Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Інформаційно-аналітичне забезпечення розвитку економіко-інноваційних систем різного рівня

Сьогодні інноваційна діяльність є головною умовою виходу пі­дприємств, регіонів та країни в цілому із кризи. Результативне управління інноваційним розвитком вимагає розроблення адек­ватних інструментів його забезпечення. Проблема забезпечення інноваційного розвитку набуває особливого значення саме в інно­ваційній діяльності регіональних систем. У той самий час забез­печення інноваційного розвитку регіональних систем не може бути результативним при використанні лише окремих заходів. Це завдання повинно вирішуватися впровадженням комплексної технології управління, що стосується усіх складових інноваційно­го розвитку. Складність питань забезпечення інноваційного роз­витку регіональних систем, недостатня наукова та методична ба­за щодо цього науково-практичного завдання, необхідність фор­мулювання прийомів та підходів до забезпечення інноваційного розвитку регіональних систем обумовили в кінцевому підсумку актуальність моделювання розвитку інноваційних регіональних систем.

На початок 90-х рр. XX ст. Україна мала значні можливості для успішного розвитку в науково-технологічній сфері. Але сис­темна та інституційна криза, яка охопила всі ланки національно­го господарства, не сприяла створенню належних для цього пере­думов. Проте, з нашої точки зору, висновок щодо неефективності державної інноваційної політики у попередні роки, який досить часто робиться на підставі сучасного занепаду інноваційної дія­льності, не можна вважати достатньо коректним. Необхідно ви­знати, що під час реформ з початку 1991 року створена законода­вча база, метою якої є регулювання наукової та науково-технічної діяльності, а саме: закони «Про основи державної політики в сфе­рі науки і науково-технічної діяльності» (1991), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991), «Про науково-технічну інфо­рмацію» (1993), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995). Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та рядом інших, пов’язаних із ним, наприклад, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», створено правові передумови для формування вітчизняної системи захисту інтелектуальної власно­сті.

У результаті здійснених реформ вдалося, по суті, «з нуля» створити правове поле, тобто законодавство з інноваційної діяль­ності. Сьогодні у країні діють близько 20 законодавчих актів, 50 нормативно-правових урядових актів, 100 різноманітних відом­чих документів, що регламентують інноваційну діяльність. Про­те, незважаючи на те, що держава створює умови для розвитку вітчизняного господарства на інноваційній основі, формуються національні та регіональні програми інноваційного розвитку, ро­зробляються схеми фінансування та стимулювання інноваційної активності промислових підприємств, статистичні дані щодо ста­ну та динаміки інноваційної діяльності показують протягом кіль­кох років тенденцію до зниження інноваційної активності підп­риємств.

Тим часом, тривалий час інноваційному законодавству Украї­ни дійсно була властива певна «фрагментарність та непослідов­ність». Так, лише у 1999 р. Верховною Радою України було при­йнято «Концепцію науково-технологічного та інноваційного роз­витку України». Найбільш важливий закон у цій сфері «Про ін­новаційну діяльність» набув чинності лише у 2002 році. Світова криза, яка у 2008 році охопила всі країни незалежно від рівня їхнього розвитку, потребувала розроблення та ухвалення нового програмного документа «Стратегія інноваційного розвитку Укра­їни на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» [51], який було прийнято 17 червня 2009 року у Верховній Раді.

Дослідження проблеми розвитку мікроекономічних та регіо­нальних виробничих систем на основі активізації інноваційних чинників знайшли своє відображення в працях таких вітчизня­них вчених, як О. І. Амоша, В. П. Бабич, В. М. Геєць, Б. М. Дани - лишин, С. М. Ілляшенко, Л. І. Федулова, О. В. Князь, О. С. Єфремов та ін. Разом з тим недостатньо вирішеними залишаються такі важливі аспекти проблеми забезпечення інноваційного розвитку, як формування стимулів економічного розвитку регіонів, форму­вання центрів інноваційних виробництв для створення відповід­ної системи стимулювання зростання економіки на регіональному рівні.

