Державне регулювання підприємництва

У сучасних умовах підвищується значення державного регулювання та сприяння розвитку підприємницьких процесів, змінюються органі­заційні форми взаємодії державних органів з суб’єктами приватного і малого бізнесу, відбуваються суттєві зрушення у формуванні дійових концептуальних напрямків подальшого економічного розвитку, ме­ханізмів реалізації рішень, структурній реорганізації управлінського апарату, сполученні державного і ринкового механізмів регулювання.

Держава має певні цілі на кожному етапі суспільного життя і нама­гається досягнути їх прийнятними методами та інструментами по відно­шенню до підприємництва як основи ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, економіка у будь-якій країні не може успішно розви­ватись, якщо держава не забезпечує належних для цього умов і не тур­бується про систему захисту прав суб’єктів ринку. У ринковій економіці держава і бізнес не протидіють між собою. Найбільший соціально-еко - номічний ефект досягається на основі співробітництва, взаєморозумі­ння розв’язання існуючих проблем.

Державне регулювання - система заходів законодавчого, виконав­чого та контролюючого характеру, спрямованих на досягнення наміче­них цілей, що здійснюються органами виконавчого управління.

Державне регулювання підприємництва — це вплив держави на діяльність суб’єктів підприємницької діяльності та ринок для забезпе­чення нормальних умов їхнього функціонування.

Цілі державне регулювання підприємництва:

• створення правової бази;

• стабілізація економіки і здійснення її структурної перебудови, створення умов для економічного зростання, згладжування то­варних і регіональних диспропорцій;

• забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій;

• потреба поповнення державного бюджету, справедливого роз­поділу доходів;

• забезпечення ефективності вітчизняного виробництва і діяль­ності суб’єктів бізнесу, раціональне використання різних видів ресурсів;

• забезпечення належного правопорядку та національної безпеки держави;

• захист національних інтересів у системі міжнародних госпо­дарських зв’язків;

• захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків (ефектів) діяльності деяких підприємницьких струк­тур, гарантування населенню екологічної безпеки.

Залежно від цілей державне регулювання спрямоване на рішення як макроекономічних завдань, так й завдань на мікрорівні, тобто на рівні економічних суб’єктів ринку та ринкових відносин.

Макроекономічне регулювання має мету стабілізації економіки, забезпечення стійкого зростання, рішення соціально-економічних та зовнішньоекономічних завдань, забезпечення безпеки та обороносп­роможності країни. Досягнення цих цілей безпосередньо пов’язано та обумовлено заходами та засобами держрегулювання підприємницької діяльності, які складають у ринкових умовах господарювання само­стійну систему. Таким чином, держрегулювання складається із двох си­стем: державного регулювання економіки на макрорівні та державного регулювання підприємництва на мікрорівні.

Держава створює загальноекономічні, правові та соціальні умови, що забезпечують нормальне функціонування підприємництва. Вона визначає та впроваджує правила ринку (бізнесу) шляхом видання мо­тивованих законодавчих та нормативних актів, що сприяють розвитку ринкової конкуренції та дотриманню етико-правових норм бізнесу; держава контролює виконання цих правил; захищає права власності та свободи господарської діяльності.

Держава розробляє та приймає засоби заохочення розвитку бізне­су (субсидировання, пільгове оподаткування, прискорена амортизація) та адміністративні засоби покарання (штрафи, судові позови) за недо­тримання правил бізнесу. Такими засобами держава реалізує регулю­вання економічної діяльності суб’єктів господарювання, заохочуючи одні види діяльності шляхом субсидировання та утримуючи інші через оподаткування. Крім того, держава здійснює: забезпечення кредитуван­ня, гарантування позик, страхування; виробництво і продаж товарів і послуг підприємствами, що знаходяться у державній власності (част­ково або повністю).

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між під­приємцями, захищає споживачів від виявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Підприємницька структура повинна постійно слідкувати за захо­дами держави, спрямованими на регулювання ринкових відносин. Не­обхідно добре знати і вміти оперативно застосовувати законодавчі акти. Правові основи створення, функціонування і регулювання підприєм­ницької діяльності викладені у Цивільному та Господарському кодек­сах України, Законах України «Про власність», «Про господарські то­вариства», «Про приватизацію державного майна», «Про державну реє­страцію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про ліцен­зування певних видів господарської діяльності», «Про зовнішньоеко­номічну діяльність».

