного регулю­вання і підтримки підприємництва;

• визначення системи галузевих та регіональних пріоритетів для орга­нізації державної підтримки діяльності суб’єктів господарювання;

• формування законодавчої бази, що забезпечує умови ефективного розвитку суб’єктів господарювання;

• формування фінансово-кредитної системи та інших елементів рин­кової інфраструктури для забезпечення підприємницької діяльності.