ФЕРМЕРСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО: ЙОГО СУТНІСТЬ, ОЗНАКИ ТА ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ
Сільське господарство - галузь народного господарства, діяльність якої спрямована на забезпечення населення продовольчими товарами та отримання сировини для ряду галузей промисловості. На сьогоднішній день дана галузь є однією з найважливіших в економіці країн світу, адже нині понад 80 % фонду споживання формується саме за рахунок продукції сільського господарства.
Однією з основних організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського виробництва громадянами - суб’єктами аграрних правовідносин є селянське (фермерське) господарство.
Відповідно до Закону України “Про фермерське господарство” фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.
Фермерська діяльність як вид підприємництва здійснюється за такими принципами:
• вільний вибір діяльності;
• залучення на добровільних засадах до здійснення фермерської діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, у тому числі на умовах оренди;
• повна самостійність при формуванні програми діяльності, виборі постачальників ресурсів і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до чинного законодавства;
• вільне наймання працівників;
• залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;
• вільне розпорядження прибутком (доходом), що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;
• самостійне здійснення фермерським господарством зовнішньоекономічної діяльності, використання ним належної йому частки валютної виручки на свій розсуд;
• майнова та інша відповідальність за результати господарської діяльності.
Членами фермерського господарства можуть бути: подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник, на ім’я якого видається державний акт на право користування землею або (і) приватної власності.
Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:
• це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;
• ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб’єктивним особистим волевиявленням громадян;
• ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;
• діяльність членів цих господарств за своїм змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;
• майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;
• селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.
Все це дозволяє розглядати селянське (фермерське) господарство як добровільно створений, самостійний суб’єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім’єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.
До основних завдань селянського (фермерського) господарства слід віднести:
• забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспільно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;
• виробництво, переробка і збут сільськогосподарської продукції;
• участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;
• раціональне використання переданої йому земельної ділянки у власність або наданої в користування.
Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких правових умов:
• досягнення 18-річного віку, тобто повної дієздатності;
• виявлення власного бажання створити фермерське господарство;
• наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством. Це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін.
Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.
Безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки в межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання. За плату передаються у приватну власність громадян для фермерського господарства земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. У постійне користування для ведення фермерського господарства надаються землі, що перебувають у державній або комунальній власності, а в тимчасове - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.
Селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районних державних адміністраціях у 30-денний строк. Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках - статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Після відведення земельної ділянки та одержання державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім’ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно.
Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право придбава - ти, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян.
Селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Виходячи із економічної доцільності воно визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, самостійно організовує виробництво продукції, її переробку та реалізацію з метою одержання прибутку і розширення виробництва; на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв’язків, в тому числі іноземних; з метою забезпечення своєї господарської та іншої діяльності має право вступати в договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами.
Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями, що здійснюють заготівлю і переробку аграрної продукції, договори на продаж своєї продукції, реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам.
Селянське (фермерське) господарство діє на умовах самоокупності, всі витрати покриває за рахунок власних доходів. Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг і використовуються членами господарства на власний розсуд.
Селянські (фермерські) господарства мають право відкривати рахунки у банківських установах. Вони на власний розсуд вирішують питання про використання грошових коштів, мають право брати короткострокові і довгострокові кредити під заставу майна, землі, виробленої продукції, поручительство, гарантію та інші види забезпечення зобов’язань.
Законом України “Про селянське (фермерське) господарство” передбачається державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення членів цього господарства та найманих осіб, які працюють у ньому за договором, нарівні з іншими працівниками сільського господарства.
Селянське (фермерське) господарство може застосовувати фіксований сільськогосподарський податок, який не змінюється протягом визначеного терміну і стягується з одиниці земельної площі.
Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов’язкових платежів):
• податку на прибуток підприємств;
• плати (податку) за землю;
• комунального податку;
• збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
• плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;
• збору за спеціальне водокористування.
Особи можуть бути зареєстровані як платники фіксованого сільськогосподарського податку, якщо сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.
Об’єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування.
Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки в таких розмірах:
• для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,15;
• для багаторічних насаджень - 0,09;
• для земель водного фонду, які використовуються рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, - 0,45.
Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, в таких розмірах:
• I кварталі - 10 відсотків;
• II кварталі - 10 відсотків;
• III кварталі - 50 відсотків;
• IV кварталі - 30 відсотків.