Розглянемо функції державного регулювання підприємницької діяльності.

Функція організації включає такі види діяльності:

1.Законотворчість: затвердження основ законності і правопоряд­ку; гарантія економічної та соціальної безпеки; захист прав приваьтної власності; захист прав споживачів та виробників продукції; забезпечен­ня дотримання прав і безпеки кожного громадянина країни, суспіль­ства в цілому та суб’єктів ринкової економіки.

2.Створення та забезпечення організаційно-правових засад підприємницької діяльності включає:

• розробку та прийняття законів, що визначають права власності, регулюючих підприємницьку діяльність;

• гарантії свободи підприємницької діяльності, коли суб’єкти гос­подарювання могли б проявити себе, користуючись своїм правом.

3. Створення умов функціонування усіх ринкових механізмів:

• для вільного переливання капіталів, свободи переміщення ро­бочої сили, товарів та послуг;

• забезпечення умов для вільного ринкового ціноутворення.

4. Створення організаційних засад господарської діяльності:

• організаційне забезпечення дотримання економічними суб’єктами господарського законодавства і правових норм у галузі податкової політики, фінансової звітності, вимог до стандартизації та сертифікації, дотримання вимог до якості продукції;

• забезпечення дотримання підприємцями своїх фінансових зо­бов’язань перед контрагентами і робітниками;

• організаційне забезпечення дотримання підприємцями «правил гри», що регулює міжфірмові відносини та ділову етику.

5. Організація боротьби з корупцією, незаконним бізнесом та інши­ми негативними явищами, які стримують розвиток підприємництва.

6. Організація і фінансування виконавчих органів влади - держав­ного апарату, що здійснює функції регулювання підприємницької діяльності та економіки в цілому.

7. Організація та управління державною власністю - виробничи­ми підприємствами, що виступають суб’єктами господарської діяль­ності, об’єктами інфраструктури.

Функція держави я к власника та управля ючого своєю власністю в умо­вах ринкового господарювання вимагає рішення завдання підвищення ефективності державного підприємництва, утому числі у формі участі дер­жави у великих корпоративних структурах та управління пакетами акцій.

Функція контролю охоплює:

1. Контроль за дотриманням правових норм і законодавства про підприємницьку діяльність: дотримання правил конкуренції та свобо­ди підприємництва, дотримання етико-правових норм та адміністра - тивно-ділової етики; за незаконною діловою практикою; за рівнем мо­нополізації галузей.

2. Контроль за розвитком процесів на макроекономічному рівні: за виконанням доходної та витратною частиною бюджету; за рівнем гро­шової маси в обігу; за обсягом спекулятивних угод; за станом навко­лишнього середовища.

3. Контроль за розвитком зовнішньоекономічних зв’язків: митний, ліцензійний, валютний та інші види контролю над зовнішньоторговель­ними операціями; контроль за станом платіжного балансу, рухом ка­піталу, за обсягом та напрямком капіталовкладень за кордон та інозем­ними інвестиціями у своєї країні.

4. Контроль за виконавчими органами влади - держапаратом: за розробкою ними засобів та заходів державного регулювання; за дтри - манням відповідальності по реалізації прийнятих засобів та заходів дер­жавного регулювання.

Функція координації передбачає здійснення діяльності, спрямова­ної на узгодження та об’єднання заходів та засобів регулювання на трьох рівнях: конкурентно-ринковому; приватно-монополістичному та дер­жавному. Координація включає:

• узгодження напрямів діяльності приватних структур; ринкової політики ціноутворення, політики зливань та поглинань; полі­тики розділу ринку та сфер впливу; спільної господарської діяльності;

• координацію ініціатив у галузі інвестиційної політики, ново­введень, розвитку науково-технічного прогресу на усіх трьох рівнях;

• розробку заходів та засобів регулювання господарської діяль­ності на рівні галузевих та національних об’єднань підприємців та узгодження їх з державними органами влади для реалізації на державному рівгні регулювання;

• координацію інтересів суб’єктів господарської діяльності та со­ціальної відповідальності держави за інтереси суспільства в цілому.

