ЕКОНОМІЧНІ НОРМАТИВИ НБУ ЯК ІНДИКАТОРИ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ БАНКІВСЬКОГО МАРКЕТИНГУ

Дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, є ще одним показником ефективності реалізації механізму банківсько­го маркетингу, оскільки свідчить про стабільний економічній стан банку, його фінансову надійність. Отже, ефективність реалі­зації механізму банківського маркетингу може бути визначена через відповідну зміну економічних нормативів, що є обов’язко­вими для виконання банками.

Розглянемо економічні нормативи НБУ, зміна яких за резуль­татами реалізації заходів банківського маркетингу, може висту­пати як індикатори ефективності останніх.

Економічні нормативи НБУ визначені у «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні № 368 від 28.08.2001 ро­ку», затвердженої постановою Правління Національного банку України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 ве­ресня 2001 року за № 841/6032.

Інструкція існує з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкла­дниками, а також запобігання неправильному розподілу ресур­сів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській дія­льності.

Інструкція розроблена відповідно до загальноприйнятих у між­народній практиці принципів і стандартів. Відповідно до статей 2, 58-59 Закону України «Про Національний банк України» та статей

2, 4, 7-12, 30-36, 47-50, 52, 69, 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Національний банк України (далі — Національний банк) установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов’язковими до вико­нання всіма банками:

1) нормативи капіталу:

— мінімального розміру регулятивного капіталу (Ні);

— адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Ні);

— адекватності основного капіталу (Н);

2) нормативи ліквідності:

— миттєва ліквідність (Н4);

— поточна ліквідність (Н5);

— короткострокова ліквідність (Н6);

3) нормативи кредитного ризику:

— максимального розміру кредитного ризику на одного контр­агента (Ні);

— великих кредитних ризиків (Н%);

— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

— максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та по­ручительств, наданих інсайдерам (Ню);

4) нормативи інвестування:

— інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Я„)[32];

— загальної суми інвестування (Ні);

— норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) ва­лютної позиції банку (Яв).

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н, Н%, Н\, Н2, Я із є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічного нормативу Н є основний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття нега­тивних наслідків різноманітних ризиків[33], які банки беруть на се­бе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивно­го капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов’я­зані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позаба­лансових зобов’язань (здійснювати їх класифікацію, визна­чати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резер­вів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов’я­заннями контрагентів[34].

Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебітор­ською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівни­ми до отримання нарахованими доходами за активними операція­ми; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або лі­квідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєст­ровані в офшорних зонах.

Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не під­лягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покрива­ти поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

1) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку від­повідно до методики, визначеної Національним банком;

2) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збіль­шення статутного капіталу; емісійні різниці4 ; резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні бан­ківських операцій;

3) загальний розмір основного капіталу визначається з ураху­ванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму: недосфор- мованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад ЗО днів та сумнівними до отримання нара­хованими доходами за активними операціями; коштами, розмі­щеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшор - них зонах; нематеріальних активів за мінусом суми зносу; капі­тальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків по­точного року.

Наведені складові частини входять до капіталу 1-го рівня ли­ше за умови, що вони відповідають таким критеріям:

— відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку піс­ля оподаткування або з прибутку до оподаткування, скориговано - го на всі потенційні податкові зобов’язання;

— призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резер­вах і фондах окремо розкриті в оприлюднених звітах банку;

— фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необ­меженого і негайного їх використання для покриття збитків;

— будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

1) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

2) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредит­ними операціями банків;

3) результат переоцінки (дооцінки) основних засобів, які на­лежать до нерухомого майна (будівлі, споруди), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

4) прибуток поточного року, зменшений на суму неотриманих нарахованих доходів. У цьому разі сума неотриманих нарахова­них доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку;

5) субординований борг, що враховується до капіталу (субор - динований капітал);

6) нерозподілений прибуток минулих років;

7) прибуток звітного року, що очікує затвердження.

Субординований капітал містить кошти, залучені від юри­дичних осіб — резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які, відпо­відно до угоди, не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору пі­сля погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, внесених до капіталу, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

— при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу за­гальний розмір додаткового капіталу не може бути більше 100 % основного капіталу;

— розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково змен­шується на:

1) балансову вартість акцій та інших цінних паперів з нефік - сованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактич­но сформованого резерву за пайовими цінними паперами у порт­фелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю);

2) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформовано­го резерву за цими вкладеннями);

3) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

4) суму перевищення загальної суми операцій, здійснених щодо одного контрагента, над установленим нормативним зна­ченням нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н-і);

5) суму перевищення загальної суми операцій, здійснених щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значен - ням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та по­ручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

6) суму операцій, здійснених з інсайдерами (пов’язаними осо­бами) на сприятливіших за звичайні умовах (у тому числі за уго­дами, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичайні);

7) суму коштів, вкладених в інші банки на умовах субордино - ваного боргу.

