Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

ІНТЕГРАЦІЯ ВІТЧИЗНЯНИХ БАНКІВ У СВІТОВУ ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ

Актуальним питанням сьогодення є інтеграція діяльності віт­чизняних комерційних банків у світову фінансову систему, яка характеризується процесами глобалізації[20].

Інтеграційні процеси у банківському секторі характеризують­ся впровадженням у діяльність банків програм інституціональ - ного розвитку, систем модернізації і автоматизації, міжнародної банківської стандартизації, реалізація яких сприяє формуванню загальнонаціональної клірингової системи, отриманню права кредитування за рахунок кредитів Всесвітнього банку та інших міжнародних кредитних ліній.

Програми інституціонального розвитку передбачають три способи надання технічної допомоги вітчизняним банкам, а саме: встановлення відносин із закордонним банком-близнюком; залу­чення міжнародної консалтингової фірми; співробітництво з бан - ком-близнюком і міжнародною консалтинговою фірмою.

Інтеграційні процеси пов’язані з удосконаленням нагляду і контролю за діяльністю вітчизняних банків, що передбачає створення ефективної системи контролю, удосконалення відпо­відних законів, норм та інструкцій, а також підготовку кадрів для забезпечення такого контролю. Передбачається ознайомлення з міжнародними стандартами розрахунків, бухгалтерського облі­ку та аудиту, надання технічної допомоги при підготовці кадрів, реформування системи банківських розрахунків і бухгалтерсько­го обліку, створення Палати аудиторів.

Необхідними умовами повної інтеграції вітчизняних бан­ків у світову фінансову систему є:

— забезпечення політичної та економічної стабільності, від­сутність якої є основною вадою інтеграції економіки України у світове господарство;

— досягнення фінансової стабільності, конвертованості грив­ні і розвиток міжрегіональних внутрішніх грошово-кредитних, валютних, фондового ринків;

— адаптація банківської системи України до умов світових грошово-кредитних ринків.

Інтеграція банку у міжнародну банківську систему містить три етапи:

1. Розробка плану виходу на ринок, яка містить аналіз внутрі­шніх потреб і можливостей комерційного банку, за такими на­прямками:

— цілі виходу банку на ринок промислово-розвинених країн;

— фінансове забезпечення організації та функціонування за­кордонної структури банку;

— наявність кваліфікованого персоналу.

2. Аналіз внутрішнього законодавства, що регламентує мож­ливість виходу комерційного банку на ринок промислово- розвинених країн, за такими напрямками:

— порядок надання Центральним банком дозволів уповнова­женим банкам на участь у статутному капіталі банків та інших кредитних організацій за кордоном, а також відкриття філій за кордоном;

— відповідність внутрішнього законодавства міжнародним стандартам і капіталу банків, що діють більше, ніж в одній країні.

3. Аналіз існуючих норм і правил промислово-розвинених країн, що регламентують діяльність іноземних банків на їхній те­риторії, з погляду найбільшої легкості для входження українсь­кого комерційного банку на їхній ринок.

Інтеграція банку у міжнародну банківську систему полегшу­ється, якщо забезпечити такі умови: внутрішнє валютне законо­давство відповідає світовим стандартам; керівництво банку ро­зуміє світові тенденції розвитку міжнародної банківської діяль­ності і, відповідно до них, формує стратегію розвитку банку.

Варіантом інтеграції вітчизняних банків у світову фінансову систему є така послідовність дій:

— на основі сприятливої кон’юнктури світового ринку наро­щувати власні інвестиції за кордоном, кооперуючи зусилля з під­приємствами, продукція яких користується попитом на відповід­них зовнішніх ринках;

— провести лібералізацію закордонної діяльності вітчизняних банків;

— якісно удосконалити структуру, географію, форми, харак­тер і види операцій закордонної мережі банку.

В цьому випадку, кількісним показником оцінки інтеграції ба­нку у світову фінансову систему є чиста інвестиційна позиція, що визначається як різниця між іноземними активами і пасивами.

Вступ України до СОТ сприяє подальшому розвитку інтегра­ційних процесів на ринку банківських продуктів і послуг, оскіль­ки надає новий імпульс розвитку продуктового ряду банків, при­носить на ринок нові капітали, світові стандарти якості банківського обслуговування, полегшує вихід вітчизняних банків на світовий ринок фінансових послуг. При цьому доцільно фор­мувати гнучку політику доступу іноземних учасників на фінан­совий ринок України, яка містить такі положення:

— стимулювання приходу іноземних банків на вітчизняний ринок у формі банків-резидентів;

— надання національного режиму таким банкам-резидентам;

— поступове зняття в середньостроковій перспективі (2-3 ро­ки після приєднання) обмежень на операції з фізичними особами, а в довгостроковій (5-7 років) — збільшення квоти участі інозе­много капіталу у вітчизняній банківській системі.

