Інноваційна політика у світлі формування територіально — структурних процесів у регіоні

У наукових публікаціях таких вчених, як Є. Алаєв, А. Гран - берг, Л. Шевчук та ін. відзначається, що до територіально - структурних процесів належать процеси, результатом яких є змі­ни у територіальній структурі. Таким чином, демографічні, соці­альні, економічні та інші процеси можуть бути територіально - структурними. Отже, інноваційні процеси, які зумовлюють зміни в територіальній структурі економіки чи будь-якій іншій сфері (наприклад, сфері побуту чи відпочинку), можна вважати також територіально-структурними процесами.

Метою даного дослідження є окреслення методів і підходів до здійснення соціально-економічного аналізу територіально - структурних процесів у регіоні як соціально-економічних наслід­ків реалізації інноваційної політики. Тому насамперед треба за допомогою тих чи інших методів виявити ті елементи (заходи) інноваційної політики, які перетворюються в джерела формуван­ня територіально-структурних процесів. Для реалізації цього за­вдання нами використано традиційні методи, такі, як літератур­ний, історичний, економічного, просторового аналізу тощо. Це да­ло змогу виявити, що протягом останніх років в Україні активно розвивалася інноваційна інфраструктура, яка повинна була ста­ти каталізатором територіально-структурних процесів у регіоні з очікуваними соціально-економічними наслідками.

Так, 30 грудня 2005 року Указом Президента України «Про утворення Державного агентства України з інвестицій та іннова­цій» [14] № 1873/2005 утворено Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій). Протягом трьох років цей орган розвинувся. Суттєво урізноманітнилася його структура, зокрема структура центрального апарату, в складі якого такі ва­жливі відділи, як інституційного інвестування, інвестиційної ін­фраструктури, корпоративного управління, аналізу інвестиційно-

Го клімату, державних інвестиційних програм, моніторингу та експертизи інвестиційних проектів, реалізації державної політи­ки у сфері інноваційної діяльності, експертизи та супроводження інноваційних проектів, регіональних програм інноваційного роз­витку, інтелектуальної власності та трансферу технологій, між­народного співробітництва, фінансового та інвестиційного зако­нодавства, цивільного законодавства та підприємництва, право­вого забезпечення управління об’єктами державної власності та ін. [15].

Назви структурних підрозділів центрального апарату Держін - вестицій, які наведені вище, засвідчують про широку палітру на­прямків інноваційної діяльності, кожний з яких є підґрунтям для формування відповідного територіально-структурного процесу.

Протягом травня-липня 2007 року Держінвестиції утворили національну мережу з 11 регіональних центрів інноваційного ро­звитку, які розташовані у містах Вінниці, Дніпропетровсьу, До­нецьку, Києві, Львові, Луцьку, Миколаєві, Севастополі, Ужгороді та Харкові та охоплюють своєю діяльністю всю територію України (на основі розпорядження КМУ «Питання утворення регіональ­них центрів інноваційного розвитку», схвалено 3 травня 2007 р.).

Основними завданнями діяльності регіональних центрів інно­ваційного розвитку були визначені:

- здійснення аналізу інноваційного потенціалу й забезпечен­ня наукової підтримки впровадження програм і проектів іннова­ційного розвитку регіону;

- сприяння розвитку інформаційно-консалтингового забезпе­чення інноваційної діяльності й розвитку;

- підтримка процесу становлення та розширення регіональ­ної інноваційної інфраструктури;

- організація взаємодії науково-дослідних, інноваційних під­приємств, установ та організацій, органів державної влади щодо інноваційного розвитку відповідних регіонів [15 і узагальнення автора].

Отже, застосування традиційних та новітніх методів, зокрема міжнародної інформаційної мережі Інтернет, дозволило виявити активне формування інноваційної інфраструктури. Зокрема, на­ми зафіксована поява центрального апарату Держінвестицій, встановлено, що він має доволі диверсифіковану структуру, вияв­лено 11 регіональних центрів інноваційного розвитку з центрами в тих чи інших містах, як правило, обласних центрах.

Крім того, встановлено: передбачалося, що створення мережі регіональних центрів інноваційного розвитку сприятиме поліп­шенню інноваційної інфраструктури у регіонах, забезпеченню сприятливих умов для збереження, розвитку і використанню віт­чизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу, про що неодноразово йшлося в нормативно-правових актах, докумен­тах, засобах масової інформації та в наукових публікаціях.