Національний банк установлює норматив мінімального розмі­ру регулятивного капіталу (Ні), якого всі банки зобов’язані до­тримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Ні) діючих банків має становити (на 1 січня 2007 року):

— для місцевих кооперативних банків — не менше 1 500 000 євро;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощад­них та іпотечних — не менше 5 000 000 євро;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих ін­вестиційних і розрахункових (клірингових), центрального коопе­ративного банку — не менше 8 000 000 євро.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Ні) знову створених банків має становити (на 1 січня 2007 року):

— для місцевих кооперативних банків: до одного року діяль­ності — 1 000 000 євро; до двох років діяльності —

1 100 000 євро; до трьох років діяльності — 1 200 000 євро; до чотирьох років діяльності — 1 350 000 євро; починаючи з п’ятого року діяльності — 1 500 000 євро;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощад­них та іпотечних: до одного року діяльності — 3 000 000 євро; до двох років діяльності — 3 500 000 євро; до трьох років діяльності —

4 000 000 євро; до чотирьох років діяльності — 4 500 000 євро; починаючи з п’ятого року діяльності — 5 000 000 євро;

— для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвести­ційних і розрахункових (клірингових), центрального кооператив­ного банку: до одного року діяльності — 5 000 000 євро; до двох років діяльності — 5 500 000 євро; до трьох років діяльності — 6 000 000 євро; до чотирьох років діяльності — 7 000 000 євро; по­чинаючи з п’ятого року діяльності — 8 000 000 євро.

Розглянемо сутність і характеристику нормативів капіталу.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій гро­шового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її прий­мають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюєть­ся для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредито­рів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу ви­значається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зваже­них за мірою кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забез­печення кредиту (вкладень в боргові цінні папери) безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майно­вих прав.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за мірою ризику та під­сумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

1) І група активів із мірою ризику 0 %: готівкові кошти; ба­нківські метали; кошти в Національному банку; боргові цінні папе­ри органів державної влади, що рефінансуються Національним бан­ком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані Наці­ональним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; нараховані доходи за борговими цінними паперами органів державної влади, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в порт­фелі банку до погашення; нараховані доходи за борговими цінними паперами, емітованими Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; зобов’язання з кредитування, які надані клієнтам та за якими банк не бере на себе ризик; валюта та банківські метали до отримання, за купленими оп - ціонними контрактами з метою хеджування;

2) II група активів із мірою ризику 10 %: короткострокові та довгострокові кредити, надані органам державної влади; на­раховані доходи за кредитами, надані органам державної вла­ди;

3) III група активів зі мірою ризику 20 %: боргові цінні па­пери органів місцевого самоврядування, що рефінансуються На­ціональним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі бан­ку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери органів місцевого самоврядування в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до пога­шення; нараховані доходи за борговими цінними паперами орга­нів місцевого самоврядування, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; кошти до запитання, що роз­міщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не ниж­чий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; депозити овернайт, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; інші короткострокові депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; нараховані доходи за депозита­ми овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розмі­щені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; кредити овердрафт, овернайт та інші ко­роткострокові кредити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; на­раховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, розміщеними в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас; валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

4) IV група активів із мірою ризику 50 %: кошти до запи­тання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу; депозити овернайт, які ро­зміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного кла­су; короткострокові та довгострокові кредити, що надані орга­нам місцевого самоврядування; нараховані доходи за кредитами, надані органам місцевого самоврядування; гаран­тійні депозити в інших банках (покриті); зобов’язання з креди­тування, надані банкам; валюта та банківські метали, куплені за форвардними контрактами; активи до одержання; валюта та ба­нківські метали, куплет за умовами спот у банку-контрагента, що не належить до інвестиційного класу; кредита овернайт, на­дані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; валюта та банківські метали до отримання за іншими опціонни - ми контрактами; дисконт/премія до отримання за форвардними валютними контрактами; хеджовані процентні доходи майбут­ніх періодів в іноземній валюті; витрати майбутніх періодів, які хеджовані;

5) V група активів із мірою ризику 100 %: прострочені на­раховані доходи за коштами на вимогу в інших банках; простро­чені нараховані доходи за кредитами, що надані органам держав­ної влади та місцевого самоврядування; короткострокові вклади (депозити), розміщені в інших банках, що не належать до інвес­тиційного класу; нараховані доходи за строковими вкладами (де­позитами), що розміщені в інших банках, що не належать до ін­вестиційного класу; довгострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках; гарантійні депозити в інших банках (непокриті) за даними аналітичного обліку; прострочена заборго­ваність і прострочені нараховані доходи за строковими вкладами (депозитами), що розміщені в інших банках; кредити овердрафт, кошти за операціями репо та іНшІ короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; довгострокові кредити, що надані іншим банкам; нараховані до­ходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу; фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам; прострочена заборгованість і прострочені нарахо­вані доходи за кредитами, надані іншим банкам; кредити, що на­дані суб’єктам господарювання; нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарювання; прострочена заборгова­ність і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарювання; сумнівна заборгованість інших бан­ків і за кредитами, що надані суб’єктам господарювання; сумнів­на заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків; сумнівна дебіторська забор­гованість за операціями з банками а за операціями з клієнтами банків; транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіж­ними картками через банкомат; прострочена та сумнівна забор­гованість за кредитами, які надані органам державної влади та місцевого самоврядування; кредити, які надані фізичним особам;

Нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам; прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам; сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам; сумнівна заборгова­ність за нарахованими доходами за операціями з клієнтами; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж; боргові цінні па­пери, випущені банками, небанківськими фінансовими установа­ми та нефінансовими підприємствами, у торговому портфелі бан­ку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; нараховані доходи за акціями та іншими цінними па­перами з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж; нараховані доходи за борговими цінними паперами в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; прострочені нара­ховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; товарно - матеріальні цінності; основні засоби (у разі виключення з регуля­тивного капіталу банку суми перевищення основних засобів над регулятивним капіталом банку така сума перевищення не зважу­ється на коефіцієнт ризику); іНшІ активи банку; зобов’язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями); непокриті акредити­ви; сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами; цінні папери до отримання за операціями андеррайти­нгу; сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструмента­ми, крім інструментів валютного обміну; інші зобов’язання, на­дані клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бу­ти не меншим, ніж 8 %, починаючи з 01.03.2004 — не меншим 10 %.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей нор­матив має становити: протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менше 15 %; протягом наступних

12 місяців — не менше 12 %; надалі — не менше 10 %.

Норматив адекватності основного капіталу (Щ) встановлю­ється з метою визначення спроможності банку захистити кре­диторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різ­номанітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розрахову­ється як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капі­талу загальний розмір основного капіталу коригується (змен­шується) на суму: недосформованих резервів під можливі збит­ки за активними операціями банків; нематеріальних активів за мінусом суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні акти­ви; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу містять: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком; кошти в ін­ших банках; сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями; дебіторську заборгованість за операціями з банками; кредити, надані органам державної влади та місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання, фізич­ним особам; дебіторську заборгованість за операціями з клі­єнтами; транзитний рахунок за операціями з клієнтами; цінні па­пери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; інвестиції в асоційовані та дочір­ні компанії; товарно-матеріальні цінності; інші активи банку; су­ми до з’ясування та транзитні рахунки; основні засоби.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неа- мортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу Щ має бути не меншим, ніж 4 %.

Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на:

— добре капіталізовані;

— достатньо капіталізовані;

— недокапіталізовані;

— значно недокапіталізовані;

— критично недокапіталізовані.

Добре капіталізованим уважається банк, в якого: розмір ре­гулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним ви­могам; співвідношення регулятивного капіталу банку до його су­марних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за мірою ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), пере­вищує його нормативне значення і становить не менше, ніж 17 %; співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше, ніж його нормативне значення і становить 8 % та більше.

Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого: розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам; співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за мірою ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), від­повідає його нормативному значенню і становить не менше, ніж 8 % або наближається до 17 %; співвідношення основного капі­талу до загальних активів банку (норматив адекватності основно­го капіталу Н3) становить не менше, ніж 4 % або наближається до 8%.

Недокапіталізованим уважається банк, в якого: розмір регу­лятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимо­гам; співвідношення регулятивного капіталу банку до його су­марних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за мірою ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), мен­ше ніж його нормативне значення, але становить не менше, ніж 6 %; співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Нз) менше, ніж його нормативне значення, але становить не менше, ніж 3 %, або наближається до 4 %.

Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого: роз­мір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу, але не більше, 20 % установле­ного мінімального розміру регулятивного капіталу; співвідно­шення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за мірою ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) менше, ніж його нор­мативне значення і перебуває в межах від 6 % до 2 %; співвідно­шення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше, ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 % до 1,3 %; обсяг активів з негативною класифікацією[35] 5 (з урахуванням сформованих ре­зервів під активні операції) перебуває в межах від 45 % до 60 % регулятивного капіталу банку.

Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого: розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімально­го розміру регулятивного капіталу на суму, що становить понад 20 % установленого мінімального розміру регулятивного капіта­лу; співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумар­них активів, зважених на відповідні коефіцієнти за мірою ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше, ніж

2 %; співвідношення основного капіталу до загальних активів ба­нку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше, ніж

1, 3 %; обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60 % ре­гулятивного капіталу банку.

Нижче розглянуті заходи, які доцільно вживати залежно від рівня достатності капіталу банку.

Банкам, що не дотримуються вимог Національного банку щодо мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Ні), нормативів адекватності регулятивного капіталу (Н2) та адекватності основного капіталу (Щ) необхідно: винести на розгляд правління та ради банку перелік заходів щодо розвитку його капітальної бази (програму капіталізації) або питання щодо його реорганізації шляхом приєднання чи злиття. У разі прийнят­тя правлінням і радою банку відповідного рішення банк має укласти з територіальним управлінням Національного банку (На­ціональним банком — якщо нагляд за банком безпосередньо здійснює структурний підрозділ банківського нагляду централь­ного апарату) письмову угоду щодо прийняття програми капіта­лізації банку.

Недокапіталізованим банкам необхідно припинити в будь - якій формі виплату дивідендів (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі), а також внести на розгляд правління та ради банку перелік заходів (програму) фінансового оздоровлення банку. Крім того, недокапіталізованим банкам рекомендується встановити такі обмеження:

— тимчасово припинити залучення коштів фізичних та юри­дичних осіб;

— обмежити активні операції з акціонерами та інсайдерами банку;

— припинити вкладання коштів у статутні фонди інших юри­дичних осіб;

— припинити надання бланкових та пільгових[36] кредитів;

— припинити нарахування і сплату відсотків за міжфілійними кредитами.

