Інноваційні орієнтири в управлінні конкурентоспроможністю підприємства

Особливе місце в побудові конкурентоспроможної економіки країни займає виробниче підприємство. Тут формується техніч­ний рівень продукції, визначаються її вартісні показники і, в кін­цевому підсумку, — її якість. Конкурентоспроможний товар пови­нен не тільки протистояти товару-конкуренту, але й перевершу­вати його. Висока конкурентспроможність товару знаходить своє відбиття в значно більшій частці ринку, у більш високій рентабе­льності його виробництва та збуту і, у підсумку, у більшій прибут­ковості виробничого підприємства.

У цілому ж управління конкурентспроможністю виробничого підприємства означає не тільки процес створення тих чи інших споживчих властивостей товару, не тільки використання тієї або іншої цінової стратегії, але й диктує необхідність враховувати стан самого ринку, здійснювати аналіз впливу ринкових умов на виробниче підприємство, на рівень його ринкового потенціалу.

Таким чином, актуальність дослідження в даному напрямку обумовлена нагальною потребою в розробленні інтегрованого під­ходу до аналізу й оцінки конкурентоспроможності суб’єктів вітчи-

Зняного виробничого підприємництва з урахуванням орієнтирів інноваційного розвитку.

Наприкінці XX ст. проблеми стратегії випередження конкуре­нтів, виявлення конкурентних переваг країн і компаній, конку­рентного потенціалу і конкурентного середовища було проаналі­зовано американським ученим М. Портером [31]. Дослідження конкуренції як процесу, що динамічно розвивається, а не як ста­тичної ситуації проводиться Й. Кірцнером [13]. Питання, пов’язані із завоюванням майбутніх ринків у конкурентній боро­тьбі, розглядаються Г. Хамелом і К. К. Прахаладом [42].

Регулювання конкуренції стосовно питань формування страте­гії конкурентної боротьби, а також теорії досягнення лідерства на ринку були розглянуті такими вченими-економістами, як М. Трейсі, Ф. Вірсема [40], Дж. Ф. Мур [24] та ін.

Останніми десятиліттями проблеми конкурентспроможності і конкурентних стратегій досліджувалися у працях таких фахівців, як М. Г. Долінська [6], М. І. Книш [14], Н. К. Мойсеєва [23], Ж.-Ж. Ламбен [19], Р. А. Фатхутдінов [41], А. Ю. Юданов [46].

Як засвідчив аналіз літератури, присвяченої проблемі конку­рентоспроможності, дослідники різних аспектів цієї проблеми ви­діляють в основному три підходи до визначення конкуренції. Одні [23, 24, 41, 46] визначають конкуренцію як змагання на ринку. Такий підхід характерний для вітчизняної літератури. Другий підхід [36] розглядає конкуренцію як елемент ринкового механіз­му, що дозволяє зрівноважити попит та пропозицію. Цей підхід характерний для класичної економічної теорії. Третій підхід [31] визначає конкуренцію як критерій, за яким визначається тип га­лузевого ринку. Цей підхід ґрунтується на сучасній теорії морфо­логії ринку (теорії про структуру ринку).

Однак при виборі й обґрунтуванні методу оцінки конкурентос­проможності переважніше дотримуватися основних принципів першого підходу, оскільки процедура оцінки конкурентоспромож­ності різних об’єктів припускає ранжирування організацій за еко­номічними показниками, що обумовлює природу економічного змагання.

Крім того, проблему забезпечення конкурентоспроможності об’єктів неможливо вирішити без детального аналізу механізму дії економічних законів, принципів організації, застосування на­укових підходів до управління.

