Еко-інновації у бізнес-стратегіях у контексті екологічної глобалізації

Екологічна глобалізація, яка виявляється, з одного боку, у трансформуванні локальних проблем втрати якості довкілля у глобальні, а з іншого — у поширенні кращого досвіду інтегруван­ня імперативів довкілля в усі сфери суспільного буття, є прикме­тною тенденцією сьогодення. За таких умов екологічна складова інноваційного розвитку стає невід’ємною і поступово перетворю­ється на домінуючу. Цю дедалі виразнішу тенденцію розвитку суспільства на тлі системної структурної економічної кризи мож­на з успіхом використати для екологізації економіки, адекватно коригуючи для цього ринкові сигнали та використовуючи еколо­гічну інформацію, яка не проходить через контекст ринкових трансакцій.

На тлі сповільнення темпів економічного зростання і млявих економічних процесів дуже виразними є тенденції невпинного зростання сектора довкільних технологій в останні роки. Щоб пі­дтримати зароджувані процеси екологізації всієї людської діяль­ності, і насамперед економічної, а відтак прискорити інтегруван­ня напрацювань науковців і політиків, інженерів і менеджерів, виробників і споживачів у царині зменшення нашого екологічно­го відбитку, економічна наука має розширити предметний прос­тір своїх досліджень, розвинути категоріальний апарат, пере­осмислити критерії прийняття рішень, виробити нові, чутливі не лише до ринкових сигналів, але й до вартостей довкілля методи аналізу ефективності управлінських рішень [45, 86]. Із методоло­гічних міркувань зрозуміло, що для вирішення таких завдань

Необхідна зміна парадигми економічної теорії — філософії еконо­мічної науки, узгоджена з формуванням загальнонаукової пост - неокласичної парадигми (post normal science) [12].

1. Теоретичне підґрунтя еко-інноватики

Подвійне заперечення, присутнє в терміні «постнеокласична парадигма», як данина діалектичній традиції, означає повернен­ня до початкової тези через збагачення її змістом антитези. У да­ному випадку йдеться про можливість повернення до класичної економічної парадигми, можливо, навіть у вигляді квазікласич - них підходів, але неодмінно з урахуванням синергетичної приро­ди еколого-економічних систем [41, 92].

У тому трактуванні, яке дав поняттю «наукова прадигма» Т. Кун [12], потреба в зміні наукової парадигми постала разом із новими проблемами, для вирішення яких сучасна наука має по­долати глибоку диференціацію наукового знання, обмеженість системного підходу до вирішення проблем, що виникли у трикут­нику «Людина-Природа-Суспільство». Нерозуміння сутності си­нергетичної природи еколого-економічних систем, а відтак невра - хування їхньої нелінійності, генераційності і здатності до самоор­ганізації привело до схематичного трактування об’єктивної реа­льності у системі «причина-наслідок», до зосередження інтересів у площині, окресленій контекстом ринкових трансакцій, а отже, і до серйозних помилок в оцінці еколого-економічної ситуації і, зрозуміло, в прогнозі відповідних процесів.

Уже сама розбіжність у поняттях «доходи» і «вигоди» [9, 44, 46] ставить питання «А які ж цілі того, хто приймає рішення?». В умовах «наповненого світу» [39] це питання постає особливо гост­ро і небуденно. А дані, необхідні для прийняття рішень, є непев­ними, адже ми далеко не завжди розуміємо що саме є мірилом того чи іншого природного явища чи процесу. І можливостей для експериментування з глобальною екосистемою, біорізноманіттям чи генофондом у нас немає. А нелінійність природи еколого - економічних систем, яка виявляється в їхній стохастичності, хао­тичності і динамічності взаємодії позитивних і негативних зворо­тних зв’язків, притаманних синергетичним системам, виявляєть­ся щоразу відчутніше і загрозливіше. Оскільки питання визна­чення самих цілей розвитку, його переваг і бенефіціарів норма­тивне за своєю природою і потребує ідентифікації цінностей, вар­тостей і вподобань, уже саме його порушення засвідчує актуаль­ність зміни наукової парадигми [6, 7].