Значно недокапіталізованнм банкам необхідно припинити:

— виплату дивідендів у будь-якій формі (крім виплати диві­дендів у вигляді власних акцій/паїв/часток) та викуп власних ак­цій (паїв/часток учасників у статутному капіталі);

— відкриття нових депозитних рахунків фізичним особам і по­повнення діючих;

— проведення подальшої емісії цінних паперів (крім випуску власних акцій) та розширення кола фізичних і юридичних осіб — клієнтів банку з обслуговування їх операцій на ринку цінних па­перів, збільшення обсягу цих операцій, у тому числі пов’язаних з веденням рахунків депозитарного обліку.

Критично недокапіталізованнм банкам необхідно припини­ти виплату процентів за субординованим боргом. Значно недока - піталізованим або критично недокапіталізованим банкам унести на розгляд загальних зборів акціонерів (учасників) питання щодо санації банку його акціонерами (учасниками) або інвесторами.

Розглянемо групу нормативів ліквідності та вимоги до них.

Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєча­сне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається зба­лансованістю між строками і сумами погашення розміщених ак­тивів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямків використання ко­штів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національ­ному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності — ризи­ку недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов’язаннями у зв’язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні за­соби без суттєвих втрат.

Тому, банки повинні постійно управляти ліквідністю, підт­римуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням їх обсягів, строко - вості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомір­них вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Для контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності:

— миттєвої ліквідності (На,);

— поточної ліквідності (Н5);

— короткострокової ЛІКВІДНОСТІ (Не).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для конт­ролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвід­ношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахун­ках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу має бути не менше 20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для ви­значення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зо­бов’язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвід­ношення активів первинної та вторинної ліквідності до зо­бов’язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розра­хунку нормативу поточної ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках; строкові депо­зити, розміщені в Національному банку та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до пога­шення; надані кредити.

До зобов’язань належать: коштн до запитання; короткостро­кові та довгострокові кредита, одержат від Національного банку та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити ін­ших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов’язання і вимоги за всі­ма видами гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Щ має бути не менше, ніж: ЗО %, з 01.07.2002 — 35 %, з 01.01.2003 — 40 %.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюєть­ся для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зо­бов’язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності вхо­дять ліквідні активи та короткострокові зобов’язання

З початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу коротко­строкової ліквідності входять: готівкові кошти; банківські мета­ли; кошти на кореспондентських рахунках, відкритих в Націона­льному банку та інших банках; короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках; короткостро­кові кредити, надані іншим банкам; боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов’язань входять: кошти до запи­тання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, одер­жані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов’язання з кредитування, на­дані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше, ніж 20 %.

Розглянемо нормативи кредитного ризику та вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків.

До кредитних операцій належать активні операції банку, пов’язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове ко­ристування (надання кредитів у готівковій або безготівковій фор­мі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування ве­кселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийнят­тям зобов’язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (у т. ч. андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надане в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Кредитна діяльність банків пов’язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов’язання згідно з угодою, тому банки зобов’язані оцінювати кредитоспроможність[37] своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймо­вірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризи­ку, тому банки зобов’язані дотримуватися таких вимог:

— під час надання кредитів, гарантій і поручительств, прове­дення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку, або на­лежать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуван­ні інших клієнтів банку, зокрема не встановлювати пільгові про­центні ставки (комісійні);

— загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих першим керівникам банку та ін­шому управлінському персоналу, не повинна бути більшою за 10 % основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 % основного капіталу.

Із метою обмеження кредитного ризику за операціями з по­в’язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов:

— особі, яка належить до перших керівників банку, якщо за­гальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій осо­бі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, уста­новленим Національним банком, — за спільним письмовим рі­шенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);

— особі, яка належить до перших керівників банку, якщо за­гальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій осо­бі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, уста­новленим Національним банком, — за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування біль­шістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи;

— особі, яка належить до іНшОго управлінського персоналу банку, — за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присут­ності щонайменше половини членів правління банку.

При розрахунку нормативів кредитного ризику два або біль­ше контрагентів вважаються одним контрагентом і такими, що ма­ють спільний економічний ризик, за наявності однієї з таких умов:

— один контрагент є власником істотної участі іНшОго (інших);

— два або більше контрагентів мають хоча б одного спільно­го власника їх істотних часток (незалежно від того, чи він також є клієнтом банку);

— контрагенти використовують кредитні кошти для прове­дення спільної діяльності таким чином, що джерело повернення кредиту є для них спільним. Наприклад: мобілізація позичальни­ками спільних коштів для придбання будь-якого активу (підпри­ємства або іНшОго об’єкта власності) або для передавання таких коштів у кредит іншій фізичній чи юридичній особі;

— кредитні кошти, надані банком одному контрагенту (групі контрагентів), використовуються цим контрагентом (групою ко­нтрагентів) як кредитні ресурси для третьої особи, яка є клієнтом цього банку.

Надання кредитів інсайдерам — пов’язаним особам (далі — інсайдери), які здатні здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, може призвести до значних проблем, оскіль­ки в цих випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об’єктивно.

Інсайдери поділяються на фізичних та юридичних осіб.