Функція захисту ринкових засад господарювання спрямована на:

1. Зберігання та захист ринкового механізму шляхом застосування: антимонопольного регулювання; регулювання рівня концентрації ви­робництва та капіталу на підставі законодавства про зливання та по­глинання фірм; регулювання ступеня монополізації галузей та ринків на підставі законодавства про конкуренцію;

2. Забезпечення нормального функціонування конкуренції як од­ного із основних регулюючих інструментів у ринковій економіці, що сприяє стимулюванню інновацій, впровадженню усього передового, покрашенню якості продукції, зниженню витрат виробництва;

• забезпечення вільного ціноутворення;

• перешкодження недобросовісної конкуренції та зговору з метою тиску на ринок, на співвідношення попиту та пропозиції.

4. Створення цивілізованих засад ринку: забезпечення дотриман­ня суб’єктами господарювання встановлених «правил гри». Захист сво­боди підприємців в реалізації своїх економічних інтересів; розподіл споживчих ресурсів з допомогою цін, встановлених в результаті балан­су попиту та пропозиції.

Функція керівництва макроекономікою включає діяльність держави, спрямовану на забезпечення макроекономічної стабільності, оптимі - зацію структури економіки, стимулювання економічного зростання, забезпечення основ соціально-економічного розвитку, управління об’єктами державної власності.

1.Макроекономічна стабільність досягається шляхом:

• розробки та проведення економічної політики, спрямованої на підтримку макроекономічної рівноваги шляхом забезпечення стабільності вартості грошей; регулювання рівня зайнятості; регулювання обсягів випуску окремих видів продукції з метою корегування співвідношення між ринковим попитом та пропо­зицією; встановлення максимальних, мінімальних та твердих цін на транспортні послуги і споживчі товари; регулювання рівня інфляції;

• антицикличного регулювання, спрямованого на досягнення більшої стійкості у розвитку господарської кон’юнктури, шляхом:

А) впливу на інвестиційну активність та споживання завдяки гро­шової політики, політики процентних ставок, політики кредитування, регулювання державних витрат і оподаткування;

Б) усунення негативних соціальних наслідків, пов’язаних зі струк­турними кризами, шляхом надання субсидій підприємствам, підтрим­ки безробітних по лінії соціального забезпечення;.

• створення сприятливих умов функціонування усіх ринкових ме­ханізмів; стимулювання ініціативи підприємців шляхом надан­ня податкових пільг, субсидій, патентного захисту;

• розробки заходів та засобів реалізації економічної політики, шо втілюється у відповідних правових нормах і законах; цільових про­грамах і планах економічного розвитку; цільових програмах галу­зевого регулювання; нормативах регулювання виробництва; про­грамах державних закупівель; заходах і засобах здійснення фінан­сової, бюджетної, податкової, соціально-економічної політики.

2.Оптимізація структури економіки передбачає:

• розробку та реалізацію структурної, промислової, інвестицій­ної, науково-технічної політики, спрямованих на стимулюван­ня структурної перебудови промисловості, удосконалення га­лузевої структури і розвиток технологічно нових та пріоритет­них галузей;

• участь держави у структурній адаптації до вимог світового рин­ку шляхом підвищення конкурентоспроможності провідних галузей господарства та країни в цілому;

• створення сприятливих умов доступу до ресурсів;

• проведення регіональної політики, що забезпечує оптимальне розміщення виробництва з точки зору приближення до ресурсів та більш рівномірну зайнятість населення по регіонах країни;

• сприяння розвитку малого бізнесу, спеціалізації малих і середніх підприємств по пріоритетним галузям та забезпечення стійких коопераційних зв’язків з великими компаніями на підставі тех­нологічного розподілу праці;

• сприяння залученню іноземних інвестицій та новітніх техно­логій у передові галузі та ті, що розвиваються, з метою підви­щення їх ефективності і конкурентоспроможності продукції, яка випускається.

