Конкуренція в міжнародному бізнесі
Васильківський Д. М. Яременко О. Ф.
В основі курсу знаходиться вивчення міжнародної конкурентоспроможності підприємства, організації або фірми та управління їх діяльністю.
Предметом курсу “Конкуренція в міжнародному бізнесі” є система економічних відносин, яка застосовується для підтримки і регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємств (організацій). Цим підкреслюється положення про те, що стихійний характер міжнародної конкурентоспроможності певним чином регулюється на рівні окремих підприємств, тобто відбувається управління цим процесом.
Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (організації) - це застосування комплексу заходів з боку держави і окремих підприємств, спрямованих на подолання негативних наслідків конкуренції та досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності на міжнародному ринку. Такий комплекс заходів складається з відповідних законодавчих актів і програм, які повинні забезпечити підвищення конкурентоспроможності підприємства.
Конкурентна перевага компанії може випливати з будь-якої діяльності у ланцюжку цінностей, починаючи з розробки виробу і, закінчуючи післяпродажним обслуговуванням. Джерела переваг розрізняються у відношенні до здатності зберігати довгочасну дію. Такі переваги дають вартість основних фондів фірми, порядок поводження з власністю, розраховані на разове використання проектні концепції тощо. Всі ці переваги легко скопіювати. Переваги ж більш високого порядку і більш довгочасної дії подібні фірмовим знакам, які міцно утвердилися і є результатом багаторічних зусиль завоювання ринку або спеціальних прийомів у питаннях поводження з власністю. Наприклад, корейським фірмам, що випускають вироби електроніки, ще доведеться розробляти свої переваги. Вони ведуть конкуренцію головним чином на основі низького рівня заробітної плати робітників, використовуючи при цьому японське виробниче устаткування та японські і американські деталі. Американські ж компанії, які займаються великомасштабним випуском комп’ютерів, навпаки, володіють значно більш придатними довгочасними перевагами, які включають економію, що виникла в результаті накопичення значних витрат у НДДКР, здатність розробляти власне програмне забезпечення ЕОМ тощо. Переваги більш низького порядку є, як правило, статичними і пасивними. Вони можуть бути відтворені шляхом звичайного наслідування. Іноземні конкуренти копіюють виробничий процес, купуючи те саме виробниче устаткування. Такі переваги не можуть довго утримуватися. Тому корейська промисловість стикається з жорстким суперництвом з боку Таїланду і Філіппін через свою нездатність швидко рухатися від трудомістких інфраструктурних проектів до проектів, які у більшій мірі пов’язані з технологією, а також до обробних підприємств. Більш тривалі конкурентні переваги залежать від наявності добре підготовлених людських ресурсів і внутрішніх технічних можливостей. Підтримка переваг вимагає, щоб фірма постійно і раніш ніж її суперники, робила кроки у бік розширення джерел своїх переваг і особливо для їх вдосконалення. Навпаки, ризикована справа - покладатися на переваги менш складних властивостей. Якщо національна галузь припиняє прогресувати до більш передових форм конкуренції, вона залишається позаду. Наприклад, італійські побутові прилади досить успішно конкурували за рівнем виробничих витрат при продажі компактних і приладів середнього розміру, а на базі управлінських контрактів - з продажу через великі мережі магазинів. Вони надто довго покладалися на таку стратегію. Однак останнім часом німецькі конкуренти зміцнли свої позиції за рахунок створення більш диференційованих виробів і утвердження репутації фірмових марок. Для підтримки конкурентних переваг фірма повинна відмовлятися від своїх старих переваг на користь нових. Якщо вона цього не зробить, то це зробить будь-який інший конкурент. Керівник компанії повинен створити такі умови, в якій розширення і вдосконалення переваг розглядається як нормальне і очікуване.
Підтримка переваг в кінці кінців вимагає глобального підходу до стратегії. Фірма не може надто довго підтримувати перевагу у міжнародній конкуренції, якщо не використовує і не розширює переваги, що пов’ язані з базуванням у своїй країні з допомогою глобального підходу до стратегії. Наприклад, німецькі хімічні компанії застосовують у широких масштабах виробництво за кордоном і розкидану по всьому світу збутову мережу для того, щоб закріпити ім’я лідера. Те саме роблять швейцарські фармацевтичні компанії, шведські виробники вантажівок і японські фірми, що випускають побутову електронну техніку.
На основі цього кожне підприємство, яке діє в умовах ринкової економіки, розробляє стратегію своїх дій, спрямовану на досягнення конкурентних переваг на міжнародному ринку. А тому питання стратегії міжнародної конкурентоспроможності знаходяться в центрі уваги цього курсу.
З нього випливає, що основними задачами вивчення курсу є не тільки засвоєння теоретичних положень, але й оволодіння практичними навичками досягнення конкурентоспроможності при виході підприємства на міжнародний ринок. Для цього необхідно застосовувати різні форми навчального процесу - лекції, семінарські заняття, індивідуальні завдання, розігрування ділових ситуацій, тестування на ЕОМ тощо.