Інноваційний розвиток країни є результатом інноваційної дія­льності на рівні підприємств та регіонів. Інноваційна діяльність стала розглядатися як основа розвитку ще на рубежі XIX і XX ст., коли економісти визнали взаємозв’язок підприємництва для еко­номічного прогресу. Й. Шумпетер у книзі «Теорія економічного

Розвитку» обґрунтовує ідею творчого підприємництва, згідно з якою підприємець майже ототожнюється з «інноватором». Й. Шу­мпетер називав підприємцем такого організатора виробництва, який прокладає нові шляхи, здійснює нові комбінації: «Бути під­приємцем — значить робити не те, що роблять інші, і не так, як роблять інші» [55]. Функції підприємницької діяльності у Й. Шумпетера також наближаються до функцій інноваційної сис­теми: створення нового, ще не знайомого споживачеві матеріаль­ного блага або колишнього блага, але з новими якостями; вве­дення нового способу виробництва, що ще не застосовувалося в даній галузі промисловості; завоювання нового ринку збуту або більш широке використання колишнього; використання нового виду сировини або напівфабрикатів; введення нової організації справи, наприклад монополії, або, навпаки подолання її. Борю­чись із рутиною, здійснюючи реалізацію нововведень і тим самим забезпечуючи економічне зростання, підприємець стає, за слова-

И. О

Ми Й. Шумпетера «руйнівником, що творить». Розроблена Й. Шу­мпетером ідея творчого підприємця надає достатньо точне та яск­раве визначення сутності підприємницької діяльності та встанов­лює невід’ємний зв’язок інноваційних та підприємницьких влас­тивостей суб’єктів у розвитку економічних систем різних рівнів.

Функціонування і розвиток підприємств регіональної системи здійснюється в тісному взаємозв’язку і взаємодії із зовнішнім се­редовищем. Управління інноваційним розвитком підприємств у регіоні здійснюється в умовах дії різноманітних чинників зовніш­нього оточення і повинне ґрунтуватися не тільки на глибокому аналізі ринку, оцінці позиції підприємства на ринку, усвідомлен­ні своїх конкурентних переваг, але і на зовнішньому аналізі, ос­новне призначення якого — визначити можливості і погрози, які можуть виникнути для підприємств регіону у майбутньому, а та­кож визначити стратегічні перспективи.

Незважаючи на очевидне значення важливості аналізу зовні­шнього оточення, урахування специфіки зовнішнього середовища стикається з певними труднощами психологічного та інформа­ційного плану. Будь-які поширені теоретичні схеми та інструмен­ти стратегічного аналізу є нежиттєздатними і не працюють без відповідної інформаційної підтримки. Необхідність інформацій­ної підтримки інноваційного розвитку регіональних систем акту­алізує звернення до теоретичних положень інформаційно - аналітичної регіоналістики, яка включає як загальні питання

Інформаційного забезпечення управління регіональними систе­мами, так і специфічні питання формування інформаційної бази інноваційного розвитку регіональних виробничих систем.

Інноваційність сьогодні є необхідною умовою розвитку соціа­льно-економічного комплексу країни, що значною мірою визнача­ється розвитком і раціональним розміщенням виробничих сил в її окремих регіонах. Разом із специфікою господарських завдань, що визначається сукупністю використовуваних або намічених до експлуатації природних багатств, структурою господарської дія­льності або цільовою функцією інноваційного розвитку, що істо­рично склалася, з розвитком науки і техніки до поняття «регіон» належить територіальний чинник. Він є умовою розподілу ресур­сів за видами (трудові, фінансові, матеріально-технічні, інформа­ційні, інноваційні), стадіями дослідження, галузями економіки і невиробничої сфери, галузями наук і територіями регіону.

Головним ресурсом та у той самий час основним суб’єктом і об’єктом регіонального інноваційного розвитку є людина, об’єднана в соціальні спільноти і така, що виступає в соціальні відносини з іншими людьми. Регіон — форма взаємодії у соціумі як системі, що має свій зміст. Взаємодія суб’єктів у процесі відтво­рення умов життєдіяльності забезпечує деякий рівень соціально - економічного розвитку. У регіоні існують функціональні внутрі - шньосистемні зв’язки, на які впливають відносини власності, від­носини з розподілу повноважень, механізми самоврядування і зовнішнього регулювання.

Існуюче сьогодні дещо статичне поняття «регіон» доповнюється більш динамічним поняттям «стратегія розвитку регіону». Стра­тегія розвитку регіону визначається як програма послідовної тра­нсформації діючої регіонально-економічної системи у деякий но­рмативний стан, наперед заданий цільовими параметрами у про­сторі та часі. Стратегія розвитку регіону є складною динамічною системою, ефективність якої залежить як від внутрішніх механіз­мів формування і реалізації стратегії, так і від способів взаємодії

Із середовищем на різних стадіях життєвого циклу.

