ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО: ЙОГО СУТНІСТЬ, ОЗНАКИ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Сільське господарство - галузь народного господарства, діяль­ність якої спрямована на забезпечення населення продовольчими то­варами та отримання сировини для ряду галузей промисловості. На сьогоднішній день дана галузь є однією з найважливіших в економіці країн світу, адже нині понад 80 % фонду споживання формується саме за рахунок продукції сільського господарства.

Однією з основних організаційно-правових форм ведення сільсь­когосподарського виробництва громадянами - суб’єктами аграрних правовідносин є селянське (фермерське) господарство.

Відповідно до Закону України “Про фермерське господарство” фермерське господарство є формою підприємницької діяльності гро­мадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробля­ти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерська діяльність як вид підприємництва здійснюється за такими принципами:

• вільний вибір діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення фермерської дія­льності майна та коштів юридичних осіб і громадян, у тому числі на умовах оренди;

• повна самостійність при формуванні програми діяльності, виборі постачальників ресурсів і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до чинного законодавства;

• вільне наймання працівників;

• залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природ­них та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

• вільне розпорядження прибутком (доходом), що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

• самостійне здійснення фермерським господарством зовнішньоеко­номічної діяльності, використання ним належної йому частки ва­лютної виручки на свій розсуд;

• майнова та інша відповідальність за результати господарської дія­льності.

Членами фермерського господарства можуть бути: подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства. Чле­нами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видаєть­ся державний акт на право користування землею або (і) приватної вла­сності.

Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:

• це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостій­ною ініціативою, на власний ризик і систематично;

• ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб’єктивним особистим во­левиявленням громадян;

• ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;

• діяльність членів цих господарств за своїм змістом є процесом ви­користання земель як основного засобу виробництва;

• майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не перед­бачено угодою між членами господарства;

• селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.

Все це дозволяє розглядати селянське (фермерське) господарство як добровільно створений, самостійний суб’єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім’єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподар­ського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.

До основних завдань селянського (фермерського) господарства слід віднести:

• забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспі­льно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;

• виробництво, переробка і збут сільськогосподарської продукції;

• участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фер­мерське господарство;

• раціональне використання переданої йому земельної ділянки у вла­сність або наданої в користування.

Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких правових умов:

• досягнення 18-річного віку, тобто повної дієздатності;

• виявлення власного бажання створити фермерське господарство;

• наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством. Це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін.

Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються у приватну влас­ність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилуче­них (викуплених) у встановленому порядку.

Безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки в межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання. За плату пере­даються у приватну власність громадян для фермерського господарст­ва земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське госпо­дарство. У постійне користування для ведення фермерського госпо­дарства надаються землі, що перебувають у державній або комуналь­ній власності, а в тимчасове - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укла­дання договору оренди земельної ділянки.

Селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєст­рації в районних державних адміністраціях у 30-денний строк. Для ре­єстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках - статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прі­звища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів Укра­їни.

Після відведення земельної ділянки та одержання державного ак­та на право приватної власності на землю або на право постійного ко­ристування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарст­во, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особис­того користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім’ї, насадження, посіви, посадки сіль­ськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домо­вленістю. Селянське (фермерське) господарство має право придбава - ти, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, ор­ганізацій та в інших фермерських господарств і громадян.

Селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Виходячи із економічної доцільності воно ви­значає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, самостійно організо­вує виробництво продукції, її переробку та реалізацію з метою одер­жання прибутку і розширення виробництва; на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв’язків, в тому числі іноземних; з метою забезпечення своєї господарської та іншої діяльності має право вступати в договірні відносини з будь-якими підприємствами, устано­вами та організаціями, з окремими громадянами.

Селянське (фермерське) господарство має право самостійно роз­поряджатися виробленою ним продукцією, на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями, що здійсню­ють заготівлю і переробку аграрної продукції, договори на продаж своєї продукції, реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам.

Селянське (фермерське) господарство діє на умовах самоокупно­сті, всі витрати покриває за рахунок власних доходів. Доходи селянсь­кого (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг і використову­ються членами господарства на власний розсуд.

Селянські (фермерські) господарства мають право відкривати ра­хунки у банківських установах. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати коро­ткострокові і довгострокові кредити під заставу майна, землі, вироб­леної продукції, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов’язань.

Законом України “Про селянське (фермерське) господарство” пе­редбачається державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором, нарівні з іншими працівниками сільського господарства.

Селянське (фермерське) господарство може застосовувати фіксо­ваний сільськогосподарський податок, який не змінюється протягом визначеного терміну і стягується з одиниці земельної площі.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в раху­нок таких податків і зборів (обов’язкових платежів):

• податку на прибуток підприємств;

• плати (податку) за землю;

• комунального податку;

• збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держав­ного бюджету;

• плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

• збору за спеціальне водокористування.

Особи можуть бути зареєстровані як платники фіксованого сіль­ськогосподарського податку, якщо сума, одержана від реалізації сіль­ськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 від­сотків загальної суми валового доходу.

Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогос­подарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування.

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного ге­ктара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки в таких розмірах:

• для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,15;

• для багаторічних насаджень - 0,09;

• для земель водного фонду, які використовуються рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, - 0,45.

Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, в таких розмірах:

• I кварталі - 10 відсотків;

• II кварталі - 10 відсотків;

• III кварталі - 50 відсотків;

• IV кварталі - 30 відсотків.