ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

Важливою складовою фінансової політики акціонерного товарис­тва, спрямованої на реалізацію головної мети - максимізацію ринкової вартості підприємства та зростання доходів його власників, є дивіден­дна політика.

Термін “дивідендна політика” пов’язаний з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Цим терміном можна позначати механізм формування частини прибутку, яку виплачують власнику відповідно до частини його вкладу в загальну суму власного капіталу підприємства.

Дивідендна політика - це складова політики управління прибут­ком, яка полягає в оптимізації пропорцій між частиною прибутку, що направляється на виплату дивідендів з метою максимізації ринкової вартості підприємства і забезпечення його стратегічного розвитку. У свою чергу дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та (або) класу.

Основною метою дивідендної політики є встановлення необхід­ної пропорційності між поточним використанням прибутку власниками й майбутнім його зростанням, яке максимізує ринкову вартість підпри­ємства й забезпечує стратегічний розвиток суб’єкта господарювання. Враховуючи цю мету, поняття дивідендної політики можна сформу­лювати так: дивідендна політика являє собою складову частину зага­льної політики управління прибутком, яка полягає в оптимізації про­порцій між споживчою та капіталізуючою її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

Значна роль дивідендної політики підприємства характеризується такими основними положеннями:

• дивідендна політика є основною складовою політики розподілу прибутку, головна мета якої - збільшення рівня добробуту власни­ків підприємства;

• дивідендна політика є основним інструментом впливу на зростання ринкової вартості підприємства;

• характер дивідендної політики є важливим індикатором інвести­ційної привабливості підприємства;

• вибір дивідендної політики впливає на трудову активність персо­налу підприємства, додаткову соціальну захищеність працівників;

• обраний тип дивідендної політики здійснює вплив на рівень поточ­ної платоспроможності підприємства.

Основні фактори, що впливають на формування дивідендної по­літики, відображені на рис. 6.3.

Рис. 6.3 Фактори, що впливають на дивідендну політику

Існує декілька теорій, що пов’язані з механізмом формування дивідендної політики. До найбільш розповсюджених належать:

1. Теорія Модільяні-Міллера (теорія іррелевантності).

2. Теорія переваги дивідендів (теорія Д. Гордона і Д. Лінтнера).

3. Теорія мінімізації дивідендів (теорія податкових переваг).

4. Сигнальна теорія дивідендів.

5. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (“теорія клієнтури”).

Однією з ключових теорій дивідендної політики є концепція Франко Модільяні та Мертона Міллера. Згідно з їх теорією вкладення коштів у розвиток товариства повинно домінувати, адже це є основ­ною умовою зростання ринкової вартості підприємства, а водночас і доходів власників акцій. Ця теорія випливає з їхньої гіпотези про те, що вартість капіталу не залежить від його структури. З цього вони ро­блять висновок, що рішення корпорації про нові інвестиції не обумов­лене тією політикою, яку проводить компанія відносно дивідендів.

Вартість корпорації визначається грошовими потоками, які отри­мані в результаті інвестицій. Якщо частина прибутку корпорації не розподілена у вигляді дивідендів, а інвестована в нові проекти, то в майбутньому вона збільшиться. Зміцнення економічного стану під­приємства призведе до того, що його акції на фінансовому ринку будуть котируватися за високою ціною. Отже, майбутній прибуток збільшить вартість звичайних акцій і відповідно капітал акціонерів.

Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці приділяється паси­вна роль в механізмі управління прибутком. Потрібно відмітити, що ця теорія побудована на певних припущеннях, які роблять її практич­не використання нереальним, а саме:

• відсутній податок на прибуток фізичних та юридичних осіб;

• відсутні витрати на випуск акцій та трансакційні витрати;

• дивідендна та інвестиційна політики незалежні одна від одної;

• інвестори і менеджери володіють однаковою інформацією.

Незважаючи на уразливість щодо практичного використання, теорія Модільяні-Міллера стала відправною точкою пошуку більш оптимального механізму формування дивідендної політики.

