Методи державного регулювання зовнішньоекономічної ДІЯЛЬНОСТІ

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства — це підприєм­ницька діяльність юридичних і фізичних осіб, яка включає зовнішньо - торговельну й інвестиційну діяльність, міжнародну виробничу коо­перацію, валютні і фінансово-кредитні операції. Вибір конкретного виду зовнішньоекономічної діяльності залежить від спеціалізації підприємства, механізму державного регулювання.

Для сучасного етапу розвитку економіки України наймасовішим видом зовнішньоекономічної діяльності підприємств є зовнішньо­торговельна діяльність, тобто діяльність зі здійснення операцій у сфері зовнішньої торгівлі товарами, послугами, інформацією й ін­телектуальною власністю. Державне регулювання зовнішньоторго­вельної діяльності грунтується на Конституції України й здійсню­ється відповідно до закону та інших нормативно-правових актів, а також загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й міжнародних договорів.

Основними принципами державного регулювання зовнішньотор­говельної діяльності є: захист державою законних інтересів учасників зовнішньоторговельної діяльності, а також законних інтересів укра­їнських виробників і споживачів товарів та послуг; рівність і недис - кримінація учасників зовнішньоторговельної діяльності; обґрунтова­ність і об’єктивність застосування заходів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності; виключення невиправданого втру­чання держави або його органів у зовнішньоторговельну діяльність і 44 нанесення збитку учасникам зовнішньоторговельної діяльності та економіці України; забезпечення оборони країни і безпеки держави; єдність системи державного регулювання зовнішньоторговельної ді­яльності; єдність застосування методів державного регулювання зо­внішньоторговельної діяльності на всій території України.

Державне регулювання зовнішньо-торговельної діяльності здій­снюється за допомогою двох методів тарифного й нетарифного.

• Тарифний метод включає в себе митно-тарифне регулювання.

• Нетарифний метод передбачає:

• нетарифне регулювання;

• заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інте­лектуальною власністю;

• заходи економічного й адміністративного характеру, які сприя­ють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.

Митно-тарифне регулювання є методом державного регулюван­ня зовнішньої торгівлі товарами, здійснюється шляхом застосуван­ня ввізного і вивізного митного збору.

Митний збір - обов’язковий внесок, що стягується митними ор­ганами при ввезенні товару на митну територію або вивезенні товару з цієї території і є невід’ємною умовою такого ввезення або вивозу.

В Україні застосовуються також особливі мита:

Сезонні - для оперативного регулювання ввезення і вивезення товарів;

Спеціальні мита - як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію України в кількостях і на умовах, що завдають збитків вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо кон­куруючих товарів, і як у відповідь захід на дискримінаційні й інші дії, що обмежують інтереси держави, з боку інших держав;

Антидемпінгові мита - застосовуються у випадках ввезення на митну територію України товарів за ціною нижчою, ніж їхня нор­мальна вартість у країні вивезення, якщо таке ввезення завдає мате­ріального збитку вітчизняним виробникам подібних товарів або пе­решкоджає організації або розширенню їх виробництва в Україні;

Компенсаційні мита - застосовуються у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або вивезен­ні яких прямо або побічно використовувалися субсидії, якщо таке ввезення завдає матеріального збитку вітчизняним виробникам по­дібних товарів або перешкоджає організації чи розширенню їх ви­робництва в Україні.

В Україні застосовуються такі види ставок мит: а) адвалорні, що нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних то­варів; б) специфічні, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю оподатковуваних товарів; в) комбіновані, які поєднують обидва згадані види митного оподаткування.

Нетарифне регулювання є методом державного регулювання зо­внішньої торгівлі товарами, яке здійснюється введенням кількісних обмежень та інших заборон і обмежень економічного характеру.

Заборони і обмеження зовнішньої торгівлі товарами, послугами і інтелектуальною власністю можуть вводитися: 1) у зв’язку з участю України в міжнародних санкціях; 2) з метою підтримки рівноваги платіжного балансу України; 3) у зв’язку із заходами валютного ре­гулювання і як, у відповідь, заходи відносно дискримінаційних дій окремих держав.

