МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ЦІН НА ПРОДУКТ

За ринкових умов господарювання стрижневим економічним важелем, що активно впливає на розвиток реального сектору економіки, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості продукту чи послуги. Во­на завжди коливається навколо ціни виробництва (перетвореної
форми вартості одиниці продукції, що дорівнює сумі витрат ви­робництва й середнього прибутку) та відображає рівень необхід­них витрат.

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основ­ні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу.

Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.

Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл части­ни доходів суб’єктів господарювання та населення.

Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необ­хідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюю­чому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю то­варів чи послуг.

Загальними чинниками обґрунтування цін на товари (про­дукцію, послуги), переважно є:

— гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення по­питу, і навпаки;

— високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна;

— орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за мірою їхньої важливості розміщу­ються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ці­на;

— можливість надати готовому виробу більшої привабли­вості для покупців: зрозуміло, що доступні ціни, узгоджені з по­казниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

Для обґрунтування цін на продукцію використовують такі методи ціноутворення:

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс при­буток» є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним, ціна (Ц) визначається за формулою:

Ц=СВ+П,

Де СВ — середні витрати (собівартість);

П — розмір прибутку в ціні, яка встановлюється самим підп­риємством (банком) або обмежується державою як граничний рі­вень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) при­бутку вважається різновидом методики визначення ціни на заса­ді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в то­му, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.

За умови прямолінійної динаміки залежних значень ціна вста­новлюється з використанням формули:

Г + П

ТТ _ п І ^пост т ІІЗАГ - ч — >^ЗМ ^ і

Де Сздг — змінні витрати на одиницю продукції (послуги);

Скоп — постійні витрати на цю продукцію (послугу) за пев­ний період (квартал, рік);

ІТзаг — загальна сума прибутку, яку можна одержати від про­дажу продукції (надання послуги) за той самий період;

N — обсяг продажу продукції (наданої послуги) в натураль­ному вимірі.

3. Установлення ціни на засаді суб’єктивної цінності то­вару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявле­ного) попиту.

4. Метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рів­нем конкуренції») полягає в тому, що ціну розглядають та вста­новлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурен­тів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні моди­фікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення па­раметрів цих виробів).

5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосо­вується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різ­них сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон’юнктура ринку, супутні послуги. За використання цього ме­тоду в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

1. Метод установлення ціни за місцем походження то­вару полягає в тому, що товар передається транспортній орга­нізації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (за­мовника).

8. Метод установлення єдиної ціни із внесенням до у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (орга­нізації) для внесення до ціни фіксованої суми транспортних ви­трат не залежно від віддаленості покупця (клієнта).

9. Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тому, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.

10. Метод установлення ціни стосовно базисного пунк­ту характеризується тим, що продавець (фірма) вибирає конк­ретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, що дорів­нює вартості поставки з цього району (міста, області) неза­лежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.

1 1. Метод встановлення цін із прийняттям на себе ви­трат на поставку означає, що підприємство (організація) част­ково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку то­вару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).

12. Методом встановлення цін зі знижками підприємство - продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або поза сезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом року.

Таким чином, обґрунтуванням цін на товари є вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рів­ня ціни, що, своєю чергою, є початковим етапом розробки ціно­вої стратегії і тактики підприємства (банку). Надалі ціни постійно коригуються (регулюються) підприємством (банком) і державою, згідно з мінливою кон’юнктурою ринку та необхідними уточнен­нями заздалегідь розробленої стратегії ціноутворення стосовно різних видів продукції.