З трьох груп стратегічних пріоритетів — новаторських, ключо­вих і базисних — основними для розвитку регіону є базисні страте­гічні пріоритети, які служать для управління забезпеченням його існування і функціонування. Ключові стратегічні пріоритети ви­діляють регіон серед множини інших територій, забезпечуючи його конкурентоспроможність, будучи, по суті, чинниками конку-

Рентного успіху. Новаторські стратегічні пріоритети визначають домінанти розвитку регіону і чинники його конкурентного успіху в майбутньому, їх панування формуватиме потенціал регіону в майбутньому.

Фактичний стан регіональних систем характеризується кон­центрацією зусиль на реалізації базисних пріоритетів розвитку. При формуванні нової стратегії розвитку в центр уваги потрап­ляють, як правило, лише ключові стратегічні пріоритети. При цьому справа часто не доходить до новаторських пріоритетів, тоді як розвиток регіону вимагає від органів управління комплексного урахування всіх трьох груп стратегічних пріоритетів.

Ефективним засобом дослідження регіональної системи управління інноваційним розвитком є моделювання — процес ро­зроблення моделі. Під моделлю розуміється аналог, «замінник» фрагмента дійсності, який за певних умов відтворює властивості оригіналу, що цікавлять дослідника, при конкретній постановці завдання. Розроблення моделі є першим необхідним етапом су­часного наукового дослідження будь-якого процесу або явища. З позиції наукової методології модель орієнтована на управління досліджуваним процесом, а теорія як абстрактний концептуаль­ний засіб має на меті пояснення процесів, явищ, тобто функція прогнозу теорії орієнтована на пояснення явищ. Таке зіставлення теорії і моделі характерне при вирішенні економічних завдань. Так, Н. Г. Менкью розглядає моделі як спрощені теорії, що дозво­ляють вивчати взаємозв’язки між різними економічними індика­торами [28]. Але між соціально-економічними й ідеальними еко­номічними моделями є істотна відмінність.

Економічні і особливо економетричні моделі беруть до уваги лише невелике число чинників, що впливають на змінні; при ви­явленні виду цих зв’язків вже виходять з певних припущень про поведінку людей і обмеження, при яких люди повинні робити ви­бір. На противагу цьому, моделі соціально-економічних явищ є більш складними, оскільки в них повинні бути виражені не лише ці зв’язки, але і самі припущення, і обмеження; саме цим обумов­лено існування лише невеликої кількості реальних моделей, що описують соціально-економічні процеси і явища.

Послідовність моделювання та класифікація моделей істотно розрізняються навіть у межах однієї науки і багато в чому зале­жать від схильності дослідників. Формуючи когнітивну модель об’єкта, дослідник прагне відповісти на конкретні питання, тому

Вона відображає лише певний бік явища, процесу. Когнітивна модель відображає особливості сприйняття ним модельованого явища і тому, є суб’єктивним віддзеркаленням соціальної дійсно­сті в розумінні дослідника, включаючи його установки і цілі, па­радигми і перспективи, яких він дотримується.

На наступному етапі моделювання формується змістовна мо­дель, що дозволяє отримати нову інформацію про поведінку об’єкта, виявити певні взаємозв’язки і закономірності. Одним з видів змістовних моделей є когнітивні карти [26, 34]. З ними тісно пов’язані концептуальні моделі, в яких використовуються теоре­тичні концепції даної області знання. Виділяють три типи конце­птуальних моделей, що відповідають їх функціям (описовій, по­яснювальній, прогнозній): логіко-семантичні, структурно-

Функціональні, причинно-наслідкові. Причинно-наслідкові моде­лі, зокрема, стають такими після візуалізації когнітивних карт. Прикладом причинно-наслідкових моделей є ієрархічні моделі, що розглядаються в «маргінальному» варіанті [46].

Важливим видом моделей є інформаційні моделі як проміжні між концептуальними і формальними. Найкраща концептуальна модель не може служити надійним засобом пояснення і прогнозу­вання без їх «наповнення» фактами, отриманими в результаті обробки даних масових соціологічних опитувань і/або опитування експертів, даних соціально-економічної статистики або в резуль­таті вторинного аналізу опублікованих даних. Найбільший ефект досягається у разі паралельного використання різнорідної інфор­мації.

У зв’язку з особливостями соціально-економічних систем, що обмежують розроблення адекватних математичних моделей соці­ально-економічних процесів, значний інтерес представляє іміта­ційне моделювання економічних процесів. За останні роки мето­ди імітаційного моделювання істотно змінилися і стали не тільки наукою, але і різновидом комп’ютерних технологій, точніше висо - корівневою інтелектуальною інформаційною технологією. З її до­помогою забезпечуються два види дій: роботи із створення або мо­дифікації імітаційної моделі; експлуатації імітаційної моделі й інтерпретації результатів [15]. У сучасному трактуванні імітацій­не моделювання — це «поширений різновид аналогового моделю­вання, що реалізується за допомогою набору математичних ін­струментальних засобів, спеціальних імітуючих комп’ютерних програм і технологій програмування, що дозволяють за допомо-

Гою процесів-аналогів провести цілеспрямоване дослідження структури і функцій реального складного процесу в пам’яті комп’ютера в режимі імітації, виконати оптимізацію деяких його параметрів [15].

Як інформаційна технологія імітаційне моделювання включає такі основні етапи:

- структурний аналіз процесів, на якому проводиться форма­лізація структури складного реального процесу шляхом розкла­дання його на підпроцеси, що виконують певні функції і взаємні функціональні зв’язки, які існують, згідно з гіпотезою, розробле­ною робочою експертною групою;

- формалізований опис моделі, у рамках якого графічне зо­браження імітаційної моделі, функції, що виконуються кожним підпроцесом, умови взаємодії всіх підпроцесів і особливості пове­дінки модельованого процесу (тимчасова, просторова і фінансова динаміка) повинні бути описані на спеціальній мові для подаль­шої трансляції;

- побудова моделі, яка зводиться до формування моделі (тра­нсляції і редагування зв’язків) і верифікації (калібрування) па­раметрів за допомогою спеціальних вибраних тестових прикладів;

- проведення екстремального експерименту для оптимізації певних параметрів реального процесу, що ґрунтується на теорії планування експерименту.

Незважаючи на підтримку сучасними комп’ютерними техноло­гіями, імітаційне моделювання є трудомістким і досить тривалим процесом, успішна реалізація якого вимагає спеціальних знань не лише в деякій області, а також і в області комп’ютерних техно­логій і математичної статистики, зокрема у такому відносно но­вому його розділі, як теорія планування екстремального експери­менту.

Використання імітаційного моделювання для вирішення за­вдань управління інноваційним розвитком регіональних систем, пов’язаних, зокрема, з реалізацією функції стратегічного плану­вання в регіоні, що припускає облік можливих змін зовнішніх і внутрішніх умов, уявляється проблематичним.

Ще один вид формальних моделей — комп’ютерні моделі, а та­кож пов’язані з ними перспективи застосування комп’ютерного моделювання. Принципи комп’ютерного моделювання можна на­очно представити на прикладі моделі електорального процесу Т. Брауна [8], що будується на взаємодії індивідів. Хоча ця мо-

Дель належить до сфери соціальної політики, вона може бути ви­користана і в області економіки, оскільки з її допомогою можуть бути описані близькі за природою процеси дифузії інновацій. Сутність цієї моделі полягає у формулюванні як вирішального правила гіпотези про ухвалення електорального рішення відпо­відно до правил простої більшості. При цьому враховуються дум­ки індивіда і заданого числа його найближчих сусідів у поперед­ній момент часу, які задаються відповідними параметрами комп’ютерної моделі. Апробація моделі показала, що при достат­ній тривалості прогону моделі розподіл електоральних переваг істотно відрізнявся від результатного, що свідчить про працезда­тність комп’ютерної моделі, побудованої на даному принципі.

Застосування успішно працюючих у природних і технічних на­уках методів дослідження систем у соціально-економічній і тим більше в інноваційній сфері виявляється неефективним, оскільки необхідно враховувати також і динамічну компоненту. Особливо це стосується проблеми дослідження динаміки зміни інновацій­них соціально-економічних регіональних систем. До особливостей дослідження інноваційних соціально-економічних регіональних систем можна віднести такі їх особливості, що відрізняються від технічних систем:

- інноваційні соціально-економічні регіональні системи на відміну від технічної не мають постійної структури, яка змінюєть­ся у кожен момент часу. Ці зміни відбуваються під впливом дію­чого в даній економіці господарського механізму, а також ухвале­них рішень з управління різноманітними ресурсами;

- інноваційні соціально-економічні регіональні системи не містять жодної константи, практично всі параметри такої системи перетворюються за нелінійними залежностями;

- інноваційні соціально-економічні регіональні системи міс­тять у своїй структурі безліч динамічних елементів, що описують­ся в математиці інтегралами або похідними;

- інноваційні соціально-економічні регіональні системи є кі­бернетичними, у яких кількість зворотних зв’язків часто більша, ніж кількість параметрів, що характеризують систему;

- інноваційні соціально-економічні регіональні системи не мають кінцевого горизонту свого існування.

