Формування внутрішніх і зовнішніх умов міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств (організацій)

Для того, щоб вітчизняні підприємства і національна еконо­міка в цілому змогли досягти достатнього рівня міжнародної конку­рентоспроможності, необхідна наявність певних внутрішніх і зовніш­ніх умов.

Який же рівень міжнародної конкурентоспроможності можна вважати достатнім? Це такий рівень економіки країни та її підпри­ємств, який забезпечує:

1. Підтримку зростаючих стандартів.

2. Досягнення (збереження) таких позицій у світовій еконо­міці, коли національні товари і послуги успішно реалізуються на міжнародних ринках. Усталеної конкурентоспроможності досягають лише ті країни, які можуть оптимально реалізувати свої національні переваги, орієнтуючись на постійне підвищення продуктивності праці.

Для досягнення такого рівня і необхідна наявність певних внутрішніх і зовнішніх умов, які складають потенціал конкуренто­спроможності.

На момент проголошення незалежності, Україна мала досить значний потенціал конкурентоспроможності, але ефективність його реалізації була вкрай незадовільною.

Слід мати на увазі, що СРСР на період розпаду перестав від­повідати сучасним критеріям конкурентоспроможності. Так, за оцін­ками експертів, наприкінці 1980-х років приблизно 4/5 продукції СРСР не могли конкурувати на світових ринках. За даними ГАТТ/СТО у 1991 р. частка СРСР у світовому експорті становила всього 2,2 % а, наприклад, частка Гонконгу - 2,8 %, Нідерландів - 3,8 %.

Якщо за період 1986-1990 рр. світовий експорт машин і устат­кування підвищився більш як на 50 %, то експорт СРСР - тільки на 11 %.

Разом з тим, понад 60 % виробленої в СРСР продукції прода­валося із збитками. За урядовими оцінками, на початку 90-х років сві­товому рівню відповідали 6-10 % НДДКР, 18 % - продукція чорної, 16 % - кольорової металургії, 10-15 % - сільськогосподарської техніки.

За період з 1986-1991 рр. частка тієї радянської продукції, яка могла б конкурувати на світових ринках за умови її модернізації, скоротилася з 65,3 % до 26,3 %, а частка тієї продукції, яка мала б бути знята з виробництва - збільшилася з 20 % до 60 %. А в таких галузях, як автомобілебудування, тракторне та сільськогосподарське машино­будування взагалі практично не було конкурентоспроможної продукції.

У сільському господарстві наявність значних площ орних зе­мель не створювало додаткової конкурентної якості через недостатню забезпеченість аграрного сектора високоефективною технікою тощо.

Разом з тим, в Україні відчувається негативний вплив міжна­родних економічних чинників: відплив капіталу за кордон, “втеча” ка­піталів, хронічний дефіцит торговельного балансу і майже катастро­фічне погіршення умов формування загального платіжного балансу країни і державного бюджету.

Якщо враховувати існуючу сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів, можна стверджувати, що для України актуальною є проблема забезпечення, перш за все, факторної конкурентоспроможності. Такий підхід означає моніторинг змін позиції країни на міжнародних ринках у залежності від рівня розвитку національної економіки, що характери­зується реальним використанням факторів економічного зростання.

Для забезпечення умов підвищення конкурентоспроможності необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурен­тоспроможності національної економіки України, яка відповідала б її ресурсному і технологічному рівням.

У зв’язку з цим потребують переосмислення традиційні під­ходи щодо цілей та умов формування національної моделі відкритої економіки. Така модель може бути створена на основі врахування очевидних кореляційних взаємозв’язків внутрішньої та зовнішньої макроекономічної політики. Так, структурна перебудова позначається на параметрах конкурентної продукції, а розширення експорту є пози­тивним фактором її проведення.

Вирішення цієї проблеми можливе лише на основі системного підходу. Такий підхід може бути реалізований на основі послідовної структурної політики, яка орієнтована на реалізацію національних пе­реваг, забезпечення економічної безпеки України, прискорення її ін­теграції у світову економічну систему. Така структурна політика по­винна знайти відображення у програмі структурної перебудови націо­нальної економіки і, особливо, її матеріального сектора. У такій прог­рамі повинні бути визначені галузеві пріоритети, в яких передба­чається точкова підтримка найважливіших видів технологічних та екс­портних виробництв, ув’язана з перспективами кооперації в рамках міжнародних, і, перш за все, - європейських, галузевих технологічних програм. Необхідні умови для підвищення конкурентоспроможності українських підприємств можуть бути створені в результаті про­ведення більш чіткої фіксованої та грошово-кредитної політики. І знову звернемося до проблеми національної податкової політики. За­гальновідомо, що головним її принципом мають бути поміркованість і розрахунок не на високі ставки, а на широту бази оподаткування.

Також відомо, що маса податків, що збирається, збільшується за умов зменшення ставок оподаткування. Якщо податки зменшують­ся, якісно збільшуються господарський оборот і маса вироблених товарів, які підлягають оподаткуванню, поліпшується господарська кон’юнктура.

