Форми матеріально-технічного забезпечення АПК в умовах риику

Важливою умовою подальшого розвитку агропромислового ви­робництва є його техніко-технологічне переозброєння. В цій галузі зосереджено п’яту частину основних виробничих фондів держави, зайнято майже 20 % працездатного населення, формується близь­ко двох третин роздрібного товарообігу.

Кризовий стан галузі значною мірою зумовлений істотними не­доліками в матеріально-технічному забезпеченні галузей АПК,

Різким погіршенням платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників. Зниження ресурсного потенціалу негативно впливає на обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, падають темпи оновлення сільськогосподарської техніки. Капі­тальні вкладення в галузі АПК останнім часом зменшилися більш як на 40 %.

Не враховуються сучасні вимоги матеріально-технічного забез­печення переробних підприємств, що зумовлює великі витрати сировини, стримує проведення глибокого її перероблення, розши­рення асортименту продовольчих товарів.

Низький рівень забезпеченості матеріально-технічними ресур­сами та неповне використання природного і виробничого потен­ціалу в сільському господарстві спричинені також істотними не­доліками структури господарського комплексу, соціально-еконо­мічними причинами. В Україні продовжує повільно розвиватися машинобудування для потреб аграрної сфери та будівельної ін­дустрії на селі.

Нееквівалентний обмін сільськогосподарської і промислової продукції призвів до значного зростання ступеня зносу основних засобів, зниження темпів науково-технічного прогресу. В багатьох сільськогосподарських підприємствах знос будівель і споруд ста­новить понад 60 %, машин та обладнання — близько 70 %. Вар­тість основних засобів зростає в основному внаслідок індексації їх без додаткового введення нових потужностей. Більше від полови­ни парку тракторів, збиральних комбайнів і вантажних автомобі­лів відпрацювали свій амортизаційний термін. Унаслідок цього витрати на ремонт і технічне обслуговування становлять близько 70 % суми коштів на придбання нової техніки, до 40 % машин про­стоюють з технічних причин.

Рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств ма­теріально-технічними засобами здебільшого не перевищує 50 % нормативної технологічної потреби.

Диспропорції в забезпеченні сільського господарства матеріаль­ними і технічними засобами виникли через те, що не були врахо­вані зміни економічного механізму функціонування аграрного виробництва розвитку багатоукладності у сільському господарстві, рівня та напрямів спеціалізації, розмірів і форм виробництва, особ­ливостей розвитку ринкових відносин.

Розділ 12

Ураховуючи такий стан матеріально-технічного забезпечення галузей АПК, у країні слід впровадити схему реформування цієї системи. Вона має передбачати збереження цілісної інфраструк­тури інженерно-технічного і технологічного виробництва (госпо­дарський рівень), створення на базі діючих ремонтно-тран - спортних підприємств (РТП), райагропостачальників акціонерних А товариств відкритого типу з правом участі в їхній діяльності юри - ^ дичних і фізичних осіб. За такими самими критеріями треба ство-

Рювати акціонерні товариства обласного рівня, до яких можуть входити підприємства обласної і міжрайонної спеціалізації, ремо­нтні заводи, товаровиробники.

Ринок матеріально-технічних засобів має реформуватися в міру створення організаційно-правових та економічних умов розвитку товарного виробництва. Це забезпечить право товаровиробника самостійно визначати форми організації матеріально-технічного забезпечення, вільного вибору партнерів.

Удосконалення матеріального і технічного забезпечення АПК має ґрунтуватися на реформуванні відносин власності ремонтно - транспортних і постачальницьких підприємств, створенні розга­луженої мережі посередницьких підприємств, розташованих по­близу своїх споживачів, розвитку прямих зв’язків між виробника­ми та споживачами матеріальних і технічних засобів. Посередни­ками на селі мають стати створені на базі РТП, райагропоста - чальників технічні центри та універсальні дилерські контори за­водів на основі різних форм власності, які візьмуть на себе функції і відповідальність за постачання не тільки нової техніки, а й запас­них частин, матеріалів і обладнання, організацію гарантійного ремонту, технічного обслуговування сільськогосподарської техніки впродовж усього періоду її експлуатації, відновлення та продаж частково зношених машин, забезпечення матеріалами відповідно до потрібного асортименту і термінів використання, надання тех­ніки в оренду і прокат, виконання окремих робіт і послуг.

Відповідно до цього і з урахуванням кризового стану фінансо­во-кредитної системи особливого значення в системі технічного забезпечення галузей АПК набуває лізинг.

Лізинг — це довготермінова оренда машин і обладнання за умови збереження права власності на них за орендодавцем.

Фінансовий лізинг передбачає виплату впродовж певного пе­ріоду своєї дії сум, які покривають повну вартість амортизації об­ладнання або більшу її частину, а також прибуток орендодавця.

Операційний лізинг охоплює термін, менший від амортизацій­ного періоду об’єкта лізингу. Після закінчення дії угоди з фінан­сового лізингу його об’єкт може бути переданий у власність орен­даря. Після закінчення дії угоди з операційного лізингу предмет договору може бути повернений власникові або знову наданий в оренду.

Виходячи з класичних уявлень про оренду і лізинг, їхніх тлу­мачень і світової практики, можна назвати такі істотні відмінності оренди від усіх видів лізингу:

А) оренда, як уже зазначалося, — це двостороння угода між орендодавцем і орендарем, а лізинг — щонайменше тристороння, де крім лізингодавця та лізингоодержувача фігурує ще й прода - вець лізингового майна. За деяких видів лізингу одна юридична * особа може виступати як два суб’єкти. Так, у разі зворотного лі-

Зингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем. Лізингову угоду оформлюють зазвичай двома договорами: купівлі-продажу між продавцем і лізингодавцем і власне лізингу — між лізинго- давцем і лізингоодержувачем. Лізонгоодержувач має схвалити умови договору купівлі-продажу, а продавець (постачальник) — знати мету придбання майна;

Б) діяльність лізингодавця принципово відрізняється від діяль­ності орендодавця. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то лізингодавець передає майно, яке він спеціально придбав, у лізинг зазвичай за прямою вказівкою майбутнього лізингоодер - жувача. Сутність бізнесу лізингодавця полягає в передаванні майна у користування, тобто діяльність лізингодавця передбачає - фінансування лізингоодержувачем тимчасового користування майном наданням йому майнового кредиту;

В) роль лізингоодержувача більш активна, ніж роль орендаря. У разі першого передавання майна в лізинг лізингоодержувач здебільшого сам знаходить виробника (власника) лізингового май­на і вибирає конкретний вид цього майна. На відміну від оренда­ря, лізингоодержувач має такі самі права і обов’язки, як і поку­пець. Хоча формально покупцем є лізингодавець, майно переда­ється продавцем безпосередньо лізингоодержувачу, який виконує всі процедури, пов’язані з прийманням майна;

Г) у разі оренди орендодавець несе відповідальність перед орен­дарем за виявлені недоліки об’єкта оренди, а у разі лізингу лізин­годавець відповідає за такі недоліки лише тоді, коли сам вибирав продавця (постачальника) об’єкта лізингу або втручався у вибір лізингоодержувачем постачальника майна, виду майна, його ха­рактеристик тощо.

Дефіцит фінансових ресурсів у сільському господарстві спри­чинений істотним послабленням його матеріально-технічної бази, руйнуванням економічних основ її оновлення і розвитку. Нестача фінансових ресурсів на рівні сільськогосподарських підприємств означає, що зменшується парк сільськогосподарських машин, ско­рочується закупівля запасних частин, унаслідок чого не прово­дяться в потрібних обсягах капітальні й відновлювальні ремонти.

Розділ 12

Останнім часом списано сільськогосподарських машин майже вдвічі менше, ніж треба було списати за нормативними термінами експлуатації їх. Це призвело до різкого старіння парку машин, збільшення навантаження на одиницю застарілої техніки, подов­ження термінів польових робіт, тривалих простоїв машин з тех­нічних причин. За оцінками вчених і фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов’язані з нестачею та низьким тех­нічним станом машин, становлять: за перевитратами пального 10 - 12 %, за недобором урожаю — понад ЗО %.

‘ Відсутність в Україні визначеного права власності як об’єкта.1, власності під заставу створює великі перешкоди на шляху до

•'ТГ* •'“ЗГ'* •""ЗГ4* *'Т# •'’У4* •'ТГ'* •‘V* •"ЗГ* •'ТГ'* •'V* •"’ЗГ* •ТГ* •'Т* •"'ЗР* •'У*

Практичного фінансування підприємницької діяльності, значною мірою зумовлює той факт, що останніми роками практично при­пинилося надання сільськогосподарським товаровиробникам дов­готермінових банківських кредитів, які відігравали ключову роль в оновленні їхньої матеріально-технічної бази.

Проведення реформ і подолання соціально-економічної кризи потребують значних витрат фінансових і матеріальних ресурсів. Залучити кошти в необхідних обсягах для підприємницької діяль­ності в сільському господарстві надто складно. Потреби в значних обсягах коштів і надто малі потужності українських банків не да­ють їм змоги резервувати кошти для видачі сільськогосподарсь­ким товаровиробникам гарантій по кредитах на оновлення та за­купівлю машин і обладнання. Існують різні варіанти залучення коштів в економіку сільського господарства. Однією із реальних і ефективних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг.

Ефективний вплив лізингу на оновлення матеріально-техніч­ної бази сільськогосподарських товаровиробників пояснюється ти­ми потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності, а саме:

♦ кредитування у формі машин і обладнання на відміну від грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів, оскільки за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно, тобто лізингове майно виступає як застава. У зв’язку з цим за кор­доном лізингові компанії здебільшого не вимагають від лізинго - одержувача ніяких додаткових гарантій, тому підприємству прос­тіше отримати майно за лізингом, ніж кредит на його придбання;

♦ лізинг передбачає 100 % кредитування і не потребує негайно­го початку сплати платежів, що дає змогу без різкого фінансового напруження поновлювати виробничі фонди, придбавати дороге майно;

» умови лізингової угоди більш гнучкі порівняно з кредитом, бо вони дають можливість двом сторонам вибрати вигідну схему ви­плат;

♦ лізингове майно не перебувае на балансі лізингоодержувача, що не збільшує його активи і вивільняє від сплати податку на це майно;

♦ лізингові платежі зараховують на витрати виробництва (собі­вартість) лізингоодержувача, внаслідок чого знижується оподат­кування прибутку.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою засвідчує де­далі зростаючий вплив лізингу на процес відтворення основних фондів і відкриває широкий доступ користувачам до передової техніки і технологій.

По-перше, лізинг дає змогу отримати додаткові інвестиції від *’ іноземних партнерів у формі машин і обладнання.

По-друге, до лізингових операцій залучають значні кошти бан­ків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінан­сових установ, що перебувають безпосередньо в Україні.

По-третс, привабливість лізингу для сільськогосподарських підприємств пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності. Так, якщо сільськогосподарські товаровиробники мають гостру потребу в техніці за відсутності достатніх коштів для її придбання, то вони можуть отримати техніку завдяки лізингу, причому на вигідніших умовах, ніж за договором купівлі-продажу.

Для порівняння: якщо підприємство закуповує техніку за рахунок власних коштів і довготермінових банківських кре­дитів, то воно фінансує це з фонду розвитку, який формуєть­ся за рахунок прибутку після його оподаткування у встано­вленому законодавством порядку; крім того, сплачує пода­ток на додану вартість із купівлі-продажу.

Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій у разі укладання лізингового контракту. Лізингові платежі, що сплачуються лізингоодержувачем, зараховують на собівартість його продукції чи послуг, а після повної сплати лізингового майна підприємство зазвичай стає його власником. У цьому разі кошти, витрачені на лізингові платежі, формуються з прибутку підприєм­ства до його оподаткування.

Лізинг вигідний також державі, оскільки заборгованість під­приємств іноземним лізингодавцям не зараховують до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території пе­ребувають л ізингоодержув ачі.

З господарської точки зору лізинг є засобом реалізації продук­ції, розвитку виробництва, впровадження науково-технічного про­гресу, створення нових робочих місць, тому держава зацікавлена у підтриманні й розширенні лізингових операцій.

Отже, лізинг можна розглядати як одну з найпривабливіших і найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожва­вити процес оновлення матеріально-технічної бази сільськогос­подарських товаровиробників та входження економіки України до структури світового ринку.

Розділ 12

Новою формою вдосконалення матеріального та технічного за­безпечення АПК є створення постійно діючих виставок-ярмарків. Основна мета їх діяльності — купівля-продаж матеріально - технічних засобів агропромислового комплексу, сільськогосподар-

* ської продукції і товарів її переробки. На них сільськогосподарсь-

* кий товаровиробник може не тільки реалізувати свою продукцію,

* а й укласти договори на придбання матеріальних і технічних за-

Собів безпосередньо з їхніми виробниками або з посередницькими структурами. Така постійно діюча виставка-ярмарок створена і успішно діє в с. Чубинському Бориспільського району Київської області. Вирішення питань поліпшення матеріально-технічного забезпечення галузей АПК має стати визначальним у розробленні аграрної політики держави. Зміцнення матеріально-технічної ба­зи сільського господарства, впровадження досягнень науково - технічного прогресу е основними напрямами виходу АПК з еконо­мічної кризи.

Основним напрямом організації ринку матеріально-технічних ресурсів та послуг в агропромисловому комплексі є розвиток пря­мих зв’язків між їх виробниками та споживачами, скорочення ла­нцюга посередників. Такого скорочення досягають, коли матеріа­льно-технічні ресурси постачають за схемами: завод — товарови­робник; завод — дилер — товаровиробник; завод — агротехсервіс - ні структури — товаровиробник; завод — лізингові компанії — товаровиробник. Машинобудівні заводи та інші підприємства- виробники матеріально-технічних ресурсів розвішають фірмове технічне обслуговування на основі створення ринкової інфрастру­ктури: технічних центрів, дилерських та прокатних пунктів, ма­шинно-технологічних формувань, фірмових магазинів. На заводи і створені ними сервісні структури покладаються функції і відпо­відальність за реалізацію технічних і хімічних засобів, техноло­гічного обладнання, запасних частин та ремонтних матеріалів, організацію ремонту і технічного обслуговування машин упро­довж усього періоду експлуатації, відновлення та продаж частково спрацьованої техніки.

Пришвидшується процес реформування колективних сільсько­господарських підприємств. їхні ремонтні майстерні, машинні двори, пункти технічного обслуговування та прокату техніки мо­жуть трансформуватися в самостійні підприємства, які діють на умовах оренди або приватної власності, зберігаючи цілісність ін­фраструктури інженерно-технічної служби.

Ремонтно-обслуговуючі структури реформованих колективних сільськогосподарських підприємств можуть функціонувати як окремі підрозділи, якщо господарства переходять до кооператив­ної форми господарювання; розподіляються між окремими галу­зями або виділяються в самостійні підрозділи у разі реформуван­ня за галузевою ознакою; виділяються в окремі підприємства та організації з наданням повної юридичної та економічної самостій­ності при створенні фермерських господарств. Поряд з ремонтно - обслуговуючими підрозділами цих підприємств створюються і функціонують на селі приватні та кооперативні структури техніч­ного сервісу для надання послуг селянським і фермерським госпо - дарствам і окремим споживачам, пункти прокату техніки, підпри - ‘ ємства з діагностування і технічного обслуговування, ремонту...

Окремих складних систем машин. Це розширює ринки збуту мате­ріально-технічних ресурсів і техніко-технологічних послуг, ство­рює сприятливе конкурентне середовище.

Обласні структури концерну «Украгротехсервіс» можуть пере­творюватися на сервісні технічні центри з такими функціями: розміщення замовлень на поставку ресурсів; організація нових виробництв у агротехсервісних підприємствах регіону; відновлен­ня спрацьованих деталей; координація сервісних підприємств у наданні послуг; регулювання економічних взаємовідносин і ціно­утворення на період кризових явищ та недостатнього забезпечен­ня деякими видами матеріально-технічних ресурсів і послуг; осво­єння нової техніки і досягнень науково-технічного прогресу.

Упорядковується закупівля технічних засобів за кордоном. На­самперед купують тільки ту техніку, аналоги якої не виробляють в Україні, переважно на умовах створення спільних підприємств та їх одночасного інвестування. Поєднання цілеспрямованого імпор­ту зарубіжних технічних засобів з нарощуванням власного вироб­ництва високоякісних машин на рівні кращих світових зразків за передовими технологіями сприятиме створенню конкурентного середовища на ринку техніки.