Але використання аналітичного методу дозволило нам ствер­джувати, що такі передбачення були явно перебільшені. Напри­клад, доцільно замислитися, наскільки правомірним є застосу­вання словосполучення слів типу «Чорноморський регіональний центр інноваційного розвитку з центром в Миколаєві». Виходить, що мова йде про «регіональний центр» з «центром». Чи не зрозу - мілішою була б назва типу «Чорноморський район (регіон) інно­ваційного розвитку з центром в Миколаєві».

Ще цікавіші висновки можна отримати, коли застосувати ме­тод порівняння для зіставлення регіональних центрів (як терито­ріальних утворень) із зонами впливу наукових центрів та соціа­льно-економічними районами України. Важливо наголосити, що такі зіставлення можливі лише при застосуванні картографічного методу. Про незамінність застосування такого методу в регіона­льних дослідженнях зазначали як зарубіжні вчені (наприклад, Дж. Джонстон, Г. Харман, П. Хаггет, Е. Алаєв), так і вітчизняні дослідники (зокрема, Ф. Д. Заставний, Я. Б. Олійник, О. І. Шаблій, Л. Т. Шевчук). Ось як, наприклад, говорить про картографічний метод Л. Т. Шевчук: «Картографічний метод є одним із найбільш поширених методів дослідження розвитку і розміщення продук­тивних сил. Він відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта, картосхема - це логічна образно - знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об'єкти, явища, зв'язки і взаємозалежності, що відносяться до цієї терито­рії. Карта виконує двояку роль: вона є і результатом досягнутого рівня знань про територію, об'єкти і явища, які до неї відносяться, і інструментом пізнання, який дозволяє шляхом умовиводів під­нятися на більш високий ступінь знань)» [21, с.62-63].

Отже, застосовуючи картографічний метод, наведемо зістав­лення регіональних центрів (як територіальних утворень) із зо­нами впливу наукових центрів та соціально-економічними райо­нами України на рис. 3.1- 3.2.

Вони засвідчують таке:

- по-перше, зони впливу наукових центрів не збігаються з ін­новаційними центрами, а отже, виникає розбіжність між науко­вою діяльністю та інноваційною діяльністю як системотвірними видами діяльності, що формують відповідні територіальні систе­ми (рис. 3.1);

- по-друге, такі самі розбіжності мають місце між кордонами інноваційних центрів і соціально-економічних районів (рис. 3.2).

У результаті інноваційні територіально-структурні процеси, які мали б бути активними і потужними завдяки сформованій інноваційній інфраструктурі, є надзвичайно слабкими (вони не можуть суттєво впливати на територіальну структуру економіки як країни загалом, так і окремих регіонів зокрема), а по-друге, вони є анархічними та різноспрямованими і не можуть забезпе­чити очікувані результати.

Рис. 3.1. Зони впливу наукових центрів та регіональних центрів інноваційного розвитку Держінвестицій (власне опрацювання)

Проте на сьогоднішній день можна говорити про формування стійкого територіально-структурного процесу збільшення управ-

Лінських та інших інноваційних організацій, які концентруються переважно в Києві, наслідком чого є зростання гіпертрофованості управлінського інноваційного апарату, сконцентрованого в сто­лиці, зростання асиметрії цієї функції в господарському комплек­сі країни.

Рис. 3.2. Регіональні центри інноваційного розвитку Держінвес - тицій на тлі соціально_економічного районування, розробленого М. І. Долішнім, Л. Т. Шевчук (1997) (власне опрацювання)

Зазначимо, що завдяки діяльності деяких підрозділів іннова­ційного розвитку Держінвестицій можуть бути започатковані нові процеси, які з подальшим розгортанням матимуть можливість перерости в територіально_структурні процеси, тобто потужні со - ціально_економічні процеси, які супроводжуватимуться зміною територіальної структури економіки України та її регіонів.

Для прикладу можна взяти Український центр сприяння інозем­ному інвестуванню, який є подібним до аналогічних організацій у багатьох країнах світу: він не є органом державної виконавчої влади і покликаний сприяти залученню іноземних інвестицій в економіку України.

Як зазначається в обґрунтуванні створення цього центру, сві­товий досвід створення подібних організацій вказує на те, що та­ка практика є ефективною, коли між державою та іноземним ін­вестором стоїть виконавець, який знає нагальні потреби інвесто­ра, може інформувати органи державної влади про прогалини в законодавстві, відсутність механізмів реалізації раніше постав­лених завдань [16]. Передбачалося, що Український центр спри­яння іноземному інвестуванню і має стати таким посередником між державою та іноземним інвестором.

Оскільки важливим аспектом діяльності центру є налаго­дження тісної співпраці з місцевими органами виконавчої влади, знання специфіки окремих регіонів України з метою надання іноземному інвестору найбільш повної інформації стосовно еко­номічної ситуації в регіоні, особливостей інвестування у той чи інший регіон, спрощення роботи з місцевими органами виконав­чої влади [16], то можна зробити висновок, що цей центр має би стати для регіонів України своєрідним вікном у Європу чи пропу­скним пунктом інвестицій та інновацій у регіони України. Це означає, що інформаційні, інноваційні, фінансові та інші потоки з Європи (Польщі, Румунії, Угорщини, Італії, Іспанії, Туреччини, Росії) та далекого зарубіжжя (США, Канади, Японії, Китаю, Індії) спрямовуватимуться до Києва, а після цього розподілятимуться у напрямку до регіонів України. Для того щоб такі потоки сформу­валися і стали стійкими, тобто щоб ця модель запрацювала, необ­хідно, щоб, з одного боку, Український центр сприяння іноземно­му інвестуванню працював в інтересах розвитку кожного з регіо­нів України — згідно з можливостями, ресурсами і потребами ко­жного з цих регіонів, а з іншого боку, щоб про такий центр знали в інших країнах світу. Це певною мірою було зроблено через дип­ломатичні представництва іноземних держав в Україні та торго­вельно-економічні місії України за кордоном, що дозволило ство­рити розгалужену мережу обміну достовірної інформації про іно­земних інвесторів, з одного боку, про діяльність центру — з іншого про важливі заходи у сфері залучення іноземних інвестицій [16].

Одночасно керівництвом центру були проведені зустрічі з ке­рівниками торговельних відділів посольств Канади, Великої Бри­танії, США, Швейцарії, Чехії, Австрії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Нідерландів, Саудівської Аравії, Російської Федерації, Представництва Європейської комісії, а також із чле­нами Американської торговельної палати та Європейської бізнес-

Асоціації, а сам центр набув членства у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям (WAIPA), яка об’єднує аналогічні установи й організації понад 150 держав світу. Фахівці вважають, що членство у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям позитивно впливає на інвестиційний імідж України, відкриває можливості обміну досвідом із провідними IPAs світу та поши­рення інформації про Центр через веб-сайт WAIPA [16].

Але, на жаль, робота Українського центру сприяння іноземно­му інвестуванню зводилася переважно до організаційно - пропагандистсько-рекламної діяльності, а реальна робота з іно­земними інвесторами, інвестиціями та інноваціями є порівняно з іншими країнами світу незначною.

Так, цим Центром укладено меморандуми про співпрацю з іноземними агенціями сприяння залученню іноземних інвести­цій, організовано візити та супровід представників іноземних компаній у регіони України, здійснено популяризацію регіональ­них інвестиційних проектів, організацію методологічної допомо­ги, взято участь у роботі регіональних інвестиційних форумів, а саме: III Міжнародному Форумі інвестицій та інновацій (1-3 чер­вня 2006 р., м. Одеса), Міжнародному інвестиційному форумі у рамках Всеукраїнської виставки «Барвиста Україна» (26-28 серп­ня 2006 р., м. Київ), II Міжнародному інвестиційному форумі «Ін­вестиції. Партнерство. Розвиток» (7-9 вересня 2006 р., Сумська обл.), VI Міжнародному економічному форумі «Співпраця регіонів задля економічного розвитку» та Ярмарокові інвестицій та неру­хомості «Україна-ЄС» (5-6 жовтня 2006 р., м. Львів), інвестицій­ному форумі «Курорти та туризм» (19-20 жовтня 2006 р., м. Ялта), інвестиційному форумі «Волинські ініціативи» (26-27 жовтня 2006 р., м. Нововолинськ, Волинська обл.) та інших [5].

Зазначимо, що Українським центром сприяння іноземному ін­вестуванню активно використовуються сучасні інформаційні тех­нології. Зокрема ним створено власний веб-сайт Http://www. investukraine. org/ та підготовлено електронні презен­тації центру та інвестиційного клімату в Україні, видано та роз­повсюджено брошури англійською мовою «Як зареєструвати підп­риємство в Україні» та «Основні макроекономічні індекси» із серії «Дорожня карта інвестора», підготовлено до друку ще 3 брошури цієї серії. Крім того, центром щомісячно публікується і розсила­ється Newsletter, постійно оновлюються інформаційні буклети

Англійською мовою з короткою інформацією про інвестиційні мо­жливості України [16].

Автор цього дослідження скористалася інформаційними тех­нологіями та можливостями сучасної комп’ютерної техніки для того, щоб отримати інформацію із зазначеного веб-сайту та з ін­ших подібних джерел для оцінки діяльності інвестиційної інфра­структури України, особливостей її розвитку та проблем, що ви­никають.

Ще одним прикладом підприємства, яким можуть бути запо­чатковані нові процеси, що з подальшим розгортанням його дія­льності зможуть мати можливість перерости в територіально - структурні процеси, тобто потужні соціально-економічні процеси, які супроводжуватимуться зміною територіальної структури еко­номіки України та її регіонів, є Державна інноваційна фінансово- кредитна установа, яка отримала цю назву 8 серпня 2007 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1007 «Про внесення змін і визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» після перейменування Української державної інноваційної компанії.

Цікаво, що метою діяльності ДІФКУ, яка підпорядкована Державному агентству України з інвестицій та інновацій і засно­вником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України (уста­нова належить до сфери управління) є здійснення фінансової пі­дтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності, а також залучення вітчизняних та іноземних ін­вестицій для розвитку національної економіки [15].

Основними завданнями установи є [15]:

- фінансування за рахунок власних та залучених коштів на­уково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько - технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного по­шуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм, спрямо­ваних на впровадження у виробництво прогресивних науково - технічних розробок і технологій, освоєння випуску нових видів продукції шляхом створення нових виробництв;

- фінансування заходів щодо розвитку інноваційної інфра­структури;

- розроблення та здійснення комплексу заходів передінвес - тиційного характеру;

- налагодження співробітництва з міжнародними фінансо­вими організаціями, урядовими та неурядовими організаціями

Іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в еко­номіку України і реалізація спільних інноваційних та інвести­ційних проектів і програм [15].

Порівнявши мету і завдання діяльності Українського центру сприяння іноземному інвестуванню та ДІФКУ, доходимо виснов­ку, що вони дублюються, а отже ці дві організації є потужними конкурентами одна для одної. У таких умовах злагоджена спів­праця, як показує зарубіжний досвід, є практично неможливою. Цей висновок підкріплюється на основі вивчення структури регі­ональних відділень ДІФКУ, яка є відмінною від структури регіо­нальних центрів інноваційного розвитку Держінвестицій (рис. 3.1 і 3.2).

Отже, очевидно, що навіть в окремих структурних підрозділах Держінвестицій має місце різна територіальна структура цих підрозділів. Це певною мірою дезорганізує інноваційну діяльність у країні.

Але є ще один підрозділ, який практично не рахується з тими чи іншими територіальними особливостями при вкладанні інвес­тицій у регіонах. Мова йде про Державне підприємство «Націо­нальний центр впровадження галузевих інноваційних програм» (ДП «НЦВГІП»), яке утворене 2 квітня 2007 року наказом Держі­нвестицій № 23 на виконання Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квіт­ня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» від 11 липня 2006 року № 606. Його засновником є держава в особі Держінвес­тицій. Останнє й керує підприємством ДП «НЦВГІП».

Аналіз функцій підприємства ДП «НЦВГІП» (надання суб’єктам підприємницької діяльності та громадянам послуг, у тому числі виробничих, консалтингових, правових, інформацій­них, маркетингових, експортно-імпортних, облікових, сервісних, рекламних та інших як в Україні, так і за її межами) засвідчує, що вони перекликаються, а деякі дублюються з функціями Укра­їнського центру сприяння іноземному інвестуванню та ДІФКУ.

Таким чином, очевидно, що недоліки у формуванні інновацій­ної інфраструктури деформували інноваційні територіально - структурні процеси: по-перше, вони були надзвичайно слабкими і не могли суттєво впливати на територіальну структуру економіки як країни, так і її регіонів, а по-друге, вони були анархічними та різноспрямованими і не могли забезпечити очікувані результати.

З іншого боку, спостерігалося формування стійкого територіаль­но-структурного процесу збільшення управлінських та інших ін­новаційних організацій, які концентруються переважно в Києві, наслідком чого є зростання гіпертрофованості управлінського ін­новаційного апарату, сконцентрованого в столиці, зростання аси­метрії функції управління в господарському комплексі країни та регіонах.

Зазначене наштовхує на роздуми стосовно того, що з тих чи інших причин Держінвестиції України, основними завданнями яких є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності, а також створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, коор­динація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, справляються з ними неповністю. Для виявлення факторів такої ситуації та всебічної оцінки проблем, що сформувалися необхідно застосувати ширшу палітру методів, що знайде виявлення у подальших дослідженнях.