Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Інноваційні орієнтири в управлінні конкурентоспроможністю підприємства

Особливе місце в побудові конкурентоспроможної економіки країни займає виробниче підприємство. Тут формується техніч­ний рівень продукції, визначаються її вартісні показники і, в кін­цевому підсумку, — її якість. Конкурентоспроможний товар пови­нен не тільки протистояти товару-конкуренту, але й перевершу­вати його. Висока конкурентспроможність товару знаходить своє відбиття в значно більшій частці ринку, у більш високій рентабе­льності його виробництва та збуту і, у підсумку, у більшій прибут­ковості виробничого підприємства.

У цілому ж управління конкурентспроможністю виробничого підприємства означає не тільки процес створення тих чи інших споживчих властивостей товару, не тільки використання тієї або іншої цінової стратегії, але й диктує необхідність враховувати стан самого ринку, здійснювати аналіз впливу ринкових умов на виробниче підприємство, на рівень його ринкового потенціалу.

Таким чином, актуальність дослідження в даному напрямку обумовлена нагальною потребою в розробленні інтегрованого під­ходу до аналізу й оцінки конкурентоспроможності суб’єктів вітчи-

Зняного виробничого підприємництва з урахуванням орієнтирів інноваційного розвитку.

Наприкінці XX ст. проблеми стратегії випередження конкуре­нтів, виявлення конкурентних переваг країн і компаній, конку­рентного потенціалу і конкурентного середовища було проаналі­зовано американським ученим М. Портером [31]. Дослідження конкуренції як процесу, що динамічно розвивається, а не як ста­тичної ситуації проводиться Й. Кірцнером [13]. Питання, пов’язані із завоюванням майбутніх ринків у конкурентній боро­тьбі, розглядаються Г. Хамелом і К. К. Прахаладом [42].

Регулювання конкуренції стосовно питань формування страте­гії конкурентної боротьби, а також теорії досягнення лідерства на ринку були розглянуті такими вченими-економістами, як М. Трейсі, Ф. Вірсема [40], Дж. Ф. Мур [24] та ін.

Останніми десятиліттями проблеми конкурентспроможності і конкурентних стратегій досліджувалися у працях таких фахівців, як М. Г. Долінська [6], М. І. Книш [14], Н. К. Мойсеєва [23], Ж.-Ж. Ламбен [19], Р. А. Фатхутдінов [41], А. Ю. Юданов [46].

Як засвідчив аналіз літератури, присвяченої проблемі конку­рентоспроможності, дослідники різних аспектів цієї проблеми ви­діляють в основному три підходи до визначення конкуренції. Одні [23, 24, 41, 46] визначають конкуренцію як змагання на ринку. Такий підхід характерний для вітчизняної літератури. Другий підхід [36] розглядає конкуренцію як елемент ринкового механіз­му, що дозволяє зрівноважити попит та пропозицію. Цей підхід характерний для класичної економічної теорії. Третій підхід [31] визначає конкуренцію як критерій, за яким визначається тип га­лузевого ринку. Цей підхід ґрунтується на сучасній теорії морфо­логії ринку (теорії про структуру ринку).

Однак при виборі й обґрунтуванні методу оцінки конкурентос­проможності переважніше дотримуватися основних принципів першого підходу, оскільки процедура оцінки конкурентоспромож­ності різних об’єктів припускає ранжирування організацій за еко­номічними показниками, що обумовлює природу економічного змагання.

Крім того, проблему забезпечення конкурентоспроможності об’єктів неможливо вирішити без детального аналізу механізму дії економічних законів, принципів організації, застосування на­укових підходів до управління.

Тому в рамках досліджень [20, 41] представлена система ана­лізу й оцінки конкурентоспроможності суб’єктів виробничого під­приємництва, яку автори описують чотирма складовими елемен­тами: теорія, закон, принцип, метод. Концептуальні підходи від­бивають різні системи поглядів, основних ідей аналізу діяльності суб’єктів виробничого підприємництва, що формують базові теорії. Базовими теоріями вважають теорії вартості (чистої приведеної вартості, збереження вартості), ринкової ефективності, асиметри­чності інформації, чесної гри. Концептуальні підходи до оцінки ефективності суб’єктів виробничого підприємництва базуються на основних теоріях фінансів (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Теорії, що використовуються при аналізі конкурен­тоспроможності суб’єктів виробничого підприємництва

Назва теорії

Зміст теорії

Практичне використання при аналізі конкурентоспромож­ності суб'єктів сфери вироб­ничого підприємництва

1

2

3

Теорія чистої

Приведеної

Вартості

Дисконтування потоків коштів за ставкою, що дорівнює аль­тернативним витратам інвес­тування, тобто очікуваній нор­мі прибутковості акцій, які ма­ють аналогічний рівень інвес­тиційного ризику

Визначення сучасної вартос­ті поточних вкладень з ура­хуванням коефіцієнта диско­нтування, який розраховано на основі норми інвестуван­ня, обумовленої дисконтною ставкою НБУ

Теорія ефекти­вності ринків капіталу

Три аспекти теорії у зв'язку з визначенням доступності інфо­рмації: 1) низька ефективність, або теорія випадкового блу­кання (ціни відбивають минулу інформацію); 2) середня ефек­тивність (ціни відбивають опу­бліковану інформацію); 3) ви­сока ефективність (ціни відби­вають всю інформацію, яку можна одержати)

Економічні показники суб'єк­та виробничого підприємниц­тва відбивають дійсну вар­тість активів

Теорія підсу­мовування вартостей, або закон збере­ження вартості

Вартість цілісної одиниці дорі­внює сумі вартостей її частин. Не можна збільшити ринкову вартість компанії, об'єднавши дві різні компанії, якщо при цьому не збільшити їхній суку­пний потік коштів

При розрахунку конкурентос­проможності окремих підроз­ділів або продуктів необхідно враховувати наслідки підсу­мовування вартостей

Продовження таблиці 4.1

1

2

3

Теорія асимет­ричності інфо­рмації

Нерівний доступ до інформації покупця і продавця

Використання комплексного підходу до кон'юнктурного аналізу при визначенні спів­відношення попиту та про­позиції

Теорія рефлек­сивності

Взаємодія когнітивної (оцінка стану ринку) і бездіяльної (дії учасників ринку) функцій, що характеризують вплив учасни­ків ринку на рівень конкуренто­спроможності

Основа фундаментального підходу до оцінки конкурен­тоспроможності в сфері виробничого підприємницт­ва

Теорія чесної гри

Очікувана прибутковість на­прикінці періоду відповідає фактично досягнутій

Визначення рівня конкурен­тоспроможності на основі дохідного підходу

Було виділено такі закони розвитку організації в ринкових умовах: конкуренції, синергії, поінформованості, онтогенезу, еко­номічного взаємозв’язку витрат у сферах виробництва і спожи­вання.

Далі варто розглянути принципи, що дозволяють визначати підприємству свої дії у сфері розвитку конкурентоспроможності: управління якістю, оцінки конкурентноздатності, раціоналізації структур, раціоналізації процесів, прогнозування, економічного обґрунтування.

І, нарешті, четвертий елемент — методи, що використовуються при визначенні й аналізі конкурентоспроможності підприємства і продукції: методи аналізу (наприклад, оптимізація розподілу гос­подарських ресурсів); методи прогнозування (нормативний, пара­метричний, оцінки технічних стратегій); методи управління якіс­тю (загальне управління якістю (TQM), міжнародні стандарти серії ISO 9000); математико-статистичні (дисперсійний аналіз, кластерний аналіз, варіаційний аналіз, дискримінантний аналіз, імітаційне моделювання) тощо).

Використання загальновідомих методичних підходів фундаме­нтального і технічного аналізів також належить до основних кон­цептуальних підходів оцінки конкурентоспроможності організації у виробничому підприємництві (табл. 4.2).

Таблиця 4,2, Зміст інтуїтивного (експертного) підходу,

Фундаментального і технічного аналізу

Інтуїтивний підхід

Фундаментальний аналіз

Технічний аналіз

Визначення можливої динаміки вартості органі­зації на підставі експерт­них оцінок професійних оцінювачів

Вивчення макроекономі - чних тенденцій, руху цін та їхнього впливу на динаміку вартості органі­зації.

Вивчення діяльності ор­ганізації і причин зміни її рентабельності. Прогнозування майбут­ньої прибутковості орга­нізації на підставі тенден­цій руху цін

Вивчення даних про ціни в минулому і виявлення тенденцій для визначен­ня динаміки цін, їхньої циклічності в сьогоденні і майбутньому, встанов­лення трендів (основних напрямків динаміки рин­кової ціни організації)

Таким чином, розглянута вище група теорій, законів, принципів і ме­тодів дозволяє визначити необхідні постулати і основи для формування методології процесу аналізу й оцінки конкурентоспроможності суб’єктів виробничого підприємництва.

У цілому, на нашу думку, конкурентну стратегію можна описати трьо­ма принциповими компонентами: швидкістю зростання, диференціацією ринку і диференціацією продукту.

Технологія формування конкурентної стратегії, яка представлена у ви­гляді сфери в тривимірному просторі, наведена на рис. 4.4.

Інноваційні орієнтири в управлінні конкурентоспроможністю підприємства

Рис. 4.4. Тривимірна модель програми підвищення конкурентоспроможності підприємства у сфері виробничого пі­дприємництва

Вона характеризується трьома параметрами програми безпе­рервного поліпшення конкурентоспроможності. Звичайно вони розглядаються індивідуально з позицій оцінки впливу кожного на ефективність конкретної стратегії. Вони складають так зване «яд­ро» моделі конкурентної стратегії і представляють характерні внутрішні риси організації, необхідні для поліпшення якості. До­даткові три елементи моделюються як три орбіти в площинах х у, z і представляють області, які потрібно розвивати для успіш­ного впровадження процесу безперервного поліпшення на підп­риємстві. Тривимірне моделювання дозволяє об’єднати ці елемен­ти в єдину взаємозалежну систему. Коли ці елементи зрівноваже­ні й діють ефективно, формується збалансована програма дій що­до підвищення конкурентоспроможності продукції.

Ключові компоненти конкурентної стратегії (технології її за­безпечення) такі: швидкість зростання, диференціація ринку, ди­ференціація продукту. Швидкість зростання показує, які заходи будуть забезпечувати майбутнє зростання підприємства.

Диференціація ринку показує, як підприємство буде відрізня­тися від конкурентів в уявленнях покупців, а також відносну час­тку ринку, яку прагне зайняти підприємство.

Диференціація продукту показує відмінність товарів і послуг одного підприємства від продукції підприємства-конкурента.

Саме рівновага цих трьох компонентів технологій забезпечен­ня конкурентної стратегії — швидкості зростання, диференціації ринку, диференціації продукту — визначає характер підприємства у сфері конкурентоспроможності і є мірою прихильності підприєм­ства стратегії поліпшення якості.

Сферу якості визначають такі ресурси підприємства: персонал, технології, інновації. Персонал — це головний будівельний ресурс, цінність будь-якого підприємства. Поліпшити діяльність персона­лу можна шляхом розвитку виробничих навичок, чіткого визна­чення ролі кожного співробітника в підприємстві та його проце­сах, навчання їх основних інструментів загального управління якістю, розвитку особистості кожного співробітника. Технології — це ресурс у сфері конкурентоспроможності. Вони сприяють розви­тку методів і механізмів виробництва, динаміці їхньої взаємодії. Важко переоцінити важливість динаміки розвитку технологій, тому що більшість успішних програм з поліпшення конкурентосп­роможності ґрунтується на технологічних розробках у сфері виро­бництва. І нарешті, інновації — це життєво важливий ресурс сфе-

Ри якості, що повинний бути в достатньому ступені розвинений як на рівні окремої особистості, так і на рівні команди.

Таким чином, конкурентоспроможність поєднує внутрішні елементи, що допомагають визначити характер підприємства і які потрібні для удосконалення конкурентної стратегії з використан­ням тих елементів, що повинні «культивуватися» як ресурси, для того, щоб дійсно здійснювати і підтримувати зусилля щодо їх по­ліпшення (використання). Однакова увага до кожного ресурсу в результаті призведе до «добре збалансованого» зусилля з підви­щення конкурентоспроможності.

Вираження конкурентоспроможності підприємства сукупно че­рез індекси прибутку і частки ринку є досить універсальним під­ходом. Завдання підприємства на максимально можливе збіль­шення конкурентоспроможності цілком узгоджується з метою оде­ржання найбільшого прибутку. У цьому корінна відмінність від представлення формальної конкурентоспроможності товару (че­рез співвідношення якості — ціни), оскільки надмірне підвищення конкурентоспроможності товару може виявитися невигідним з точки зору одержання найбільшого прибутку. Тоді виникає про­блема визначення оптимального рівня конкурентоспроможності товару, що дозволяє досягти найбільшої конкурентоспроможності підприємства.

Під оптимальним рівнем конкурентоспроможності товару ро­зуміють той, при якому найбільш повно досягаються поставлені підприємством цілі.

Питання оптимізації рівня найчастіше розглядається відпові­дно до завдання досягнення найбільшої маси прибутку (іноді — найбільшої норми прибутку). Такий підхід може бути виражено графічно (рис. 4.5).