В Україні ж податкове навантаження складає більш як поло­вину від ВВП. Господарства та підприємства зобов’язані сплачувати: 51 % нарахувань на заробітну плату, 20 % податку на додану вартість, 30 % від балансового прибутку, акцизний збір, податок на землю, податок з власників транспортних засобів, збір за забруднення нав­колишнього середовища, збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та Фонду соціального захисту населення, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та інші податки. Всього нараховується близько 20 обов’язкових загаль­нодержавних і 9 місцевих податків і зборів. Якщо справно сплачувати всі ці податки, то підприємець практично залишається без коштів не тільки для розширеного, а навіть для звичайного відтворення.

Таким чином, для створення сприятливих внутрішніх умов, при яких вітчизняні підприємства можуть досягти відповідного рівня міжнародної конкурентоспроможності, необхідна виважена податкова політика, яка дозволить цим підприємствам працювати високоефек­тивно і виробляти продукцію на рівні світових стандартів.

Продумана політика у грошово-кредитній сфері повинна запо­бігати подальшим сплескам інфляції, гарантувати прогнозований курс гривні, удешевити кредити, налагодити систему довгострокового креди­тування виробництва, розвинути систему експортних кредитів та гарантій.

Ще одна внутрішня умова - активна інвестиційна політика, яка гарантує досягнення макроекономічної стабілізації. Але все ж, не­зважаючи на досягнуту макроекономічну стабільність, Україна зали­шається непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Дають взна­ки традиційні фактори інвестиційної непривабливості - недостатні на­дійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рента­бельність галузей і конкретних об’єктів інвестування, перепони адмі­ністративно-бюрократичного характеру тощо. Крім того, під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні скоротився і перспек­тиви його швидкого зростання не є очевидними.

А тому не можна покладатися лише на заходи з досягнення макроекономічної стабілізації. У законодавствах розвинутих країн для інтенсифікації залучення капіталу до виробництва використовується чимало механізмів регулювання грошових потоків. Наприклад, у Франції, ФРН та Голландії для виходу з кризової ситуації центральні банки зобов’язували комерційні банки направляти 30-35 % капіталів у пріоритетні сфери економіки (продовольство, житло, електроенерге­тика, експортні виробництва). У США комерційні банки, що направ­ляли кошти на довгострокове інвестування, автоматично отримували пільги від Федеральної резервної системи у вигляді зменшення облі­кової ставки. Досвід Федеральної резервної системи США було вико­ристано у Франції та Італії, а також у країнах Азіатсько-Тихоокеансь­кого регіону.

У цих країнах вживалися заходи для того, щоб заощадження населення трансформувалися у довгострокові вкладення. В тому ж напрямку діяли стимули для комерційних банків - зниження резервних вимог і зменшення податку з прибутку. Подібні заходи слід вживати і до підприємств.

В Україні реанімування економіки та її пожвавлення немож­ливі без наповнення сфери виробництва реальним капіталом.

Для вирішення проблем можуть бути використані такі спосо­би, як послаблення податкового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією “тіньової” економіки; пошук шляхів залучення заоща­джень населення; мобілізація їх через цінні папери; селективне стиму­лювання великих прямих іноземних інвестицій; використання інозем­них кредитів тощо.

Ефективною може бути і практика спільної участі у високо­прибуткових проектах держави і підприємницьких кіл, яка може реа­лізуватися у різноманітних формах. Про позитивний досвід такої спів­праці свідчить досвід нових індустріальних країн (класичний приклад - Південна Корея).

Сприятливі умови для досягнення міжнародної конкуренто­спроможності українських підприємств створюються у результаті діяльності спільних підприємств у вільних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку. Досвід багатьох країн показує, що багато в чому національний конкурентний потенціал формують підприємства середнього і малого бізнесу.

Необхідні умови повинні бути створені і для розвитку сфери послуг, яка відіграє неабияку роль у підтримці конкурентоспромож­ності багатьох провідних країн. Нарешті, серед внутрішніх умов до­сягнення міжнародної конкурентоспроможності українських підпри­ємств не останню роль відіграє соціальний фактор. Для працівників вітчизняних підприємств, які виробляють конкурентоспроможну про­дукцію на експорт, повинні бути створені такі умови, за яких вони відчували б позитивний вплив на свій рівень життя результатів цієї діяльності.

Щодо зовнішніх умов міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств, то на їх формування можуть впливати як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники.

Об’єктивні чинники виникають в результаті дії загальних за­кономірностей розвитку міжнародного ринку. Найважливішим з них є конкретна ситуація на ринку тієї чи іншої продукції. А тому нашим підприємцям необхідно вивчати цю ситуацію і у своїх діях присто­совуватися до неї.

Суб’єктивні чинники повністю залежать від дії вітчизняних підприємців на міжнародному ринку. Тут найважливішим чинником може бути позитивний імідж підприємства, надійність його, як парт­нера і висока якість його продукції.