ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ: ЙОГО СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ ТА НЕОБХІДНІСТЬ
Реформи, що здійснюються у країні, повинні змінити характер участі держави в господарській діяльності, зменшити частку державної власності, створити економічні умови для забезпечення високої ділової активності. Мета державного регулювання економіки - створити таку господарську систему, яка б орієнтувалася на вибір найбільш ефективних варіантів використання наявних факторів виробництва та забезпечення сприятливих соціально-економічних умов життєдіяльності. Державне регулювання можна визначити як вплив держави на відтворювальні процеси в економіці відповідними засобами для того, щоб зорієнтувати суб’єктів господарювання і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної політики суспільного розвитку. Державне регулювання - це майже всі функції держави, які пов’язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності та підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку та грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять основний зміст державного регулювання економіки.
Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою системи методів. Ця система поділяється на три групи методів:
• адміністративні;
• правові;
• економічні.
Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховною Радою України, видання Указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об’єкт та зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, короткострокового або оперативного регулювання.
Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу управління суб’єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу. Адміністративна діяльність є засобом виконання обов’язків, покладених на відповідні підрозділи і керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в новий стан розв’язання конфліктних ситуацій та ін.
Економічні методи регулювання - це система прийомів і способів прямого впливу та його спрямування на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно - грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів. За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати високих результатів у роботі. Їх застосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмування, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна та ін.
Зокрема, до системи економічних методів належать:
• індикативне планування. Це рекомендаційне, орієнтуюче планування, що передбачає розробку і наукове обгрунтування конкретних цілей, пріоритетів, пропорцій і структур розвитку економіки з врахуванням попиту на конкретні види продукції (послуги);
• регулювання грошової маси. Полягає в тому, що в період, коли відчувається нестача грошей, Національний банк знижує норму резервування, зменшує ставку відсотка за кредити, що надаються комерційним банкам. Навпаки, в період загострення інфляції підвищується норма резервування, відсотки за кредити комерційним банкам;
• регулювання відсоткових ставок за кредитами комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду та депресії призводить до збільшення підприємницького доходу і в результаті - чистого прибутку, відповідно стимулює зростання виробництва. Навпаки, їх підвищення в умовах перегрівання економіки зменшує підприємницький дохід, відповідно обмежує і гальмує надмірне зростання виробництва.
• державне замовлення. Це форма завдання на взаємновигідних засадах державному чи приватному сектору економіки для вирішення державних чи суспільних проблем;
• сприяння діловій активності. Створюються правові і економічні передумови для інтенсифікації та розширення діапазону ділової активності суб’єктів господарювання;
• заохочення конкуренції. Формуються передумови для антимонопольно:' політики та розширення сфери посилення конкуренції серед окремих виробників;
• регулювання цінами і тарифами. Полягає в становленні верхньої межі на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їх нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих споживачів води, електроенергії, послуг зв’язку;
• регулювання стимулами. Здійснюється шляхом комплексного використання матеріального, соціального та морального заохочення;
• регулювання ставок оподаткування та їх диференціація. Полягає в тому, що в період спаду та депресії держава знижує ставки прибуткового податку та податку на прибуток суб’єктів господарювання. У результаті таких дій відбувається зростання чистого прибутку і розширення виробництва. Навпаки, в ситуації, коли виробництво виходить за межі платоспроможного попиту, держава підвищує ставки оподаткування для уповільнення темпів виробництва, послаблення кризи, упорядкування процесу відновлення рівноваги між попитом та пропозицією;
• регулювання санкціями. Це система фінансових та інших видів штрафних санкцій за невиконання домовленостей, недотримання фінансових, податкових, екологічних норм тощо.
Застосовуючи вищезазначені методи, держава створює необхідні економічні передумови для формування належного ринкового простору й активізації сучасного бізнесу.
Методи державного регулювання можуть змінюватися. Проте завжди за державою зберігатимуться такі функції, як захист прав власності, забезпечення вільного підприємництва, стимулювання ділової активності, боротьба з монополістичними тенденціями, забезпечення законності та правопорядку в господарській сфері, регулюванні грошового обігу, зовнішньоекономічній діяльності, захист економічної безпеки країни. Жодна функція ніколи не втрачає важливості. Змінюються лише механізми, методи і способи виконання державою цих функцій та їх значення для економіки.
При вивченні способів державного регулювання економічного розвитку виокремлюють три основні напрямки: автоматичні регулятори, антициклічне регулювання, державне програмування.
Автоматичні регулятори - це сукупність важелів, що пов’язані з економічною діяльністю держави і діють автономно незалежно від актів державної політики. До найпоШиРеніШиХ автоматичних регуляторів належать різні форми оподаткування та допомоги безробітним. Основна частина автоматичних регуляторів - податки. Їх антициклічна дія полягає в тому, що в разі зменшення доходів сума зборів автоматично скорочується, якщо ціни при цьому не підвищуються. Якщо податок має прогресивний характер, тобто його ставки зростають швидше, ніж норми отриманого доходу, то скорочення податкових надходжень під час криз перевищує зменшення доходів. На відміну від податків переважна частина державних видатків не пов’язана безпосередньо з поточним відтворенням, вона не реагує автоматично на зміни доходів.
Державні видатки зростають більш-менш автоматично. Оскільки податки реагують на циклічну динаміку відтворення одразу, то в періоди криз, як правило, спостерігається дефіцит державного бюджету, а в разі підйому доходи переважають видатки.
Отже, автоматичні регулятори можуть дещо пом’якшувати кризу, але не спроможні їй запобігти. Якщо криза досить сильна і тривала, регулятори не можуть автоматично кардинально змінити її характер.
Антициклічні регулятори - це сукупність важелів фіскальної (бюджетної) та кредитної політики. АнтИциКлічні заходи фіскальної політики найчастіше зводяться до застосування таких бюджетних важелів, як державні закупки, державні капіталовкладення, трансфертні платежі, регулювання податкових ставок, а також правил і норм амортизації основного капіталу, що використовуються під час розрахунків оподаткування.
Державне середньострокове і довгострокове програмування практикується в деяких економічно розвинених країнах. Воно передбачає складання центрального плану для економіки загалом. Програмування діє за такими напрямками:
• координація діяльності державних підприємств та установ;
• довгострокове планування державних капіталовкладень;
• субсидування і підтримка певних галузей;
• координація виробничих планів монополій згідно із загальноекономічним довгостроковим прогнозом.
В умовах ринкової економіки, яка базується на принципах підприємницької діяльності, економічній самостійності виробників, засадах конкуренції, на основі різних форм власності, найбільш виправданими, динамічними й ефективними є економічні методи регулювання.
Українські економісти виділяють такі основні напрямки державного регулювання:
• формування і розробка концепцій та програм державного регулювання і підтримки підприємництва;
• визначення системи галузевих та регіональних пріоритетів для організації державної підтримки діяльності суб’єктів господарювання;
• формування законодавчої бази, що забезпечує умови ефективного розвитку суб’єктів господарювання;
• формування фінансово-кредитної системи та інших елементів ринкової інфраструктури для забезпечення підприємницької діяльності.