Коли саморегуляція працює?

Як і будь-який метод, саморегуляція має певні обмеження. Вона може бути чи не бути відносно більш ефективним і при цьому суспільно прийнятним вирішенням проблеми залежно від:

- природи проблеми (виду «провалу ринку», на компенсацію якого спрямовано регуляцію);

- характеристик галузі чи місцевої бізнес-спільноти (концен­трації, однорідності тощо);

- соціального капіталу (здатності підприємств і підприємців до колективних дій);

- дієвості та вартості державної регуляції, або потенційної суспільної вартості відсутності регуляції взагалі - як альтернатив саморегуляції.

Всі випадки «провалів ринку» можна у світлі проблеми можливості запровадження саморегулювання поділити на дві категорії.

До першої належить захист третіх осіб від можливих сторонніх ефектів підприємницької діяльності. Наприклад, це стосується збе­реження довкілля, безпеки сторонніх осіб (скажімо, пожежа може перекинутися на сусідні будівлі), а також безпеки споживачів до тієї міри, до якої вони самі ставляться до неї безвідповідально, за звичкою покладаючись на державний контроль. У таких випадках самі підприємці та фірми не мають внутрішніх стимулів дотримува­тися регуляцій ані індивідуально, ані колективно. Піклування про імідж свого бізнесу в очах інвесторів та споживачів іноді спонукає підприємців та фірми брати на себе додаткові зобов’язання мораль­ного характеру у вигляді кодексів поведінки або заяв про наміри на кшталт Глобального Договору ООН. Але оскільки відповідні стиму­ли є слабкими, а контроль за дотриманням добрих намірів взагалі неможливий, у подібних випадках саморегуляція може бути корис­ним додатком до державної регуляції, але не заміняти її. Це особли­во стосується України, оскільки споживачі переважно залишаються бідними, отже не можуть собі дозволити вибирати товари та по­слуги за іншими критеріями, ніж співвідношення якості та ціни; а залучення сторонніх інвесторів є пріоритетом тільки для незначної кількості компаній.

До другої категорії належать ситуації, коли щось - здебільшого завищені транзакційні видатки, наприклад, сумнів у якості чи безпечності товару або послуг - перешкоджає взаємовигідним рин­ковим угодам. У такому випадку підприємці колективно зацікавлені у встановленні та дотриманні певних правил, отже саморегуляція може бути ефективною. Наприклад, споживачі з більшою упевненістю скористаються послугами ліцензованого туроператора, оскільки в разі виникнення істотних проблем з його вини, компанія ризикує не просто втратити певну кількість клієнтів, а й взагалі по­збутися ліцензії на свій бізнес. Але при цьому таку ліцензію цілком може видавати і галузева асоціація, що уособлює колективний інтерес всіх учасників ринку в довірі споживачів. Так само, локаль­не об’єднання власників МАФів, що належать до різних галузей, але працюють, скажімо, біля станції метро, може домовитися про до­тримання чистоти іа створення зручностей для покупців у загаль­них інтересах.

Як проміжний варіант, з метою зменшення витрат на адміністрування, частину регуляторних функцій (розробку регуляцій та поточний контроль) першої із означених категорій можна перекласти на добровільні об'єднання, залишивши за дер­жавними органами обов’язок контролю за дотриманням вимог за­конодавства та право покарання винних у порушеннях (це так зва­на «ко-регуляція»). У такому випадку в разі виявлення порушень відповідальність має нести не тільки безпосередньо сам порушник, а й саморегулівна організація, яка взяла на себе відповідальність за дотримання регуляції. Подібна схема працюватиме добре тоді, коли абсолютна більшість підприємств дотримуються правил (напри­клад, протипожежної безпеки або безпеки праці), отже зацікавлені в тому, аби їхні конкуренти не могли заощадити за рахунок їх по­рушення. Треба зазначити, що в Україні ця умова дуже часто не виконується.

Також важливо, аби саморегуляція охоплювала більшість підприємств відповідної галузі або місцевості. Тоді спрацьовує «ку­мулятивний ефект» і інші прагнуть долучитися до цієї більшості, роблячи тим самим саморегуляцію важливим фактором. При цьому і сам механізм саморегуляції стає ефективнішим за рахунок більшої привабливості для фірм і підприємців. Чималу роль відіграє авторитетність і досвід самої саморегулівної організації. Водночас, за деякими винятками, не треба очікувати від професійної або бізнес - асоціації, як такої, належної відповідальності при адмініструванні саморегуляції. Адже її головне завдання - це представляти інтереси її членів. Отже, в кращому випадку такі організації мають вплив на своїх членів, але їхня спроможність домагатися виконання пра­вил не є достатньо переконливою, оскільки вони не зацікавлені у зменшенні членства за рахунок виключення порушників. З іншого боку, громадськість (зокрема, споживачі), знаючи про такий конфлікт інтересів, мають підстави не довіряти деклараціям про те, що в разі конфлікту асоціація стоятиме на їхньому боці. Тому саморегуляція працює ефективніше, коли вона здійснюється через незалежний (відокремлений) орган та/або під контролем держави.

З досвіду інших країн5, саморегуляція добре працює, коли:

- існує галузева асоціація (або декілька), що охоплюють абсо­лютну більшість підприємств;

- існує спільний інтерес до дотримання певних норм в інтересах усіх;

- підприємства є більш-менш однорідними, отже мають схожі інтереси та можливості;

- конкуренція є достатньо жорсткою, аби надати фірмам, що погодилися на саморегуляцію (наприклад, сертифікацію якості), відчутні конкурентні переваги. З іншого боку, що більша кількість фірм бере участь у схемі саморегуляції, то важче їм домовитися, то менш ефективною може бути така схема.

Основні принципи успішної саморегуляції можуть бути зведені до таких6:

1. Саморегуляція повинна мати чітку ціль;

2. Саморегуляція повинна якнайменше обмежувати конкуренцію;

3. У схемі саморегуляції має бути сильний незалежний еле­мент, відокремлена від існуючих бізнес-асоціацій чи професійних організацій структура, яка би контролювала її роботу;

4. Підхід має бути прагматичним;

5. Треба скептично підходити до саморегуляції, організованої виключно на базі колективних дій. Ефективна саморегуляція зазви­чай стимулюється переконливою загрозою державного втручання, та працює краще у поєднанні з певною правовою підтримкою.