Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Економічна сутність та методичні основи визначення рівня потенціалу виробничої системи

Вирішальною умовою зростання економіки нашої країни після важкої і тривалої економічної кризи в сучасних умовах стає роз­виток науки і техніки. У зв'язку з цим зростає актуальність дослі­дження проблем, пов'язаних як із впровадженням наявних досяг­нень науки і техніки, так і з підвищенням ефективності викорис­тання всієї сукупності засобів і умов, які забезпечують постійне створення нової техніки, нових матеріалів, технологічних схем та інших нововведень, що визначають у підсумку рахунку науково - технічний рівень виробництва, його виробничий потенціал.

Теоретичним і організаційним проблемам управління вироб­ничим і, зокрема, інноваційним потенціалом промислового виро­бництва присвячено чимало праць [10, 14, 16, 20, 37, 39]. Однак вітчизняним працям з даної тематики, як правило, властиві два істотних недоліки. По-перше, вони у своїй більшості належать до періоду планової економіки, коли система управління на всіх рів­нях обслуговувала тоталітарний режим і командна система керу­вання економікою вже давно відійшла у минуле [15, 21, 43]. По-

Друге, серед цих праць практично відсутні комплексні досліджен­ня, що відбивають інноваційні можливості виробничої системи (галузі, регіону або конкретного суб’єкта господарювання). В од­них працях досить докладно описуються проблеми науково - технічного потенціалу [8, 25, 37, 39], в інших — ресурсного або ка­дрового забезпечення тощо [16, 17, 20, 43]. Поняття виробничого потенціалу значно ширше, і містить в собі наукові, технічні та ре­сурсні можливості.

Метою дослідження є створення науково обґрунтованого меха­нізму визначення рівня виробничого потенціалу виробничої сис­теми (країни, регіону, галузі, підприємства). На основі вивчення таких економічних категорій, як потенціал, виробничий процес, а також на основі вивчення досвіду ринкових реформ у нашій краї­ні та за її межами запропоновані методичні підходи до визначен­ня рівня виробничого потенціалу.

Методологічною основою проведеного дослідження стали нау­кові праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених - економістів з проблем оцінки виробничого потенціалу виробничих систем. Для досягнення поставленої мети використано систему загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Зокрема, для теоретичних і методологічних узагальнень, визначення сут­ності й складових інноваційного потенціалу та інструментів його оцінки використовувалися діалектичний, абстрактно-логічний і системний види аналізу.

Поняття «потенціал» уже досить міцно ввійшло в наукову тер­мінологію й успішно використовується вченими в різних галузях науки і техніки. Разом з тим досліджуване в статті поняття «виро­бничий потенціал», незважаючи на всю його очевидність, важли­вість і перспективність використання, ще не знайшло належного відображення в наукових працях вітчизняних і зарубіжних дослі­дників і являє собою одну з «білих плям» у категоріальному апа­раті виробничих відносин. На наш погляд, недолік у досліджен­нях даної економічної категорії є наслідком ряду труднощів мето­дологічного і прикладного характеру.

Проведений нами аналіз показав, що більшість дослідників, трактують поняття «виробничий потенціал» аналогічно до понят­тя «економічний потенціал»), а саме: як розмір ресурсів, що забез­печують виробничу діяльність, починаючи зі стадії науково - дослідних робіт і закінчуючи передачею продукції у сферу прак­тичного використання [15, 21, 29, 37, 43]. Однак такий підхід, по-

Перше, дозволяє відбити тільки одну зі сторін виробничого потен­ціалу — його ресурсне забезпечення, що є не цілком прийнятним і не відбиває призначення і суті виробничого потенціалу; по-друге, стадія науково-дослідних робіт не входить до виробничої діяльно­сті, а є структурним елементом науково-технічної діяльності, а це відповідно призводить до змішання понять «виробничий» і «нау­ково-технічний» потенціал.