Для забезпечення належного контролю за ризиками, пов’яза­ними з вкладанням коштів у цінні папери, кредитами акціонерам (учасникам) та інсайдерам, наданням великих кредитів установ­люються такі критерії приналежності позичальників (контраген­тів) банку до інсайдерів.

До інсайдерів — фізичних осіб належать:

— власники істотної участі;

— управлінський персонал банку: перші керівники: голова та члени спостережної ради банку, голова правління/ради директо­рів та члени правління/ради директорів, заступники голови прав­ління/ради директорів (президент, віце-президенти); головний бухгалтер та його заступники; інший управлінський персонал: керівники філій; головні бухгалтери філій; керівники структур­них підрозділів банку та члени кредитного комітету (кредитної комісії), які беруть участь у визначенні кредитної, інвестиційної та облікової політики, політики управління активами і пасивами, ключових напрямів діяльності банку; працівники внутрішнього аудиту; члени ревізійної комісії;

— контролери: особи, які здійснюють зовнішній аудит банку; особа, яка є керівником державних органів (фондів, комітетів) і відповідно до своїх посадових обов’язків здійснює контроль за діяльністю банків;

— керівники та контролери афілійованих і споріднених осіб;

— асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти тих керівників банку, контролерів банку і керівників установ — акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі банку.

До інсайдерів — юридичних осіб належать:

— власники істотної участі;

— афілійовані особи: установа, що має істотну участь у бан­ку; установа, в якій банк є власником істотної участі;

— споріднені особи: установа, у якій власником істотної уча­сті є особа, яка водночас є власником істотної участі в банку; установа, керівники якої є одночасно керівниками банку;

— асоційована особа — юридична особа, в якій керівником є батьки, брати й сестри, дружина, чоловік або діти тих керівни­ків і контролерів банку, а також установ — акціонерів (учасни­ків) банку, які є власниками істотної участі в банку.

Угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприят­ливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укла­дення.

Більш сприятливими умовами визнаються: отримання акти­ву низької якості від інсайдерів; викуп в інсайдера активу за вар­тістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив би за прид­бання такого активу від неінсайдера; продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру; укладання коштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, у зв’язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера; оплата за товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсай­деру взагалі оплата не надавалася б; прийняття меншого забезпе­чення виконання зобов’язань, ніж вимагається від інших клієнтів; надання кредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбан­ня акцій (паїв/часток) цього банку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.

Банк може укладати з інсайдерами угоди, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші від звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші від звичайних, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового стану банку; однак інші умови цих угод не можуть бути більш сприят­ливими, ніж загальні умови проведення банківських операцій, що встановлені внутрішньобанківськими положеннями, які визнача­ють кредитну, інвестиційну, управління активами і пасивами та облікову політику банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов’язань перед пов’я­заною особою банку; придбання активів пов’язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов’яза­ною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

Банк має забезпечити наявність відповідних інформаційних систем для виявлення окремих кредитів, наданих пов’язаним і спорідненим особам, а також визначення загальної суми таких кредитів з метою їх моніторингу.

Банк зобов’язаний забезпечити наявність процедури запо­бігання отриманню власної вигоди особами, що беруть участь у підготовці оцінки кредиту або в прийнятті рішення щодо його надання.

У разі укладення банком угод з інсайдерами, які передбачають сприятливіші умови, ніж угоди, укладені з іншими особами (у тому числі, які передбачають нарахування відсотків і комісій- них на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичай­ні), на суму таких угод банк має зменшувати загальний розмір регулятивного капіталу до часу погашення таких угод. Крім того, такі угоди мають бути укладені на підставі рішення правління та/або ради банку.

Для зменшення банківських ризиків Національний банк уста­новлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких мо­же призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контраген­та визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, вида­них банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

До вимог банку щодо контрагента входять:

— щодо банків-контрагентів: строкові депозити, розміщені в інших банках; кредити, надані іншим банкам; сумнівна та про­строчена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані ін­шим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями; дебі­торська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками; боргові цінні папери, випущені банками, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

— щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб: заборгованість за кредитами; сумнівна та прострочена за­боргованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, простро­чені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими опера­ціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами органів державної влади та місцевого самов­рядування, небанківських фінансових установ, нефінансових під­приємств у торговому портфелі банку, у портфелі банку на про­даж та в портфелі банку до погашення, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди ін­ших банків та установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов’язань, виданих банком, входять: гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані банком; сумнівні гарантії та поручительства; зобов’язання з кредитування, надані банком.

Банк, який є добре капіталізованим або достатньо капіталізова­ним і проводить беззбиткову діяльність протягом останніх трьох місяців, може надавати кредити та здійснювати вкладення в бор­гові цінні папери в обсягах, що перевищують установлений нор­матив максимального розміру кредитного ризику на одного конт­рагента (Н-і), та вилучати із загального обсягу кредитного ризику суму забезпечення (але не більше, ніж сума основного боргу за окремою кредитною операцією) у разі:

— забезпечення кредиту безумовним зобов’язанням за умови, що це зобов’язання було надане безпосередньо на користь банку: урядами або центральними банками держав, що належать до ка­тегорії А[38]; або Міжнародним банком реконструкції та розвитку чи Європейським банком реконструкції та розвитку; або першо­класними банками, що мають опублікований кредитний рейтинг не нижче інвестиційного класу, за зобов’язаннями контраген­тів із строком виконання один рік і менше;

— грошового покриття кредиту у вигляді застави майнових прав на грошові кошти позичальника/майнового поручителя, що розміщені у вигляді депозиту в банку-кредиторі, або застави ощадних/депозитних сертифікатів, що випущені банком-кредито - ром, за умови відповідності строків надання кредиту строкам за­лучення депозиту.