Авторами теорії переваги дивідендів, або як її часто називають “синиці в руках”, вважають Д. Гордона та Д. Лінтнера. Ця теорія базу­ється на тому, що при виборі між капіталізацією прибутку і виплатою дивідендів інвестор віддасть перевагу останній, тобто виплата дивіде­ндів буде переважним фактором для привернення уваги потенційних інвесторів. Автори цієї теорії стверджують, що кожна одиниця поточ­ного доходу, виплачена у формі дивідендів, через те, що вона “звіль­нена” від ризику, коштує завжди більше, ніж дохід, відкладений на майбутнє у зв’язку з властивим для нього ризиком. Виходячи з цієї теорії, перевагу необхідно надавати максимізації дивідендних виплат, а не капіталізації прибутку.

Дана теорія розрахована перш за все на ті групи акціонерів, які розглядають акцію як джерело постійного доходу. Можливість отри­мання стабільного доходу супроводжується бажанням вкладати кошти саме в цінні папери цієї компанії. Для акціонера завжди вигідніше отримати високі дивіденди (поточні доходи), ніж очікуваний у майбу­тньому приріст капіталу, тобто “краще синиця в руках, ніж журавель в небі”. Автори теорії стверджують, що виплата дивідендів менш ризи­кована, ніж мобілізація і реінвестування коштів у розвиток компанії. Отже, корпорація повинна встановити частку акціонерів в отриманому прибутку. Тобто розподілений прибуток повинен бути досить значним для того, щоб знизити вартість свого капіталу.

Найбільш практичною і використовуваною є теорія податкової диференціації. Теорія податкової диференціації (мінімізації доходів) Літценбергера та Рамасаві формується на основі податкових переваг капіталізації прибутку над виплатою дивідендів. При цьому, як прави­ло, ставка оподаткування за дивідендами вища, ніж для майбутніх до­ходів. Саме тому віддається перевага капіталізації прибутку. Тобто ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними та майбутніми доходами власників. Однак тому, що оподаткування поточних доходів у формі отримува­них дивідендів завжди вище, ніж майбутніх (з урахуванням фактору вартості грошей в часі, податкових пільг на прибуток, який капіталі­зується тощо), дивідендна політика повинна забезпечувати мініміза­цію дивідендних виплат і відповідно максимізацію капіталізації при­бутку для того, щоб отримати найвищий податковий захист сукупного доходу власників.

Сигнальна теорія дивідендів ґрунтується на суттєвих перевагах виплати дивідендів як для акціонерного товариства, так і для інвесто­ра. Ця теорія побудована на тому, що в основних моделях оцінки рин­кової вартості акцій як базисного елемента використовується розмір дивідендів, які виплачуються.

Отже, приріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне збільшення реальної, а відповідно й ринкової вартості акцій, що при реалізації їх приносить акціонерам додатковий дохід.

Виплачуючи дивіденди, акціонерне товариство привертає увагу інвестора і заохочує його вкладати кошти в розвиток компанії, акуму - люючи тим самим нові фінансові ресурси. З позиції акціонера реаліза­ція сигнальної теорії дивідендів вигідна, тому що свідчить про стій­кий, стабільний фінансовий стан підприємства і, зрештою, реалізує наміри про одержання певної частки прибутку від вкладення коштів у компанію.

Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів час­то розглядається як “ефект клієнтури” і в своїй основі містить підхід, спрямований на вибір між виплатою дивідендів і капіталізацією при­бутку залежно від бажання акціонерів, тобто переваги більшості акці­онерів вирішують питання дивідендних намірів. Ця теорія нерозривно пов’язана з високою “прозорістю” фондового ринку, на якому опера­тивно отримана інформація відображає істотний вплив на коливання ринкової вартості акцій.

Теорія клієнтури, як і теорія податкової диференціації, вказує на залежність дивідендної політики від зовнішніх факторів: у першому

Випадку - це пріоритети самих акціонерів, у другому - прийнятна для країни політика оподаткування.

Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку ди­відендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів віддає перевагу поточно­му доходу, то дивідендна політика повинна виходити з переважного на­прямку прибутку на цілі поточного споживання й навпаки. Та частина акціонерів, яка з такою дивідендною політикою не згодна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, в результаті чого склад “клієнту­ри” буде більш однорідним.

Вибір і застосування на практиці вказаних теорій залежить і від того, який з типів дивідендної політики обрано акціонерним товарист­вом, що часто виправдовує наміри акціонерного товариства привернути увагу більшої кількості акціонерів, що реалізується через застосування компромісної або агресивної політики нарахування дивідендів, або до­держатися пропорцій між виплатою дивідендів і приростом прибутків, що є основою консервативної дивідендної політики.

У світовій практиці існує декілька моделей дивідендної політики, які мають свої переваги та недоліки. У сучасних умовах до основних видів дивідендної політики можна віднести такі: політика стабільних дивідендів, політика стабільного дивідендного виходу, політика залишкового дивіденду, компромісна політика, політика постійного збільшення дивідендів (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Основні типи дивідендної політики

1. Залишкова політика сплати дивідендів. Суть цієї політики по­лягає в тому, що виплата дивідендів відбувається лише після того, як задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів та про - фінансовані інші невідкладні потреби. Ця політика формується на основі обліку інвестиційних можливостей акціонерного товариства, обмежено­сті зовнішніх джерел фінансування або їхньої високої вартості.

2. Політика постійного коефіцієнта дивідендних виплат. Суть політики визначення розмірів виплати дивідендів полягає у встанов­ленні стабільного співвідношення в розподілі прибутку між спожив­чою та капіталізованою частинами.

3. Політика стабільного розміру дивідендів. Суть даного типу дивідендної політики полягає у виплаті протягом певного періоду часу постійної суми дивідендів, незважаючи на реальні фінансові результати. Сума виплати дивідендів може бути збільшена лише в тому випадку, коли доходи підприємства перевищать певний рівень, за якого підпри­ємство буде впевнене у виконанні взятих на себе зобов’язань.

4. Політика низького, але регулярного дивіденду з надбавкою в окремі періоди. При застосуванні цієї політики підприємство встанов­лює досить низький гарантований розмір дивідендів, який може ви­плачувати постійно, незалежно від суми отримуваного прибутку та потреби в його реінвестуванні. У періоди особливо успішної діяльнос­ті, коли отриманий прибуток значно перевищує потребу в ньому та з’ являються надлишкові кошти, акціонерам виплачується додатковий дивіденд.

5. Політика постійного або стабільного збільшення розміру ди­відендів. Суть цієї політики полягає в обов’язковому підвищенні диві­денду, що виплачується протягом кожного наступного періоду порів­няно з попереднім на певну величину або за стабільними темпами.

В узагальнюючому вигляді в табл. 6.2 наведена порівняльна ха­рактеристика основних типів дивідендної політики, а також визначена сфера їхнього застосування для відповідного типу корпорацій.

Згідно з чинним законодавством товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та (або) нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного това­риства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.

При відсутності або недостатності чистого прибутку звітного ро­ку та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіта­лу товариства.

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства. Розмір ди­відендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у стату­ті акціонерного товариства.

Тип Дивідендної Політики	Особливості Реалізації	Специфіка орга­нізації виплати дивідендів	Переваги даного типу дивідендної політики	Недоліки даного типу дивідендної політики	Компанії, яким рекомендується для переважного застосування
Залишкова Дивідендна Політика	- першочергове урахування інвестиційних можливостей корпорації; - обмеженість зовнішніх джерел фінансування; - висока вартість альтернативних джерел фінансування	Дивіденди сплачуються з прибутку, що залишається після формування фондів розвитку виробництва	- забезпечення високих темпів розвитку підприємства; - оптимізація бюджету капіталу; - збільшення фінансової стійкості підприємства	- нестабільність та непередбаченість розмірів дивідендних виплат; - відмова у сплаті дивідендів у періоди високої інвестиційної активності	Використовується переважно новоствореними компаніями або компаніями з великим потенціалом зростання
Політика Стабільних Дивідендів	- виплата стабільних за розміром і низьких за рівнем дивідендів протягом певного часу; - повільні темпи приросту прибутку; - середня ризикованість діяльності компанії	Фонд дивідендних виплат Характеризується дотриманням постійної суми дивідендів на одну акцію	- приваблива для дрібних акціонерів внаслідок Незмінності розміру поточного доходу; - зорієнтована На забезпечення стійкості - котирування акцій на фондовому ринку	- слабкий зв’язок з фінансовими результатами діяльності підприємства; - обмеження інвестиційної діяльності компанії у разі зниження обсягів прибутку	Доцільно для стабільно працюючих компаній

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

Характеристика основних типів дивідендної політики

00 -ч

Тип Дивідендної Політики	Особливості Реалізації	Специфіка орга­нізації виплати дивідендів	Переваги даного типу дивідендної політики	Недоліки даного типу дивідендної політики	Компанії, яким рекомендується для переважного застосування
Компромісна Дивідендна Політика	- динаміка прибутку нестабільна; - орієнтація на забезпечення мінімального стабільного розміру дивідендів З надбавкою в окремі періоди; - політика суттєво не впливає на рівень інвестиційної активності	Розмір фонду Дивідендних Виплат Фіксований За обсягом. Передбачається Сплата Екстрадивіденду залежно від ефективності роботи компанії	- можливість вплива­ти на забезпечення стабільної динаміки курсу акцій; - стабільно гаранто­вана виплата диві­дендів у мінімально передбачуваному розмірі; - великий зв’язок з фінансовими результатами діяльності компанії; - політика забезпечує компанії фінансову гнучкість	- часта виплата екстрадивідендів не є стимулюючим фактором У забезпеченні відповідного курсу акцій; - при тривалій виплаті мінімальних дивідендів падає інвестиційна привабливість компанії	Використовується на підприємствах з нестабільним розміром прибутку
Політика Стабільного Дивідендного Виходу	- стабільність суми отримуваного прибутку; - низька ризикованість діяльності компанії; - стабільна курсова вартість акцій; - забезпечення високої ліквідності діяльності	Встановлення оптимального значення дивідендного виходу і дотримання його протягом певного періоду	- простота формування; - тісний зв’язок з розміром прибутку	- нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію; - розбіжність у ринковій вартості акцій за окремими періодами; - зміни у виплатах свідчать про високий рівень ризику госпо­дарської діяльності	Застосовують лише конкурентноспроможні компанії, які отримують стабільний прибуток

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

Акціонерне товариство не має права приймати рішення про ви­плату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими акці­ями, якщо:

• звіт про результати розміщення акцій не зареєстрований у встанов­леному законодавством порядку;

• власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного ка­піталу, резервного капіталу та розмір перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю.

Акціонерне товариство не має права здійснювати виплату диві­дендів за простими акціями, якщо:

• товариство має зобов’язання про викуп акцій відповідно до законо­давства;

• поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачені повні­стю.

Акціонерне товариство не має права приймати рішення про ви­плату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за привілейова­ними акціями, якщо:

• звіт про результати розміщення акцій не зареєстрований у встанов­леному законодавством порядку;

• власний капітал товариства менший, ніж сума його статутного ка­піталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю, влас­ники яких мають переваги щодо черговості отримання виплат у разі ліквідації.

Товариство не має права здійснювати виплату дивідендів за при­вілейованими акціями певного класу до виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів.

Порядок оподаткування дивідендів визначений у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємства”. Платник податків, який виплачує дивіденди своїм акціонерам, нараховує і утримує податок на дивіденди в розмірі 25 % від нарахованої суми за рахунок таких ви­плат незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток. Указаний податок вноситься до бюджету до виплати дивідендів або одночасно з їх виплатою.

Платник податків - емітент корпоративних прав має право змен­шити суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. У випадку, якщо сума сплаченого по­датку на дивіденди перевищує суму податкових зобов’язань підпри- ємства-емітента щодо податку на прибуток звітного періоду, різниця переноситься на зменшення зобов’язань щодо податку на прибуток такого підприємства в майбутніх звітних періодах у чинному порядку.

Акціонерами господарських товариств, крім юридичних осіб, можуть бути і фізичні особи. Оскільки одержувачами дивідендів є фі­зичні особи, для вирішення питання оподаткування таких доходів не­обхідно звернутися до Закону “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Дивіденди, які нараховані платнику податку емітентом корпора­тивних прав - резидентом, що є фізичною особою, підлягають оподат­куванню за ставкою 15 % від об’єкта оподаткування.