Форми власності в агропромисловому комплексі України

Власність складається з сукупності економічних, правових, політичних, соці­альних і психологічних відносин. В агро­промисловому комплексі тривалий час основою виробничих відносин була суспі­льна власність — державна і колгоспно - колективна. З переходом до ринкових від­носин формується приватна власність на землю та інші засоби виробництва. З цією метою власність державних і колгоспно - кооперативних підприємств була прива­тизована і трансформована в приватну власність їхніх працівників. Це створило умови для вільного володіння, користу­вання і розпорядження власністю колиш­ніх підприємств безпосередньо в інтересах нових власників.

У сільському господарстві відповідно до Земельного кодексу України земля може перебувати у приватній, комуналь­ній та державній власності. Право влас­ності на землю набувається та реалізу­ється на підставі Конституції України, Земельного кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них. Суб’єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності; територіальні громади — на '

69

Землі комунальної власності; держава — на землі державної власності.

Як відомо, державна власність належить народу, всьому сус­пільству, а колективна — певному колективу. Колективна влас­ність відрізняється від державної меншим рівнем усуспільнення. За цієї власності працівник не має прямого інтересу до майна і землі. Нині в колишніх державних і колективних сільськогоспо­дарських підприємствах кожний працюючий приватизував майно і землю. Колективна власність трансформована в приватну влас­ність цих громадян. Як засвідчують світовий досвід та невелика практика роботи господарств в Україні, за приватної власності виникнення, зміни і призупинення правовідносин власності пов’язані з наявністю визначених юридичних фактів. Потреба у правовому регулюванні цих питань зумовлена вимогами захисту власника свого права власності, тобто забезпечення гарантій за­хисту економічних інтересів власників.

Первинним способом виникнення права власності та його при­дбання є матеріальне виробництво, господарська діяльність. Пра­ця людини — основа створення і примноження її власності. Зако­нодавства практично всіх західних країн дотримуються принципу римського права, відповідно до якого результати роботи вважають «об’єднаними» із землею і належать власнику землі. Власність кожного громадянина на землю та майно має бути юридично офо­рмлена. Права власності на землю і права приватної власності гарантуються Конституцією України.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Основним носі­єм відносин власності, а отже, і суб’єктом приватизації виступають працівники підприємства, асоціація працівників, асоціація під­приємців, трудові колективи підрозділів (бригада, цех, ферма, ланка, сім’я тощо), трудові колективи галузей, кооперативів, інди­відууми, суспільні організації. Власник стає основним у процесі виробництва, тому має бути господарем засобів виробництва, ви­робленої продукції та отриманих доходів. Господарюючі суб’єкти повинні мати статус вільних товаровиробників, матеріально заці­кавлених і відповідальних за результати своєї діяльності. За на­явності таких виробників сільськогосподарської продукції форму­ються підприємницьке середовище і ринкові відносини, які спри­яють підвищенню ефективності виробництва. Щодо конкретного сільськогосподарського підприємства суб’єктами власності є:

♦ працівники підприємства на момент ухвалення загальними зборами рішення про паювання майна;

'З * пенсіонери господарства незалежно від їхнього віку;

Л » тимчасово відсутні члени підприємства (призвані на вій­

Ськову службу, направлені на навчання, особи, які перебувають у

* тривалому відрядженні, зберігають членство в певному господар-

* стві);

♦ колишні члени господарства, які отримали землю, але не ма­ють майнових паїв;

♦ особи, звільнені за скорочення штатів, але не більше ніж два роки після звільнення;

♦ особи, які мають право повернутися на колишнє місце роботи згідно з чинним законодавством;

♦ особи, які стали інвалідами, працюючи на певному підприєм­стві, і нині не працюють;

♦ спадкоємці членів колективних господарств, які мають право на майновий пай.

Особи, не внесені до списку претендентів на майно, повинні звернутися до комісії з реструктуризації з письмовою заявою про внесення їх до списку. Основний критерій отримання майна — участь у роботі підприємства з урахуванням стажу і заробітку, тобто трудового внеску.

Суб’єктами права державної власності на землю є Уряд України і місцеві органи державної влади — Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації.

Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади сіл, селищ і міст. Право комунальної влас­ності на землю реалізується територіальними громадами безпосе­редньо або від їхнього імені органами місцевого самоврядування, а на земельні ділянки, що перебувають у суспільній власності те­риторіальних громад та управлінні районних і обласних рад — відповідними районними й обласними радами.

Право приватної власності громадян на землю засвідчу­ється державним актом на право приватної власності на землю, який видається і реєструється сільською, селищною, міською чи районною радами.

Приватна власність сприяє кращому збереженню і викорис­танню землі та інших засобів виробництва. У господарствах, за­снованих на приватній власності, вища відповідальність, мотива­ція, активність працівників, ефективніше використовуються капі­тальні вкладення, інвестиції, кредити і позики. У таких господар­ствах вищий рівень інтенсивності та ефективності виробництва, окупність капіталу, у тому числі землі.