Банки можуть здійснювати вкладення в боргові цінні папери в розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Ні), та ви­ключати із загального обсягу кредитного ризику суму безумовно­го забезпечення або грошового покриття, якщо в умовах випуску та розміщення таких боргових цінних паперів (або в угоді про купівлю цінних паперів) зазначається про їх відповідне забезпе­чення згідно з укладеним між емітентом та гарантом/поручите­лем договором про забезпечення.

РІшЕння про проведення банком операцій з одним контраген­том/позичальником у розмірі, що перевищує 25 % регулятивного капіталу банку, має прийматися правлінням та/або радою банку.

Нормативне значення нормативу //7 не має перевищу­вати 25 %.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кре­дитного ризику на одного контрагента (Я7), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення опера­цій, що призвели до перевищення.

Норматив великих кредитних ризиків (Н$) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, ста­новить 10 % і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, нада­них банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних кон­трагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’яза­них контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кіль­кох груп пов’язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу ве­ликих кредитних ризиків (Нз) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.

До вимог банку до контрагента або пов’язаних контраген­тів належать:

— щодо банків контрагентів: строкові депозити, розміщені в інших банках; заборгованість за кредитами, що надані іншим ба­нкам; сумнівна та прострочена заборгованість за кредита­ми/депозитами, що надані іншим банкам, заборгованість за про­строченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгова­ність за операціями з банками; боргові цінні папери, випущені банками, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на про­даж та в портфелі банку до погашення;

— щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб: заборгованість за кредитами; сумнівна і прострочена забо­ргованість за кредитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, про­строчені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборго­ваність (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинго­вими операціями, фінансовим лізингом, врахованими векселями, борговими цінними паперами органів державної влади та місцевого самоврядування, небанківських фінансових установ, нефінансових підприємств у торговому портфелі бан­ку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до пога­шення, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на су­му яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов’язань, що надані банком, нале­жать: гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані ба­нком; сумнівні гарантії та поручительства; зобов’язання з кредитування, надані банком.

Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, за­твердженим його правлінням (радою).

Нормативне значення нормативу Н% не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-крат­ний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адек­ватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

— якщо перевищення становить не більше, ніж 50 %, то ви­моги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) по­двоюються;

— якщо перевищення більше 50 %, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Щ), установлюєть­ся для обмеження ризику, який виникає під час здійснення опе­рацій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для бан­ку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випад­ках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійс­нюється достатньо об’єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку.

До зобов’язань одного інсайдера перед банком належать:

— строкові депозити, розміщені в інших банках;

— заборгованість за кредитами;

— сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/де­позитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до по­гашення нарахованими доходами;

— дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська забор­гованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

— заборгованість (у тому числі прострочена та сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені та сумнів­ні до погашення нараховані доходи за ними;

— акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов’язань перед банком належать:

— гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані банком;

— сумнівні гарантії та поручительства;

— зобов’язання з кредитування, надані банком.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищу­вати 5 %.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кре­дитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Щ), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на роз­мір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, га­рантій та поручительств, наданих інсайдерам (//ні), установлю­ється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регу­лятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, га­рантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 % суми позабалансових зо­бов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутно­го капіталу банку.

До зобов’язань інсайдерів перед банком належать:

— строкові депозити, розміщені в інших банках;

— заборгованість за кредитами;

— сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/де­позитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до по­гашення нарахованими доходами;

— дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборг­ованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

— заборгованість (у тому числі прострочена та сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені та сумнів­ні до погашення нараховані доходи за ними;

— акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов’язань, виданих банком інсайде - рам, належать:

— гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані банком;

— сумнівні гарантії та поручительства;

— зобов’язання з кредитування, надані банком.

Нормативне значення нормативу Нщ не має перевищу­вати ЗО %.

Розглянемо обов’язкові нормативи інвестування.

Для забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю бан­ків, а саме - за прямими інвестиціями, Національний банк уста­новлює нормативи інвестування.

Прямі інвестиції банків — це внесення банками власних кош­тів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юри­дичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмо­вого дозволу Національного банку, що надається згідно з пра­вилами, установленими відповідними нормативно-правовими ак­тами Національного банку.

Банки мають право здійснити інвестицію без письмового до­зволу Національного банку, якщо:

— інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше 5 % регулятивного капіталу банку;

— юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде ви­ключно діяльність з надання фінансових послуг;

— регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим «Інструкцією Правління Національного банку про порядок регулювання діяльності банків в Україні № 368 від 28.08.2001 року», та вимогам для інвестицій, установленим нор - мативно-правовими актами Національного банку.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність йо­го власників.