Певна епістемологічна напруженість виникає і з інших мірку­вань. Зокрема, шведський економіст Piter Soderbaum слушно вказує на методологічну обмеженість домінуючих сьогодні спро­щених, механістичних підходів до вивчення реальних систем, не - врахування цінностей у процесі прийняття управлінських рі­шень, нечутливість до контексту аналізованої ситуації, дещо «за­розуміле», обмежене трактування ролі науки як єдиного генера­тора знань у суспільстві. Натомість уже сьогодні існує необхід­ність формування еволюційних (процесуальних), ціннісно - орієнтованих, контекстно-чутливих причинно-наслідкових підхо­дів, які мають враховувати і так звані «традиційні, неакадемічні знання» про певні системи, акумульовані людством у процесі його коеволюції з природними системами, відійти від надто амбітних намагань пошуку оптимальних рішень, а зосередитися на дослі­дженні можливих сценаріїв розвитку явищ і процесів, пошуку шляхів досягнення консенсусу суперечливих і деструктивних по­зицій [16]. До гостро дискутованих економістами-екологами поло­жень неокласичної економічної теорії відносять неокласичну тео­рію споживчого вибору та аксіому існування єдиної точки рівно­ваги. Необхідність подальшого розвитку теорії споживчого вибору торкається насамперед таких її положень, як інваріантність упо­добань споживачів, неперервність і ввігнутість функції кориснос­ті, можливість виразити всі потреби у грошовому вимірі, ігнору­вання ролі інститутів [11, 46].

Екологічна економіка як яскравий представник постнеокласи - чної науки виробила власну, міждисциплінарну за своєю приро­дою парадигму, яка чітко доводить неадекватність рішень, що ігнорують вартість природного і суспільного капіталу [1, 6, 39, 49, 90]. Модель наповненого світу, в якій економічна підсистема руй­нує життєдайну для неї глобальну екосистему, гостро ставить пи­тання: «Яким має бути розмір економічної підсистеми, аби поліп­шити якість довкілля, необхідну для забезпечення життєдіяльно­сті людини?», «Як можна послабити екологічний відбиток людст­ва, яке вже декілька десятиліть живе за рахунок майбутніх поко­лінь», «Що може спонукати людство до запобігання еко- деструктивним рішенням?».

Викладені міркування можна зобразити у вигляді концептуа­льної моделі еколого-економічної системи, побудованої на теоре­тичних положеннях екологічної економіки (рис. 9.5). Суспільство, а відтак і економіка, як вид діяльності людини, виникли в лоні

Глобальної екосистеми і коеволюціонували разом із нею. Екосис­тема підпорядкована законам природи, тож відкритою вона є ли­ше для надходження енергії. Матеріально ця система закрита, внаслідок законів термодинаміки кількість природних ресурсів обмежена, а якість погіршується. Суспільна та економічна систе­ми на початку не відчувають цієї обмеженості, а тому зростають відповідно до потреб і бажань людей, здавалось би — безмежно. Однак, відчувши несподіваний спротив екосистеми, уможливле­ний її здатністю до самоорганізації, а також обмеженість її ресур­сів і недостатність знань про своє довкілля, суспільна, а вслід за нею й економічна системи мають набути форми і змісту, прийня­тних для глобальної екосистеми. Інакше всі три системи будуть зруйновані. Суспільство, його формальні й неформальні інститу­ти повинні скоригувати наші бажання, виробництво і споживан­ня, екологічну політику та діяльність людства, аби запобігти не - зворотним руйнівним процесам у глобальній екосистемі.

Рис. 9.5. Концептуальна модель соціо’еколого’економічної системи Допрацьовано автором. Трикутна форма економічної підсистеми підкреслює її руйнівну природу щодо інших систем, а сам перевер­нутий трикутник вказує на нестійкість цієї підсисте­ми. Суспільна підсистема позначена квадратом, що відображає її стійкішу природу. Круг вибрано для по­значення досконалості природи, в якій, за висловом А. Богданова, «найпростіша з живих клітин, видима тільки при тисячократному збільшенні, за складністю і досконалістю організації далеко перевершує все, що вдається організувати людині» [25]

Запропонована на рис. 9.5 концептуальна модель соціо - еколого-економічної системи відрізняється від добре відомої мо­делі наповненого світу Г. Дейлі [39] введенням підсистеми «суспі­льство» як інструменту подолання неминучого руйнівного конф­лікту між довкіллям та економікою. Модель доаналітичного ба­чення, яку запропонували H Daly, J Farley та J Ericson [6], не відображає справжньої природи зв’язків між усіма системами, зображаючи їх гармонізованими й узгодженими, тоді, коли перше питання екологічної економіки — прийнятний для екосистеми ро­змір економічної підсистеми.

