ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

О. В. Сафонов ОНУ імені І. І. Мечникова, м. Одеса.

Стан енергетичної безпеки кожної країни відображається тільки наявністю у країні достатньої кількості та якості енергетич­них не поновлюваних ресурсів (нафта, газ, вугілля) та раціональне, ефективне використання цих ресурсів з урахуванням розвитку еко­номіки країн у напрямку деконцентрації капіталу тільки в енерге­тичній сфері та недопущення «голландської хвороби».

Так, були проаналізовані два макрорегіони, СНД та ЄС, у до та післякризовий період (2006-2012 рр.)[1]. Результати досліджень свідчать, що, не зважаючи на різний рівень економік та різним рів­нем енергетичної складової в реальному ВВП, ВВП на душу насе­лення та у торгівельному балансі країн цих макрорегіонів, спосте­рігається тенденція, крім 2009 кризового року, зросту.

Більш яскраво це демонструється на прикладі країн макроре - гіону СНД. У 2010 році доля експорту енергоносіїв у загальному експорті в Азербайджані склала 94,63%, в Туркменістані - 79,82%, в Казахстані - 70,23%, в Росії - 63,3%. Доля імпорту у загальному імпорті в 2010 році: Білорусь - 34,51%, Україна - 32,18%, Киргизс­тан - 26,5%.

Таким чином, використання енергетичних ресурсів більшою мірою у промисловості та залежність країн СНД від енергетичних ресурсів має не тільки негативні внутрішньо-економічні проблеми, але й зовнішні ефекти.

Зовнішні ефекти, або витрати пов’язані перш за все з вики­дами в атмосферу шкідливих речовин, як двоокис вуглецю, сірки, азоту тощо. Тому, згідно з Кіотським протоколом було вирішено впровадити ринок прав на забруднення, де реалізовувались би, на­приклад, вуглецеві квоти та кредити.

Сьогодні реалізовується як пряме державне регулювання шкідливих викидів, пов’язаних з використанням енергетичних ре­сурсів, видобутку, переробці тощо. Це регулювання спрямоване на ціну. Прикладом можуть бути екологічні податки Пігу. Дуже сут­тєвий недолік полягає у наступному. Якщо ставка цих податків ду­же висока, то це потребує структурних зрушень у виробництві і дуже великих витрат. Якщо ця ставка буде нізька, то цей податок

47

Не досягне свого цільового призначення - зниження шкідливих ви­кидів в атмосферу, тому що виробникам буде дешевше сплатити податок, ніж побудувати очисні спорудження.

Найкращим, на сьогоднішній день, є ринкова регулювання кількості шкідливих викидів шляхом продажу «карбонових» оди­ниць, або карбонових квот, які дозволяють кожному підприємству емісію шкідливих речовин а атмосферу. Підраховано, що 1 т вугле­цю в атмосферу дорівнює 1 одиниці карбоновому кредиту і приб­лизно дорівнює зараз від 5 до 7 євро. Таким чином, кожне підпри­ємство, країна якого підписала Кіотську угоду стосовно забруднен­ня навколишнього середовища, повинне купувати або на первин­ному, або на вторинному ринку карбонових деривативів.

Наприкінці кожного року певні кількості карбонових креди­тів має бути в наявності і співпадати з реальними викидами, які були вироблені за рік. Залишок карбонових кредитів підштовхує підприємців реалізовувати їх на вторинному ринку і постійно ско­рочувати викиди.

З 2004 року в Україні вже діє програма Спільного Здійснення ООН з приводу функціонування одиниць скорочення викидів (ОСВ) та їх подальшої реалізації на первинному та вторинному ри­нкових цих деривативів[2].