Ліцензування в сфері зовнішньої торгівлі товарами встановлю­ється в таких випадках:

• введення тимчасових кількісних обмежень експорту та імпорту окремих видів товарів;

• реалізація дозвільного порядку експорту і (або) імпорту окремих видів товарів, які можуть несприятливо впливати на безпеку держа­ви, життя та здоров’я громадян, майно фізичних або юридичних осіб, державне або муніципальне майно, зовнішнє середовище, життя або здоров’я тварин і рослин;

• надання виняткового права на експорт і (або) імпорт окремих видів товарів;

• виконання Україною міжнародних зобов’язань.

Серед заходів економічного і адміністративного характеру, сприя­ють розвитку зовнішньоторговельної діяльності, виділяють:

• заходи, здійснювані Урядом держави і органами виконавчої вла­ди, сприяючі розвитку зовнішньоторговельної діяльності;

• кредитування учасників зовнішньоторговельної діяльності, створення систем гарантій і страхування експортних кредитів;

• організацію торгових виставок і ярмарків, спеціалізованих сим­позіумів і конференцій;

• проведення кампаній (зокрема рекламних) з просування україн­ських товарів, послуг, інтелектуальної власності на світові ринки;

• інформаційне забезпечення зовнішньоторговельної діяльності;

• ведення зовнішньоторговельної статистики і забезпечення вільно­го доступу до неї всім учасникам зовнішньоторговельної діяльності;

• забезпечення сприятливих умов для доступу українських фізич­них і юридичних осіб на зовнішні ринки.

У зовнішньоторговельній діяльності виділяють особливі режи­ми її здійснення - прикордонну торгівлю і вільні економічні зони. Прикордонна торгівля здійснюється, як правило, на основі міжна­родних договорів України із суміжними іноземними державами, що передбачають надання особливого сприятливого режиму зо­внішньоторговельної діяльності відносно зовнішньої торгівлі това­рами і послугами, здійснюваної винятково для задоволення місце­вих потреб у товарах і послугах, вироблених у межах відповідних прикордонних територій.

Вільні економічні зони - особливий режим господарської (зокре­ма зовнішньоторговельної) діяльності на території вільних еконо­мічних зон, який встановлюється федеральним законом про вільні економічні зони. Під вільною економічною зоною розуміється час­тина території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що перебувають за межами національної митної території і тому не під­лягають звичному митному контролю і оподаткуванню.

Створення вільних економічних зон переслідує три основні гру­пи цілей - економічних, соціальних і науково-технічних. Серед еко­номічних цілей виділяють включення національного ринку в світову систему господарства, залучення іноземних інвестицій, збільшення валютних надходжень до бюджету країни. Науково-технічні цілі пе­реслідують використання новітніх технологій, методів організації виробництва, ноу-хау. Соціальні цілі включають розвиток регіонів, збільшення числа робочих місць і забезпечення зайнятості населен­ня, навчання і підготовку кваліфікованих кадрів.

Основним стимулом для розвитку вільних економічних зон є систе­ма пільг для інвесторів. Можна виділити чотири основні групи пільг:

• податкові пільги, які стимулюють розвиток виробництва в ціло­му або його окремих видів;

• фінансові пільги, які дозволяють субсидувати розвиток окремих виробництв, надавати знижки за користування інфраструктурою, землею, комунальними послугами, виробничими будівлями;

• зовнішньоторговельні і валютні пільги, що дають змогу інвесто­рам у спрощеному вигляді здійснювати зовнішньоторговельні опера­ції і репатріювати одержаний прибуток;

• адміністративні пільги, що спрощують режим реєстрації підпри­ємств, візові процедури та інші організаційні питання.

Значна частка в зовнішньоторговельній діяльності належить бартеру. Зовнішня торгівля товарами, послугами та інтелектуаль­ною власністю з використанням зовнішньоторговельних бартерних операцій може здійснюватися тільки за умови, що такими операці­ями передбачений обмін рівноцінними за вартістю товарами (по­слугами, роботами, інтелектуальною власністю), а також обов’язок відповідної сторони сплатити різницю в їх вартості у випадку, якщо такою операцією передбачається обмін нерівноцінними товарами. Порядок здійснення контролю за зовнішньоторговельними бартер­ними операціями та їхнього обліку встановлюється Урядом Украї­ни. У випадку, якщо зовнішньоторговельні бартерні операції перед­бачають часткове використання грошових і (або) інших платіжних засобів, порядок здійснення контролю за такими операціями та їх­нього обліку встановлюється Урядом України і Центральним бан­ком України відповідно до українського законодавства.