Знаходженню рівноваги між трьома системами має сприяти перерозподіл впливу між механізмами позитивного і негативного зворотного зв’язку, які існують у всіх системах, а також консолі­дація зусиль у біосфері, у силу якої так палко вірив

В. Вернадський. Вирішення окреслених завдань вимагає розвит­ку методології економічної науки, теорії еколого-економічної ефе­ктивності, уточнення і впорядкування економічних категорій на засадах унвіверсумного світосприйняття [24, 25, 86, 90]. Проблема врахування вартості природного капіталу, всіх трьох його складо­вих: відновних і невідновних природних ресурсів (біотична та абі­отична складова), а також послуг довкілля [1] вимагає нового те­оретичного підґрунтя та інструментарію, нових механізмів їхньої реалізації. Тому далі розглянемо, як саме інновативні підходи в економічній науці та практиці бізнесу виникають і знаходять за­стосування задля знаходження рівноваги між економічною, сус­пільною та екологічною системами.

2. Еко-інновації в бізнес стратегіях

Сучасні бізнес-стратегії — чи то довгострокові плани розвитку незалежної вузькоспеціалізованої організації, чи самостійного господарського підрозділу диверсифікованої організації — розроб­ляються з урахуванням екологічних обмежень. За даними Даво - ського форуму 2010 року, серед піонерів технологій, яких щороку визначає Форум серед найбільш інноваційних підприємницьких компаній різних галузей, частка тих, які працюють у секторі «До­вкілля», зросла з майже нульової позначки у 2000 р. до 38% у 2009 р., у той час коли сектор «Інформаційні технології» за цей же період зменшився майже вдвічі: з 83% до 43% [19].

Цьому факту є декілька пояснень. З одного боку, змінюються самі умови господарювання: дорожчають природні ресурси, все складнішим є доступ до ресурсів, які ще декілька років тому були

В надлишку. З іншого — суспільство стає все більш чутливим до втрати якості довкілля, бо негативний досвід декількох минулих десятиліть незаперечно підказує обмеженість можливостей екоси­стеми поглинати відходи людського недбальства. Однак найваж­ливішим є той факт, що адекватне коригування економічного се­редовища, нехай навіть тільки задеклароване на перспективу, нехай тільки в окремих національних економіках, уже сьогодні спонукає найбільш відкриту до інновацій частину підприємців шукати шляхи для екологізації своєї діяльності.

Еко-інновації — це порівняно нова концепція. Одне з перших згадувань цього терміна ми знаходимо у книзі C. Fussier і P. James [8]. Під еко-інноваціями вони розуміли процеси і проду­кти, які сприяють сталому розвитку. Відтак трошки пізніше P James [10] пише: «Еко-інновація — це нові товари і послуги, які надають споживачеві і бізнесу доходи, суттєво зменшуючи при цьому вплив на довкілля». Майже через десять років вичерпне тлумачення цього терміна дають A. Reid і M Miedzinski у звіті «Sectoral Innovation Watch in Europe•' Eco-Innovation» [15, С. 14]. Під цим терміном вони розуміють «створення нових і конкурент - но-оцінених товарів, послуг, процесів, систем і процедур, розроб­лених для задоволення людських потреб і забезпечення кращої якості життя для кожного, яке досягається разом із мінімальним використанням природних ресурсів (сировини і матеріалів, енер­гії та площі земної поверхні) в розрахунку на одиницю випуску, а також мінімальними викидами токсичних речовин».

Важливо зауважити, що ефект від запровадження еко - інновацій розглядають упродовж усього життєвого циклу продук­ту/послуги/системи, а не обмежуються лише процесами проекту­вання та виробництва, як це трапляється зазвичай. А це вже означає можливість виникнення змін у поведінці споживачів, їх­ньому способі життя і / або використання виробів.

Залежно від рівня інтегрування інновацій, розрізняють інно - ваційність процесів, виробів, а також системні інновації. На дум­ку експертів, найлегше піддаються екологізації саме процеси.

Еко-інноваційні процеси характеризуються застосуванням но­вого або помітно покращеного способу виробництва і/або поста­чання. До цієї ж категорії відносять «організаційні» інновації, та­кі, як застосування нових методів у практиці бізнесу, організації робочого простору або в зовнішніх зв’язках організацій, а також навчання та перепідготовку персоналу. На завершальному етапі

Інноваційних процесів застосовують маркетинг інновацій (ди­зайн, пакування, розміщення і просування продукції), зокрема екологічне маркування виробів і процесів. Релевантними підхо­дами тут є чистіше виробництво (cleaner production), безвідходні технології (zero waste), ефективність використання ресурсів (resource efficiency).

