Інформаційно-аналітичне забезпечення розвитку економіко-інноваційних систем різного рівня
Сьогодні інноваційна діяльність є головною умовою виходу підприємств, регіонів та країни в цілому із кризи. Результативне управління інноваційним розвитком вимагає розроблення адекватних інструментів його забезпечення. Проблема забезпечення інноваційного розвитку набуває особливого значення саме в інноваційній діяльності регіональних систем. У той самий час забезпечення інноваційного розвитку регіональних систем не може бути результативним при використанні лише окремих заходів. Це завдання повинно вирішуватися впровадженням комплексної технології управління, що стосується усіх складових інноваційного розвитку. Складність питань забезпечення інноваційного розвитку регіональних систем, недостатня наукова та методична база щодо цього науково-практичного завдання, необхідність формулювання прийомів та підходів до забезпечення інноваційного розвитку регіональних систем обумовили в кінцевому підсумку актуальність моделювання розвитку інноваційних регіональних систем.
На початок 90-х рр. XX ст. Україна мала значні можливості для успішного розвитку в науково-технологічній сфері. Але системна та інституційна криза, яка охопила всі ланки національного господарства, не сприяла створенню належних для цього передумов. Проте, з нашої точки зору, висновок щодо неефективності державної інноваційної політики у попередні роки, який досить часто робиться на підставі сучасного занепаду інноваційної діяльності, не можна вважати достатньо коректним. Необхідно визнати, що під час реформ з початку 1991 року створена законодавча база, метою якої є регулювання наукової та науково-технічної діяльності, а саме: закони «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» (1991), «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991), «Про науково-технічну інформацію» (1993), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995). Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та рядом інших, пов’язаних із ним, наприклад, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», створено правові передумови для формування вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності.
У результаті здійснених реформ вдалося, по суті, «з нуля» створити правове поле, тобто законодавство з інноваційної діяльності. Сьогодні у країні діють близько 20 законодавчих актів, 50 нормативно-правових урядових актів, 100 різноманітних відомчих документів, що регламентують інноваційну діяльність. Проте, незважаючи на те, що держава створює умови для розвитку вітчизняного господарства на інноваційній основі, формуються національні та регіональні програми інноваційного розвитку, розробляються схеми фінансування та стимулювання інноваційної активності промислових підприємств, статистичні дані щодо стану та динаміки інноваційної діяльності показують протягом кількох років тенденцію до зниження інноваційної активності підприємств.
Тим часом, тривалий час інноваційному законодавству України дійсно була властива певна «фрагментарність та непослідовність». Так, лише у 1999 р. Верховною Радою України було прийнято «Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України». Найбільш важливий закон у цій сфері «Про інноваційну діяльність» набув чинності лише у 2002 році. Світова криза, яка у 2008 році охопила всі країни незалежно від рівня їхнього розвитку, потребувала розроблення та ухвалення нового програмного документа «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» [51], який було прийнято 17 червня 2009 року у Верховній Раді.
Дослідження проблеми розвитку мікроекономічних та регіональних виробничих систем на основі активізації інноваційних чинників знайшли своє відображення в працях таких вітчизняних вчених, як О. І. Амоша, В. П. Бабич, В. М. Геєць, Б. М. Дани - лишин, С. М. Ілляшенко, Л. І. Федулова, О. В. Князь, О. С. Єфремов та ін. Разом з тим недостатньо вирішеними залишаються такі важливі аспекти проблеми забезпечення інноваційного розвитку, як формування стимулів економічного розвитку регіонів, формування центрів інноваційних виробництв для створення відповідної системи стимулювання зростання економіки на регіональному рівні.
