Калькулювання собівартості продукції
Калькулювання (від лат. саісиїайо — рахунок, підрахунок) - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.
Розрахунок планової калькуляції. Калькуляція собівартості необхідна для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничо-господарської діяльності, визначення рівня ефективності роботи підприємства тощо. Об’єктами калькуляції залежно від особливостей продукції, яка випускається, та характеру технологічного процесу можуть бути:
• технологічний переділ;
• деталеоперація;
• деталь;
• складальна одиниця (вузол);
• виріб у цілому;
• замовлення на виготовлення декількох виробів;
1 т лиття прокату або штампувань, 1 кВт-год. електроенергії, одиниця ремонтоскладності, 1 т-км. роботи транспортних засобів тощо.
Провідне місце посідає калькуляція собівартості готових виробів, напівфабрикатів, послуг. Калькуляційна одиниця повинна від - 268
Повідати одиниці вимірювання, прийнята в стандартах (технічних умовах) і плані виробництва в натуральному вираженні.
Для калькуляції собівартості одиниці продукції витрати класифікуються за статтями витрат, у яких об’єднуються витрати за ознакою місця їх виникнення й призначення.
Підприємства можуть вносити зміни в номенклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва. Залежно від повноти обсягу класифікаційних статей витрат на підприємствах розрізняють такі види собівартості:
1)собівартість проданої продукції;
2) виробнича собівартість, яка поділяється на повну і неповну;
Собівартість проданої (реалізованою) продукції - це витрати
Підприємства на її виробництво та продаж, включає підсумок усіх 15 статей витрат. Виробнича собівартість - це витрати підприємства на виробництво випущеної продукції. Повна виробнича собівартість (фабрично-заводська) формується зі всіх витрат підприємства, пов’язаних з процесом виробництва й управління підприємством. Неповна виробнича собівартість продукції (цехова) складається з витрат підрозділів підприємства (цехів, ділянок). Розглянемо докладну калькуляцію собівартості продукції.
Сировина та матеріали:
• витрати на сировину та матеріали;
• витрати на допоміжну сировину та матеріали.
Відходи:
• поворотні;
• безповоротні.
Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати.
Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях:
• витрати на всі види палива та енергії, які витрачаються в процесі виробництва продукції, що надходять зі сторони і виробляються самим підприємством.
Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві:
• основна;
• додаткова.
Відрахування на соціальні заходи.
Витрати на підготовку і освоєння виробництва:
• витрати на освоєння нових підприємств і цехів;
• витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції;
• витрати на підготовчі роботи в добувній промисловості.
Витрати на утримання й експлуатацію обладнання.
Загальновиробничі витрати:
• заробітна плата апарату управління цехів;
• амортизація і затрати на поточний ремонт та утримання будівель (споруд) загальноцехового призначення;
• витрати на досліди, випробування і раціоналізацію цехового характеру;
• витрати на заходи з охорони праці;
• втрати від простоїв у цехах.
Адміністративні витрати
• заробітна плата управлінського персоналу;
• витрати на відрядження та службові роз’їзди;
• почтові та телефоні витрати;
• амортизація, утримання та поточний ремонт будівель і споруд;
• загальнозаводські призначення;
• витрати на підбір робочої сили, підготовку кадрів;
• податки, збори, відрахування на охорону підприємства.
Інші виробничі витрати
• витрати на гарантійне обслуговування і ремонт продукції;
• витрати на дослідні роботи тощо.
Втрати від браку.
Збутові витрати:
• витрати на тару й упаковку продукції на складах готової продукції;
• витрати на доставку продукції;
• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.
Витрати за окремими статтями калькуляції визначаються в такому порядку: 1) нормативний розрахунок прямих витрат на виготовлення виробів; 2) розподіл непрямих витрат на собівартість окремих виробів.
Розрахунок прямих витрат. Витрати на сировину і матеріали розраховуються множенням норми витрат на певний виріб на ціну відповідного виду матеріальних ресурсів. До результату додають транспортно-заготівельні витрати і віднімають вартість повернених відходів за ціною їхньої реалізації (використання). Вартість купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів відноситься на собівартість відповідного виробу, виконання замовлення, будівництво об’єкта на підставі первинних документів обліку. Аналогічно матеріалам обчислюються витрати за статею «Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях» - множенням норми витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю продукції на відповідні ціни.
Витрати на основну заробітну плату виробничих робітників визначаються при відрядній оплаті праці за відрядними розцінками, при почасовій оплаті - за тарифними ставками за певний час. У цю ж саму калькуляційну статтю включаються доплати за відрядно-преміальними системами оплати праці і премії робітників - відрядників Додаткова заробітна плата виробничих робітників входить до собівартості виробів пропорційно основній. Єдиний соціальний податок і галузевий страховий внесок визначаються відповідно до встановленої норми відрахувань у відсотках до витрат на заробітну плату виробничих робітників (основну і додаткову).
Витрати на підготовку й освоєння виробництва включаються в планову калькуляцію окремих видів продукції на підставі кошторису та планованого обсягу випуску продукції за встановлений термін погашення витрат.
Розподіл непрямих витрат. Непрямі витрати розподіляються на собівартість окремих видів продукції різними методами. До витрат на обслуговування виробництва й управління відносять витрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування, загальновиробни - чі та загальногосподарські витрати. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування розподіляються на собівартість окремих виробів такими методами: за допомогою кошторисних ставок, які розраховуються на основі коефіцієнто-машино годин; прямим розрахунком відповідних витрат на одиницю продукції; пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників тощо.
Загальновиробничі (цехові) витрати за окремими видами виробів розподіляються на продукцію, яка виготовляється, пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників окремо в кожному цеху. Розподіл загальногосподарських витрат між окремими видами продукції проводиться аналогічно розподілу цехових витрат, враховуючи, що це витрати, загальні для всієї організації. Між видами виробленої або проданої продукції загальногосподарські витрати розподіляються пропорційно витратам на оплату праці працівників, пропорційно сукупним витратам на оплату праці працівників і витратам на утримання й експлуатацію устаткування, пропорційно витратам на перерозподіл, неповної виробничої собівартості продукції тощо.
Втрати від браку плануються як виняток в окремих виробництвах, перелік яких встановлюється в галузевих інструкціях. Інші виробничі витрати прямо включаються в собівартість відповідних виробів або розподіляються між окремими виробами пропорційно їхній виробничій собівартості (без інших виробничих витрат). Комерційні витрати розподіляються на собівартість одиниці виробу пропорційно виробничій собівартості окремих видів продукції. Відзначимо, що собівартість продукції включає тільки ті витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом і продажем продукції.
Види калькуляцій. Залежно від призначення розрізняють планову, кошторисну, нормативну, проектну, звітну та госпрозрахункову калькуляцію. Планову калькуляцію складають на підставі прогресивних норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання устаткування і норм витрат організації, обслуговування виробництва. Ці норми витрат є середніми для планованого періоду. Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконання робіт на плановий період (рік, квартал). Кошторисна калькуляція розробляється аналогічно плановій на разові роботи і виробництво виробів на замовлення зі сторони. Вона є основою ціни під час розрахунків із замовником.
Нормативна калькуляція - це розрахунок собівартості виробу за нормами витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, напівфабрикатів, нормами і розцінками заробітної плати, затверджених кошторисом витрат з управління й обслуговування виробництва. На відміну від планової, нормативна калькуляція відображає рівень собівартості виробу на момент її складання. Проектна калькуляція складається для підготовки виробництва продукції і призначена для обґрунтування ефективності проектованих нових виробництв і технологічних процесів, її розробляють за укрупненими витратними нормативами.
Звітна калькуляція показує фактичну собівартість одиниці продукції. її складають за тими самими статтями витрат, що і в плановій, але включають деякі обґрунтовані втрати й витрати, не передбачені плановою калькуляцією (наприклад, втрати від браку, витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробів, недостача матеріальних цінностей у виробництві та на складі за відсутності винних осіб тощо). Госпрозрахункову калькуляцію розробляють на продукцію підрозділів підприємства, як правило, тільки за тими статтями, на які вони роблять вплив.