Еко-інноваційними вважають вироби (послуги), які чинять мі­німальний вплив на довкілля впродовж усього життєвого циклу. Зменшення ресурсного та енергетичного відбитку виробів є скла­днішим, оскільки охоплює всі ланки життєвого циклу, а отже мо­же потребувати розвитку інфраструктури, зміни звичок, відповід­ного інформування споживачів. Для проектування і продукуван­ня цих виробів використовують такі підходи, як еко-дизайн (eco­design), довкільні технології (environmental technology), техноло­гічні інновації для стійкості (technological sustainability innovations), a також дематеріалізацію виробів (dematerialization ofproducts).

Запровадження системних екоінновацій у бізнес-стратегіях дає найбільшу віддачу, але й потребує найбільших зусиль. Ці ін­новації торкаються не лише технологічних систем, вони потребу­ють принципово нових (руйнуючих) технологій, які змінюють умови ринку, а також викликають різні види системних змін: у виробництві, у суспільстві та поведінці. Релевантними термінами тут є концепції аналізу життєвого циклу (life-cycle analysis), стра­тегія еко-ефективності (eco-efficiensy), стратегія «від-колиски-до - колиски» (cradle-to-cradle), аналіз потоку сировини і матеріалів (material flow analysis), інтегрована оцінка довкілля (integrated environmental assessment), інтегрована оцінка сталості (integrated sustainability assessment), закриті матеріальні цикли (closed-loop - materia-cycles) розмежування (decoupling), фактор-4 (factor 4) and фактор-10 (factor 10), стале виробництво і споживання (sustainable production and consumption), еко-достаток (eco­sufficiency), імматеріалізація (immaterialisation), системи, орієн­товані на споживача (user-oriented systems), і сталий спосіб життя (sustainable lifestyles).

Більш детальний аналіз реактивних і превентивних бізнес - стратегій, їхньої сутності та особливостей зроблено в праці [48]. Національна концепція запровадження стратегії екологічно чис­того виробництва в Україні викладена в праці [76], дослідження

Його пріоритетів і принципів та визначення інноваційних елементів можна знайти в [91].

Як і будь-які інші зміни, еко-інновації мають свої рушійні і стримувальні чинники, які детальніше розглянуті в [47]. За умов екологічної глобалізації суспільство стає більш чутливим до пи­тань збереження якості довкілля. Тому можна сподіватися, що інтерес громадськості, переосмислення цінностей, змінюване пра­вове та інституційне середовище створять відповідне підґрунтя для прискореного розгортання процесів урахування екологічних обмежень у всіх сферах суспільного життя.

Формування інформаційного суспільства — відмітна тенденція сьогодення — сприятиме покращеному інформуванню всіх його членів як про довкільні наслідки їхньої діяльності, так і про кра­щі способи запобігання еко-деструкціям.

Потужним каталізатором згаданих процесів може стати і зрос­тання цін на природні ресурси з огляду на їх обмеженість і виче­рпність. Стрімке зростання витрат на ліквідацію наслідків сти­хійних лих і техногенних катастроф змусить уряди змінювати реактивну екологічну політику на проактивну на всіх рінях її ре­алізації. Усунення неадекватних субсидій, зокрема в галузі висо - ковуглецевих технологій, дасть змогу прискорити темпи «зелено­го злету» економіки [18, 44, 47].

Що ж до стримувальних чинників, то тут потрібно насамперед згадати інертність людської думки і поведінки, недостатність на­ших знань про глобальну екосистему, її синергетичну природу, брак адекватних механізмів інтерналізації зовнішніх ефектів, а також звичайні фінансові обмеження, які випливають із егоцент - ричності та обмеженості наших інтересів.

Посилення рушіїв еко-інновацій і подолання перешкод дасть змогу інтерналізувати зовнішні ефекти, існування яких притуп­лює лезо конкуренції між компаніями, і сприятиме формуванню екологічно збалансованої економіки завдяки поширенню успіш­них еко-інновацій на міжнародному рівні.