У праці [25] виробничий потенціал трактується як ключове по­няття в аналізі виробничого процесу, тому що процес соціально - економічного розвитку є не що інше, як процес формування в ра­мках існуючої технології виробничого потенціалу і процесу його реалізації. Особливо значущим уявляється вихід на розуміння виробничого потенціалу як механізму розвитку. У такому ж пла­ні, на наш погляд, варто розглядати і визначення категорії, дане Ю. М. Канигіним, який виробничий потенціал розглядає як «сис­тему, що включає науку, утворення і технічний потенціал вироб­ництва; іншими словами, це вся сукупність факторів (інтелектуа­льних і матеріальних), що визначають рівень, терміни створення і масштаби поширення нових технологічних систем у суспільному виробництві» [16]. Це визначення доповнює поняття виробничого потенціалу, запропоноване П. Г. Олдаком: «Категорія виробничого потенціалу відбиває найважливіші якісні характеристики досяг­нутого рівня розвитку суспільного виробництва» і «може бути представлена трьома якісно різними параметрами: а) утворення; б) наука; в) керування» [31]. Останнє визначення, на наш погляд, можна розглядати саме як доповнення до інших, тому що ресурс­на і виробнича системи у цьому визначенні взагалі відсутні й у такому вигляді воно може у кращому випадку характеризувати науковий, а не виробничий потенціал.

У праці А. Лузіна [22] постулюється залежність рівня виробни­чого потенціалу від ступеня гнучкості й адаптаційної здатності елементів організації, на основі чого розглядається необхідність змін у ряді підсистем організації, до яких відносять оргструктуру, технологію, організацію праці, стиль керування та ін. [22]. Автор вважає, що рівень виробничого потенціалу організації багато у чому залежить від того, яка фаза виробничого процесу виконуєть­ся даною організацією. «Виробничий потенціал організації, що реалізує тільки завершальну стадію виробничого процесу, безсу­мнівно, відрізняється (тобто істотно менший) від потенціалу підп­риємства, який бере на себе усі функції по реалізації повного ви-

Робничого циклу» [22]. Даний постулат автора виглядає явно дис­кусійним, тому що часи повного самозабезпечення пішли в далеке минуле і наразі немає необхідності на одному підприємстві мати всі складові виробничого циклу, ефективність яких, як показує практика, буде дуже неоднорідною. Розвиток венчурного підпри­ємництва наочно доводить помилковість постулатів А. Лузіна.

Нетривіальне визначення виробничого потенціалу дається

В. І. Громекою: «Виробничий потенціал — єдність і взаємодія нау­кової, освітньої, управлінської і модернізованої частини технічних потенціалів. Це та найважливіша частина економічного потенці­алу, що забезпечує розвиток науки і техніки і подальше збіль­шення їх досягнень в економіці, відіграючи тим самим вирішаль­ну роль у її зростанні» [8]. Автор робить спробу, що заслуговує на схвалення, ввести у визначення виробничого потенціалу такий його найважливіший аспект, як оптимальність функціонування, дієвість впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Такий самий підхід характерний і для праць Г. М. Доброва зі співавторами [39]. Особливо у даному плані слід зазначити ви­значення, дане М. С. Ільїним, який під даною категорією розуміє «систему, що забезпечує створення і впровадження у виробничу і соціальну практику науково-технічної інформації, необхідної для підвищення економічної і соціальної ефективності усіх сфер люд­ської діяльності... у конкретних соціально-економічних і органі­заційних умовах» [15]. Автор вперше робить наголос на реальних умовах функціонування інноваційної системи, не виставляючи заздалегідь певні умови ефективності її роботи. Незрозуміло тіль­ки, чому автор за основну характеристику виробничого потенціа­лу приймає науково-технічну інформацію, чим зводить роль виро­бничого процесу до науково-технічної освіти, до пропаганди дося­гнень науково-технічного прогресу. Оригінальне визначення ви­робничого потенціалу дає Г. Й. Жиц, який трактує цю категорію як здатність виробничої або будь-якої іншої системи адаптувати­ся до змін навколишнього середовища в найбільш доцільний тер­мін в умовах наявних ресурсних обмежень, що забезпечує набли­ження рівня її розвитку до аналогічного показника інших систем, взятих як еталон порівняння [10]. Помітимо, що при такому під­ході виробничий потенціал являє собою ту межу, до якої прагне система у своєму розвитку, що дозволяє порівняно просто визна­чати його величину й інші параметри.

У багатьох дослідженнях [8, 10, 15, 14, 20, 39] автори концент­рують свої зусилля на дослідженні окремих сторін виробничого по­тенціалу, тому в літературі представлені його специфічні визна­чення, що слабко співвідносяться між собою. Як правильно зазна­чає Д. І. Кокурін [17], в економічній літературі поняття «виробни­чий потенціал» найчастіше ототожнюють з поняттями економічно­го, інноваційного, наукового, інтелектуального, творчого і науково - технічного потенціалів. Разом з тим сам Д. І. Кокурін, на наш пог­ляд, — прихильник іншої крайності: він представляє виробничий потенціал як надмірно загальну категорію, практично включаючи в неї всі елементи економічного потенціалу країни [17].