Із метою обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного із здій­сненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвесту­вання: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (//и), норматив загальної суми інвестування (Нп)-

До розрахунку нормативів інвестування не входять суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

— у зв’язку з реалізацією права заставодержателя, та за умо­ви, що банк не утримує їх більше одного року;

— з метою створення фінансової холдингової групи, за умо­ви, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

— у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

— за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (//її) встановлюється для обмеження ризику, пов’яза­ного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

До коштів, що інвестуються, належать:

— акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у тор­говому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випу­щені установою;

— вкладення в асоційовані та дочірні установи.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регу­лятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папе­ри в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал.

Нормативне значення нормативу Нц не має перевищу­вати 15 %.

Норматив загальної суми інвестування (Ніг) встановлюєть­ся для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фон­дів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати ка­піталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятив­ного капіталу банку.

До коштів, що інвестуються, належать:

— акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у тор­говому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випу­щені банками, небанківськими фінансовими установами та ін­шими емітентами;

— вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регу­лятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папе­ри в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал.

Нормативне значення нормативу Нп не має перевищу­вати 60 %.

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлін­ні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських мета­лах, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринко­вого ризику), які виникають у зв’язку з використанням різних валют та банківських металів під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському ме­талі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівнос­ті — відкритою.

Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує об­сяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов’язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазнача­ється зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

Для зменшення валютного ризику в діяльності банків Наці­ональний банк установлює норматив ризику загальної від­критої (довгої/короткої) валютної позиції банку (//із), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної по­зиції банку (Яв_і) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Ни_2).

При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регу­лятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розра­хунку цих нормативів. Наприклад, для розрахунку нормати­вів розпорядження валютною позицією за 3-тє число звітного місяця приймається розмір регулятивного капіталу, що роз­рахований за даними балансу за станом за 1-ше число цього місяця.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валют­ної позиції уповноваженим банком розраховуються за формою № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції», що наведені в Прави­лах організації фінансової та статистичної звітності банків Украї­ни, затверджених постановою Правління Національного банку від 12.12.97 року № 436.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого бан­ку впливають:

— купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної ва­люти та банківських металів, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимо­ги та зобов’язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

— одержання (сплата) іноземної валюти та банківських мета­лів у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

— купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

— надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

— погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

— інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури ак­тивів при незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загаль­ної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваже­ний банк може здійснювати такі валютні операції:

— купівлю іноземної валюти та банківських металів для вико­нання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньо­економічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

— купівлю іноземної валюти або банківських металів на між - банківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов’язань;

— купівлю банківських металів без наявності зобов’язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок купленої іноземної валюти на міжбанківському валют­ному ринку за гривні;

— купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов’язань перед нерезидентами за зов­нішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрова­ними Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінан­сових установ, а також від нерезидентів;

— купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань пе­ред клієнтами за неторговельними операціями;

— купівлю - продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

— залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіта­лу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

— з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з від­повідного рахунка витрат);

— за різницею між нарахованими, але не отриманими дохо­дами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;

— з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Уповноважений банк набуває права на відкриту валютну по­зицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припи­нення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Департамент валютного регулювання, залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках, ви­значає особливості щодо окремих напрямків діяльності уповно­важених банків, які пов’язані зі здійсненням операцій на міжбан - ківському валютному ринку України.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) ва­лютної позиції банку (#із) встановлюється для обмеження ри­зику, пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) ва­лютної позиції банку визначається як співвідношення за­гального розміру відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривне - вому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою та кожним банківським мета­лом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансо­вими активами і всіма балансовими та позабалансовими зо­бов’язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною інозем­ною валютою та кожним банківським металом (розрахунок прово­диться за звітну дату).

Розмір загальної відкритої валютної позиції банку визна­чається як сума абсолютних значень усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами та кожним банківським металом).

Для банків, статутний капітал яких сплачений у вільно конвер­тованій валюті, внаслідок чого виникає порушення нормативу за­гальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвер­тованій валюті, установлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не враховується до розрахунку норма­тиву загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремо­му депозитному рахунку в Національному банку (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в Націона­льному банку для розрахунку нормативу ризику загальної від­критої (довгої/короткої) валютної позиції визначається упов­новаженими банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/ко­роткої) валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які роз­міщуються на окремому депозитному рахунку в Національному банку.

Нормативне значення загальної відкритої (довгої/корот­кої) валютної позиції банку (//із) має бути не більше ЗО %.

У цьому разі встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

— загальна довга відкрита валютна позиція (//із-і) має бу­ти не більше 20 %;

— загальна коротка відкрита валютна позиція (//13-2) має

Бути не більше 10 %.

Розглянемо спеціальні вимоги щодо діяльності банків та

Відповідні значення економічних нормативів.

Національний банк здійснює регулювання діяльності спеціалі­зованих банків і встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу, пов’язаного з іпоте­кою, інвестиційною діяльністю, кліринговою діяльністю, а також статусу ощадного банку, — якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Спеціалізованим банкам та уповноваженим банкам, що спе­ціалізуються на здійсненні однієї чи декількох банківських опе­рацій, залучають кошти фізичних осіб для довгострокового кре­дитування будівництва житла, у зв’язку із концентрацією ризиків установлюються спеціальні (підвищені) значення еко­номічних нормативів для забезпечення більш високого, порів­нянно з універсальними банками, рівня адекватності регулятив­ного та основного капіталу, рівня ліквідності та запобігання надмірному перекладанню банками ризиків на своїх кредиторів (вкладників).

