КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗА ОСНОВНИМИ ОЗНАКАМИ
Суб’єкт підприємництва - це юридична особа або фізична особа, що здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані відповідно до чинного законодавства.
Класифікацію суб’єктів підприємництва можна здійснювати за такими ознаками (табл. 1.1):
• форма власності майна;
• спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду;
• належність капіталу;
• організаційно-правова форма господарювання;
• галузево-функціональний вид діяльності;
• технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування;
• розмір за чисельністю працівників.
Основою економічного устрою суспільства завжди є відносини власності. Вони визначають природу економічних відносин суспільства, а саме: характер і форми розподілу, форми обігу, рівень і особливості споживання. Відносини власності становлять соціальну форму привласнення, в першу чергу засобів виробництва окремими суб’єктами виробничих відносин.
Власність - це система суспільно-економічних відносин, що виникають між різними суб’єктами, зокрема державою, юридичними, фізичними особами з приводу користування, привласнення, розпорядження та економічної реалізації засобів виробництва та результатів виробництва.
Користування - це вилучення із об’ єктів корисних властивостей з метою задоволення потреб людини, колективу, суспільства.
Привласнення передбачає абсолютне володіння. Власник об’єкта має право фізичного контролю над ним.
Розпорядження - це комплекс заходів, які дозволяють відчужувати об’єкти власності.
Економічна реалізація відносин власності на засоби виробництва полягає в забезпеченні одержання доходу і його зростання в процесі задоволення потреб людини.
Власність як економічна категорія - це система економічних відносин між суб’єктами з приводу привласнення об’єкта. Власність в Україні виступає у формах, які є рівноправними: приватна, колективна, державна, комунальна.
Таблиця 1.1 Класифікація суб’єктів господарювання за ознаками
|
Власність характеризує належність об’єкта певному суб’єкту. Суб’єкт відносин власності - активна сторона, яка має можливість і право володіти об’єктом власності. Суб’єкти відносин власності представлені конкретними особами, тому що реалізувати на практиці право власності можуть лише люди. Згідно з діючим законодавством суб’єктами права власності в Україні визнаються народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Суб’єктами права власності можуть бути також громадяни інших держав та особи без громадянства, інші держави та юридичні особи інших держав, міжнародні організації, спільні підприємства.
Об’єкт відносин власності - це пасивна сторона відносин власності у вигляді предметів природи, речовини, енергії, інформації, майна, духовних та інтелектуальних цінностей, які повністю або до певної міри належать суб’єкту.
Кожна з існуючих в Україні форм власності - державна, комунальна, приватна, колективна, власність інших держав та власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав передбачає наявність відповідних суб’єктів та об’єктів відносин власності.
Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
• підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці або з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.
Суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лИшЕ державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.
Суб’ єктами господарювання комунального сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лИшЕ комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п’ ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.
Згідно з Господарським кодексом України від 16.01.2003 № 436-ІУ залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, управляє підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’ єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, корпоративних прав, зокрема через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна, комунальна. Всі форми власності є рівноправними.
Згідно з Державним класифікатором України організаційно - правова форма господарювання - це форма здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов’язаннями підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства:
• національні. Капітал належить підприємцям своєї країни;
• закордонні. Капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль. Такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються в країні місцезнаходження;
• змішані. Капітал належить підприємцям двох або декількох країн. Їх реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства, що зумовлено місцезнаходженням його штаб-квартири. Якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.
Класифікація підприємств за галузево-функціональним видом діяльності зрозуміла із самої назви окремих їх груп (видів). Відмінності організації фінансів окремих галузей народного господарства (промисловість, будівництво, транспорт, сільське господарство, торгівля, туризм, комунальне господарство, фінансові установи та ін.) полягають у формуванні доходів, прибутку, оборотних активів, основного капіталу та ін.
Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу та ступеня підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна розділити на дочірні, асоційовані та філії.
Дочірнє підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс. Однак материнська фірма суворо контролює діяльність усіх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.
Асоційоване підприємство є самостійним і не знаходиться під контролем фірми, яка володіє його акціями. На відміну від дочірніх і асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить і материнській фірмі.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.
Незалежно від форми власності малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. грн.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких се - редньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує 100 млн. грн. Усі інші підприємства визнаються середніми.
За матеріально-інформаційним середовищем діяльності підприємства класифікують на:
• матеріальні - ті, що мають звичайні атрибути будь-якого підприємства, а саме: оформлений на папері статут підприємства, споруджений офіс, корпуси цехів, виробниче обладнання;
• віртуальні - існуючі у віртуальному просторі суб’єкти господарської діяльності, до складу яких входять фізичні та юридичні особи, що мають внутрішню структуру, розподіл обов’язків і регламентацію взаємовідносин між учасниками. Ключова особливісь віртуального підприємства в тому, що основою об’ єднання фізичних і юридичних осіб є сучасні інформаційні або комунікаційні технології. Як правило, віртуальні підприємства утворюються на тимчасовій основі.
У наступних темах наводяться найбільш характерні особливості організації фінансів окремих форм організації бізнесу.