КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ВИБІР ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ

Приймаючи рішення про створення нового суб’єкта господарю­вання чи реорганізації існуючого, власники і менеджмент обирають найприйнятнішу з погляду оптимізації фінансової та інвестиційної дія­льності організаційно-правову форму ведення бізнесу. За правом влас­ності в Україні можуть діяти суб’єкти господарювання, що належать до державної та комунальної, колективної та приватної форм власності. Господарська діяльність, реалізація певного інвестиційного проекту можуть здійснюватися після створення юридичної особи в результаті об’ єднання ресурсів згідно з договором про спільну діяльність та на основі підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Отже, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватні, засновані на власності фізичної особи;

• колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

• комунальні, засновані на власності відповідної територіальної гро­мади;

• державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;

• суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.

Найбільшою групою суб’єктів господарювання в Україні є під­приємства колективної форми власності. Право такої власності вини­кає на підставі:

1) добровільного об’єднання майна громадян та (або) юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших госпо­дарських товариств і об’ єднань;

2) передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; безоплатної передачі майна держав­ного підприємства у власність трудового колективу;

3) перетворення державних підприємств на акціонерні та інші това­риства; державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян; інших цивільно-правових угод.

Існує тісний зв’язок між організаційною формою підприємництва та структурою капіталу, можливостями його фінансування та вартістю мобілізації фінансових ресурсів, формою організації менеджменту, оподаткуванням, рівнем накладних затрат, можливостями виходу на ринок капіталів тощо. Отже, правильний вибір форми організації бізне­су має для подальшої діяльності суб’єкта господарювання стратегічне значення. Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проана­лізувати, приймаючи рішення про вибір форми організації бізнесу.

1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з необмеженою відповіда­льністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою від­повідальністю, що пояснюється прагненням власників суб’єктів гос­подарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний ка­пітал. До таких форм належать насамперед товариства (ТОВ та АТ). Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна певна кіль­кість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми біз­несової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити.

2. Можливості участі в управлінні справами суб'єкта господа­рювання та контролю за ним. Найважливіша функція власників під­приємства полягає в участі в управлінні його діяльністю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма організації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або ін­шому органу, передбаченому статутом підприємства. У цьому кон­тексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можли­вість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства. Участь в управлінні для власників означає:

• участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта госпо­дарювання, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

• обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);

• визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

• затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

• визначення організаційної структури та прийняття рішень про змі­ну статутного капіталу та статуту підприємства.

В акціонерних товариствах, товариствах з обмеженою відповіда­льністю та кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні суб’єктами підприємництва залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з по - вною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують та­кож функції виконавчого органу.

3. Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою зале­жить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать від правових обмежень і рівня доступу суб’єкта господарю­вання до ринку капіталів, зокрема:

• публічні АТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

• ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії

Облігацій;____________________________________________________

4. Умови передачі права власності та правонаступництво: поря­док та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб'єкта го­сподарювання чи набуття права власності. Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому органі­зованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними ви­тратами. Приймаючи відповідні рішення, слід також враховувати, що при певних обставинах позбутися права власності на суб’єкт господа­рювання можна лИшЕ у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов’язаний з додатковими затратами.

5. Умови оподаткування суб'єктів господарювання різних форм організації бізнесу. У цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливі умови передбачені для при­ватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиці­ями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встано­влені для оподаткування об’єднань суб’єктів господарювання.

6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації біз­несу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень на­кладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінан­сово-господарської діяльності. Ці витрати пов’язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залу­ченням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід враховувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі публічного АТ або корпоративного банку, страховики - юридичні особи - у формі акціонерних, повних, командитних това­риств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди - у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльно­сті на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додат­ковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами є особливим видом їх діяльності.