Найбільш близьким до поняття виробничого потенціалу у вітчи­зняній науці можна вважати поняття науково-технічного потенці­алу, у результаті практичної реалізації якого і з'являються резуль­тати виробництва, що є вихідною «сировиною» для практичної реа­лізації виробничого потенціалу. Під науково-технічним потенціа­лом пропонується розуміти «сукупність факторів, що визначають можливості безперервного підвищення економічної ефективності виробництва за рахунок прискорення науково-технічного прогресу» [21; 10]. Поняття науково-технічного потенціалу використовується для характеристики здатності системи створювати нововведення взагалі, у той час як виробничий потенціал відбиває можливості використання наявних нововведень усередині і за межами системи, що їх створила. Важливим моментом у визначенні поняття науко­во-технічного потенціалу вважається пропорція його співвідно­шення з науковим і технічним потенціалом. Кожне з цих понять, з одного боку, вузьке, а з іншого боку, ширше, ніж поняття науково - технічного потенціалу. Під науковим потенціалом ряд дослідників пропонують розуміти «комплекс параметрів, що характеризують здатність системи вирішувати майбутні проблеми науково - технічного прогресу» [10, 37, 39]. Науковий потенціал, включаючи всі галузі наукового знання, не входять цілком до складу науково - технічного потенціалу, як правило, в сфері окремих гуманітарних наук. Технічний потенціал, характеризуючи рівень стану суспіль­ного виробництва і поєднуючи у своєму складі всі його елементи, також не цілком входить до складу науково-технічного потенціалу, у частині, що включає в себе вже застосовувані техніко-технологічні засоби.

Таким чином, потенціалом виробничої системи варто вважати не тільки і не стільки її можливості з виробництва продукції, ство-

Рення новацій і здійснення нововведень, але й готовність суспіль­ного виробництва сприйняти ці нововведення для ефективного ви­користання. Отже, поняття «виробничий потенціал виробничої сис­теми» стосовно до викладеного матеріалу, на наш погляд, треба сприймати як граничну здатність системи створювати, тиражувати і використовувати нововведення в умовах існуючого ресурсного за­безпечення. У нашому розумінні виробничий потенціал — це гра­нична здатність створювати продукцію, сприймати вже створену продукцію і вчасно відмовлятися від вже застарілої продукції.

Наведене визначення дозволяє стверджувати, що виробничий потенціал системи формується не тільки під впливом факторів, що характеризують кількість продуктових новацій, створюваних усе­редині системи, але й у результаті впливу таких факторів, що від­бивають: кількість нововведень, які надійшли через межі системи; кількість нововведень, поза залежністю від місця їх створення, пе­реданих у сферу практичного використання; кількість інновацій, використовуваних споживачами в процесі їх функціонування. У зв’язку з цим слід зазначити, що рівень і відповідно потенціал ви­робництва значною мірою будуть визначені наявністю у науково - технічному сегменті виробничого потенціалу нововведень (нова­цій), на які є ринковий попит [10, 11].

На основі узагальнення усіх раніше проведених досліджень, ав­тором запропонована методика визначення кількісних значень па­раметрів виробничого потенціалу. Наші пропозиції в цьому плані в основному зводяться до наступних положень.

Виробничу систему можна вважати власником значного вироб­ничого потенціалу, якщо її параметри мають певні характеристики [11]. Визначення рівня виробничого потенціалу проводиться з ви­користанням наступної послідовності.

1. Попит на продукцію виробничої системи повинний бути не меншим від обсягів її виробництва. Це можна описати такою нерів­ністю:

±Прі ^±Ові ’ (5.1)

Де Ові — рівень обсягу виробництва у даній виробничій системі продукції іго виду, і = 1,2, ..., т; т — кількість нових видів проду­кції, вироблених у системі; Прі — рівень ринкового попиту на про­дукцію і-го виду, що випускається в даній виробничій системі.