3. Стимулювання економічного зростання спрямовано на забез­печення стійкого зростання макроекономічних показників: валово­го національного продукту, національного доходу, промислового та сільськогосподарського виробництва, рівня доходів населення. Це досягається засобами економічної політики, зокрема стимулюван­ням:

• науково-технічного прогресу шляхом державного фінансуван­ня науково-дослідних робіт, організації та фінансування дер­жавних дослідних центрів, що здійснюють спільно з приватним сектором програми та проекти наукових досліджень;

• інвестицій сприянням розвитку творчої активності та новатор­ства підприємців, шляхом кредитно-фінансової політики та за­безпечення окупності капітальних вкладень у довгостроково­му плані за рахунок цільових дотацій, інвестицій;

• розвитку виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції.

4. Забезпечення основ соціально-економічного розвитку передба­чає проведення активної соціальної політики, мета якої полягає у за­безпеченні мінімального прожиткового мінімуму для малозабезпече­них громадян, у підтримці незахищених груп населення, підвищення якості життя та добробуту населення, відсутності соціальної напруги у суспільстві.

Державний вплив на підприємницькі структури може здійсню­ватись на підставі таких інструментів'.

• законодавчо-нормативних документів, затверджених органами державної влади і управління;

• податкового механізму та системи розподілу бюджетних коштів, включаючи встановлення ставок податків і процентів по дер­жавних кредитах; податкові пільги, ціни і правила ціноутворен­ня, цільові дотації, валютний курс, розміри економічних санкцій;

• ліцензій, торгових патентів, лізингу, соціальних, економічних та інших норм і нормативів;

• організації ведення державної статистичної звітності;

• договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб; державного майна і системи резервів;

• науково-технічних, економічних та соціальних програм;

• проведення політики щодо захисту прав споживачів, анти - монопольної, інвестиційної, амортизаційної, зовнішньоеко­номічної політики;

• субсидій та цільової допомоги регіонам і галузям.

У загальному вигляді основними напрямками державного регу­лювання підприємництва є:

• розробка, прийняття і контроль за законодавчо-нормативними документами, які забезпечують правове поле і захист інтересів підприємців;

• підвищення ефективності регулювання бізнесу, зниження не­раціональних витрат, виявлення резервів зростання;

• послаблення прямих форм втручання і бюрократичного конт­ролю за діяльністю суб’єктів підприємництва;

• створення умов для вільної і добросовісної конкуренції на рин­ку, вільного переміщення товарів на внутрішньому ринку, спо­стереження за дотриманням правил конкуренції;

• управління фінансовою, податковою політикою по відношенню до підприємців, сприяння зростанню накопичення приватно­го капіталу;

• стримування інфляції, зняття обмежень адміністративного ре­гулювання бізнесу;

• контроль за дотриманням трудового законодавства, регулю­вання приватного найму і порядку оплати праці, підтримка со­ціальної рівноваги серед працюючих у сфері підприємництва, контроль за забезпеченням соціальних гарантій робітникам;

• об’єднання поточних і перспективних напрямків розвитку еко­номіки, включаючи структурно-інвестиційну та науково-тех­нічну політику;

• створення сприятливого підприємницького клімату, вклю­чаючи інвестиційний режим і захист фінансових ресурсів.

Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність» захист інвестицій — це комплекс організацій них, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, ефективності діяльності об’єктів інвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, утому числі права на отримання прибутку (до­ходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних вкладів. Захист інвестицій забезпечується законо­давством України, а також міжнародними договорами. Інвесторам, у тому числі іноземним, надаються рівні права, що виключає застосуван­ня заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити уп­равлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також перед­бачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій через систему правових норм. Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється законодавчими і виконавчими органами влади, органами управління залежно від функцій, що виконуються, та характеру господарювання.

Характеризуючи державне регулювання економіку України в су­часних умовах, слід зазначити, що центр уваги все більш переміщується до активної участі держави в організаційно-господарському регулю­ванні виробництва як провідної сфери національної економіки. Саме від того, які умови створить держава для розвитку виробничого підприє­мництва, буде залежати ступінь ділової активності юридичних і фізич­них осіб займатися цим видом діяльності, ступінь залучення інвестицій.

Основними завданнями державного регулювання виробничого підприємництва є:

• здійснення структурної перебудови виробництва, модернізації традиційних галузей та пристосування їхньої продукції до ви­мог світового ринку;

• пошук та використання можливостей довгострокового забез­печення виробничих процесів сировиною, матеріалами;

• регулювання у напрямку підвищення ефективності виробництва та рівня конкурентоспроможності продукції;

• створення сприятливих умов для зростання виробничих потуж­ностей, проведення реконструкції і переоснащення, розвитку міжфірмових зв’язків;

• зміцнення становища у пріоритетних і найбільш прогресивних галузях виробництва, розширення можливостей експортного потенціалу.

У зв’язку з розширенням міжнародних зв’язків суб’єктів ринку із зарубіжними партнерами по бізнесу, інтеграції і кооперації на взаємо­вигідній основі, посилюється роль держави у регулюванні зов­нішньоекономічної діяльності.

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» здійснюється механізм регулювання підприємництва у сфері зовніш­ньоекономічних відносин, включаючи зовнішню торгівлю, економіч­не, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв’язки в галузі будів­ництва, транспорту, туризму, експедиторських, страхових, кредитних та банківських операцій, надання послуг.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності є юридичні і фізичні особи, об’єднання, спільні підприємства за участю іноземних партнерів, структурні одиниці (філії, відділення).

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності вони керуються такими принципами:

1. Принцип суверенітету:

• виключне право народу України самостійно та незалежно про­вадити зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись чинними законами;

• зобов’язання України — неухильно виконувати всі договори дер­жави в галузі міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

• право суб’єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки;

• право суб’єктів здійснювати зовнішньоекономічну діяльність в будь-яких формах, не заборонених законами України;

• обов’язок дотримання порядку, встановленого чинним зако­нодавством;

• виключне право власності суб’єктів на всі одержані ними ре­зультати зовнішньоекономічної діяльності.

3. Принцип юридичної рівності і недискримінації:

• рівність перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності;

• заборона будь-яких, крім передбачених цим законом, дій дер­жави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів господарювання за формами власності, місцем розта­шування та іншими ознаками;

• неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених законом.

4. Принцип верховенства закону:

• регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

• заборона застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічного під­приємництва. Він полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України та за її межами згідно з нормами міжнародного права.

6. Принцип еквівалентного обміну.

Основними цілями регулювання. зовнішньоекономічної діяльно­сті є: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутріш­нього ринку; стимулювання прогресивних структурних змін в еконо­міці, у тому числі зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систе­му світового поділу праці та її наближення до ринкових структур роз­винутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється: дер­жавою в особі її органів у межах їхньої компетенції; недержавними орга­нами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координа­ційного типу), що діють на основі установчих документів; суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних угод, що ук­ладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається за допомогою: законів України; актів тарифного і нетариф - ного регулювання, які видаються державними органами в межах їхньої компетенції; економічних заходів оперативного регулювання (валют­но-фінансового, кредитного); рішень недержавних органів управлін­ня економікою; угод, що укладаються між суб’єктами зовнішньоеко­номічної діяльності.

Держава самостійно формує систему та структуру регулювання зов­нішньоекономічної діяльності та повинна забезпечувати:

• захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• створення рівних можливостей для суб’єктів у розвитку різних видів підприємництва незалежно від форм власності, всі напря­ми використання доходів і здійснення інвестицій;

• заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зов­нішньоекономічної діяльності.

Для іноземних суб’єктів господарської діяльності запроваджуються такі правові режими:

• національний режим, який означає, що іноземні підприємці ма­ють обсяг прав та обов’язків не менший, ніж вітчизняні суб’єкти господарювання;

• режим найбільшого сприяння, який надається на основі взаєм­ної угоди та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

• спеціальний режим, який застосовується на територіях спеці­альних економічних зон.

За способами впливу методи державного регулювання підпри­ємництва можуть бути:

• економічні (непрямі);

• адміністративні (прямі).

Економічні методи базуються на використанні різних економічних, фінансових важелів. Це податки, ціни, кредити, банківські відсотки, економічні санкції (пеня, штрафи), цільові дотації, перерозподіл до­ходів і ресурсів, пільги.

Адміністративні методи здійснюються за допомогою прийняття законодавчих актів та забезпечення їхнього дотримання шляхом кон­тролю з боку органів виконавчої влади у межах своєї компетенції. До адміністративних важелів відносяться укази, накази, постанови, інструкції, стандарти, імпортні квоти, норми, нормативи, ліміти, пря­ма заборона.

Адміністративні методи повинні використовуватись державою у тому випадку, коли економічні методи недостатньо ефективні при ви­рішенні того чи іншого завдання. Світова практика бізнесу свідчить про те, що адміністративні методи найбільш доцільно застосовувати у та­ких галузях, як природна державна монополія (залізничний транспорт, зв’язок, фундаментальна наука), охорона навколишнього природного середовища та використання ресурсів, сертифікація, стандартизація, метрологія, соціальна політика, включаючи визначення гарантійного мінімуму заробітної плати, допомоги по безробіттю.

Держава намагається оптимально поєднувати, маніпулювати дво­ма методами регулювання підприємництва залежно від обставин, що склались на практиці, співвідношення регулюючих і конкурентних сил на конкретних товарних ринках, кон’юнктурної ситуації. При прове­денні державного регулювання бізнесу підприємцям необхідно вноси­ти певні корективи підчас планування своєї діяльності, оперативно ре­агувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Втручання державних органів у господарську діяльність підпри­ємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законо­давством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців. Державні органи і службові особи можуть да­вати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, вста­новленої законодавством. У разі видання державним чи іншим орга­ном акта, який не відповідає його компетенції або вимогам зако­нодавства, підприємець має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок держав­них чи інших органів або службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодав­ством обов’язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків вирішуються судом.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України) є центральним орга­ном виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалі­зацію державної політики у сфері підприємництва.

Держпідприємництво України:

• є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування;

• керується Конституцію України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства Украї­ни і здійснює контроль за їх реалізацією;

• узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдос­коналення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями Держпідприємництва України є:

• участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, держав­ної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

• координації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з розробленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

• сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консуль­тативної та інформаційної підтримки підприємництва.

Функції Держпідприємництва України:

1) готує пропозиції щодо формування єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, та забезпечує їх реалізацію;

2) погоджує проекти нормативно-правових актів та директивних листів, які готуються органами виконавчої влади, з питань регулюван­ня підприємницької діяльності, готує пропозиції щодо доцільності їх видання;

3) приймає рішення щодо опублікування проектів регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, для публічного обговорення, забезпечує опублікування та­ких проектів;

4) контролює в межах своїх повноважень виконання органами ви­конавчої влади заходів щодо реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва та приймає рішення щодо усунення виявлених порушень;

5) здійснює методичне керівництво діяльністю органів виконавчої влади, пов’язаною з проведенням єдиної державної регуляторної по­літики у сфері підприємництва;

6) аналізує стан розвитку підприємництва та реалізації заходів щодо проведення єдиної державної політики у сфері підприємництва, зок­рема регуляторної політики;

7) сприяє в межах своєї компетенції розвитку зовнішньоекономіч­ної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності;

8) розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення системи та механізму фінансово-кредитної підтримки підприємництва;

9) бере участь у розробленні проектів Державного бюджету Украї­ни, Державної програми економічного і соціального розвитку Украї­ни, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

10) організовує разом з іншими центральними органами виконав­чої влади розроблення та реалізацію державних цільових програм роз­витку підприємництва, виступає державним замовником такого роз­роблення, організовує проведення експертизи зазначених програм;

11) здійснює методичне керівництво розробленням регіональних програм підтримки і розвитку підприємництва, аналізує стан їх вико­нання, готує разом з Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції щодо визначення умов виділення необхідних для реалізації зазначених програм матеріально-технічних ресурсів, а також коштів Державного бюджету України;

12) готує пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів для фінансування заходів з підтримки і розвитку підприємниц­тва, аналізує використання цих коштів;

13) організовує збирання інформації, необхідної для проведення аналізу ефективності заходів з реалізації єдиної державної регулятор­ної політики у сфері підприємництва, програм підтримки і розвитку підприємництва;