Для спеціалізованих ощадних банків встановлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

— нормативу миттєвої ліквідності (//4) — не менше 30 %;

— нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (//7) у розмірі:

Не більше 20 % — для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів не більше 10 % від загальної суми кредитного портфеля, дебіторської заборгованості, портфеля цінних паперів та коштів, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках (далі — відповідна група активів);

Чї> не більше 15 % — для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів від 10 % до 20 % від відповідної групи активів;

Чї> не більше 10 % — для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів від 20 % до 30 % від відповідної групи активів;

Чї> не більше 5 % — для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів більше 30 % від відповідної групи акти­вів або якщо формування резервів під активні операції здійснено не в повному обсязі;

— нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Щ), — не біль­ше 2 %;

— норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) — у роз­мірі:

Не більше 20 % — для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів менше 7 % від відповідної групи акти­вів;

Чї> не більше 10 % — для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів від 7 % до 10 % від відповідної групи ак­тивів.

Якщо обсяг негативно класифікованих активів банку стано­вить більше 10 % від відповідної групи активів, то банк не має права збільшувати обсяг операцій з інсайдерами банку (заборо­няється укладати нові договори або продовжувати строк діючих з такими особами) до часу зниження обсягу негативно класифіко­ваних активів нижче 10 %.

Для спеціалізованих іпотечних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

— нормативу миттєвої ліквідності (Ні) — не менше 30 %;

— нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) — не більше 5 %;

— нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Щ), — не біль­ше 2 %;

— нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Нщ), — не більше 20 %.

Для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків установлюються спеціальні значення таких економічних нор­мативів:

— нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше 20 %;

— нормативу адекватності основного капіталу (Щ) — не

Менше 12 %;

— нормативу миттєвої ліквідності (Нл) — не менше 90 %;

— нормативу великих кредитних ризиків (Н%) — не більше 100 %;

— нормативу загальної суми інвестування (Нц) — не біль­ше 10 % та обмежується вкладанням коштів у статутні фонди бірж, позабіржових/торговельних систем, депозитаріїв та уста­нов, що займаються клірингом і розрахунками на біржовому та позабіржовому ринках;

— залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 % регулятивного капіталу банку;

— надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку має бути не більше 100 % регулятивного капіталу банку.

Для спеціалізованих інвестиційних банків установлюють­ся спеціальні значення таких економічних нормативів:

— нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) — не менше 20 %;

— нормативу адекватності основного капіталу (Щ) — не

Менше 12 %;

— нормативу загальної суми інвестування (Нц) — не біль­ше 90 %;

— залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Нормативні значення інших економічних нормативів для спе­ціалізованих банків та уповноважених банків, що залучають кош­ти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, уста­новлюються такі самі, як для універсальних банків.

Залежно від виду спеціалізації зазначених вище спеціалізо­ваних банків та уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, рівня капіталу банку Національний банк може висувати до них до­даткові вимоги з метою забезпечення фінансової стійкості цих банків.

Залучення вкладів фізичних осіб спеціалізованими банками (крім спеціалізованих ощадних банків) не може становити більше 5 % регулятивного капіталу банку.

До зобов’язань банку за вкладами фізичних осіб належать:

— поточні рахунки фізичних осіб;

— кошти фізичних осіб у довірчому управлінні;

— кошти в розрахунках фізичних осіб;

— кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками;

— нараховані витрати за коштами до запитання фізичних осіб;

— короткострокові депозити фізичних осіб;

— довгострокові депозити фізичних осіб;

— нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб;

— ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком (тільки у частині іменних ощадних сертифікатів);

— нараховані витрати за ощадними (депозитними) сертифі­катами, емітованими банком (тільки в частині іменних ощадних сертифікатів).

Максимальний розмір залучення вкладів фізичних осіб недо - капіталізованих банків не повинен становити більше 100 % ре­гулятивного капіталу банку.

Для значно недокапіталізованих і критично недокапіталі - зованих банків забороняється додаткове залучення вкладів фі­зичних осіб або продовження дії угод з фізичними особами до часу досягнення такими банками рівня, не нижче достатньо капі­талізованих банків.

Максимальний розмір залучення вкладів фізичних осіб для всіх новостворених банків має становити:

— протягом першого року діяльності — співвідношення вкла­дів фізичних осіб до регулятивного капіталу має бути не більше 50 %;

— протягом другого року діяльності — співвідношення вкла­дів фізичних осіб до регулятивного капіталу має бути не більше 100 %.

Надалі, якщо банк має високий і стабільний рівень надход­жень, що забезпечує його прибуткову діяльність, основні по­казники фінансової діяльності банку відповідають нормативним вимогам або перевищують їх, за результатами інспекційної пере­вірки банк є добре або достатньо капіталізованим, то він може залучати вклади фізичних осіб без цих обмежень.

Банки самостійно визначають напрямки своєї діяльності і спе­ціалізацію за видами операцій. Якщо більше 50 % пасивів банку є вкладами фізичних осіб (незалежно від типу активів), то такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку і має до­тримуватися економічних нормативів у розмірі, що встановлений для спеціалізованих ощадних банків.