Дотримання нерівності (5.1), яка відбиває кон’юнктурні спів­відношення, тобто співвідношення попиту та пропозиції, ми вва­жаємо більш важливим фактором, ніж ступінь новизни продукції, ніж ступінь новизни цієї продукції на початку її виготовлення.

2. На наш погляд, розмір виробничого потенціалу виробничої системи істотно залежить від таких факторів: кількості інновацій, що використовуються для забезпечення нормального функціону­вання системи; кількості вироблених у системі нововведень, що належать до кінцевої основної продукції.

При такому підході виробничий потенціал системи являє собою рівнодіючу двох названих факторів і може бути описаний такою формулою:

Щс = / (п„" Пввс), (5.2)

Де Пи10 — величина виробничого потенціалу виробничої систе­ми; Пп — рівень інноваційної сприйнятливості виробничої систе­ми, що аналізується; Пввс — рівень інноваційної віддачі цієї вироб­ничої системи.

3. Величина інноваційної сприйнятливості Пвпс системи може бути оцінена за кількістю ресурсів, що використовуються, незале­жно від їх виду, які можна вважати нововведеннями. Відповідно показник інноваційної сприйнятливості системи можна визначи­ти як частку нововведень у загальних розмірах її ресурсного за­безпечення, що можна подати залежністю такого вигляду:

С

П = ^ ’ (5.3)

Де Срв — кількість (вартість) ресурсів, які використовуються у даній виробничій системі та які можна вважати нововведеннями; СрЕ — загальна кількість (вартість) ресурсів, які є в розпорядженні цієї виробничої системи для забезпечення своєї виробничо- комерційної діяльності.

4. Найважливішою величиною, що оцінює віддачу функціону­ючої виробничої системи, є кількість продуктів, які можна вважа­ти нововведеннями (новаціями). Даний параметр оцінюється з погляду масштабів виробництва нової продукції, величини попи­ту на неї з боку споживачів і відповідності її техніко-економічних

Показників кращим зразкам. Це можна записати рівнянням тако­го функціонального вигляду:

Пж - Жр, Jн, Jв)’ (5.4)

Де Аср — параметри аналогічної продукції, конкурентно - споживчий рівень якої в даний час відповідає світовому рівню (кращий аналог); гін — показник масштабу новизни продукції, що виробляється в виробничій системі, яка аналізується; I — показ­ник ринкового попиту на промислової вироби, виготовлені в сис­темі.

Визначення показників, що входять у залежність (5.4), пропо­нується робити за наступною методикою.

Масштаб виробництва нової продукції ін визначається як від­ношення кількості (вартості) виготовленої нової продукції, яка визначається як нововведення, до загальної кількості (вартості) продукції, яка вироблена в системі. Це твердження можна описа­ти рівнянням такого вигляду:

N.

Л - N7’ Й. Й

Де N — обсяг виробництва нової продукції (найчастіше визна­чається у вартісному вираженні для одержання можливості зіста­влення різних видів продукції в одному вираженні); № — загаль­ний обсяг продукції, яка вироблена в даній виробничій системі.

Показник рівня ринкового попиту на нововведення (нову про­дукцію, роботи, послуги), які вироблені в системі, визначається за допомогою віднесення кількості (вартості) проданих (реалізова­них) нововведень до загальної кількості вироблених системою но­вовведень:

N.

-1«- N ’ (5.6)

Де Мір — обсяг реалізованої на ринку нової продукції, яка виго­товлена у виробничій системі, що аналізується.

Ступінь відповідності нововведень, що вироблені цією систе­мою, сучасному світовому рівневі пропонується визначати як рі-

Вень попиту на них за кордонами системи, тобто являє собою по­казник, що характеризує рівень експорту нововведень, виробле­них у даній системі відносно загального обсягу їх реалізації, що може бути описано такою залежністю:

N.

Аср - ’ (5.7)

^ ір

Де Міе — кількість (вартість) нововведень, що були продані на зовнішньому ринку (експортовані за кордон).

5. Підсумкова величина виробничого потенціалу може бути ви­значена шляхом перемноження усіх вищерозглянутих складових. У результаті одержуємо таку залежність:

Ппс - Ппс • А • І • І - Срв • - Срв • - Ппс •

П П Ар 1 1 СрЕ Кф N2 N Ср2 N2 П N2 (5.8)

Викладений вище підхід до оцінки виробничого потенціалу до­зволяє досить просто його визначити для будь-якої виробничої системи незалежно від рівня її складності.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru