Економічна основа та елементи системи бізнесу

Власність — це відносини, які формуються між її суб’єктами

З приводу присвоєння засобів виробництва і результатів праці. Вони покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої еко­номічної системи господарювання і охоплюють:

♦ присвоєння — повна економічна влада суб’єкта над об’єктом і повна відповідальність суб’єкта за результати користування;

♦ володіння — відносини фактичного панування, проте розпо­ряджання і привласнення обмежене існуванням і правами влас­ника;

♦ розпоряджання — фактичне здійснення влади власника над об’єктами власності, фактичне управління нею;

♦ користування — процес фактичного вилучення корисних властивостей з об’єкта власності, для задоволення конкретних по­треб.

Відносини власності — «основна конструкція» економіки, охоплює увесь господарський процес. Це дає підставу для ствер­джування, що економічні епохи відрізняються за типами влас­ності.

Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, коо­перативна, акціонерна, пайова, історично виникли внаслідок роз­витку приватної власності., вийшли з неї і прийшли їй на заміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма по­кликана коригувати розвиток приватної власності, усувати при­таманні їй суперечності, а в разі, потреби через денаціоналізацію знову повертатися до приватної власності.

Економічною основою бізнесу є приватна власність. У системі бізнесу вся власність належить окремим громадянам чи компані­ям. Уся власність є приватною. Володіння власністю — це також володіння владою. Ті, хто контролює власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу роз­ширювати володіння власністю серед великої кількості людей, то

Й влада розподіляється між членами суспільства значно ширше. Це обмежує небезпеку концентрації влади в руках небагатьох, а історія свідчить, що концентрація влади призводить до зловжи­вання цією владою.

Приватна власність сприяє також збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності. Власник має право:

» вирішувати, як використовувати свою власність;

♦ передавати, продавати свою власність будь-кому; користува­тися доходами й іншими вигодами, які дає його власність.

Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Отже, власність — це багатство. Коли власність втрачає свою вартість, її власник втрачає частину свого багатства. Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що, в свою чергу, сприяє економічному зростанню. Таким чином, приватна власність ви­ступає економічною основою бізнесу і розкриває простір для його функціонування і розвитку.

Економічна свобода — основна умова розвитку бізнесу. На практиці це означає право розпочати або припинити свій біз­нес, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку техно­логію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом. Такі права-свободи не забезпечують гарантованого успіху для кож­ного бізнесмена. Він може виробляти будь-яку продукцію, встано­влювати за неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною сво­бодою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожний споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; відмовлятися від будь-якої робо­ти; використовувати власні ресурси за умови, що це не порушує прав інших людей. Ці права-свободи також не дають ніяких га­рантій, тобто бізнесмен має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні, свободи підприємців взаємопов’язані. Коли підпри­ємство у приватному володінні., то зазіхання на свободу бізнесу — це фактично зазіхання на свободу особи — володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

Практика ділових відносин (бізнесу), використовуючи еконо - ™ мічну свободу як умову розвитку, виробила таку систему взаємо-

Ч відносин, яка є обов’язковою для участі в бізнесі. Це насамперед ^ дотримання соціально-економічного суверенітету ділових відно­син та консенсус інтересів.

£ Суверенітет ділових відносин — елемент економічної сво - ’ боди, його не можна ототожнювати із свободою.

Суверенітет ділових відносин означає, що законна діяльність суб’єктів перебуває під захистом державних органів влади та управління і жоден суб’єкт не має права втручатися в неї та нав’язувати свої умови здійснення угод. Проте суверенні суб’єкти ділових відносин не мають повної незалежності від своїх контра­гентів. І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то не можна забувати, що ця свобода має певні рамки реалізації, зу­мовлені прагненням кожного із суб’єктів ділових відносин зберег­ти і відтворити свій власний суверенітет.

Консенсус інтересів — взаємні зобов’язання всіх учасників ділових відносин не порушувати суверенітет своїх контрагентів. Такі зобов’язання не приймаються безпосередньо учасниками угод під час укладання їх, вони формуються у процесі розвитку і по­стійного відтворення ділових відносин на засадах взаємної вигоди сторін і є обов’язковою умовою системи бізнесу.

Елементами системи бізнесу є підприємницький, споживчий, трудовий та державний бізнес.

Підприємницький бізнес — один з найдинамічніших видів бізнесу. Його суб’єктами виступають як фізичні, так і юридичні особи. їх діловий інтерес — отримання прибутку (доходу) — реалі­зується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт, надання послуг). Звідси підприємницький бізнес поділяють на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємництво поширюється в основному на ви­робництво, споживання товарів і. послуг — це виробничі підприєм­ства, фірми, установи.

Комерційне підприємництво — обмін, розподіл і споживання товарів. Це торговельні заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний обмін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Основою підприємницького бізнесу є приватна власність на засоби виробництва.

Споживчий бізнес є масовим явищем у ринкових відносинах, оскільки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на про­тивагу підприємницькому бізнесу, відображує загальну участь людей у системі ділових відносин; по-друге, показує зацікавле­ність людей у кінцевих результатах виробництва; по-третє, є одно­часно і силою, яка врівноважує та стимулює підприємницький біз­нес, примушуючи підприємців не тільки враховувати запити спо­живачів, а й сприймати їх як партнерів з ділових зв’язків; по- четверте, учасниками споживчого бізнесу виступають і підприєм­ці — як споживачі продукції інших фірм. Це є важливим чинни­ком, який збалансовує підприємницькі інтереси кожного з ділових людей. Основою споживчого бізнесу є приватна власність на предмети споживання.

Трудовий бізнес — це бізнес громадян, які працюють за най - ' мом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з під - ^

Приємцями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діло­вий інтерес найманих працівників (отримання доходів) реалізу­ється працею у підприємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для підприємців виграшем в угодах є остаточний до­хід фірми після збуту продукції, то для найманих працівників — особистий дохід, який вони отримують за виконання своїх посадо­вих обов’язків. Основою трудового бізнесу є приватна власність на робочу силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також безпосередньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому вони є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин. Проте діловий інтерес держави не може відрізнятися від ділових інтересів інших суб’єктів. Основою ділового інтересу дер­жави є потреба у здійсненні пріоритетних загальнодержавних на­уково-технічних, науково-виробничих (зазвичай наукових капіта­ломістких) та інших програм, здатних принести користь державі і його громадянам.

Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами: підприєм­ницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програ­мах, бо сама держава не має змоги реалізувати їх. Основою дер­жавного бізнесу є державна власність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові фонди.