Методи та види планування

Планування - це розроблення і встановлення керівництвом під­приємства системи кількісних і якісних показників його розвитку, в яких визначаються темпи, пропорції і тенденції розвитку підприєм­ства як у поточному періоді, так і на перспективу. Планування є центральною ланкою господарського механізму управління та регу­лювання виробництва. Планування, адміністративне управління та контроль за діяльністю підприємства в зарубіжній практиці визна­чають одним поняттям «менеджмент». Взаємозв’язок планування й управління можна уявити у вигляді схеми (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Взаємозв’язок планування й управління виробничою діяльністю підприємства

Існує декілька методів планування: балансовий, розрахунково - аналітичний, економіко-математичний, графоаналітичний і про- грамно-цільовий (рис. 6.2). Балансовий метод планування забезпечує встановлення зв’язків між потребами в ресурсах і джерелами їх по­криття, а також між розділами плану. Наприклад, балансовий метод

Пов’язує виробничу програму з виробничою потужністю підприєм­ства, трудомісткість виробничої програми - з чисельністю тих, хто працює. На підприємстві складаються баланси виробничої потужнос­ті, робочого часу, матеріальний, енергетичний, фінансовий тощо.

Розрахунково-аналітичний метод використовується для роз­рахунку показників плану, аналізу їхньої динаміки та факторів, які забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану та їх зміни в плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних фактоів, розраховуються індекси зміни планових показників порівняно з ба­зисним рівнем.

Економіко-математичні методи дають змогу розробити еконо­мічні моделі залежності показників на основі виявлення зміни їх кількісних параметрів порівняно з основними факторами, підготу­вати декілька варіантів плану і обрати оптимальний.

Методи планування
Графоаналітичний	Разрахунково- Аналітичний	Балансовий
		І			І
	Програмно- Цільовий		Економіко- Математичний

Рис. 6.2. Методи планування

Графоаналітичний метод дає можливість подати результати еко­номічного аналізу графічними засобами. За допомогою графіків ви­являється кількісна залежність між взаємопов’язаними показниками, наприклад, між темпами зміни фондовіддачі, фондоозброєності та про­дуктивності праці. За допомогою графіків моделюється паралельне ви­конання робіт у просторі та часі за складними об’єктами (наприклад, реконструкція цеху, розроблення й освоєння нової техніки тощо).

Програмно-цільові методи дозволяють складати план у вигляді програми, тобто комплексу завдань і заходів, об’єднаних однією ме­тою та наближених до певних термінів. Характерна мета програми - її націленість на досягнення кінцевих результатів. Основою програ­ми є генеральна мета, що конкретизується в ряді підцілей і завдань. Цілі досягаються конкретними виконавцями, які наділяються необ - 92

Хідними ресурсами. На основі ранжування цілей (генеральна мета

- стратегічні та тактичні цілі - програми робіт) складається «дерево цілей» — початкова база для формування системи показників про­грами й організаційної структури управління нею.

За термінами розрізняють такі види планування: перспективне (довгострокове), поточне й оперативно-виробниче (рис. 6.3).

Перспективне планування традиційно поділяється на довгостро­кове (10—15 років) і середньострокове (3—5 років).

Довгостроковий план має програмно-цільовий характер. В ньому формулюється економічна стратегія діяльності підприємства на три­валий період з урахуванням розширення й освоєння нових меж рин­ків збуту. Кількість показників у плані обмежена. Мета та завдання перспективного довгострокового плану конкретизуються в середньо - строковому плані. Об’єктами середньострокового планування є ор­ганізаційна структура, виробничі потужності, капітальні вкладення, потреби у фінансових коштах, дослідження та розробки, частка ринку тощо. Терміни виконання (розробки) планів не мають обов’язкового характеру, і низка підприємств розробляють довгострокові плани строком на 5 років, середньострокові — на 2—3 роки.

Поточне (річне) планування розробляється в розрізі середньо - строкового плану й уточнює його показники. Структура й показни­ки річного планування розрізняються залежно від об’єкта та поділя-

93

Ються на заводські, цехові й бригадні. Основні розділи і показники річного плану подані в табл. 6.1.

Оперативно-виробниче планування уточнює завдання поточного річного плану на більш короткі відрізки часу (місяць, декада, зміна, година) і за окремими виробничими підрозділами (цех, дільниця, бригада, робоче місце). Такий план є засобом забезпечення ритміч­ного випуску продукції та рівномірної роботи підприємства і дово­дить планові завдання до безпосередніх виконавців (робітників). Оперативно-виробниче планування поділяється на міжцехове, вну - трішньоцехове та диспетчеризацію. Кінцевим етапом заводського оперативно-виробничого планування є змінно-добове планування.

Таблиця 6.1 Основні розділи та показники річного плану Розділи плану Показники плану 1. План виробництва і реалізації продукції 2. План технічного розвитку й організації виробництва 3. План за інвестиціями у капітальному будівництві 4. Матеріально-технічне забезпечення (план закупівель) 5. Праця, персонал і заробітна плата 6. Собівартість, прибуток і рентабельність 7. Фінансовий план (бюджет) 8. Фонди економічного розвитку підприємства 9. Охорона навколишньо­го середовища 10. Соціальний розвиток колективу 11. Зовнішньоекономічна діяльність Номенклатура, асортимент, товарна й реалізована продукція Частка конкурентоспроможної продукції, економічна ефективність заходів Розміри капітальних вкладень у будівельно-мон - тажні роботи, ефективність капіталовкладень Обсяг постачань сировини й матеріалів Продуктивність праці, чисельність персоналу, фонд оплати праці Кошторис витрат, собівартість товарної й Реалізованої продукції, балансовий чистий Прибуток, рентабельність Баланс доходів і витрат, податки, платежі та Відрахування Кошториси фондів (накопичення, споживання, резервного тощо) Капіталовкладення в природоохоронні заходи, Плата за природні ресурси Рівень соціальної забезпеченості працівників Розмір валютної виручки

У цілому перспективне, поточне й оперативно-виробниче плану­вання взаємопов’язані й утворюють єдину систему. Основні параме­три і показники за видами планування подано в табл. 6.2.

Таблиця 6.2 Основні параметри та показники планування Основні Довгостро­ Середньо- Поточне Оперативно- Параме­ Кове плану­ Строкове Планування Виробниче Три (по­ Вання Планування Планування Казники) Номен­ Найменуван­ Перелік най­ Перелік всієї Детальний Клатура Ня продукту Важливішої Номенклатури Перелік всієї (послуг) Номенклату­ри продукції Продукції Номенклатури Продукції Сума Сума витрат, Сума ви­ Сума ви­ Подетальні й Витрат Яка орієнто­ Трачання Трачання Післяопера­ Вано підлягає Ресурсів за Ресурсів за Ційні норми Уточненню (в Видами Видами і но­ Витрачання Гривнях) Менклатурою продукції, яка випускається Ресурсів за видами Терміни Орієнтовні Календарні Точно Погодинні й Виконання Терміни ви­ Терміни ви­ Встановлені Добові графіки Конання Конання Терміни ви­конання Виконання Відпо­ Відповідальні Відповідальні Докладний Подетальний Відальні Виконавці Виконавці та Перелік Розподіл Виконавці (без вказівки Співвиконавці Виконавців Турбот серед Співвиконав- На етапах і На етапах і Виконавців Ців) Видах робіт Видах робіт та номенклатурі продукції Ефектив­ Ефективність Перевищення Сума чистого Своєчасність Ність (досягнення Доходу над Доходу І повнота ви­ Мети, окуп­ Витратами Конання плану Ність витрат) За номенклату­рою продукції

Є різні ознаки класифікації планування за видами, термінами, формами та іншими ознаками. З погляду обов’язковості прийнят­тя і виконання планових завдань воно поділяється на директивне й індикативне планування. Директивне планування характеризується обов’язковим прийняттям і виконанням планових завдань, встанов­лених вищестоящою організацією для підлеглих та підприємств. Директивне планування пронизувало всі рівні системи соціалістич­ного, централізованого планування (підприємства, галузі, регіони, економіку в цілому) обмежувало ініціативу підприємств. У ринко­вій економіці директивне планування використовується на рівні підприємств у процесі розроблення їхніх поточних планів.

Індикативне планування - це форма державного регулюван­ня виробництва через регулювання цін і тарифів, ставок податків, банківських відсоткових ставок за кредит, мінімального рівня за­робітної плати та інших показників. Елементи індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори - це параметри, які харак­теризують стан і напрями розвитку економіки, вироблені органами державного управління. У складі індикативного плану можуть бути і обов’язкові завдання, але їхня кількість дуже обмежена. Тому в ці­лому план має спрямовуючий, рекомендаційний характер. Стосовно підприємств (організацій) індикативне планування частіше засто­совується під час розроблення перспективних планів.

Необхідно розрізняти перспективне планування, прогнозування, стратегічне планування, тактичне планування та бізнес-планування, які взаємопов’язані, утворюють єдину систему і виконують різ­ні функції та можуть застосовуватися самостійно. Перспективне планування засноване на прогнозуванні. Прогнозування є базисом, фундаментом перспективного планування та, на відміну від нього, засноване на економіко-математичному, науково-обґрунтованому аналізі перспектив розвитку підприємства в майбутньому.

Стратегічне планування ставить перспективні цілі, виробляє засоби їх досягнення, визначає основні напрями розвитку підпри­ємства (організації), що особливо важливо, формує місію підприєм­ства, спрямовану на реалізацію його загальної мети. Місія деталізує статус підприємства (організації) та забезпечує напрями, орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних рівнях розвитку. Тактичне планування, на відміну від перспективного і стратегічного, охоплює короткостроковий та середньостроковий періоди й спрямоване на реалізацію виконання цих планів, які конкретизуються в комплек­сних планах соціально-економічного розвитку підприємства.

Бізнес-планування є різновидом техніко-економічного плануван­ня, проте в умовах ринкової економіки його функції значно розши­рилися і воно стало самостійним видом планування. Існують і інші класифікації видів планування.

Планування на підприємстві (фірмі) є важливим елементом рин­кової системи, її базисом і регулятором.