Інноваційний розвиток країни є результатом інноваційної діяльності на рівні підприємств та регіонів. Інноваційна діяльність стала розглядатися як основа розвитку ще на рубежі XIX і XX ст., коли економісти визнали взаємозв’язок підприємництва для економічного прогресу. Й. Шумпетер у книзі «Теорія економічного
Розвитку» обґрунтовує ідею творчого підприємництва, згідно з якою підприємець майже ототожнюється з «інноватором». Й. Шумпетер називав підприємцем такого організатора виробництва, який прокладає нові шляхи, здійснює нові комбінації: «Бути підприємцем — значить робити не те, що роблять інші, і не так, як роблять інші» [55]. Функції підприємницької діяльності у Й. Шумпетера також наближаються до функцій інноваційної системи: створення нового, ще не знайомого споживачеві матеріального блага або колишнього блага, але з новими якостями; введення нового способу виробництва, що ще не застосовувалося в даній галузі промисловості; завоювання нового ринку збуту або більш широке використання колишнього; використання нового виду сировини або напівфабрикатів; введення нової організації справи, наприклад монополії, або, навпаки подолання її. Борючись із рутиною, здійснюючи реалізацію нововведень і тим самим забезпечуючи економічне зростання, підприємець стає, за слова-
И. О
Ми Й. Шумпетера «руйнівником, що творить». Розроблена Й. Шумпетером ідея творчого підприємця надає достатньо точне та яскраве визначення сутності підприємницької діяльності та встановлює невід’ємний зв’язок інноваційних та підприємницьких властивостей суб’єктів у розвитку економічних систем різних рівнів.
Функціонування і розвиток підприємств регіональної системи здійснюється в тісному взаємозв’язку і взаємодії із зовнішнім середовищем. Управління інноваційним розвитком підприємств у регіоні здійснюється в умовах дії різноманітних чинників зовнішнього оточення і повинне ґрунтуватися не тільки на глибокому аналізі ринку, оцінці позиції підприємства на ринку, усвідомленні своїх конкурентних переваг, але і на зовнішньому аналізі, основне призначення якого — визначити можливості і погрози, які можуть виникнути для підприємств регіону у майбутньому, а також визначити стратегічні перспективи.
Незважаючи на очевидне значення важливості аналізу зовнішнього оточення, урахування специфіки зовнішнього середовища стикається з певними труднощами психологічного та інформаційного плану. Будь-які поширені теоретичні схеми та інструменти стратегічного аналізу є нежиттєздатними і не працюють без відповідної інформаційної підтримки. Необхідність інформаційної підтримки інноваційного розвитку регіональних систем актуалізує звернення до теоретичних положень інформаційно - аналітичної регіоналістики, яка включає як загальні питання
Інформаційного забезпечення управління регіональними системами, так і специфічні питання формування інформаційної бази інноваційного розвитку регіональних виробничих систем.
Інноваційність сьогодні є необхідною умовою розвитку соціально-економічного комплексу країни, що значною мірою визначається розвитком і раціональним розміщенням виробничих сил в її окремих регіонах. Разом із специфікою господарських завдань, що визначається сукупністю використовуваних або намічених до експлуатації природних багатств, структурою господарської діяльності або цільовою функцією інноваційного розвитку, що історично склалася, з розвитком науки і техніки до поняття «регіон» належить територіальний чинник. Він є умовою розподілу ресурсів за видами (трудові, фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, інноваційні), стадіями дослідження, галузями економіки і невиробничої сфери, галузями наук і територіями регіону.
Головним ресурсом та у той самий час основним суб’єктом і об’єктом регіонального інноваційного розвитку є людина, об’єднана в соціальні спільноти і така, що виступає в соціальні відносини з іншими людьми. Регіон — форма взаємодії у соціумі як системі, що має свій зміст. Взаємодія суб’єктів у процесі відтворення умов життєдіяльності забезпечує деякий рівень соціально - економічного розвитку. У регіоні існують функціональні внутрі - шньосистемні зв’язки, на які впливають відносини власності, відносини з розподілу повноважень, механізми самоврядування і зовнішнього регулювання.
Існуюче сьогодні дещо статичне поняття «регіон» доповнюється більш динамічним поняттям «стратегія розвитку регіону». Стратегія розвитку регіону визначається як програма послідовної трансформації діючої регіонально-економічної системи у деякий нормативний стан, наперед заданий цільовими параметрами у просторі та часі. Стратегія розвитку регіону є складною динамічною системою, ефективність якої залежить як від внутрішніх механізмів формування і реалізації стратегії, так і від способів взаємодії
Із середовищем на різних стадіях життєвого циклу.