Тому в рамках досліджень [20, 41] представлена система ана­лізу й оцінки конкурентоспроможності суб’єктів виробничого під­приємництва, яку автори описують чотирма складовими елемен­тами: теорія, закон, принцип, метод. Концептуальні підходи від­бивають різні системи поглядів, основних ідей аналізу діяльності суб’єктів виробничого підприємництва, що формують базові теорії. Базовими теоріями вважають теорії вартості (чистої приведеної вартості, збереження вартості), ринкової ефективності, асиметри­чності інформації, чесної гри. Концептуальні підходи до оцінки ефективності суб’єктів виробничого підприємництва базуються на основних теоріях фінансів (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Теорії, що використовуються при аналізі конкурен­тоспроможності суб’єктів виробничого підприємництва Назва теорії Зміст теорії Практичне використання при аналізі конкурентоспромож­ності суб'єктів сфери вироб­ничого підприємництва 1 2 3 Теорія чистої Приведеної Вартості Дисконтування потоків коштів за ставкою, що дорівнює аль­тернативним витратам інвес­тування, тобто очікуваній нор­мі прибутковості акцій, які ма­ють аналогічний рівень інвес­тиційного ризику Визначення сучасної вартос­ті поточних вкладень з ура­хуванням коефіцієнта диско­нтування, який розраховано на основі норми інвестуван­ня, обумовленої дисконтною ставкою НБУ Теорія ефекти­вності ринків капіталу Три аспекти теорії у зв'язку з визначенням доступності інфо­рмації: 1) низька ефективність, або теорія випадкового блу­кання (ціни відбивають минулу інформацію); 2) середня ефек­тивність (ціни відбивають опу­бліковану інформацію); 3) ви­сока ефективність (ціни відби­вають всю інформацію, яку можна одержати) Економічні показники суб'єк­та виробничого підприємниц­тва відбивають дійсну вар­тість активів Теорія підсу­мовування вартостей, або закон збере­ження вартості Вартість цілісної одиниці дорі­внює сумі вартостей її частин. Не можна збільшити ринкову вартість компанії, об'єднавши дві різні компанії, якщо при цьому не збільшити їхній суку­пний потік коштів При розрахунку конкурентос­проможності окремих підроз­ділів або продуктів необхідно враховувати наслідки підсу­мовування вартостей

Продовження таблиці 4.1 1 2 3 Теорія асимет­ричності інфо­рмації Нерівний доступ до інформації покупця і продавця Використання комплексного підходу до кон'юнктурного аналізу при визначенні спів­відношення попиту та про­позиції Теорія рефлек­сивності Взаємодія когнітивної (оцінка стану ринку) і бездіяльної (дії учасників ринку) функцій, що характеризують вплив учасни­ків ринку на рівень конкуренто­спроможності Основа фундаментального підходу до оцінки конкурен­тоспроможності в сфері виробничого підприємницт­ва Теорія чесної гри Очікувана прибутковість на­прикінці періоду відповідає фактично досягнутій Визначення рівня конкурен­тоспроможності на основі дохідного підходу

Було виділено такі закони розвитку організації в ринкових умовах: конкуренції, синергії, поінформованості, онтогенезу, еко­номічного взаємозв’язку витрат у сферах виробництва і спожи­вання.

Далі варто розглянути принципи, що дозволяють визначати підприємству свої дії у сфері розвитку конкурентоспроможності: управління якістю, оцінки конкурентноздатності, раціоналізації структур, раціоналізації процесів, прогнозування, економічного обґрунтування.

І, нарешті, четвертий елемент — методи, що використовуються при визначенні й аналізі конкурентоспроможності підприємства і продукції: методи аналізу (наприклад, оптимізація розподілу гос­подарських ресурсів); методи прогнозування (нормативний, пара­метричний, оцінки технічних стратегій); методи управління якіс­тю (загальне управління якістю (TQM), міжнародні стандарти серії ISO 9000); математико-статистичні (дисперсійний аналіз, кластерний аналіз, варіаційний аналіз, дискримінантний аналіз, імітаційне моделювання) тощо).

Використання загальновідомих методичних підходів фундаме­нтального і технічного аналізів також належить до основних кон­цептуальних підходів оцінки конкурентоспроможності організації у виробничому підприємництві (табл. 4.2).

Таблиця 4,2, Зміст інтуїтивного (експертного) підходу, Фундаментального і технічного аналізу Інтуїтивний підхід Фундаментальний аналіз Технічний аналіз Визначення можливої динаміки вартості органі­зації на підставі експерт­них оцінок професійних оцінювачів Вивчення макроекономі - чних тенденцій, руху цін та їхнього впливу на динаміку вартості органі­зації. Вивчення діяльності ор­ганізації і причин зміни її рентабельності. Прогнозування майбут­ньої прибутковості орга­нізації на підставі тенден­цій руху цін Вивчення даних про ціни в минулому і виявлення тенденцій для визначен­ня динаміки цін, їхньої циклічності в сьогоденні і майбутньому, встанов­лення трендів (основних напрямків динаміки рин­кової ціни організації)

Таким чином, розглянута вище група теорій, законів, принципів і ме­тодів дозволяє визначити необхідні постулати і основи для формування методології процесу аналізу й оцінки конкурентоспроможності суб’єктів виробничого підприємництва.

У цілому, на нашу думку, конкурентну стратегію можна описати трьо­ма принциповими компонентами: швидкістю зростання, диференціацією ринку і диференціацією продукту.

Технологія формування конкурентної стратегії, яка представлена у ви­гляді сфери в тривимірному просторі, наведена на рис. 4.4.

Рис. 4.4. Тривимірна модель програми підвищення конкурентоспроможності підприємства у сфері виробничого пі­дприємництва

Вона характеризується трьома параметрами програми безпе­рервного поліпшення конкурентоспроможності. Звичайно вони розглядаються індивідуально з позицій оцінки впливу кожного на ефективність конкретної стратегії. Вони складають так зване «яд­ро» моделі конкурентної стратегії і представляють характерні внутрішні риси організації, необхідні для поліпшення якості. До­даткові три елементи моделюються як три орбіти в площинах х у, z і представляють області, які потрібно розвивати для успіш­ного впровадження процесу безперервного поліпшення на підп­риємстві. Тривимірне моделювання дозволяє об’єднати ці елемен­ти в єдину взаємозалежну систему. Коли ці елементи зрівноваже­ні й діють ефективно, формується збалансована програма дій що­до підвищення конкурентоспроможності продукції.

Ключові компоненти конкурентної стратегії (технології її за­безпечення) такі: швидкість зростання, диференціація ринку, ди­ференціація продукту. Швидкість зростання показує, які заходи будуть забезпечувати майбутнє зростання підприємства.

Диференціація ринку показує, як підприємство буде відрізня­тися від конкурентів в уявленнях покупців, а також відносну час­тку ринку, яку прагне зайняти підприємство.

Диференціація продукту показує відмінність товарів і послуг одного підприємства від продукції підприємства-конкурента.

Саме рівновага цих трьох компонентів технологій забезпечен­ня конкурентної стратегії — швидкості зростання, диференціації ринку, диференціації продукту — визначає характер підприємства у сфері конкурентоспроможності і є мірою прихильності підприєм­ства стратегії поліпшення якості.

Сферу якості визначають такі ресурси підприємства: персонал, технології, інновації. Персонал — це головний будівельний ресурс, цінність будь-якого підприємства. Поліпшити діяльність персона­лу можна шляхом розвитку виробничих навичок, чіткого визна­чення ролі кожного співробітника в підприємстві та його проце­сах, навчання їх основних інструментів загального управління якістю, розвитку особистості кожного співробітника. Технології — це ресурс у сфері конкурентоспроможності. Вони сприяють розви­тку методів і механізмів виробництва, динаміці їхньої взаємодії. Важко переоцінити важливість динаміки розвитку технологій, тому що більшість успішних програм з поліпшення конкурентосп­роможності ґрунтується на технологічних розробках у сфері виро­бництва. І нарешті, інновації — це життєво важливий ресурс сфе-

Ри якості, що повинний бути в достатньому ступені розвинений як на рівні окремої особистості, так і на рівні команди.

Таким чином, конкурентоспроможність поєднує внутрішні елементи, що допомагають визначити характер підприємства і які потрібні для удосконалення конкурентної стратегії з використан­ням тих елементів, що повинні «культивуватися» як ресурси, для того, щоб дійсно здійснювати і підтримувати зусилля щодо їх по­ліпшення (використання). Однакова увага до кожного ресурсу в результаті призведе до «добре збалансованого» зусилля з підви­щення конкурентоспроможності.

Вираження конкурентоспроможності підприємства сукупно че­рез індекси прибутку і частки ринку є досить універсальним під­ходом. Завдання підприємства на максимально можливе збіль­шення конкурентоспроможності цілком узгоджується з метою оде­ржання найбільшого прибутку. У цьому корінна відмінність від представлення формальної конкурентоспроможності товару (че­рез співвідношення якості — ціни), оскільки надмірне підвищення конкурентоспроможності товару може виявитися невигідним з точки зору одержання найбільшого прибутку. Тоді виникає про­блема визначення оптимального рівня конкурентоспроможності товару, що дозволяє досягти найбільшої конкурентоспроможності підприємства.