Відповідно до цілей і завдань інформаційно-аналітичної підт­римки розвитку інноваційних соціально-економічних регіональ­них систем нами розробляється відповідна інформаційно-

Аналітична підсистема. Дамо характеристику інформаційно - аналітичної підтримки інноваційного розвитку регіональних сис­тем за такою схемою: введення концептуальної ієрархічної моделі в комп'ютер — створення інформаційної моделі в результаті фор­мування концептуальної моделі на основі експертних знань — збереження результатів експертного опиту — аналіз отриманих результатів.

1. Концептуальна ієрархічна модель. Елементи ієрархії ком­понентів і чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіо­ні організовані в структуру за ієрархічними рівнями: перший рі­вень — рівень інноваційного розвитку в регіоні; другий рівень — компоненти ситуації: політична, економічна, соціальна, демогра­фічна, криміногенна, екологічна; третій рівень — альтернативні оцінки компонентів рівня інноваційного розвитку в регіоні: «сприятлива», «несприятлива», «критична». Концептуальна ієра­рхічна модель вводиться в комп’ютер у вигляді готового файла — додатка програми ЕХСЕL, що містить приклад експертного опи­тування. У разі потреби зміни складу ієрархії експертом на її ос­нові створюється модифікований файл, що зберігається під новим ім’ям. Ієрархія є повною, тобто всі без винятку елементи на вищих рівнях служать основою для всіх без винятку елементів, розміще­них нижче в ієрархічній моделі. Тому на відміну від деревоподіб­них ієрархічних моделей тут відбувається не розщеплювання ва - гів, а їх усереднювання з урахуванням ваги усіх вищих елементів.

2. Створення інформаційної моделі. Експерт за шкалою відно­сної значущості елементів кожного рівня ієрархії порівнює їх по­парно, інтерв’юєр заносить відповідні оцінки в автоматично ство­рювані системою таблиці. Результатом роботи експерта є: пріори­тети компонентів чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіоні; оцінка компонентів чинників оцінки рівня інноваційно­го розвитку в регіоні; підсумкова оцінка чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіоні.

3. Збереження результатів експертного опиту. Інтерв’юєр збе­рігає результати роботи з експертом у початковому або модифіко­ваному файлі під умовним кодом експерта. У міру інтерв’ювання нових експертів здійснюється наповнення результатного або мо­дифікованих файлів фактографічними даними, тобто створюється база експертних знань, складова основа інформаційної моделі.

4. Аналіз результатів експертного опитування. В аналізі ре­зультатів експертного опитування використовується припущення,

Що за кожною зі складових компонент чинників оцінки рівня ін­новаційного розвитку в регіоні одночасно існують різні її оцінки: «сприятлива», «несприятлива», «критична». Шляхом парного по­рівняння значущості цих оцінок розраховується їх імовірність. Підсумкова (інтегральна) оцінка рівня інноваційного розвитку в регіоні розраховується як середнє оцінок за окремими чинника­ми, зважене з урахуванням їх пріоритетів у конкретному регіоні.

Результати інформаційно-аналітичної підтримки інноваційно­го розвитку регіональних систем можуть бути представлені в нао­чній формі, як результат «згортання» оцінок рівня інноваційного розвитку з кожної компоненти в один індикатор. Підсумкова (ін­тегральна) оцінка рівня інноваційного розвитку розраховується як середнє оцінок за окремими чинниками, зважене з урахуван­ням їх пріоритетів у конкретному регіоні. Альтернативним підхо­дом є багатовимірний аналіз первинних даних, що подаються у вигляді тривимірного вектора інноваційного розвитку з компоне - нтами-частками оцінок «сприятлива», «несприятлива», «критич­на».

Особливий клас завдань, що вирішуються за допомогою систе­ми інформаційно-аналітичної підтримки інноваційного розвитку, виникає у разі, коли експерти представляють різні регіони, і їх оцінки значущості елементів концептуальної ієрархічної моделі в принципі не можуть бути узгоджені. Актуальність розроблення методики вирішення задач цього класу не викликає сумніву. На рівні регіонів важливо мати у своєму розпорядженні оцінку між­регіональних відмінностей за структурою різноманітних показ­ників та оцінку відмінностей за структурою промисловості.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru