Інноваційна політика у світлі формування територіально — структурних процесів у регіоні
У наукових публікаціях таких вчених, як Є. Алаєв, А. Гран - берг, Л. Шевчук та ін. відзначається, що до територіально - структурних процесів належать процеси, результатом яких є зміни у територіальній структурі. Таким чином, демографічні, соціальні, економічні та інші процеси можуть бути територіально - структурними. Отже, інноваційні процеси, які зумовлюють зміни в територіальній структурі економіки чи будь-якій іншій сфері (наприклад, сфері побуту чи відпочинку), можна вважати також територіально-структурними процесами.
Метою даного дослідження є окреслення методів і підходів до здійснення соціально-економічного аналізу територіально - структурних процесів у регіоні як соціально-економічних наслідків реалізації інноваційної політики. Тому насамперед треба за допомогою тих чи інших методів виявити ті елементи (заходи) інноваційної політики, які перетворюються в джерела формування територіально-структурних процесів. Для реалізації цього завдання нами використано традиційні методи, такі, як літературний, історичний, економічного, просторового аналізу тощо. Це дало змогу виявити, що протягом останніх років в Україні активно розвивалася інноваційна інфраструктура, яка повинна була стати каталізатором територіально-структурних процесів у регіоні з очікуваними соціально-економічними наслідками.
Так, 30 грудня 2005 року Указом Президента України «Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій» [14] № 1873/2005 утворено Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій). Протягом трьох років цей орган розвинувся. Суттєво урізноманітнилася його структура, зокрема структура центрального апарату, в складі якого такі важливі відділи, як інституційного інвестування, інвестиційної інфраструктури, корпоративного управління, аналізу інвестиційно-
Го клімату, державних інвестиційних програм, моніторингу та експертизи інвестиційних проектів, реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності, експертизи та супроводження інноваційних проектів, регіональних програм інноваційного розвитку, інтелектуальної власності та трансферу технологій, міжнародного співробітництва, фінансового та інвестиційного законодавства, цивільного законодавства та підприємництва, правового забезпечення управління об’єктами державної власності та ін. [15].
Назви структурних підрозділів центрального апарату Держін - вестицій, які наведені вище, засвідчують про широку палітру напрямків інноваційної діяльності, кожний з яких є підґрунтям для формування відповідного територіально-структурного процесу.
Протягом травня-липня 2007 року Держінвестиції утворили національну мережу з 11 регіональних центрів інноваційного розвитку, які розташовані у містах Вінниці, Дніпропетровсьу, Донецьку, Києві, Львові, Луцьку, Миколаєві, Севастополі, Ужгороді та Харкові та охоплюють своєю діяльністю всю територію України (на основі розпорядження КМУ «Питання утворення регіональних центрів інноваційного розвитку», схвалено 3 травня 2007 р.).
Основними завданнями діяльності регіональних центрів інноваційного розвитку були визначені:
- здійснення аналізу інноваційного потенціалу й забезпечення наукової підтримки впровадження програм і проектів інноваційного розвитку регіону;
- сприяння розвитку інформаційно-консалтингового забезпечення інноваційної діяльності й розвитку;
- підтримка процесу становлення та розширення регіональної інноваційної інфраструктури;
- організація взаємодії науково-дослідних, інноваційних підприємств, установ та організацій, органів державної влади щодо інноваційного розвитку відповідних регіонів [15 і узагальнення автора].
Отже, застосування традиційних та новітніх методів, зокрема міжнародної інформаційної мережі Інтернет, дозволило виявити активне формування інноваційної інфраструктури. Зокрема, нами зафіксована поява центрального апарату Держінвестицій, встановлено, що він має доволі диверсифіковану структуру, виявлено 11 регіональних центрів інноваційного розвитку з центрами в тих чи інших містах, як правило, обласних центрах.
Крім того, встановлено: передбачалося, що створення мережі регіональних центрів інноваційного розвитку сприятиме поліпшенню інноваційної інфраструктури у регіонах, забезпеченню сприятливих умов для збереження, розвитку і використанню вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу, про що неодноразово йшлося в нормативно-правових актах, документах, засобах масової інформації та в наукових публікаціях.
Але використання аналітичного методу дозволило нам стверджувати, що такі передбачення були явно перебільшені. Наприклад, доцільно замислитися, наскільки правомірним є застосування словосполучення слів типу «Чорноморський регіональний центр інноваційного розвитку з центром в Миколаєві». Виходить, що мова йде про «регіональний центр» з «центром». Чи не зрозу - мілішою була б назва типу «Чорноморський район (регіон) інноваційного розвитку з центром в Миколаєві».
Ще цікавіші висновки можна отримати, коли застосувати метод порівняння для зіставлення регіональних центрів (як територіальних утворень) із зонами впливу наукових центрів та соціально-економічними районами України. Важливо наголосити, що такі зіставлення можливі лише при застосуванні картографічного методу. Про незамінність застосування такого методу в регіональних дослідженнях зазначали як зарубіжні вчені (наприклад, Дж. Джонстон, Г. Харман, П. Хаггет, Е. Алаєв), так і вітчизняні дослідники (зокрема, Ф. Д. Заставний, Я. Б. Олійник, О. І. Шаблій, Л. Т. Шевчук). Ось як, наприклад, говорить про картографічний метод Л. Т. Шевчук: «Картографічний метод є одним із найбільш поширених методів дослідження розвитку і розміщення продуктивних сил. Він відомий з давніх часів, але його можна відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта, картосхема - це логічна образно - знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об'єкти, явища, зв'язки і взаємозалежності, що відносяться до цієї території. Карта виконує двояку роль: вона є і результатом досягнутого рівня знань про територію, об'єкти і явища, які до неї відносяться, і інструментом пізнання, який дозволяє шляхом умовиводів піднятися на більш високий ступінь знань)» [21, с.62-63].
Отже, застосовуючи картографічний метод, наведемо зіставлення регіональних центрів (як територіальних утворень) із зонами впливу наукових центрів та соціально-економічними районами України на рис. 3.1- 3.2.
Вони засвідчують таке:
- по-перше, зони впливу наукових центрів не збігаються з інноваційними центрами, а отже, виникає розбіжність між науковою діяльністю та інноваційною діяльністю як системотвірними видами діяльності, що формують відповідні територіальні системи (рис. 3.1);
- по-друге, такі самі розбіжності мають місце між кордонами інноваційних центрів і соціально-економічних районів (рис. 3.2).
У результаті інноваційні територіально-структурні процеси, які мали б бути активними і потужними завдяки сформованій інноваційній інфраструктурі, є надзвичайно слабкими (вони не можуть суттєво впливати на територіальну структуру економіки як країни загалом, так і окремих регіонів зокрема), а по-друге, вони є анархічними та різноспрямованими і не можуть забезпечити очікувані результати.
Рис. 3.1. Зони впливу наукових центрів та регіональних центрів інноваційного розвитку Держінвестицій (власне опрацювання) |
Проте на сьогоднішній день можна говорити про формування стійкого територіально-структурного процесу збільшення управ-
Лінських та інших інноваційних організацій, які концентруються переважно в Києві, наслідком чого є зростання гіпертрофованості управлінського інноваційного апарату, сконцентрованого в столиці, зростання асиметрії цієї функції в господарському комплексі країни.
Рис. 3.2. Регіональні центри інноваційного розвитку Держінвес - тицій на тлі соціально_економічного районування, розробленого М. І. Долішнім, Л. Т. Шевчук (1997) (власне опрацювання) |
Зазначимо, що завдяки діяльності деяких підрозділів інноваційного розвитку Держінвестицій можуть бути започатковані нові процеси, які з подальшим розгортанням матимуть можливість перерости в територіально_структурні процеси, тобто потужні со - ціально_економічні процеси, які супроводжуватимуться зміною територіальної структури економіки України та її регіонів.
Для прикладу можна взяти Український центр сприяння іноземному інвестуванню, який є подібним до аналогічних організацій у багатьох країнах світу: він не є органом державної виконавчої влади і покликаний сприяти залученню іноземних інвестицій в економіку України.
Як зазначається в обґрунтуванні створення цього центру, світовий досвід створення подібних організацій вказує на те, що така практика є ефективною, коли між державою та іноземним інвестором стоїть виконавець, який знає нагальні потреби інвестора, може інформувати органи державної влади про прогалини в законодавстві, відсутність механізмів реалізації раніше поставлених завдань [16]. Передбачалося, що Український центр сприяння іноземному інвестуванню і має стати таким посередником між державою та іноземним інвестором.
Оскільки важливим аспектом діяльності центру є налагодження тісної співпраці з місцевими органами виконавчої влади, знання специфіки окремих регіонів України з метою надання іноземному інвестору найбільш повної інформації стосовно економічної ситуації в регіоні, особливостей інвестування у той чи інший регіон, спрощення роботи з місцевими органами виконавчої влади [16], то можна зробити висновок, що цей центр має би стати для регіонів України своєрідним вікном у Європу чи пропускним пунктом інвестицій та інновацій у регіони України. Це означає, що інформаційні, інноваційні, фінансові та інші потоки з Європи (Польщі, Румунії, Угорщини, Італії, Іспанії, Туреччини, Росії) та далекого зарубіжжя (США, Канади, Японії, Китаю, Індії) спрямовуватимуться до Києва, а після цього розподілятимуться у напрямку до регіонів України. Для того щоб такі потоки сформувалися і стали стійкими, тобто щоб ця модель запрацювала, необхідно, щоб, з одного боку, Український центр сприяння іноземному інвестуванню працював в інтересах розвитку кожного з регіонів України — згідно з можливостями, ресурсами і потребами кожного з цих регіонів, а з іншого боку, щоб про такий центр знали в інших країнах світу. Це певною мірою було зроблено через дипломатичні представництва іноземних держав в Україні та торговельно-економічні місії України за кордоном, що дозволило створити розгалужену мережу обміну достовірної інформації про іноземних інвесторів, з одного боку, про діяльність центру — з іншого про важливі заходи у сфері залучення іноземних інвестицій [16].
Одночасно керівництвом центру були проведені зустрічі з керівниками торговельних відділів посольств Канади, Великої Британії, США, Швейцарії, Чехії, Австрії, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Нідерландів, Саудівської Аравії, Російської Федерації, Представництва Європейської комісії, а також із членами Американської торговельної палати та Європейської бізнес-
Асоціації, а сам центр набув членства у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям (WAIPA), яка об’єднує аналогічні установи й організації понад 150 держав світу. Фахівці вважають, що членство у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям позитивно впливає на інвестиційний імідж України, відкриває можливості обміну досвідом із провідними IPAs світу та поширення інформації про Центр через веб-сайт WAIPA [16].
Але, на жаль, робота Українського центру сприяння іноземному інвестуванню зводилася переважно до організаційно - пропагандистсько-рекламної діяльності, а реальна робота з іноземними інвесторами, інвестиціями та інноваціями є порівняно з іншими країнами світу незначною.
Так, цим Центром укладено меморандуми про співпрацю з іноземними агенціями сприяння залученню іноземних інвестицій, організовано візити та супровід представників іноземних компаній у регіони України, здійснено популяризацію регіональних інвестиційних проектів, організацію методологічної допомоги, взято участь у роботі регіональних інвестиційних форумів, а саме: III Міжнародному Форумі інвестицій та інновацій (1-3 червня 2006 р., м. Одеса), Міжнародному інвестиційному форумі у рамках Всеукраїнської виставки «Барвиста Україна» (26-28 серпня 2006 р., м. Київ), II Міжнародному інвестиційному форумі «Інвестиції. Партнерство. Розвиток» (7-9 вересня 2006 р., Сумська обл.), VI Міжнародному економічному форумі «Співпраця регіонів задля економічного розвитку» та Ярмарокові інвестицій та нерухомості «Україна-ЄС» (5-6 жовтня 2006 р., м. Львів), інвестиційному форумі «Курорти та туризм» (19-20 жовтня 2006 р., м. Ялта), інвестиційному форумі «Волинські ініціативи» (26-27 жовтня 2006 р., м. Нововолинськ, Волинська обл.) та інших [5].
Зазначимо, що Українським центром сприяння іноземному інвестуванню активно використовуються сучасні інформаційні технології. Зокрема ним створено власний веб-сайт Http://www. investukraine. org/ та підготовлено електронні презентації центру та інвестиційного клімату в Україні, видано та розповсюджено брошури англійською мовою «Як зареєструвати підприємство в Україні» та «Основні макроекономічні індекси» із серії «Дорожня карта інвестора», підготовлено до друку ще 3 брошури цієї серії. Крім того, центром щомісячно публікується і розсилається Newsletter, постійно оновлюються інформаційні буклети
Англійською мовою з короткою інформацією про інвестиційні можливості України [16].
Автор цього дослідження скористалася інформаційними технологіями та можливостями сучасної комп’ютерної техніки для того, щоб отримати інформацію із зазначеного веб-сайту та з інших подібних джерел для оцінки діяльності інвестиційної інфраструктури України, особливостей її розвитку та проблем, що виникають.
Ще одним прикладом підприємства, яким можуть бути започатковані нові процеси, що з подальшим розгортанням його діяльності зможуть мати можливість перерости в територіально - структурні процеси, тобто потужні соціально-економічні процеси, які супроводжуватимуться зміною територіальної структури економіки України та її регіонів, є Державна інноваційна фінансово- кредитна установа, яка отримала цю назву 8 серпня 2007 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1007 «Про внесення змін і визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» після перейменування Української державної інноваційної компанії.
Цікаво, що метою діяльності ДІФКУ, яка підпорядкована Державному агентству України з інвестицій та інновацій і засновником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України (установа належить до сфери управління) є здійснення фінансової підтримки інноваційної діяльності суб'єктів господарювання різних форм власності, а також залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для розвитку національної економіки [15].
Основними завданнями установи є [15]:
- фінансування за рахунок власних та залучених коштів науково-технічних і маркетингових досліджень, конструкторсько - технологічних та інших проектних робіт, науково-технічного пошуку, інноваційних та інвестиційних проектів і програм, спрямованих на впровадження у виробництво прогресивних науково - технічних розробок і технологій, освоєння випуску нових видів продукції шляхом створення нових виробництв;
- фінансування заходів щодо розвитку інноваційної інфраструктури;
- розроблення та здійснення комплексу заходів передінвес - тиційного характеру;
- налагодження співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, урядовими та неурядовими організаціями
Іноземних держав з питань залучення фінансових ресурсів в економіку України і реалізація спільних інноваційних та інвестиційних проектів і програм [15].
Порівнявши мету і завдання діяльності Українського центру сприяння іноземному інвестуванню та ДІФКУ, доходимо висновку, що вони дублюються, а отже ці дві організації є потужними конкурентами одна для одної. У таких умовах злагоджена співпраця, як показує зарубіжний досвід, є практично неможливою. Цей висновок підкріплюється на основі вивчення структури регіональних відділень ДІФКУ, яка є відмінною від структури регіональних центрів інноваційного розвитку Держінвестицій (рис. 3.1 і 3.2).
Отже, очевидно, що навіть в окремих структурних підрозділах Держінвестицій має місце різна територіальна структура цих підрозділів. Це певною мірою дезорганізує інноваційну діяльність у країні.
Але є ще один підрозділ, який практично не рахується з тими чи іншими територіальними особливостями при вкладанні інвестицій у регіонах. Мова йде про Державне підприємство «Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм» (ДП «НЦВГІП»), яке утворене 2 квітня 2007 року наказом Держінвестицій № 23 на виконання Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» від 11 липня 2006 року № 606. Його засновником є держава в особі Держінвестицій. Останнє й керує підприємством ДП «НЦВГІП».
Аналіз функцій підприємства ДП «НЦВГІП» (надання суб’єктам підприємницької діяльності та громадянам послуг, у тому числі виробничих, консалтингових, правових, інформаційних, маркетингових, експортно-імпортних, облікових, сервісних, рекламних та інших як в Україні, так і за її межами) засвідчує, що вони перекликаються, а деякі дублюються з функціями Українського центру сприяння іноземному інвестуванню та ДІФКУ.
Таким чином, очевидно, що недоліки у формуванні інноваційної інфраструктури деформували інноваційні територіально - структурні процеси: по-перше, вони були надзвичайно слабкими і не могли суттєво впливати на територіальну структуру економіки як країни, так і її регіонів, а по-друге, вони були анархічними та різноспрямованими і не могли забезпечити очікувані результати.
З іншого боку, спостерігалося формування стійкого територіально-структурного процесу збільшення управлінських та інших інноваційних організацій, які концентруються переважно в Києві, наслідком чого є зростання гіпертрофованості управлінського інноваційного апарату, сконцентрованого в столиці, зростання асиметрії функції управління в господарському комплексі країни та регіонах.
Зазначене наштовхує на роздуми стосовно того, що з тих чи інших причин Держінвестиції України, основними завданнями яких є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності, а також створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, справляються з ними неповністю. Для виявлення факторів такої ситуації та всебічної оцінки проблем, що сформувалися необхідно застосувати ширшу палітру методів, що знайде виявлення у подальших дослідженнях.