Еко-інновації у бізнес-стратегіях у контексті екологічної глобалізації
Екологічна глобалізація, яка виявляється, з одного боку, у трансформуванні локальних проблем втрати якості довкілля у глобальні, а з іншого — у поширенні кращого досвіду інтегрування імперативів довкілля в усі сфери суспільного буття, є прикметною тенденцією сьогодення. За таких умов екологічна складова інноваційного розвитку стає невід’ємною і поступово перетворюється на домінуючу. Цю дедалі виразнішу тенденцію розвитку суспільства на тлі системної структурної економічної кризи можна з успіхом використати для екологізації економіки, адекватно коригуючи для цього ринкові сигнали та використовуючи екологічну інформацію, яка не проходить через контекст ринкових трансакцій.
На тлі сповільнення темпів економічного зростання і млявих економічних процесів дуже виразними є тенденції невпинного зростання сектора довкільних технологій в останні роки. Щоб підтримати зароджувані процеси екологізації всієї людської діяльності, і насамперед економічної, а відтак прискорити інтегрування напрацювань науковців і політиків, інженерів і менеджерів, виробників і споживачів у царині зменшення нашого екологічного відбитку, економічна наука має розширити предметний простір своїх досліджень, розвинути категоріальний апарат, переосмислити критерії прийняття рішень, виробити нові, чутливі не лише до ринкових сигналів, але й до вартостей довкілля методи аналізу ефективності управлінських рішень [45, 86]. Із методологічних міркувань зрозуміло, що для вирішення таких завдань
Необхідна зміна парадигми економічної теорії — філософії економічної науки, узгоджена з формуванням загальнонаукової пост - неокласичної парадигми (post normal science) [12].
1. Теоретичне підґрунтя еко-інноватики
Подвійне заперечення, присутнє в терміні «постнеокласична парадигма», як данина діалектичній традиції, означає повернення до початкової тези через збагачення її змістом антитези. У даному випадку йдеться про можливість повернення до класичної економічної парадигми, можливо, навіть у вигляді квазікласич - них підходів, але неодмінно з урахуванням синергетичної природи еколого-економічних систем [41, 92].
У тому трактуванні, яке дав поняттю «наукова прадигма» Т. Кун [12], потреба в зміні наукової парадигми постала разом із новими проблемами, для вирішення яких сучасна наука має подолати глибоку диференціацію наукового знання, обмеженість системного підходу до вирішення проблем, що виникли у трикутнику «Людина-Природа-Суспільство». Нерозуміння сутності синергетичної природи еколого-економічних систем, а відтак невра - хування їхньої нелінійності, генераційності і здатності до самоорганізації привело до схематичного трактування об’єктивної реальності у системі «причина-наслідок», до зосередження інтересів у площині, окресленій контекстом ринкових трансакцій, а отже, і до серйозних помилок в оцінці еколого-економічної ситуації і, зрозуміло, в прогнозі відповідних процесів.
Уже сама розбіжність у поняттях «доходи» і «вигоди» [9, 44, 46] ставить питання «А які ж цілі того, хто приймає рішення?». В умовах «наповненого світу» [39] це питання постає особливо гостро і небуденно. А дані, необхідні для прийняття рішень, є непевними, адже ми далеко не завжди розуміємо що саме є мірилом того чи іншого природного явища чи процесу. І можливостей для експериментування з глобальною екосистемою, біорізноманіттям чи генофондом у нас немає. А нелінійність природи еколого - економічних систем, яка виявляється в їхній стохастичності, хаотичності і динамічності взаємодії позитивних і негативних зворотних зв’язків, притаманних синергетичним системам, виявляється щоразу відчутніше і загрозливіше. Оскільки питання визначення самих цілей розвитку, його переваг і бенефіціарів нормативне за своєю природою і потребує ідентифікації цінностей, вартостей і вподобань, уже саме його порушення засвідчує актуальність зміни наукової парадигми [6, 7].
Певна епістемологічна напруженість виникає і з інших міркувань. Зокрема, шведський економіст Piter Soderbaum слушно вказує на методологічну обмеженість домінуючих сьогодні спрощених, механістичних підходів до вивчення реальних систем, не - врахування цінностей у процесі прийняття управлінських рішень, нечутливість до контексту аналізованої ситуації, дещо «зарозуміле», обмежене трактування ролі науки як єдиного генератора знань у суспільстві. Натомість уже сьогодні існує необхідність формування еволюційних (процесуальних), ціннісно - орієнтованих, контекстно-чутливих причинно-наслідкових підходів, які мають враховувати і так звані «традиційні, неакадемічні знання» про певні системи, акумульовані людством у процесі його коеволюції з природними системами, відійти від надто амбітних намагань пошуку оптимальних рішень, а зосередитися на дослідженні можливих сценаріїв розвитку явищ і процесів, пошуку шляхів досягнення консенсусу суперечливих і деструктивних позицій [16]. До гостро дискутованих економістами-екологами положень неокласичної економічної теорії відносять неокласичну теорію споживчого вибору та аксіому існування єдиної точки рівноваги. Необхідність подальшого розвитку теорії споживчого вибору торкається насамперед таких її положень, як інваріантність уподобань споживачів, неперервність і ввігнутість функції корисності, можливість виразити всі потреби у грошовому вимірі, ігнорування ролі інститутів [11, 46].
Екологічна економіка як яскравий представник постнеокласи - чної науки виробила власну, міждисциплінарну за своєю природою парадигму, яка чітко доводить неадекватність рішень, що ігнорують вартість природного і суспільного капіталу [1, 6, 39, 49, 90]. Модель наповненого світу, в якій економічна підсистема руйнує життєдайну для неї глобальну екосистему, гостро ставить питання: «Яким має бути розмір економічної підсистеми, аби поліпшити якість довкілля, необхідну для забезпечення життєдіяльності людини?», «Як можна послабити екологічний відбиток людства, яке вже декілька десятиліть живе за рахунок майбутніх поколінь», «Що може спонукати людство до запобігання еко- деструктивним рішенням?».
Викладені міркування можна зобразити у вигляді концептуальної моделі еколого-економічної системи, побудованої на теоретичних положеннях екологічної економіки (рис. 9.5). Суспільство, а відтак і економіка, як вид діяльності людини, виникли в лоні
Глобальної екосистеми і коеволюціонували разом із нею. Екосистема підпорядкована законам природи, тож відкритою вона є лише для надходження енергії. Матеріально ця система закрита, внаслідок законів термодинаміки кількість природних ресурсів обмежена, а якість погіршується. Суспільна та економічна системи на початку не відчувають цієї обмеженості, а тому зростають відповідно до потреб і бажань людей, здавалось би — безмежно. Однак, відчувши несподіваний спротив екосистеми, уможливлений її здатністю до самоорганізації, а також обмеженість її ресурсів і недостатність знань про своє довкілля, суспільна, а вслід за нею й економічна системи мають набути форми і змісту, прийнятних для глобальної екосистеми. Інакше всі три системи будуть зруйновані. Суспільство, його формальні й неформальні інститути повинні скоригувати наші бажання, виробництво і споживання, екологічну політику та діяльність людства, аби запобігти не - зворотним руйнівним процесам у глобальній екосистемі.
Рис. 9.5. Концептуальна модель соціо’еколого’економічної системи Допрацьовано автором. Трикутна форма економічної підсистеми підкреслює її руйнівну природу щодо інших систем, а сам перевернутий трикутник вказує на нестійкість цієї підсистеми. Суспільна підсистема позначена квадратом, що відображає її стійкішу природу. Круг вибрано для позначення досконалості природи, в якій, за висловом А. Богданова, «найпростіша з живих клітин, видима тільки при тисячократному збільшенні, за складністю і досконалістю організації далеко перевершує все, що вдається організувати людині» [25] |
Запропонована на рис. 9.5 концептуальна модель соціо - еколого-економічної системи відрізняється від добре відомої моделі наповненого світу Г. Дейлі [39] введенням підсистеми «суспільство» як інструменту подолання неминучого руйнівного конфлікту між довкіллям та економікою. Модель доаналітичного бачення, яку запропонували H Daly, J Farley та J Ericson [6], не відображає справжньої природи зв’язків між усіма системами, зображаючи їх гармонізованими й узгодженими, тоді, коли перше питання екологічної економіки — прийнятний для екосистеми розмір економічної підсистеми.
Знаходженню рівноваги між трьома системами має сприяти перерозподіл впливу між механізмами позитивного і негативного зворотного зв’язку, які існують у всіх системах, а також консолідація зусиль у біосфері, у силу якої так палко вірив
В. Вернадський. Вирішення окреслених завдань вимагає розвитку методології економічної науки, теорії еколого-економічної ефективності, уточнення і впорядкування економічних категорій на засадах унвіверсумного світосприйняття [24, 25, 86, 90]. Проблема врахування вартості природного капіталу, всіх трьох його складових: відновних і невідновних природних ресурсів (біотична та абіотична складова), а також послуг довкілля [1] вимагає нового теоретичного підґрунтя та інструментарію, нових механізмів їхньої реалізації. Тому далі розглянемо, як саме інновативні підходи в економічній науці та практиці бізнесу виникають і знаходять застосування задля знаходження рівноваги між економічною, суспільною та екологічною системами.
2. Еко-інновації в бізнес стратегіях
Сучасні бізнес-стратегії — чи то довгострокові плани розвитку незалежної вузькоспеціалізованої організації, чи самостійного господарського підрозділу диверсифікованої організації — розробляються з урахуванням екологічних обмежень. За даними Даво - ського форуму 2010 року, серед піонерів технологій, яких щороку визначає Форум серед найбільш інноваційних підприємницьких компаній різних галузей, частка тих, які працюють у секторі «Довкілля», зросла з майже нульової позначки у 2000 р. до 38% у 2009 р., у той час коли сектор «Інформаційні технології» за цей же період зменшився майже вдвічі: з 83% до 43% [19].
Цьому факту є декілька пояснень. З одного боку, змінюються самі умови господарювання: дорожчають природні ресурси, все складнішим є доступ до ресурсів, які ще декілька років тому були
В надлишку. З іншого — суспільство стає все більш чутливим до втрати якості довкілля, бо негативний досвід декількох минулих десятиліть незаперечно підказує обмеженість можливостей екосистеми поглинати відходи людського недбальства. Однак найважливішим є той факт, що адекватне коригування економічного середовища, нехай навіть тільки задеклароване на перспективу, нехай тільки в окремих національних економіках, уже сьогодні спонукає найбільш відкриту до інновацій частину підприємців шукати шляхи для екологізації своєї діяльності.
Еко-інновації — це порівняно нова концепція. Одне з перших згадувань цього терміна ми знаходимо у книзі C. Fussier і P. James [8]. Під еко-інноваціями вони розуміли процеси і продукти, які сприяють сталому розвитку. Відтак трошки пізніше P James [10] пише: «Еко-інновація — це нові товари і послуги, які надають споживачеві і бізнесу доходи, суттєво зменшуючи при цьому вплив на довкілля». Майже через десять років вичерпне тлумачення цього терміна дають A. Reid і M Miedzinski у звіті «Sectoral Innovation Watch in Europe•' Eco-Innovation» [15, С. 14]. Під цим терміном вони розуміють «створення нових і конкурент - но-оцінених товарів, послуг, процесів, систем і процедур, розроблених для задоволення людських потреб і забезпечення кращої якості життя для кожного, яке досягається разом із мінімальним використанням природних ресурсів (сировини і матеріалів, енергії та площі земної поверхні) в розрахунку на одиницю випуску, а також мінімальними викидами токсичних речовин».
Важливо зауважити, що ефект від запровадження еко - інновацій розглядають упродовж усього життєвого циклу продукту/послуги/системи, а не обмежуються лише процесами проектування та виробництва, як це трапляється зазвичай. А це вже означає можливість виникнення змін у поведінці споживачів, їхньому способі життя і / або використання виробів.
Залежно від рівня інтегрування інновацій, розрізняють інно - ваційність процесів, виробів, а також системні інновації. На думку експертів, найлегше піддаються екологізації саме процеси.
Еко-інноваційні процеси характеризуються застосуванням нового або помітно покращеного способу виробництва і/або постачання. До цієї ж категорії відносять «організаційні» інновації, такі, як застосування нових методів у практиці бізнесу, організації робочого простору або в зовнішніх зв’язках організацій, а також навчання та перепідготовку персоналу. На завершальному етапі
Інноваційних процесів застосовують маркетинг інновацій (дизайн, пакування, розміщення і просування продукції), зокрема екологічне маркування виробів і процесів. Релевантними підходами тут є чистіше виробництво (cleaner production), безвідходні технології (zero waste), ефективність використання ресурсів (resource efficiency).
Еко-інноваційними вважають вироби (послуги), які чинять мінімальний вплив на довкілля впродовж усього життєвого циклу. Зменшення ресурсного та енергетичного відбитку виробів є складнішим, оскільки охоплює всі ланки життєвого циклу, а отже може потребувати розвитку інфраструктури, зміни звичок, відповідного інформування споживачів. Для проектування і продукування цих виробів використовують такі підходи, як еко-дизайн (ecodesign), довкільні технології (environmental technology), технологічні інновації для стійкості (technological sustainability innovations), a також дематеріалізацію виробів (dematerialization ofproducts).
Запровадження системних екоінновацій у бізнес-стратегіях дає найбільшу віддачу, але й потребує найбільших зусиль. Ці інновації торкаються не лише технологічних систем, вони потребують принципово нових (руйнуючих) технологій, які змінюють умови ринку, а також викликають різні види системних змін: у виробництві, у суспільстві та поведінці. Релевантними термінами тут є концепції аналізу життєвого циклу (life-cycle analysis), стратегія еко-ефективності (eco-efficiensy), стратегія «від-колиски-до - колиски» (cradle-to-cradle), аналіз потоку сировини і матеріалів (material flow analysis), інтегрована оцінка довкілля (integrated environmental assessment), інтегрована оцінка сталості (integrated sustainability assessment), закриті матеріальні цикли (closed-loop - materia-cycles) розмежування (decoupling), фактор-4 (factor 4) and фактор-10 (factor 10), стале виробництво і споживання (sustainable production and consumption), еко-достаток (ecosufficiency), імматеріалізація (immaterialisation), системи, орієнтовані на споживача (user-oriented systems), і сталий спосіб життя (sustainable lifestyles).
Більш детальний аналіз реактивних і превентивних бізнес - стратегій, їхньої сутності та особливостей зроблено в праці [48]. Національна концепція запровадження стратегії екологічно чистого виробництва в Україні викладена в праці [76], дослідження
Його пріоритетів і принципів та визначення інноваційних елементів можна знайти в [91].
Як і будь-які інші зміни, еко-інновації мають свої рушійні і стримувальні чинники, які детальніше розглянуті в [47]. За умов екологічної глобалізації суспільство стає більш чутливим до питань збереження якості довкілля. Тому можна сподіватися, що інтерес громадськості, переосмислення цінностей, змінюване правове та інституційне середовище створять відповідне підґрунтя для прискореного розгортання процесів урахування екологічних обмежень у всіх сферах суспільного життя.
Формування інформаційного суспільства — відмітна тенденція сьогодення — сприятиме покращеному інформуванню всіх його членів як про довкільні наслідки їхньої діяльності, так і про кращі способи запобігання еко-деструкціям.
Потужним каталізатором згаданих процесів може стати і зростання цін на природні ресурси з огляду на їх обмеженість і вичерпність. Стрімке зростання витрат на ліквідацію наслідків стихійних лих і техногенних катастроф змусить уряди змінювати реактивну екологічну політику на проактивну на всіх рінях її реалізації. Усунення неадекватних субсидій, зокрема в галузі висо - ковуглецевих технологій, дасть змогу прискорити темпи «зеленого злету» економіки [18, 44, 47].
Що ж до стримувальних чинників, то тут потрібно насамперед згадати інертність людської думки і поведінки, недостатність наших знань про глобальну екосистему, її синергетичну природу, брак адекватних механізмів інтерналізації зовнішніх ефектів, а також звичайні фінансові обмеження, які випливають із егоцент - ричності та обмеженості наших інтересів.
Посилення рушіїв еко-інновацій і подолання перешкод дасть змогу інтерналізувати зовнішні ефекти, існування яких притуплює лезо конкуренції між компаніями, і сприятиме формуванню екологічно збалансованої економіки завдяки поширенню успішних еко-інновацій на міжнародному рівні.
3. Інструментарій запровадження еко-інноваційних стратегій бізнесу
Еко-інноваційні стратегії бізнесу різняться за своєю природою. Із методологічних міркувань їх поділяють за характером впливу на реактивні чи превентивні. Реактивні стратегії, такі, як стратегія контролю забруднень (60-ті роки ХХ ст.) і запобігання забрудненням (70-ті рр. ХХ ст.), фактично долучалися до процесу вироб-
Ництва на останньому його етапі. Тож сфера їхнього впливу зводилася до маніпулювання із концентрацією/місцем/часом повернення забруднень у довкілля (квазіприродо-охоронний підхід). Превентивні стратегії, зокрема стратегія чистішого виробництва (80-ті рр. ХХ ст.) і стратегія еко-ефективності (90-ті рр. ХХ ст.), зосереджують свою увагу на запобіганні виникненню шкідливих впливів. Тому зрозумілою є увага дослідників саме до інструментів досягнення еко-ефективності. Позиціонування інструментів еко-ефективності в площині об’єктів і суб’єктів процесу екологізації наведено у роботі [47].
Поглянемо на природу інструментів зменшення навантаження на довкілля і забезпечення сталого розвитку з точки зору природи їхнього впливу в контексті моделі соціо-еколого-економічної системи, наведеної на рис. 9.5. Для кращого розуміння природи і можливостей застосування вже згаданих у п. 2 інструментів і підходів доцільно розглянути концептуальну типологію інструментів, наведену на рис. 9.6.
У трикутнику «Довкілля-Інженерія-Економіка» значна частина інструментів має комплексну природу (рис. 9.6) і дуже мало інструментів покладаються на чисто економічні оцінки вартостей та ефективності з огляду на методологічні проблеми, пов’язані з отриманням таких оцінок. Світовий досвід застосування цих інструментів [21, 29, 30] підказує, що найкращі результати дає спільне застосування інструментів різної природи.
Досягнення сталого розвитку — одна з цілей, задекларованих у документі «Цілі розвитку тисячоліття. Україна — 2010» [20]. Завдання формування низьковуглецевої економіки окреслені як пріоритетні, то ж потреба в еко-інноваціях очевидна і невідкладна. Разом із тим в умовах системної фінансової кризи важко сподіватися на широку фінансову підтримку таких інновацій з боку держави чи екологічних фондів. Домінування еко-інновацій у стратегіях бізнесу має забезпечити коректна екологічна політика як на міжнародному, так і на національному рівнях.
Непевність, зумовлена мінливістю цін на викиди вуглецю, не - інтерналізовані зовнішні ефекти, еко-деструктивне субсидіювання і неадекватні макроекономічні показники, які завуальовують справжню природу людської діяльності, роблять криву витрат індиферентною до втрати якості довкілля, гальмують процеси екологізації виробництва, сприяють наростанню темпів уже неекономічного зростання [1].
Довкілля Економіка |
+ - Еко - інноваційні процеси
БТ - безвідходні технології;
ЕВР - ефективність використання ресурсів;
ЧВ - чистіше виробництво;
* - Еко -інноваційні вироби•'
ЕД - еко-дизайн;
ДТ - довкільні технології;
ТІ - технологічні інновації для сталості,
ДМ - дематеріалізацію виробів;
ЕА - економічний аналіз;
-- Системні еко - інновації:
АЖЦ - аналіз життєвого циклу;
ЕЕ - стратегія еко-ефективності;
КК - стратегія «від-колиски-до-колиски»;
АМП - аналіз матеріального потоку (сировини і матеріалів);
ІОД - інтегрована оцінка довкілля;
Р - розмежування, фактор-4 і фактор-10;
СВС - стале виробництво і споживання, системи, орієнтовані на споживача.
Рис. 9.6. Типологія інструментів за природою рішень
Превентивні стратегії розвитку бізнесу мають сьогодні у своєму розпорядженні цілу низку дієвих інструментів для зміни моделей бізнесу. Але переважна більшість із них є необов’язковими для виконання і запроваджується шляхом консультування, роботи в еко_мережах, перепідготовки кадрів [20], тож внутрішня мотивація підприємців вкрай необхідна. Важливо, щоб бізнес отри-
Мав сигнали лідируючих ринків і зрозумів свою вигоду від якнайшвидшого оновлення діяльності, як матеріальну, так і нематеріальну. У цьому йому мають допомогти дієва екологічна політика, споживач і економічна наука, які повинні підготувати підґрунтя для формування екологічно збалансованої економіки.
Коментарі:
-
Людмила
8.03.2014 00:41
Чому Ви не вказуєте автора матеріалу і як на нього посилатися?