Позначення, наведені на рис. 4.5, мають такий зміст: Я — при­буток; С — конкурентоспроможність товару (у формальному вира­женні співвідношення якості та ціни); Яе — очікуваний прибуток, при реалізації однієї одиниці (або мінімальної партії) товару; SR — отриманий обсяг прибутку від реалізації; Смахі — початкове мак­симально можливе значення конкурентоспроможності, з ураху­ванням ефективності; Сопті — початковий оптимальний рівень конкурентоспроможності для задачі максимізації прибутку; IJRf — знижений обсяг прибутку внаслідок підвищення середньої конку­рентоспроможності на ринку (активних дій конкурентів); SRn — збільшений прибуток, унаслідок реалізації програми зниження

Витрат підприємства; ЕИш — зміщений графік прибутку внаслідок реалізації програми підвищення якості при меншому зростання собівартості.

Інноваційні орієнтири в управлінні конкурентоспроможністю підприємства

Рис. 4.5. Обґрунтування оптимального рівня конкурентоспроможності

Такий процес, як підвищення конкурентоспроможності товару, особливо при досить жорстких умовах збереження постійними рі­внів собівартості і ціни (або підвищення їх у пропорційно меншо­му ступені), може здійснюватися підприємством тільки за наявно­сті явного й активно діючого інноваційних механізмів. Узагаль­нено даний процес представлений на рис. 4.6.

Реакція ринку - зміна частки ринку

Дії зі збільшення якості товару

М + лм

0 + ло

Інноваційні орієнтири в управлінні конкурентоспроможністю підприємства

Активізація персоналу та інноваційних процесів,

В + лр

подпись: активізація персоналу та інноваційних процесів,
в + лр

Конкурентоспроможність

Конкурентоспроможність

Товару

Підприємства

—N

0 / Р

Ы*1м

—і/

Реакція ринку - зміна

Заходи щодо зменшення

Прибутку

Собівартості

Я + ЛЯ

Р - ЛР

Рис. 4.6. Цикл інноваційного впливу з підвищення конкурентоспроможності товару і підприємства

Модель оптимізації рівня конкурентноздатності з урахуванням максимізації прибутку буде виражатися такою цільовою функці­єю:

(4.і)

Де Яв — прибуток від одиниці товару при первісній ціні; Яі — прибуток від одиниці товару при новій ціні; N0 — кількість покуп­ців товару при первісних ціні і якості; N1 — кількість покупців то­вару при нових ціні і якості.

Інноваційні орієнтири в управлінні конкурентоспроможністю підприємстваСистема обмежень буде мати такий зміст:

(4.2)

Де Ні — норма прибутку після здійснення дій щодо зміни кон­курентоспроможності товару; Нпіп — мінімально припустима нор­ма прибутку (може прийматися не менше, ніж розмір банківсько­го відсотка за вкладами: Нпіп > г); Рі — ціна одиниці товару після зміни конкурентоспроможності; Бі — собівартість одиниці товару після зміни конкурентоспроможності; Ті — період часу, за який економічний суб’єкт має намір досягти основної поставленої мети (як правило, береться як сезонний або інший стандартний пері­од — рік, квартал, місяць); Тпах — максимально припустима трива­лість періоду часу, що виділяється на досягнення поставленої ме­ти; Ші — обсяг загальних фінансових витрат з урахуванням регу­лювання конкурентоспроможності; Шпах — припустимий обсяг фі­нансових витрат; Шо — обсяг фінансових витрат у початковий пе­ріод; И — розмір винагороди творчих працівників за пропозицію (ідею) і щодо зміни конкурентоспроможності товару; И0і — установ­лена мінімальна межа винагороди творчих працівників за одер­жання ефекту від реалізації пропозиції і

Отриманий ефект, що виражається в зміні обсягу доходу, буде визначатися:

Еф Е Р = И0 - АР +

Ев +

Р

А0 - N АР - N0

------------------------- + Ег -

0 У

Інноваційні орієнтири в управлінні конкурентоспроможністю підприємства

(4.3)

 

Ефект, що виражається через додатковий отриманий прибуток, буде визначатися таким чином:

(4.4

)

подпись: (4.4
)

- Я ’

подпись: - я ’ЕфЕ р = N о-(Я, - До ) + | Ев +Ав-^ + Ер •АР^

В0 Р0

Використання запропонованих підходів дозволить одержати різні види виграшу (ефекту) на рівні персоналу, підприємства, окремого ринку і соціально-економічної системи.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru