Класичні та неокласичні теорії досконалої та недосконалої конкуренції

(А. Сміт, Д. Рікардо, Г. Хамберлер,

А. Маршал, Ф. Еджоут, Дж. Робінсон та Е. Чемберлен)

Вперше в економічній теорії термін “конкуренція” запровадив у науковий обіг А. Сміт. Суть конкуренції та методологічні основи її ана­лізу він розглядає на мікрорівні як суперництво між виробниками товарів.

Конкуренція розглядається А. Смітом як:

- стан ринкової системи, коли контрагенти ринку під впливом будь-яких факторів починають боротьбу за кращі умови виробництва, збуту, що зрушує ринкову рівновагу;

- форма поведінки;

- аналіз, що обмежується положенням про досконалу конку­ренцію.

А. Сміт у своїх дослідженнях доводив, що вихідні поняття конкурентоспроможності на світовому ринку можна розкрити завдяки елементарній моделі часткової рівноваги, що передбачає наявність двох країн, які виробляють однакові товари, але з різними витратами.

Обґрунтовуючи політику вільної конкуренції у праці “Дослі­дження про природу та причини багатства народів” він сформулював поняття “абсолютної переваги”. Він вважав, що кожна країна завжди виробляє один або декілька товарів з меншими витратами, ніж за кор­доном. Саме абсолютні переваги є основою того, що можна вважати конкурентоспроможністю як окремих фірм, так і економіки в цілому. Продаючи за кордоном надлишки конкурентоспроможних товарів, країна збільшує національне виробництво, зайнятість, доход і багатство.

Д. Рікардо у роботі “Начала політичної економії та оподатку­вання” сформулював теорію порівняльних переваг. З її допомогою він пояснював вигідність зовнішньоекономічних операцій різницею вит­рат виробництва в різних країнах за умов, коли виробники порівнюють пропорції обміну одного товару на інший і всередині країни, і за її межами (приклад з сукном та вином). Але ним не пояснюється чому саме ресурс (робочий час) має різну продуктивність у різних галузях.

Таким чином, необхідною умовою конкурентоспроможності в світовій торгівлі є виробництво в різних країнах світу одних і тих самих товарів з різними витратами. Кожній країні вигідно спеціалізуватись на тих товарах, по виробництву яких вона має найнижчі затрати.

Рікардо виходив з того, що принцип порівняльних переваг при вільній торгівлі діє автоматично і сам по собі призводить до спеціалізації.

Провідну роль в сучасному трактуванні цих поглядів займає модель альтернативних витрат, автором якої є Г. Хамберлер.

Недоліками теорії порівняльних переваг є:

- вільна торгівля;

- досконала мобільність робочої сили;

- постійні витрати на виробництво;

- повна взаємозаміна ресурсів;

- ігнорування відмінностей у рівнях зарплати;

- відсутність транснаціоналізації витрат та технічного вдоско­налення.

Засновник неокласичного напрямку в економічній думці, ві­домий англійський економіст А. Маршалл у роботі “Принципи по­літичної економії” (1890 р.) досліджував ідеї щодо попиту та про­позицій торгівлі і разом з Ф. Еджоутом реалізував це в графічній формі. Маршалл обґрунтував механізм автоматичного встановлення рівнова­ги на ринку з допомогою досконалої конкуренції та дії законів гранич­ної корисності і граничної продуктивності. Можливість для збільшен­ня конкурентних переваг продукції з’являється тоді, коли певний фак­тор виробництва використовується не в повному обсязі, і масштаби ви­робництва не забезпечують мінімуму витрат. Критерієм конкуренто­спроможності в межах цієї моделі є наявність у виробника таких фак­торів, що можуть бути використані з вищою продуктивністю. Одним із найважливіших факторів, що дає можливість утримувати переваги над конкурентами, є людський капітал. А. Маршалл стверджував, що коли підприємець розподіляє ресурси найкращим чином, то він отримує найбільшу (граничну) віддачу від кожного фактора виробництва, на яку тільки здатне його підприємство. А якщо будь-який з них вико­ристовується надмірно, то він отримує “спадну віддачу”, бо решта факторів можуть не встигати за ним.

Розвиток світової економіки на межі XX ст. змінив погляди вчених на конкуренцію. Неможливість пояснити з допомогою цінової конкуренції сутність конкурентної діяльності, змусила економістів шукати інші теоретичні підходи. Дослідженнями моделі недосконалої конкуренції за умов монополії, олігополії і монополістичної конку­ренції в різний час займались А. Курно (“Дослідження математичних принципів у теорії багатства”), Е. Чемберлін (“Теорія монополістичної конкуренції і переорієнтація теорії вартості”, 1933 р.), Дж. Робінсон (“Економічна теорія недосконалої конкуренції”, 1933 р.), Й. Шумпетер (“Теорія економічного розвитку”, 1912 р., “Капіталізм, соціалізм і де­мократія”, 1942 р.) та інші.

Дж. Робінсон узагальнила дискусії про характер ціноутво­рення за умов монополії і виникнення нових форм конкуренції. Ця робота була зумовлена необхідністю переосмислити дію ринкового ме­ханізму з врахуванням значення таких факторів, як обмежена кількість продавців, диференціація продукції, витрати збуту та з врахуванням значення взаємодії продавців на ринку, нецінових форм конкуренції тощо. Новаторство Робінсон полягало в тому, що цей процес розгля­дався нею у ситуації, коли кожний товаровиробник виступає як моно­польний власник свого власного продукту.

Вона підкреслює, що передумовою виникнення олігополії і недосконалої конкуренції є концентрація виробництва, що “скрізь ми спостерігаємо тенденцію до монополізації”, яка виявляється у про­грамах обмеження, системах квотування, раціоналізації, зростанні гі­гантських компаній. На її думку така ситуація склалась і на світовому ринку. Типовою для нього стала “симетрична” чи “асиметрична” олі - гополія, коли домінують усього дві-три компанії. Конкуренція між олі - гополістами сприяє врівноважуванню ринку, але породжує замкнені рин­ки, не сприяючи вільному переливанню капіталів, науково-технічному прогресу, формуванню раціональної структури суспільного виробництва.

Джоан Робінсон розглядає нові характеристики конкурентної боротьби в умовах поширення монополій, використовуючи методи неокласичної школи (еластичність та граничні величини). Приділяє особливу увагу монополії, олігополії, монопсонії та методам ціно­утворення при недосконалій конкуренції.

Теорія монополістичної конкуренції Чемберліна належить до школи вчених, яку представляли Леонтьєв, Шумпетер. Він побудував модель недосконалої конкуренції, яка відповідає таким вимогам:

- диференціація продукції;

- кількість продавців росте, ринок відкритий;

- будь-яке виробництво має право виробляти товар цієї групи.

Ці роботи підвели підсумок у дискусії щодо характеру ціно­утворення в умовах монополії.