14) вживає в межах своїх повноважень заходів до захисту прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності;

15) розробляє пропозиції з питань регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності;

16) організовує здійснення заходів щодо створення інформаційної інфраструктури для забезпечення одержання суб’єктами підприєм­ницької діяльності економічних, правових, статистичних та інших да­них, атакож обміну такими даними;

17) бере участь у підготовці міжнародних договорів України з пи­тань, що належать до його компетенції, готує пропозиції щодо укла­дення, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори Украї­ни;

18) організовує виконання науково-дослідних робіт з питань здійснення єдиної державної політики у сфері підприємництва, в тому числі за рахунок коштів, що виділяються з цією метою з Державного бюджету України;

19) організовує та координує в межах своїх повноважень підготов­ку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів у сфері підприєм­ництва;

20) здійснює відповідно до законодавства України функції з управ­ління об’єктами державної власності, що належать до сфери його уп­равління;

21) використовує в установленому порядку бюджетні та позабюд­жетні кошти для реалізації затверджених програм розвитку підприєм­ництва;

22) взаємодіє із спілками, асоціаціями підприємців, громадськими організаціями;

23) бере участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семі­нарах з питань підтримки підприємництва;

24) співпрацює з питань проведення єдиної державної регулятор­ної політики у сфері підприємництва, розвитку підприємництва з відпо­відними міжнародними організаціями;

25) координує діяльність органів виконавчої влади, які відповідно до законодавства видають ліцензії та здійснюють державну реєстрацію підприємництва, проводить методичне забезпечення діяльності цих органів з питань, що належать до його компетенції;

26) веде Єдиний ліцензійний реєстр та реєстр суб’єктів підприєм­ницької діяльності, забезпечує доступ до даних цих реєстрів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій на умовах, визна­чених Кабінетом Міністрів України;

27) здійснює у випадках, передбачених законодавством, ліцензу­вання окремих видів підприємницької діяльності;

28) виступає в установленому порядку державним замовником ви­готовлення бланків ліцензій єдиного зразка;

29) організовує в межах своїх повноважень контроль за додержан­ням установленого порядку ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва;

30) забезпечує підтримку діяльності уповноважених з питань захи­сту прав підприємців;

31) забезпечує в межах своїх повноважень надання інформаційних, правових послуг та консультацій з питань розвитку підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

32) затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-мето - дичні матеріали щодо визначення умов і правил здійснення підприємниць­кої діял ьності, яка підля гає ліцензуванню, контрол ює їх додержання;

33) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Комітету та своїх територіальних органах;

34) забезпечує з питань, що належать до його компетенції, підго­товку, перепідготовку, а також атестацію посадових осіб органів вико­навчої влади, уповноважених здійснювати ліцензування підприємниць­кої діяльності і державну реєстрацію підприємництва;

35) інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку підприємництва в Україні.

Держпідприємництво України має право:

• залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконав­чої влади, підприємств, установ та організацій ( за погоджен­

Ням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

• представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

• одержувати в установленому законодавством порядку від цент - ральнихта місцевих органів виконавчої влади, органів Автоном­ної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інфор­мацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покла­дених на нього завдань;

• скликати в установленому порядку наради з питань, що нале­жать до його компетенції;

• засновувати друковані видання для висвітлення в них питань здійснення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприємницької діяльності, державної реєстрації.

Забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політи­ки у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ.

Єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємниц­тва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення право­вих, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність. Нормативним регулюванням підприєм­ницької діяльності визнається видання нормативно-правових актів, а також директиви их листів.

Основними принципами впорядкування нормативного регулюван­ня підприємницької діяльності є:

• доцільність, достатність та відповідність нормативного регулю­вання вимогам ринкових відносин;

• ефективність та забезпечення досягнення позитивних еконо­мічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів;

• системність, послідовність та координованість дій щодо розроб­лення, видання та виконання регуляторних актів;

• гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуля­торних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів;

• обов’язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб’єктів підприємницької діяльності.

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва координує діяльність органів виконавчої влади з підго­товки проектів, видання та виконання регуляторних актів.