Під оптимальним рівнем конкурентоспроможності товару ро­зуміють той, при якому найбільш повно досягаються поставлені підприємством цілі.

Питання оптимізації рівня найчастіше розглядається відпові­дно до завдання досягнення найбільшої маси прибутку (іноді — найбільшої норми прибутку). Такий підхід може бути виражено графічно (рис. 4.5).

Позначення, наведені на рис. 4.5, мають такий зміст: Я — при­буток; С — конкурентоспроможність товару (у формальному вира­женні співвідношення якості та ціни); Яе — очікуваний прибуток, при реалізації однієї одиниці (або мінімальної партії) товару; SR — отриманий обсяг прибутку від реалізації; Смахі — початкове мак­симально можливе значення конкурентоспроможності, з ураху­ванням ефективності; Сопті — початковий оптимальний рівень конкурентоспроможності для задачі максимізації прибутку; IJRf — знижений обсяг прибутку внаслідок підвищення середньої конку­рентоспроможності на ринку (активних дій конкурентів); SRn — збільшений прибуток, унаслідок реалізації програми зниження

Витрат підприємства; ЕИш — зміщений графік прибутку внаслідок реалізації програми підвищення якості при меншому зростання собівартості.

Рис. 4.5. Обґрунтування оптимального рівня конкурентоспроможності

Такий процес, як підвищення конкурентоспроможності товару, особливо при досить жорстких умовах збереження постійними рі­внів собівартості і ціни (або підвищення їх у пропорційно меншо­му ступені), може здійснюватися підприємством тільки за наявно­сті явного й активно діючого інноваційних механізмів. Узагаль­нено даний процес представлений на рис. 4.6.

Реакція ринку - зміна частки ринку		Дії зі збільшення якості товару
М + лм		0 + ло

Активізація персоналу та інноваційних процесів, В + лр

Конкурентоспроможність		Конкурентоспроможність
Товару		Підприємства	—N
0 / Р		Ы*1м	—і/

Реакція ринку - зміна		Заходи щодо зменшення
Прибутку		Собівартості
Я + ЛЯ		Р - ЛР

Рис. 4.6. Цикл інноваційного впливу з підвищення конкурентоспроможності товару і підприємства

Модель оптимізації рівня конкурентноздатності з урахуванням максимізації прибутку буде виражатися такою цільовою функці­єю:

(4.і)

Де Яв — прибуток від одиниці товару при первісній ціні; Яі — прибуток від одиниці товару при новій ціні; N0 — кількість покуп­ців товару при первісних ціні і якості; N1 — кількість покупців то­вару при нових ціні і якості.

Система обмежень буде мати такий зміст:

(4.2)

Де Ні — норма прибутку після здійснення дій щодо зміни кон­курентоспроможності товару; Нпіп — мінімально припустима нор­ма прибутку (може прийматися не менше, ніж розмір банківсько­го відсотка за вкладами: Нпіп > г); Рі — ціна одиниці товару після зміни конкурентоспроможності; Бі — собівартість одиниці товару після зміни конкурентоспроможності; Ті — період часу, за який економічний суб’єкт має намір досягти основної поставленої мети (як правило, береться як сезонний або інший стандартний пері­од — рік, квартал, місяць); Тпах — максимально припустима трива­лість періоду часу, що виділяється на досягнення поставленої ме­ти; Ші — обсяг загальних фінансових витрат з урахуванням регу­лювання конкурентоспроможності; Шпах — припустимий обсяг фі­нансових витрат; Шо — обсяг фінансових витрат у початковий пе­ріод; И — розмір винагороди творчих працівників за пропозицію (ідею) і щодо зміни конкурентоспроможності товару; И0і — установ­лена мінімальна межа винагороди творчих працівників за одер­жання ефекту від реалізації пропозиції і

Отриманий ефект, що виражається в зміні обсягу доходу, буде визначатися:

Еф Е Р = И0 - АР +

Ев +

Р

А0 - N АР - N0 ------------------------- + Ег -

0 У

(4.3)

Ефект, що виражається через додатковий отриманий прибуток, буде визначатися таким чином:

(4.4 )

- Я ’

ЕфЕ р = N о-(Я, - До ) + | Ев +Ав-^ + Ер •АР^

В0 Р0

Використання запропонованих підходів дозволить одержати різні види виграшу (ефекту) на рівні персоналу, підприємства, окремого ринку і соціально-економічної системи.