Інтеграція банків у світову фінансову систему заснована на встановленні кореспондентських відносин з іноземними банками, одержанні міжнародних рейтингів і аудиторських висновків про­відних спеціалізованих компаній, виході на міжнародні фінансові ринки, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями.

В умовах глобалізації світової економіки зростає значення банківських продуктів і послуг з обслуговування зовнішньо­економічної діяльності, збільшується обсяг інвестиційних, кон­сультаційних, інформаційних послуг, зростає роль послуг у сфері фінансового консультування, управління активами з використан­ням сучасних інформаційних технологій. Банки здійснюють значні інвестиції в розвиток інформаційних технологій. Світова практи­ка свідчить, що, в середньому, частка витрат на комп’ютеризацію складає більше, ніж 17 % від загального кошторису річних витрат банку.

Однією з проблем провідних світових банків є реструктуриза­ція філійної мережі, оскільки сучасні системи управління багато - філійними банками мають суттєвий недолік, а саме: збільшення вартості банківських продуктів та послуг і виникнення додатко­вих витрат. Тому, канали збуту повинні, з одного боку, забезпе­чувати оптимальний рівень продажів, з іншого, — сприяти зни­женню витрат. Сучасні банки вирішують зазначену проблему за допомогою використання новітніх банківських інформаційних систем, Інтернету, ІР-телефонії, Інтернет-телефонії, мобільного зв’язку тощо.

Виникає необхідність постійного контролю ефективності ка­налів збуту банківських продуктів і послуг, а не тільки ефектив­ності системи філій. Ефективність каналів збуту банку залежить від рівня інформаційних технологій, міри стандартизації банків­ських продуктів і послуг, їхньої якості, від темпів посилення ін­теграційних процесів у фінансовій сфері. Зазначені фактори при­зводять до появи нових форм обслуговування клієнтів і принципів сегментації ринку.

Обслуговування клієнтів у сучасному комерційному банку ха­рактеризується протиріччям між стандартизованими банківськи­ми продуктами і послугами та індивідуалізованими продуктами і послугами з інтенсивним консультуванням і мікросегментуванням.

Тому стратегічним завданням оптимізації каналів збуту банку є встановлення рівноваги між трьома варіантами реалізації бан­ківських продуктів і послуг:

— стандартизовані базові продукти і послуги без консультацій;

— продукти і послуги з активними консультаціями;

— вирішення фінансових проблем клієнтів з мікросегменту­ванням та інтенсивними консультаціями.

Диверсифікованість банківської діяльності за рахунок надання позабалансових послуг обумовлена підвищенням ролі консульта­ційних та інформаційних послуг. Значно збільшилися консульта­ційні послуги в галузі фінансового консультування, злиття і пог­линання, пошуку стратегічного інвестора, міжнародного податкового планування, приватизації і банкрутства.

Збільшення позабалансових послуг пов’язане з ростом кілько­сті інформаційних послуг. В умовах сучасної світової фінансової системи інформаційні ресурси трансформуються в реальні еко­номічні ресурси, інформаційні послуги перетворюються в об’єкт споживання і виробництва, у результаті чого банк виконує функ­ції інформаційного і консультаційного центру для клієнтів.

Важливе місце в розширенні продуктового ряду банків займа­ють послуги на ринку позичкових капіталів, оскільки вони забез­печують банку значну частку процентних доходів і ліквідності.

В умовах глобалізації значно збільшилася частка нових бан­ківських послуг з кредитування транснаціональних корпорацій. Так, великі банки з розгалуженою міжнародною мережею нада­ють клієнтам право обирати країну, валюту і процентну ставку кредиту. Такий тип кредитування одержав назву мультивалют- ної кредитної лінії. Велику популярність здобувають мульти - опціонні кредитні лінії — поєднання звичайних кредитних ліній із правом позичальника обирати різні інструменти фінансового ринку, що дозволяє клієнтові обирати із широкого кола банківсь­ких продуктів і послуг найбільш дешеві джерела фінансування.

