Калькулювання собівартості продукції

Калькулювання (від лат. саісиїайо — рахунок, підрахунок) - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробни­цтво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості про­дукції включає розмежування витрат на виробництво між закінче­ною продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і по­бічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівар­тості одиниці продукції.

Розрахунок планової калькуляції. Калькуляція собівартості не­обхідна для визначення ціни одиниці продукції, порівняння витрат підприємства з результатами його виробничо-господарської діяль­ності, визначення рівня ефективності роботи підприємства тощо. Об’єктами калькуляції залежно від особливостей продукції, яка ви­пускається, та характеру технологічного процесу можуть бути:

• технологічний переділ;

• деталеоперація;

• деталь;

• складальна одиниця (вузол);

• виріб у цілому;

• замовлення на виготовлення декількох виробів;

1 т лиття прокату або штампувань, 1 кВт-год. електроенергії, оди­ниця ремонтоскладності, 1 т-км. роботи транспортних засобів тощо.

Провідне місце посідає калькуляція собівартості готових виро­бів, напівфабрикатів, послуг. Калькуляційна одиниця повинна від - 268

Повідати одиниці вимірювання, прийнята в стандартах (технічних умовах) і плані виробництва в натуральному вираженні.

Для калькуляції собівартості одиниці продукції витрати класи­фікуються за статтями витрат, у яких об’єднуються витрати за озна­кою місця їх виникнення й призначення.

Підприємства можуть вносити зміни в номенклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки, технології та ор­ганізації виробництва. Залежно від повноти обсягу класифікаційних статей витрат на підприємствах розрізняють такі види собівартості:

1)собівартість проданої продукції;

2) виробнича собівартість, яка поділяється на повну і неповну;

Собівартість проданої (реалізованою) продукції - це витрати

Підприємства на її виробництво та продаж, включає підсумок усіх 15 статей витрат. Виробнича собівартість - це витрати підприємства на виробництво випущеної продукції. Повна виробнича собівартість (фабрично-заводська) формується зі всіх витрат підприємства, пов’язаних з процесом виробництва й управління підприємством. Неповна виробнича собівартість продукції (цехова) складається з витрат підрозділів підприємства (цехів, ділянок). Розглянемо до­кладну калькуляцію собівартості продукції.

Сировина та матеріали:

• витрати на сировину та матеріали;

• витрати на допоміжну сировину та матеріали.

Відходи:

• поворотні;

• безповоротні.

Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати.

Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях:

• витрати на всі види палива та енергії, які витрачаються в про­цесі виробництва продукції, що надходять зі сторони і виробляються самим підприємством.

Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві:

• основна;

• додаткова.

Відрахування на соціальні заходи.

Витрати на підготовку і освоєння виробництва:

• витрати на освоєння нових підприємств і цехів;

• витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів продукції;

• витрати на підготовчі роботи в добувній промисловості.

Витрати на утримання й експлуатацію обладнання.

Загальновиробничі витрати:

• заробітна плата апарату управління цехів;

• амортизація і затрати на поточний ремонт та утримання буді­вель (споруд) загальноцехового призначення;

• витрати на досліди, випробування і раціоналізацію цехового ха­рактеру;

• витрати на заходи з охорони праці;

• втрати від простоїв у цехах.

Адміністративні витрати

• заробітна плата управлінського персоналу;

• витрати на відрядження та службові роз’їзди;

• почтові та телефоні витрати;

• амортизація, утримання та поточний ремонт будівель і споруд;

• загальнозаводські призначення;

• витрати на підбір робочої сили, підготовку кадрів;

• податки, збори, відрахування на охорону підприємства.

Інші виробничі витрати

• витрати на гарантійне обслуговування і ремонт продукції;

• витрати на дослідні роботи тощо.

Втрати від браку.

Збутові витрати:

• витрати на тару й упаковку продукції на складах готової про­дукції;

• витрати на доставку продукції;

• інші витрати, пов’язані зі збутом продукції.

Витрати за окремими статтями калькуляції визначаються в такому порядку: 1) нормативний розрахунок прямих витрат на виготовлення виробів; 2) розподіл непрямих витрат на собівартість окремих виробів.

Розрахунок прямих витрат. Витрати на сировину і матеріали розраховуються множенням норми витрат на певний виріб на ціну відповідного виду матеріальних ресурсів. До результату додають транспортно-заготівельні витрати і віднімають вартість поверне­них відходів за ціною їхньої реалізації (використання). Вартість купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів відноситься на собівартість відповідного виробу, виконання замовлення, бу­дівництво об’єкта на підставі первинних документів обліку. Ана­логічно матеріалам обчислюються витрати за статею «Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях» - множенням норми витрат паливно-енергетичних ресурсів на одиницю продукції на відповідні ціни.

Витрати на основну заробітну плату виробничих робітників визначаються при відрядній оплаті праці за відрядними розцін­ками, при почасовій оплаті - за тарифними ставками за певний час. У цю ж саму калькуляційну статтю включаються доплати за відрядно-преміальними системами оплати праці і премії робітників - відрядників Додаткова заробітна плата виробничих робітників входить до собівартості виробів пропорційно основній. Єдиний со­ціальний податок і галузевий страховий внесок визначаються відпо­відно до встановленої норми відрахувань у відсотках до витрат на заробітну плату виробничих робітників (основну і додаткову).

Витрати на підготовку й освоєння виробництва включаються в планову калькуляцію окремих видів продукції на підставі коштори­су та планованого обсягу випуску продукції за встановлений термін погашення витрат.

Розподіл непрямих витрат. Непрямі витрати розподіляються на собівартість окремих видів продукції різними методами. До витрат на обслуговування виробництва й управління відносять витрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування, загальновиробни - чі та загальногосподарські витрати. Витрати на утримання й екс­плуатацію устаткування розподіляються на собівартість окремих виробів такими методами: за допомогою кошторисних ставок, які розраховуються на основі коефіцієнто-машино годин; прямим роз­рахунком відповідних витрат на одиницю продукції; пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників тощо.

Загальновиробничі (цехові) витрати за окремими видами виро­бів розподіляються на продукцію, яка виготовляється, пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників окремо в кожно­му цеху. Розподіл загальногосподарських витрат між окремими ви­дами продукції проводиться аналогічно розподілу цехових витрат, враховуючи, що це витрати, загальні для всієї організації. Між вида­ми виробленої або проданої продукції загальногосподарські витра­ти розподіляються пропорційно витратам на оплату праці працівни­ків, пропорційно сукупним витратам на оплату праці працівників і витратам на утримання й експлуатацію устаткування, пропорційно витратам на перерозподіл, неповної виробничої собівартості про­дукції тощо.

Втрати від браку плануються як виняток в окремих виробни­цтвах, перелік яких встановлюється в галузевих інструкціях. Інші ви­робничі витрати прямо включаються в собівартість відповідних ви­робів або розподіляються між окремими виробами пропорційно їхній виробничій собівартості (без інших виробничих витрат). Комерційні витрати розподіляються на собівартість одиниці виробу пропорцій­но виробничій собівартості окремих видів продукції. Відзначимо, що собівартість продукції включає тільки ті витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом і продажем продукції.

Види калькуляцій. Залежно від призначення розрізняють плано­ву, кошторисну, нормативну, проектну, звітну та госпрозрахункову калькуляцію. Планову калькуляцію складають на підставі прогресив­них норм витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, витрат праці, використання устаткування і норм витрат організації, обслуговуван­ня виробництва. Ці норми витрат є середніми для планованого пері­оду. Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконання робіт на плановий період (рік, квартал). Кошторисна калькуляція розробляється аналогічно плановій на разові роботи і виробництво виробів на замовлення зі сторони. Вона є основою ціни під час розрахунків із замовником.

Нормативна калькуляція - це розрахунок собівартості виробу за нормами витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, напівфа­брикатів, нормами і розцінками заробітної плати, затверджених ко­шторисом витрат з управління й обслуговування виробництва. На відміну від планової, нормативна калькуляція відображає рівень собівартості виробу на момент її складання. Проектна калькуляція складається для підготовки виробництва продукції і призначена для обґрунтування ефективності проектованих нових виробництв і тех­нологічних процесів, її розробляють за укрупненими витратними нормативами.

Звітна калькуляція показує фактичну собівартість одиниці про­дукції. її складають за тими самими статтями витрат, що і в плановій, але включають деякі обґрунтовані втрати й витрати, не передбачені плановою калькуляцією (наприклад, втрати від браку, витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробів, недостача матеріальних цінностей у виробництві та на складі за відсутності ви­нних осіб тощо). Госпрозрахункову калькуляцію розробляють на про­дукцію підрозділів підприємства, як правило, тільки за тими стаття­ми, на які вони роблять вплив.