З трьох груп стратегічних пріоритетів — новаторських, ключових і базисних — основними для розвитку регіону є базисні стратегічні пріоритети, які служать для управління забезпеченням його існування і функціонування. Ключові стратегічні пріоритети виділяють регіон серед множини інших територій, забезпечуючи його конкурентоспроможність, будучи, по суті, чинниками конку-
Рентного успіху. Новаторські стратегічні пріоритети визначають домінанти розвитку регіону і чинники його конкурентного успіху в майбутньому, їх панування формуватиме потенціал регіону в майбутньому.
Фактичний стан регіональних систем характеризується концентрацією зусиль на реалізації базисних пріоритетів розвитку. При формуванні нової стратегії розвитку в центр уваги потрапляють, як правило, лише ключові стратегічні пріоритети. При цьому справа часто не доходить до новаторських пріоритетів, тоді як розвиток регіону вимагає від органів управління комплексного урахування всіх трьох груп стратегічних пріоритетів.
Ефективним засобом дослідження регіональної системи управління інноваційним розвитком є моделювання — процес розроблення моделі. Під моделлю розуміється аналог, «замінник» фрагмента дійсності, який за певних умов відтворює властивості оригіналу, що цікавлять дослідника, при конкретній постановці завдання. Розроблення моделі є першим необхідним етапом сучасного наукового дослідження будь-якого процесу або явища. З позиції наукової методології модель орієнтована на управління досліджуваним процесом, а теорія як абстрактний концептуальний засіб має на меті пояснення процесів, явищ, тобто функція прогнозу теорії орієнтована на пояснення явищ. Таке зіставлення теорії і моделі характерне при вирішенні економічних завдань. Так, Н. Г. Менкью розглядає моделі як спрощені теорії, що дозволяють вивчати взаємозв’язки між різними економічними індикаторами [28]. Але між соціально-економічними й ідеальними економічними моделями є істотна відмінність.
Економічні і особливо економетричні моделі беруть до уваги лише невелике число чинників, що впливають на змінні; при виявленні виду цих зв’язків вже виходять з певних припущень про поведінку людей і обмеження, при яких люди повинні робити вибір. На противагу цьому, моделі соціально-економічних явищ є більш складними, оскільки в них повинні бути виражені не лише ці зв’язки, але і самі припущення, і обмеження; саме цим обумовлено існування лише невеликої кількості реальних моделей, що описують соціально-економічні процеси і явища.
Послідовність моделювання та класифікація моделей істотно розрізняються навіть у межах однієї науки і багато в чому залежать від схильності дослідників. Формуючи когнітивну модель об’єкта, дослідник прагне відповісти на конкретні питання, тому
Вона відображає лише певний бік явища, процесу. Когнітивна модель відображає особливості сприйняття ним модельованого явища і тому, є суб’єктивним віддзеркаленням соціальної дійсності в розумінні дослідника, включаючи його установки і цілі, парадигми і перспективи, яких він дотримується.
На наступному етапі моделювання формується змістовна модель, що дозволяє отримати нову інформацію про поведінку об’єкта, виявити певні взаємозв’язки і закономірності. Одним з видів змістовних моделей є когнітивні карти [26, 34]. З ними тісно пов’язані концептуальні моделі, в яких використовуються теоретичні концепції даної області знання. Виділяють три типи концептуальних моделей, що відповідають їх функціям (описовій, пояснювальній, прогнозній): логіко-семантичні, структурно-
Функціональні, причинно-наслідкові. Причинно-наслідкові моделі, зокрема, стають такими після візуалізації когнітивних карт. Прикладом причинно-наслідкових моделей є ієрархічні моделі, що розглядаються в «маргінальному» варіанті [46].
Важливим видом моделей є інформаційні моделі як проміжні між концептуальними і формальними. Найкраща концептуальна модель не може служити надійним засобом пояснення і прогнозування без їх «наповнення» фактами, отриманими в результаті обробки даних масових соціологічних опитувань і/або опитування експертів, даних соціально-економічної статистики або в результаті вторинного аналізу опублікованих даних. Найбільший ефект досягається у разі паралельного використання різнорідної інформації.