Отже, на селі основним суб’єктом аграрних відносин має ста­ти товаровиробник-власник.

Зміна форм власності й, відповідно, господарювання є основ­ним напрямом аграрної реформи. Затвердивши нові відносини власності, можна перейти до реальної зміни виробничих відносин у сільському господарстві. Формування виробничих відносин на основі приватної власності найповніше відповідає сутності товар - но-грошових відносин та інтересам сільськогосподарських товаро - ‘л виробників. ...

•■'У'* •’ТГ* •'“ЇГ** •"ЇР* •'“У* #”"5Г>в •"ЗГ* •ОТ’* •’’ТГ** •'У •'ТР* «тр*

Правовою основою утвердження нових форм власності в Украї­ні є чинне законодавство. Воно сприяє реформуванню власності, створенню форм господарювання підприємницької спрямованості.

Характерною ознакою державного сільськогосподарського під­приємства є те, що воно володіє, користується і розпоряджається майном за своїм розсудом, здійснює виробництво на принципах повного господарського розрахунку, забезпечує розвиток виробни­цтва і матеріальне стимулювання працівників. Основна мета дія­льності — отримання максимального прибутку, досягнення висо­кої окупності авансового капіталу. Це не суперечить вимогам рин­ку, а діяльність цих господарств також повинна мати підприєм­ницький характер, особливо щодо реалізації вільної від держза­мовлень продукції. Державне підприємство несе повну відпові­дальність за раціональне використання земель і всього виробни­чого потенціалу.

Нині більшість сільськогосподарських підприємств (близько 70 %) працюють на принципах колективної організації виробни­цтва та праці. Практично так само функціонують і фермерські господарства, які орендують цілісні комплекси. Такі агроформу- вання створені завдяки добровільному об’єднанню земельних і майнових паїв товаровиробників. Вони є самостійними суб’єкта­ми господарювання, працюють на принципах підприємництва. При цьому сільськогосподарські підприємства, де сумісно вико­ристовується власність, є юридичними особами, які діють на під­ставі статутів.

Втручання держави та інших органів у господарську та іншу діяльність підприємств не допускається, крім випадків, передба­чених законодавством України.

Нові форми власності та господарювання затверджуються від­повідно до вимог Законів України «Про власність», «Про пріорите­тність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про плату за землю», «Про сільськогос­подарську кооперацію», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про оренду землі», «Про стимулю­вання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 ро­ків», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», «Про охорону земель», «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі», «Про особисте селянське господарство», «Про фермерське господарство»; «Про фіксований сільськогосподарський податок», Земельного та Господарського кодексів України, Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогос­подарського виробництва», «Про порядок паювання земель, пере­даних у колективну власність сільськогосподарським підприємст­вам і організаціям», «Про невідкладні заходи щодо прискорення
реформування аграрного сектора економіки», «Про захист прав власників земельних часток (паїв)», «Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ділянках», «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі рефор­мування аграрного сектора економіки», «Про основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001 - 2005 роки», «Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку», «Про додаткові за­ходи щодо соціального захисту селян-власників земельних діля­нок та земельних часток (паїв)», «Про додаткові заходи щодо під­вищення рівня захисту майнових прав сільського населення»; по­станов Верховної Ради України «Про земельну реформу», «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 ро­ку», «Про благоустрій населених пунктів», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про землеустрій»; постанов Кабінету Мініст­рів України «Про прискорення приватизації майна в агропромис­ловому комплексі та спрощення процедури її проведення», «Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподар­ського призначення та населених пунктів», «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», «Про затвердження типового договору оренди землі», «Про затвер­дження Порядку Державної реєстрації договорів оренди землі», «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земель­ної частки (паю)», «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок», «Про затвердження Програми розвитку сільськогоспо­дарських обслуговуючих кооперативів на 2003 - 2004 роки», «Про затвердження форм державного акта на право власності на земе­льну ділянку та державного акта на право постійного користуван­ня земельною ділянкою».

Основна причина реформування державної та колгоспно - кооперативної власності полягає у відсутності зацікавленості пра­цівників у результатах своєї праці. Колективні та державні інте­реси не збігалися з інтересами робітників, які не мали відношен­ня ні до власності на землю і майно, ні до отриманої продукції та прибутків.

Водночас вітчизняний і зарубіжний досвід переконливо засвід­чує високу ефективність сільськогосподарського виробництва, яке ґрунтується на приватній власності. Це і визначило потребу у фор­муванні дійсного власника, який вільно володіє землею та інши­ми засобами виробництва, визначає форму господарювання і роз­порядження результатами своєї праці. Досвід підтверджується особистими та фермерськими господарствами. В особистих госпо - ч дарствах земля у населення перебуває у постійному користуванні, ...

А отриманою продукцією власник розпоряджається за власним розсудом. Останнім часом такі підсобні господарства цілеспрямо­вано підтримували, що сприяло збільшенню розмірів землекорис­тування, а отже, і виробництва продукції.

Як засвідчує аналіз, сьогодні основна частка виробництва про­дукції (61,6 %) припадає на особисті підсобні господарства насе­лення. При цьому їм належить лише 34,2 % площі сільськогоспо­дарських угідь. Без додаткових капітальних вкладень такі госпо­дарства успішніше стримують падіння виробництва, ніж суспіль­ний сектор.

Відповідно до Земельного кодексу України ці господарства мо­жуть мати площу до 2 га. Указ Президента України від 03.12.99 р. передбачає подальше підтримання особистих підсобних госпо­дарств населення. З цією метою площа може бути розширена зав­дяки використанню частини землі, що відповідає земельному паю. Не створюючи юридичної особи, працівник колективного під­приємства має право отримати земельний пай для збільшення особистого підсобного господарства. Громадяни можуть викупити ту частину отриманої в користування землі, яка перевищує безо­платну приватизовану, за ціною, що відповідає грошовій оцінці, а не кон’юнктурі ринку.

Уже нині особисті підсобні господарства населення виробляють майже 69,3 % продукції тваринництва. Передбачено створення за рахунок земель запасу і резерву поблизу населених суспільних пасовищ для випасання тварин сільських жителів. Особисті підсоб­ні господарства стабілізують виробництво, стримують його падін­ня, підтримують життєвий рівень населення, забезпечують йому хоча незначний, але додатковий до заробітної плати та пенсій до­хід. Такі господарства можуть використовувати ЗО - 35 % землі.

Нині в Україні функціонує понад 43 тис. фермерських госпо­дарств. У загальному обсязі виробництва сільськогосподарської продукції їхня частка поки що незначна — близько 3,7 %. Відомо, що ефективність роботи фермерських господарств залежить від їхніх розмірів. За розрахунками найраціональніший розмір фер­мерських господарств має становити 300 - 400 га, тоді як тепер він дорівнює лише 73 га. Передбачається збільшення оптимальних розмірів за допомогою кооперації та оренди земельних ділянок (паїв). При цьому оренді земельних ділянок належить тільки 6,1 %. Фермер може орендувати земельні ділянки і земельні паї в одного або кількох власників єдиним масивом.

Розділ З

Отже, створюються сталі тривалі умови для організації ефек­тивного фермерського виробництва на площах, які забезпечують раціональне використання техніки, робочої сили і капіталу.

Пільговий режим оподаткування фермерів дає їм можливість працювати відкрито і повністю показувати реальні обсяги отри­маної продукції та економічні результати діяльності.

74

•ТГ* *ТГ* *ТГ* *ТГ* *ТГ* •'*'* •'*'* *ТГ* *ТГ* *ТГ* *ТГ* *ТГ* •ТГ* «Т* *ТГ* *ТГ* *тг* *тг* *тг* *'*'*

Основні напрями посилення приватної власності на землю і майно такі:

* завершення закріплення на правовій основі за працівниками і пенсіонерами земельних і майнових паїв;

* визнання земельної частки (паю), майнової частки власністю члену колективу з усіма правами їх використання і розпорядження;

* визнання права вільного виходу кожного члена з агроформу - вання зі своєю земельною та майновою часткою (паєм); виділення майна в натурі у разі виходу зі складу господарства;

♦створення різних господарських формувань на основі приват­ної власності на земельну та майнову частку (пай) — індивідуаль­них, колективних на принципах кооперації власників;

♦ утвердження права передавати земельну ділянку і майно в оренду в розмірі частки (паю) основних фондів;

♦ розвиток сільськогосподарських підприємств на принципах колективної організації праці, поглиблення спеціалізації, коопе­рації, інтеграції, диверсифікації та концентрації виробництва, що ґрунтуються на добровільному об’єднанні земельних та майнових паїв товаровиробників — власників;

♦ розвиток фермерських господарств на принципах раціональ­ної концентрації та спеціалізації, що ґрунтуються як на приватній власності, так і на орендованих земельних ділянках і майні;

• розвиток особистих господарств населення на основі розши­рення виробництва завдяки власності на земельний пай.

Такий різносторонній порядок утвердження приватної власно­сті сприяє розвитку індивідуального виробництва, добровільному об’єднанню власників для збереження цілісності великих товар­них господарств. Крім того, може бути досягнута висока ефектив­ність і конкурентоспроможність нових виробничих структур, за­снованих на приватній власності, орендних відносинах, колектив­них формах організації праці, розвитку фермерських господарств, оптимального розміру з достатньою концентрацією і спеціаліза­цією виробництва.

Утвердження приватної власності на землю та майно в Україні дасть змогу забезпечити належну трансформаційну динаміку ре­формованих агроформувань у напрямі створення різних конку­рентоспроможних і рівноправних форм господарювання в поєд­нанні з колективною та індивідуальною організацією праці.