3. Інструментарій запровадження еко-інноваційних стратегій бізнесу

Еко-інноваційні стратегії бізнесу різняться за своєю природою. Із методологічних міркувань їх поділяють за характером впливу на реактивні чи превентивні. Реактивні стратегії, такі, як страте­гія контролю забруднень (60-ті роки ХХ ст.) і запобігання забруд­ненням (70-ті рр. ХХ ст.), фактично долучалися до процесу вироб-

Ництва на останньому його етапі. Тож сфера їхнього впливу зво­дилася до маніпулювання із концентрацією/місцем/часом повер­нення забруднень у довкілля (квазіприродо-охоронний підхід). Превентивні стратегії, зокрема стратегія чистішого виробництва (80-ті рр. ХХ ст.) і стратегія еко-ефективності (90-ті рр. ХХ ст.), зосереджують свою увагу на запобіганні виникненню шкідливих впливів. Тому зрозумілою є увага дослідників саме до інструмен­тів досягнення еко-ефективності. Позиціонування інструментів еко-ефективності в площині об’єктів і суб’єктів процесу екологізації наведено у роботі [47].

Поглянемо на природу інструментів зменшення навантажен­ня на довкілля і забезпечення сталого розвитку з точки зору при­роди їхнього впливу в контексті моделі соціо-еколого-економічної системи, наведеної на рис. 9.5. Для кращого розуміння природи і можливостей застосування вже згаданих у п. 2 інструментів і під­ходів доцільно розглянути концептуальну типологію інструмен­тів, наведену на рис. 9.6.

У трикутнику «Довкілля-Інженерія-Економіка» значна части­на інструментів має комплексну природу (рис. 9.6) і дуже мало інструментів покладаються на чисто економічні оцінки вартостей та ефективності з огляду на методологічні проблеми, пов’язані з отриманням таких оцінок. Світовий досвід застосування цих ін­струментів [21, 29, 30] підказує, що найкращі результати дає спі­льне застосування інструментів різної природи.

Досягнення сталого розвитку — одна з цілей, задекларованих у документі «Цілі розвитку тисячоліття. Україна — 2010» [20]. За­вдання формування низьковуглецевої економіки окреслені як пріоритетні, то ж потреба в еко-інноваціях очевидна і невідклад­на. Разом із тим в умовах системної фінансової кризи важко спо­діватися на широку фінансову підтримку таких інновацій з боку держави чи екологічних фондів. Домінування еко-інновацій у стратегіях бізнесу має забезпечити коректна екологічна політика як на міжнародному, так і на національному рівнях.

Непевність, зумовлена мінливістю цін на викиди вуглецю, не - інтерналізовані зовнішні ефекти, еко-деструктивне субсидіюван­ня і неадекватні макроекономічні показники, які завуальовують справжню природу людської діяльності, роблять криву витрат індиферентною до втрати якості довкілля, гальмують процеси екологізації виробництва, сприяють наростанню темпів уже нее­кономічного зростання [1].

Довкілля Економіка

+ - Еко - інноваційні процеси

БТ - безвідходні технології;

ЕВР - ефективність використання ресурсів;

ЧВ - чистіше виробництво;

* - Еко -інноваційні вироби•'

ЕД - еко-дизайн;

ДТ - довкільні технології;

ТІ - технологічні інновації для сталості,

ДМ - дематеріалізацію виробів;

ЕА - економічний аналіз;

-- Системні еко - інновації:

АЖЦ - аналіз життєвого циклу;

ЕЕ - стратегія еко-ефективності;

КК - стратегія «від-колиски-до-колиски»;

АМП - аналіз матеріального потоку (сировини і матеріалів);

ІОД - інтегрована оцінка довкілля;

Р - розмежування, фактор-4 і фактор-10;

СВС - стале виробництво і споживання, системи, орієнтовані на споживача.

Рис. 9.6. Типологія інструментів за природою рішень

Превентивні стратегії розвитку бізнесу мають сьогодні у своє­му розпорядженні цілу низку дієвих інструментів для зміни мо­делей бізнесу. Але переважна більшість із них є необов’язковими для виконання і запроваджується шляхом консультування, робо­ти в еко_мережах, перепідготовки кадрів [20], тож внутрішня мо­тивація підприємців вкрай необхідна. Важливо, щоб бізнес отри-

Мав сигнали лідируючих ринків і зрозумів свою вигоду від як­найшвидшого оновлення діяльності, як матеріальну, так і нема­теріальну. У цьому йому мають допомогти дієва екологічна полі­тика, споживач і економічна наука, які повинні підготувати підґ­рунтя для формування екологічно збалансованої економіки.

Коментарі:

1. Людмила 8.03.2014 00:41

   Чому Ви не вказуєте автора матеріалу і як на нього посилатися?