У зв’язку з особливостями соціально-економічних систем, що обмежують розроблення адекватних математичних моделей соціально-економічних процесів, значний інтерес представляє імітаційне моделювання економічних процесів. За останні роки методи імітаційного моделювання істотно змінилися і стали не тільки наукою, але і різновидом комп’ютерних технологій, точніше висо - корівневою інтелектуальною інформаційною технологією. З її допомогою забезпечуються два види дій: роботи із створення або модифікації імітаційної моделі; експлуатації імітаційної моделі й інтерпретації результатів [15]. У сучасному трактуванні імітаційне моделювання — це «поширений різновид аналогового моделювання, що реалізується за допомогою набору математичних інструментальних засобів, спеціальних імітуючих комп’ютерних програм і технологій програмування, що дозволяють за допомо-
Гою процесів-аналогів провести цілеспрямоване дослідження структури і функцій реального складного процесу в пам’яті комп’ютера в режимі імітації, виконати оптимізацію деяких його параметрів [15].
Як інформаційна технологія імітаційне моделювання включає такі основні етапи:
- структурний аналіз процесів, на якому проводиться формалізація структури складного реального процесу шляхом розкладання його на підпроцеси, що виконують певні функції і взаємні функціональні зв’язки, які існують, згідно з гіпотезою, розробленою робочою експертною групою;
- формалізований опис моделі, у рамках якого графічне зображення імітаційної моделі, функції, що виконуються кожним підпроцесом, умови взаємодії всіх підпроцесів і особливості поведінки модельованого процесу (тимчасова, просторова і фінансова динаміка) повинні бути описані на спеціальній мові для подальшої трансляції;
- побудова моделі, яка зводиться до формування моделі (трансляції і редагування зв’язків) і верифікації (калібрування) параметрів за допомогою спеціальних вибраних тестових прикладів;
- проведення екстремального експерименту для оптимізації певних параметрів реального процесу, що ґрунтується на теорії планування експерименту.
Незважаючи на підтримку сучасними комп’ютерними технологіями, імітаційне моделювання є трудомістким і досить тривалим процесом, успішна реалізація якого вимагає спеціальних знань не лише в деякій області, а також і в області комп’ютерних технологій і математичної статистики, зокрема у такому відносно новому його розділі, як теорія планування екстремального експерименту.
Використання імітаційного моделювання для вирішення завдань управління інноваційним розвитком регіональних систем, пов’язаних, зокрема, з реалізацією функції стратегічного планування в регіоні, що припускає облік можливих змін зовнішніх і внутрішніх умов, уявляється проблематичним.
Ще один вид формальних моделей — комп’ютерні моделі, а також пов’язані з ними перспективи застосування комп’ютерного моделювання. Принципи комп’ютерного моделювання можна наочно представити на прикладі моделі електорального процесу Т. Брауна [8], що будується на взаємодії індивідів. Хоча ця мо-
Дель належить до сфери соціальної політики, вона може бути використана і в області економіки, оскільки з її допомогою можуть бути описані близькі за природою процеси дифузії інновацій. Сутність цієї моделі полягає у формулюванні як вирішального правила гіпотези про ухвалення електорального рішення відповідно до правил простої більшості. При цьому враховуються думки індивіда і заданого числа його найближчих сусідів у попередній момент часу, які задаються відповідними параметрами комп’ютерної моделі. Апробація моделі показала, що при достатній тривалості прогону моделі розподіл електоральних переваг істотно відрізнявся від результатного, що свідчить про працездатність комп’ютерної моделі, побудованої на даному принципі.
Застосування успішно працюючих у природних і технічних науках методів дослідження систем у соціально-економічній і тим більше в інноваційній сфері виявляється неефективним, оскільки необхідно враховувати також і динамічну компоненту. Особливо це стосується проблеми дослідження динаміки зміни інноваційних соціально-економічних регіональних систем. До особливостей дослідження інноваційних соціально-економічних регіональних систем можна віднести такі їх особливості, що відрізняються від технічних систем:
- інноваційні соціально-економічні регіональні системи на відміну від технічної не мають постійної структури, яка змінюється у кожен момент часу. Ці зміни відбуваються під впливом діючого в даній економіці господарського механізму, а також ухвалених рішень з управління різноманітними ресурсами;
- інноваційні соціально-економічні регіональні системи не містять жодної константи, практично всі параметри такої системи перетворюються за нелінійними залежностями;
- інноваційні соціально-економічні регіональні системи містять у своїй структурі безліч динамічних елементів, що описуються в математиці інтегралами або похідними;
- інноваційні соціально-економічні регіональні системи є кібернетичними, у яких кількість зворотних зв’язків часто більша, ніж кількість параметрів, що характеризують систему;
- інноваційні соціально-економічні регіональні системи не мають кінцевого горизонту свого існування.
Відповідно до цілей і завдань інформаційно-аналітичної підтримки розвитку інноваційних соціально-економічних регіональних систем нами розробляється відповідна інформаційно-
Аналітична підсистема. Дамо характеристику інформаційно - аналітичної підтримки інноваційного розвитку регіональних систем за такою схемою: введення концептуальної ієрархічної моделі в комп'ютер — створення інформаційної моделі в результаті формування концептуальної моделі на основі експертних знань — збереження результатів експертного опиту — аналіз отриманих результатів.
1. Концептуальна ієрархічна модель. Елементи ієрархії компонентів і чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіоні організовані в структуру за ієрархічними рівнями: перший рівень — рівень інноваційного розвитку в регіоні; другий рівень — компоненти ситуації: політична, економічна, соціальна, демографічна, криміногенна, екологічна; третій рівень — альтернативні оцінки компонентів рівня інноваційного розвитку в регіоні: «сприятлива», «несприятлива», «критична». Концептуальна ієрархічна модель вводиться в комп’ютер у вигляді готового файла — додатка програми ЕХСЕL, що містить приклад експертного опитування. У разі потреби зміни складу ієрархії експертом на її основі створюється модифікований файл, що зберігається під новим ім’ям. Ієрархія є повною, тобто всі без винятку елементи на вищих рівнях служать основою для всіх без винятку елементів, розміщених нижче в ієрархічній моделі. Тому на відміну від деревоподібних ієрархічних моделей тут відбувається не розщеплювання ва - гів, а їх усереднювання з урахуванням ваги усіх вищих елементів.
2. Створення інформаційної моделі. Експерт за шкалою відносної значущості елементів кожного рівня ієрархії порівнює їх попарно, інтерв’юєр заносить відповідні оцінки в автоматично створювані системою таблиці. Результатом роботи експерта є: пріоритети компонентів чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіоні; оцінка компонентів чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіоні; підсумкова оцінка чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіоні.
3. Збереження результатів експертного опиту. Інтерв’юєр зберігає результати роботи з експертом у початковому або модифікованому файлі під умовним кодом експерта. У міру інтерв’ювання нових експертів здійснюється наповнення результатного або модифікованих файлів фактографічними даними, тобто створюється база експертних знань, складова основа інформаційної моделі.
4. Аналіз результатів експертного опитування. В аналізі результатів експертного опитування використовується припущення,
Що за кожною зі складових компонент чинників оцінки рівня інноваційного розвитку в регіоні одночасно існують різні її оцінки: «сприятлива», «несприятлива», «критична». Шляхом парного порівняння значущості цих оцінок розраховується їх імовірність. Підсумкова (інтегральна) оцінка рівня інноваційного розвитку в регіоні розраховується як середнє оцінок за окремими чинниками, зважене з урахуванням їх пріоритетів у конкретному регіоні.
Результати інформаційно-аналітичної підтримки інноваційного розвитку регіональних систем можуть бути представлені в наочній формі, як результат «згортання» оцінок рівня інноваційного розвитку з кожної компоненти в один індикатор. Підсумкова (інтегральна) оцінка рівня інноваційного розвитку розраховується як середнє оцінок за окремими чинниками, зважене з урахуванням їх пріоритетів у конкретному регіоні. Альтернативним підходом є багатовимірний аналіз первинних даних, що подаються у вигляді тривимірного вектора інноваційного розвитку з компоне - нтами-частками оцінок «сприятлива», «несприятлива», «критична».
Особливий клас завдань, що вирішуються за допомогою системи інформаційно-аналітичної підтримки інноваційного розвитку, виникає у разі, коли експерти представляють різні регіони, і їх оцінки значущості елементів концептуальної ієрархічної моделі в принципі не можуть бути узгоджені. Актуальність розроблення методики вирішення задач цього класу не викликає сумніву. На рівні регіонів важливо мати у своєму розпорядженні оцінку міжрегіональних відмінностей за структурою різноманітних показників та оцінку відмінностей за структурою промисловості.