Інструменти державної політики розвитку малого підприємництва

Основним принципом державного регулювання малого підприємництва у провідних демократичних країнах світу є забез­печення стимулів до самостійної економічної діяльності громадян. При цьому слід окремо зазначити, що хоча публічно акцент і ро­биться на економічній активності громадян, але основною метою є не стільки економічні показники малого підприємництва, скільки його спроможність зв’язувати надлишки робочої сили та динамічно реагувати на зовнішні зміни. Тобто йдеться не про суто економічні аспекти малого підприємництва, а про його соціальне значення.

Саме це і можна вважати основним для визначення напрямів державної політики за умов економічної кризи і різкого скорочення кількості працівників за низкою секторів національної економіки.

Якими є основні інструменти державної політики забезпечен­ня стимулів до самостійної економічної діяльності громадян? Цих інструментів лише декілька.

По-перше, це відносно прості правила і норми ведення підприємницької діяльності у малому підприємництві, в тому числі правила обліку, звітності та контролю чи нагляду. І це є ключовим, бо мале підприємництво природно має декілька особливих рис. Малому бізнесу притаманний високий ризик банкрутств і високої динаміки входу та виходу з ринку. Це, з одного боку, є наслідком того, що свої сили у малому бізнесі потенційно можуть прикласти мільйони дієздатних громадян, які внаслідок своєї чисельності не мають і не можуть мати професійної бізнес-освіти. Але це водно­час і є метою державної політики - розуміючи високу динаміку щорічного оновлення національного малого бізнесу, забезпечувати стимули до входження у малий бізнес нових суб’єктів.

Складовою цієї політики є, наприклад, розуміння того факту, що кожен рік на національний ринок праці виходить понад п’ятсот тисяч випускників шкіл і вищих навчальних закладів, які за умов ринкової економіки повинні мати шанс спробувати свої сили також і у власному бізнесі. Державна політика має сприяти їм у цьому. З іншого боку, високий ризик банкрутств і висока динаміка входу та виходу з ринку суб’єктів малого бізнесу є природним наслідком економічних розмірів суб’єктів («маленькі страждають швидше»). І компенсатором цього в масштабах держави є складова державної політики, яка має бути спрямована на забезпечення досягнутого кількісного рівня числа суб’єктів малого підприємництва, тобто щорічне створення та вихід на ринок такого числа суб’єктів малого бізнесу, яке хоча б дорівнювало числу суб’єктів малого бізнесу, які збанкрутували або з інших причин пішли з ринку. Також слід зазна­чити, що для малого бізнесу банкрутство є лише однією з можли­вих причин уходу з ринку, що також підкреслює не суто економічну мету існування суб’єктів малого підприємництва.

Другим інструментом державної політики забезпечення стимулів до самостійної економічної діяльності громадян є зменшення адміністративних бар’єрів і перешкод для ведення підприємницької діяльності у малому бізнесі (на муніципальному рівні в тому числі). Цей інструмент, як і попередній, також має забезпечувати досягнен­ня кількох цілей. З одного боку, це стимуляція громадян (навіть за умов їх банкрутства в малому бізнесі) до використання шансу мати можливість і бажання пробувати і розпочинати вести свій бізнес (це є наслідком розуміння обмеженості людського ресурсу в будь - якій країні та обмеженості підприємницького потенціалу нації). З іншого боку, цей інструмент має створювати додаткові елементи довіри суспільства до влади.

Останнім інструментом державної політики забезпечення сти­мулів до самостійної економічної діяльності громадян є державні та муніципальні програми навчання, просвіти, популяризації ідей ма­лого бізнесу тощо. Інші стандартні інструменти державної політики: фінансово-кредитна, організаційна, розвиток бізнес-інкубаторів і технопарків тощо - є інструментами підтримки розвитку, а не стиму­лювання до самостійної економічної діяльності громадян. Зрозуміло, що інерційність і швидкість впливу інструментів державної політики стимулювання до самостійної економічної діяльності громадян різниться, і вони природно доповнюють один одного.

Україна з 1998 року відносно успішно реалізувала перший інструмент шляхом запровадження спрощеної системи оподатку­вання, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Слід окремо уточнити, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва, запроваджена одно­йменним Указом Президента України від 03.07.98 №727/98 (в редакції Указу Президента України №746/99 від 28.07.99), є кла­сичним прикладом оціночної системи оподаткування, за якої оподатковується не результат економічної діяльності, а податок сплачується з розрахунку оцінки усереднених значень податкових зобов’язань. При цьому слід окремо наголосити, що розмір єдиного податку для суб’єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, який відповідно до норм Указу Президента України №746/99 від 28.06.99 на початок 1999 року було встановлено у розмірі від 20 до 200 гривень, базується на економічних розрахунках. Так, нижня межа цього податку у 20 гривень була встановлена Указом Прези­дента за поданням Державної податкової адміністрації України в розмірі, що забезпечував незниження податкових надходжень від цієї групи платників податків за розрахунками за 1997 рік.

Усереднені податкові надходження від платників податків - суб’єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які знахо­дились на загальній системі оподаткування - за результатами 1997 року, за даними ДПА України, становили 17 гривень на місяць. Тому встановлення в Указі №746/99 нижньої межі єдиного податку на рівні 20 гривень цілком відповідало середньому рівню податкового навантаження на цю категорію суб’єктів.

Цей факт не дозволяє розглядати спрощену систему оподатку­вання як податкову пільгу. І це доводить, що за своєю природою спрощена система оподаткування як в Україні, так і в інших країнах, не є податковою пільгою. Навіть навпаки, оскільки передбачає спла­ту податку також і за умов відсутності економічної діяльності взагалі (до дати скасування реєстрації суб’єкта як суб’єкта підприємницької діяльності, зрозуміло).

Успіх і привабливість спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва в Україні на­самперед полягає в кардинальному спрощенні обсягу і правил обов’язкового обліку і звітності та, відповідно, впливає на процеду­ри контролю і нагляду (тобто це приклад кардинального зменшен­ня адміністративних бар’єрів). Тому слід розглядати спрощену си­стему оподаткування, обліку та звітності не стільки як фіскальний інструмент, а як інструмент зменшення адміністративних бар’єрів. Відповідно, це спрощення контролю і скорочення двозначності під час перевірок зменшило корупційну привабливість контролю та на­гляду за суб’єктами, що застосовують спрощену систему оподатку­вання, обліку та звітності. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів малого підприємництва становить один з елементів, що може підвищити конкурентоспроможність України у глобалізованому світі.

Україна частково розпочала застосовувати і другий інструмент забезпечення стимулів до самостійної економічної діяльності грома­дян, але в основних документах щодо державної політики розвитку малого підприємництва замість акценту на малому підприємництві було зроблено акцент на підприємництві в цілому. Також слід за­значити, що до застосування інструментів державної політики сти­мулювання до самостійної економічної діяльності громадян слід підходити з розумінням їх різної ефективності та різної активності і тривалості у часі.

Спрощення правил ведення бізнесу є швидким та ефективним кроком, але слід розуміти, що за відсутності системи противаг у системі державного управління щодо політики розвитку малого підприємництва в цілому, за певний час відомчі політики (навіть за умов відсутності системної корупції) повернуть свої пріоритети. Окремим прикладом цього може бути система ліцензування, яка за період з 2000 року (запровадження Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» №1775-111 від 01.06.2000) фактично повернулася до свого початкового ста­ну, коли кількість видів господарської діяльності, що ліцензуються, перевищила 50, що і спричинило наприкінці 90-х необхідність її перегляду. Тому другий інструмент, про який йдеться, - скорочення адміністративних бар’єрів і перешкод для ведення підприємницької діяльності у малому бізнесі - має розглядатися саме як елемент такої системи противаг.

Третій інструмент (освіта і просвіта) має забезпечити довготри­валу «підпитку» ініціатив та енергії перших двох інструментів.

Таким чином, якщо перевести ці три інструменти у часові рамки, то перший інструмент - ефективний, але швидкий і не довготрива­лий з огляду на можливі протидії в системі державного управління; другий - середньоефективний, але й середньотривалий, а третій - низькоефективний, але довготривалий і високоінерційний.

Істотною проблемою для розвитку малого підприємництва за­лишаються низькі стандарти дотримання органами державної вла­ди та місцевого самоврядування норм національного законодавства, зокрема, норм державної регуляторної політики та дозвільної ре­форми, положення яких викладені у Законах України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Ос­новними завданнями регуляторної політики та дозвільної рефор­ми визнано недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних нормативно-правових актів; зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення пере­шкод для розвитку господарської діяльності; спрощення процедур отримання документів дозвільного характеру тощо. Недотримання норм цих законів суттєво погіршує бізнес-клімат у країні. Однією з перешкод на шляху створення сприятливих умов для здійснення підприємницької діяльності є обтяжливість процедур отримання дозволів у деяких сферах, зокрема, у сфері будівництва, що забирає багато часу і збільшує матеріальні витрати. Невирішеною та невре - гульованою для малого і середнього бізнесу залишається проблема будівництва і розташування малих архітектурних форм.

Проблемою також є низька ефективність виконання націо­нальної та регіональних програм підтримки і розвитку малого підприємництва, що визначається рядом суттєвих недоліків, се­ред яких: недостатній рівень фінансування державних та місцевих програм і програм часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами, які надаються суб’єктам малого і середнього бізнесу; відсутність запровадження ефективних рішень щодо комплексної підготовки місцевими органами влади документів на земельні ділянки для реалізації проектів підприємницької діяльності. На часі перегляд формату і змісту Національної та регіональних про­грам підтримки та розвитку малого підприємництва в напрямі по­силення інфраструктурних рішень і програм, що актуальні за сучас­них умов. Також слід окремо наголосити, що державна підтримка розвитку малого підприємництва не повинна порушувати умови конкуренції для інших суб’єктів, що здійснюють свою діяльність на відповідних ринках. Зокрема, йдеться про проекти підтримки бізнес-інкубаторів, технопарків тощо і необхідність збереження та підтримки їх конкуренції з незалежними суб’єктами ринкового се­редовища - консалтинговими, тренінговими, освітніми та іншими компаніями.

Тому невипадково в матеріалах OECD визначається, що надан­ня пільгових кредитів (як і будь-яких інших пільг), порушує умо­ви конкуренції та часто створює передумови для корупції. Тому фінансова підтримка розвитку малого підприємництва у країнах OECD не має персоніфікованого характеру, а спрямована на сектор в цілому, в тому числі на його інфраструктурні складові. Часто дер­жавну підтримку сфокусовано на мультиплікативних схемах част­кового забезпечення гарантій під кредитні зобов’язання та подібні інструменти державної підтримки. Надання ж інвестиційних або інноваційних пільг для суб’єктів малого підприємництва в OECD вбачається недоцільним через складність чіткого законо­давчого визначення предмету регулювання і відповідних високих адміністративних витрат органів державної влади та суб’єктів на підтвердження цільового характеру такої підтримки. Інформаційну та консультативно-організаційну підтримку в матеріалах OECD рекомендується здійснювати не на умовах підтримки та фінансування інфраструктури, що часто порушує умови конкуренції, а в рамках запровадження схем непрямого часткового фінансування

Витрат суб’єктів малого підприємництва на отримання цих послуг на відкритому конкурентному ринку.

Значною перешкодою для розвитку малого підприємництва залишається невідповідність законодавства України законодав­ству Європейського Союзу та Світової Організації Торгівлі у сфері технічного регулювання; відсутність диференційованого механізму відповідальності виробника, постачальника або продавця продукції залежно від ступеня ризику продукції; низька ефективність механізму захисту прав споживачів шляхом запровадження сучас­них механізмів державного нагляду (які не перешкоджають роз­витку підприємництва) за безпечністю введеної в обіг на ринку продукції.