Чітко позначилася тенденція до збільшення банківських про­дуктів і послуг на ринку позичкових капіталів, де банк виступає посередником між позичальником і кредитором, причому ці еле­менти продуктового портфеля належать до розряду позабалан­сових, а саме: гарантійні кредитні листи та інші фінансові гаран­тії, сек’юритизація, продаж позик.

Сек’юритизація (активів) — перерозподіл ризиків шляхом трансформації активів банку — позик та інших активів — у цінні папери для продажу інвесторам. Банк емітує цінні папери від власного імені або через дочірні установи, однак такі папери «прив’язуються» до конкретних активів банку — сплата доходу та погашення цінних паперів залежить від отримання банком до­ходу та основної суми кредитів.

Перважно, сек’юритизацію застосовують до банківських кре­дитів, даючи змогу банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку — інвесторам, які купують цінні папери. Крім того, за допомогою сек’юритизації банк може здійснити транс­ферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового по­гашення кредиту. Процес сек’юритизації дає змогу перемістити балансові активи банку за баланс, тобто є одним із видів позаба­лансової діяльності банку.

Сек’юритизація активів знижує рівень ризиковості банку, по­ліпшує якість активів, дає змогу підвищити, за інших рівних умов, показники адекватності капіталу.

У процесі сек’юритизації беруть участь кілька сторін: банк як ініціатор продажу пакета кредитів; компанія, яка займається емі­сією цінних паперів; гарант (страхова компанія); інвестори (фі­зичні чи юридичні особи), які купують цінні папери на ринку. Процедура сек’юритизації починається з того, що банк, який є ініціатором продажу кредитів, укладає договір з компанією, яка на загальну суму сек’юритизованих кредитів робить емісію цін­них паперів. Перед розміщенням пакета цінних паперів на ринку компанія-емітент має отримати підтримку гаранта, який виконує функцію страхування емітованих цінних паперів. Часто така під­тримка надається у формі урядових гарантій чи акредитивів ве­ликого банку. Відтак цінні папери розміщуються на ринку, а отримані від їх продажу кошти починають надходити до гаран­та та компанії-емітента, які передають їх банку-ініціатору.

Таким чином, банк отримує готівкові кошти на загальну суму пулу сек’юритизованих кредитів. Банк продовжує обслуговувати ці кредити (які стають позабалансовими зобов’язаннями банку), тобто проводити розрахунки з позичальниками, отримувати кош­ти від погашення основної суми боргу та відсотків. Отримані грошові потоки банк направляє емітенту цінних паперів, який, своєю чергою, переказує їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Отже, потік грошових коштів починає надхо­дити до інвестора, коли позичальники виплачують основну суму боргу та відсотки банку-ініціатору.

Коли кредити сек’юритизовані, тобто перетворені на пакет цінних паперів, власність на ці кредити та відповідні потоки грошових надходжень переходять до інвесторів. Звідси походить і назва — перехідні цінні папери (pass-through securities). Прик­ладами сек’юритизованих активів є іпотечні кредити, автомо­більні позички, кредити на придбання обладнання. Оскільки пе­рехідні зобов’язання забезпечені матеріальними активами, то в їхніх назвах відображається вид забезпечення — сертифікат на автомобільну позичку, забезпечені нерухомістю цінні папери.

Процедура сек’юритизації дає змогу банку здійснити транс­ферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам рин­ку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, які придбали цінні папери на ринку, перехо­дить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків за­знають інвестори.

Загальне збільшення посередницьких банківських послуг на ринку позичкових капіталів обумовлене тим, що корпорації, з ме­тою економії на банківському відсотку, прямо здійснюють запо­зичення на міжнародних ринках капіталу за допомогою обліга­ційних позик та інших інструментів фінансового ринку. Цей факт істотно вплинув на перерозподіл елементів продуктового порт­феля убік збільшення посередницьких послуг на ринку позичко­вих капіталів і зменшення кількості класичних кредитних проду­ктів і послуг.

Зазначені тенденції розвитку банківського сектору у поєднанні зі збільшенням обсягів світової торгівлі, з активізацією процесів злиття і поглинання в промисловості та фінансовій сфері, лібералі­зацією капітальних потоків і транснаціоналізацією обумовили зро­стання кількості міжнародних банківських послуг. До міжнарод­них банківських послуг належать послуги, пов’язані з банків­ським обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності клієнта.

Міжнародні банківські послуги за міжнародними розрахунка­ми розвиваються в напрямку мінімізації ризиків, завдяки вико­ристанню сучасних фінансових інструментів, і надаються разом з пакетами інших послуг — з кредитування, поручительства, консультування. Базові послуги мають уніфікований характер.

Процеси злиття і поглинання здійснюються за участю банків і сприяють збільшенню міжнародних консультаційних та інвес­тиційних банківських послуг. Прикладом є Інтернет-проекти з надання консультаційних послуг за принципом «самоконсульту - вання», коли на базі структурованого алгоритму «питання/відпо­відь» користувач автоматично тримає рекомендації щодо опти­мальної структури інвестицій.

Транснаціоналізація промислового виробництва є основною причиною транснаціоналізації банківської діяльності. Поява іно­земних філій і представництв сприяє розширенню спектру між­народних банківських послуг.

В умовах інтеграції вітчизняних банків у світову фінансову систему першорядне значення має організація розрахунків. Для організації міжнародних розрахунків розроблені різні платіжні системи, починаючи від глобальних, таких як SWIFT, і закінчую­чи системами, заснованими на кореспондентській мережі окре­мих банків. Та або інша платіжна система має свої особливості, які безпосередньо впливають на конкурентоспроможність міжна­родних розрахунково-платіжних банківських послуг.

Міжнародні розрахунки в ЄС здійснюються за допомогою однієї з таких платіжних систем: трансєвропейської автоматизованої екс - прес-системи валових розрахунків у режимі реального часу — ТА - РГЕТ; Європейської клірингової системи (ЄКС) при Європейській банківській асоціації (ЄБА); національних платіжних систем; між - банківських платежів через систему кореспондентських відносин і клірингу, яку організовано великими європейськими банками.

Поряд із діючими платіжними системами, банки країн - чле­нів ЄС надають традиційні послуги при здійсненні платежів че­рез систему кореспондентських відносин. Цей вид платіжних по­слуг орієнтований на середні і дрібні банки. Транснаціональні банки надають банкам-кореспондентам платіжні послуги, які за­сновані на використанні власних локальних мереж — філій, дочі­рніх банків і кореспондентських рахунків лоро. Такі мережі за­безпечують швидкість проведення розрахунків і мінімальну комісійну винагороду внаслідок проведення міжбанківських про­водок по внутрібанківським кореспондентським рахункам лоро.

У країнах ЄС перевагами користуються продукти і послуги банків, діяльність яких задовольняє таким вимогам:

— розмір активів і капіталу забезпечує достатній запас ліквід­них засобів для проведення розрахунків;

— прямий доступ до всіх основних систем проведення розра­хунків у ЄС та інших країнах;

— наявність розвинутих філійної і кореспондентської мереж;

— конкурентоспроможні тарифи при одночасно високій якос­ті обслуговування.

Найбільшою мірою зазначеним вимогам відповідає діяльність таких банків: UBS AG (Zьrich, Switzerland), Barclays PLC (London, UK), BNP Paribas SA (Paris, France), Deutsche BaNk AG (Frankfurt am Main, Germany), ABN AMRO Holding NV (Amster­dam, Netherlands), Sociйtй Gйnйrale (Paris La Dйfense, France) і Citibank NA (New York, USA).

Стратегія розвитку платіжних послуг цих банків спрямована на залучення нових клієнтів і банків-кореспондентів за допомо­гою низьких тарифів, високої якості послуг, розвинутої філійної інфраструктури, адаптації термінів проведення розрахунків до умов виконання платежів у найбільших європейських платіжних системах (ТАРГЕТ, СКС). Обслуговування клієнтів здійснюється протягом 24 годин 7 днів на тиждень. Зазначені банки надають такі послуги, як проведення клірингових трансграничних розра­хунків і швидкої конверсії доларових рахунків у євро; відкриття єдиного рахунка в євро в будь-якому регіоні світу; поповнення валютних рахунків за рахунок залишків на поточних рахунках шляхом негайної конверсії в необхідну валюту; інвестування по­точних залишків на рахунках у короткострокові інструменти сві­тових фінансових ринків; проведення розрахунків за зовнішньо­торговельними контрактами клієнтів.

Основними конкурентами транснаціональних банків Західної Європи на ринку розрахунково-платіжних послуг є американські банки. У США функціонують дві великі платіжні системи — ФЕДВАЕЙР (FEDWIRE) і ЧІПС (CHIPS), що здійснюють більш 80 % усіх перекладів від загального обсягу вихідних клієнтських платежів у доларах. Приблизно 40 % платежів у системі ФЕД - ВАЕИР — міжбанківські операції, 10 % — угоди з євродоларами, 10 % — комерційні платежі.

Аналогічно європейським банкам, банки США велику увагу приділяють мінімізації ризиків у системі розрахунків. Одним із ефективних інструментів хеджування таких ризиків є одноден­ний кредит за овердрафтом, котирування якого здійснюються на американському міжбанківському ринку. У результаті, наданий американськими банками одноденний кредит за овердрафтом унеможливлює появи «ефекту доміно» при фінансовій неспро­можності одного з учасників платіжної системи.

У процесі інтеграції банку в світову фінансову систему важливе значення має група міжнародних розрахунково-платіжних банків­ських послуг за зовнішньоторговельними контрактами клієнтів, а саме: здійснення авансових платежів; оплата після відвантаження; торгівля по відкритому рахунку; відкриття і підтвердження акре­дитивів; послуги інкасо.

У міжнародних розрахунках банків різних країн є певні тра­диції. Так, торгівля по відкритому рахунку між англійськими банками і банками країн ЄС є нормою, а в торгівлі з Австралією і Новою Зеландією англійські банки воліють використовувати документарні акредитиви і документарне інкасо.

Більшість вітчизняних банків тяжіє до однієї з двох доміную­чих стратегій розвитку — зовнішньоорієнтованої або внутріш - ньоорієнтованої.

Сутність зовнішньоорієнтованої стратегії розвитку банку полягає в акумулюванні дешевих ресурсів корпоративного секто­ру, переважно експортерів, і їх розміщенні в низькоризикові іно­земні активи, які приносять невеликий, але стабільний дохід (де­позити, кредити, державні цінні папери тощо). Таку стратегію реалізують банки, що обслуговують великих експортерів, і банки, контрольовані нерезидентами, характерними рисами яких є:

— переважна більшість клієнтів — підприємства-експортери і фірми-нерезиденти, що виявляється у високій частці валютних засобів у залишках на їх рахунках — від 55 % до 100 %;

— розвинута міжнародна кореспондентська мережа, особли­вий статус за операціями з нерезидентами та інші умови, що за­безпечують конкурентні переваги при проведенні зовнішньоеко­номічних розрахунків.

Такі банки, зазвичай, володіють брендом, що забезпечує висо­ку довіру з боку клієнтів і вкладників; надають широкий спектр банківських послуг високої якості; мають постійних клієнтів се­ред підрозділів і дочірніх підприємств міжнародних компаній; мають низьку частку кредитів і позик реальному сектору; високу частку малоприбуткових іноземних активів.

Сутність внутрішньоорієнтованої стратегії розвитку банку полягає в нарощуванні обсягів кредитування вітчизняних пози­чальників. Діяльність банків, які реалізують цю стратегію, харак­теризується такими особливостями:

— основні клієнти — підприємства внутрішньоорієнтованого сектору, що виявляється в низькій частці валютних засобів у за­лишках на їх рахунках — від 0 % до 45 %;

— залучають ресурси населення.

Внутрішньоорієнтовану стратегію реалізують банки з розви­нутою філійною мережею, а також середні і дрібні банки. Клієн­ти таких банків мають стійку потребу в банківському кредиті для формування оборотних активів, що забезпечує банкам дохідне розміщення засобів. В цьому випадку, банки виступають чистими кредиторами реального сектору, оскільки кредити і позики нефі­нансовим підприємствам складають, у середньому, 42 % їхніх ак­тивів, а засоби, залучені від підприємств, — 32 % їхніх пасивів. Чисте кредитування реального сектору здійснюється за рахунок залучення ресурсів на ринку внесків населення, частка яких у па­сивах таких банків, у середньому, складає 29 %.

Розвиток філійних мереж дозволяє розширити і диверсифікува - ти коло корпоративних клієнтів і позичальників, наростити обсяги залучених засобів приватних вкладників, підвищити швидкість міжрегіональних розрахунків, що відображається на структурі опе­рацій таких банків. Операції банків, які реалізують внутрішньоорі - єнтовану стратегію розвитку, характеризуються високою кредит­ною активністю та інтенсивним залученням засобів населення.

Таким чином, тенденції розвитку світової фінансової системи, а саме: глобалізація, інтернаціоналізація[21], інституціоналізація[22], дезінтермідація[23], загострення міжнародної конкуренції, інтегра­ція, конвергенція[24], інформатизація і комп’ютеризація, концент­рація світових ринків, — сприяють збільшенню міжнародних банківських послуг та відкривають широкі можливості для зов­нішньоекономічної діяльності банків.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru