Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу

Будь-який підприємець мріє про комерційний успіх.

Починаючи організацію своєї справи, слід мати уявлення про орга­нізаційні форми бізнесу з тим, щоб обрати найбільш привабливий вид підприємництва.

Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу розрізняє підприємства за такими ознаками:

• мета діяльності;

• правовий стан;

•. форма власності;

• вид та характер господарської діяльності;

• належність капіталу і контролю;

• сфера діяльності;

• технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядку­вання;

• розмір підприємства.

Групування підприємств за вищевказаними ознаками наведено у табл. 5.1.

Комерційні підприємства на відміну від некомерційних мають за мету своєї діяльності отримання прибутку.

За правовим станом усі фірми у зарубіжних країнах можна поді­лити на такі види:

• одноосібне володіння;

• товариство (партнерство);

• об’єднання підприємств.

Одноосібне володіння (індивідуальна приватна фірма) — це фірма, яка належитьодній особі. У ній можуть працювати наймані працівники. Переваги одноосібного володіння:

• легкість заснування та ліквідації;

• особистий контроль за фірмою, повна свобода дій та рішень;

• можливість одержувати задоволення, працюючи на самого себе;

• податкові пільги;

• конфіденційність (плани, звіти, стратегії, клієнтура, ноу-хау);

• можливість індивідуально присвоювати увесь прибуток.

Таблиця 5.1 Міжнародна класифікація організаційних форм бізнесу_____ Класифікаційні ознаки Види підприємств (господарських формувань) 1 2 Мета діяльності Комерційні Некомерційні Правовий стан Одноосібне володіння Товариство Об’єднання підприємств Форма власності Приватні Державні Кооперативні Вид та характер господарської діяльності Промислові Торговельні Сільськогосподарські Будівельні Транспортні Фінансово-кредитні, страхові Туристські Г отельні Консалтингові Інші види Належність капіталу і контролю Національні Іноземні Спільні (змішані) Багатонаціональні Сфера діяльності Міжнародні Транснаціональні Офшорні Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь • підпорядкування Головні (материнські) Дочірні Філії Розмір підприємства за певними критеріями Малі Середні Великі

Недоліки:

• необмежена відповідальність власника;

• обмеженість фінансових ресурсів;

• недостатність менеджерських здібностей, кваліфікації, практич­них навичок;

• ускладнення при спробі одержати кредит під низькі відсотки;

• строк функціонування одноосібного володіння залежить від волі, рішення однієї особи (власника) або тривалості його життя.

Якщо один підприємець боїться почати справу самостійно, то він може розділити з будь-ким і ризик, і прибуток завдяки веденню бізнесу разом з партнером. У цьому випадку можна організувати товариство.

Товариство (партнерство) — це узаконене добровільне об’єднання двох або більше осіб, які виступають як співвласники фірми та здійсню­ють управління нею з метою одержання прибутку.

Товариство має такі переваги:

• простота створення, право юридичної особи;

• можливість об’єднати практичні навички і здібності, матеріальні ресурси для ведення спільного бізнесу;

• розширення джерел фінансування і кредитування;

• податкові пільги, можливість розгорнути більш перспективну справу;

• продовження бізнесу незалежно від власників.

Недоліки:

• необмежена відповідальність головних партнерів (засновників);

• імовірність особистих конфліктів між партнерами (членами фірми);

• недостатньо чітке розмежування відповідальності партнерів в управлінні;

• потенційна загроза конкуренції між найманими робітниками за статус партнера.

Об’єднання підприємств здійснюється, як правило, на добровільних засадах та передбачає об’єднання виробничої, комерційної або іншої діяльності.

Переваги об’єднання підприємств:

• розширення капіталу, матеріальної бази, джерел постачання си­ровини, матеріалів або готової продукції;

• можливості зниження витрат виробництва;

• підвищення конкурентоспроможності, розширення ринку;

• здобуття “менеджерського таланту” іншого підприємства;

• зниження ступеня господарського ризику, можливості більш ра­ціональних капіталовкладень;

• об’єднання фінансових ресурсів на науково-дослідні роботи та подальший розвиток;

• можливості більш раціонального продажу та розподілу про­дукції;

• придбання цінних промислових ноу-хау, репутаціїторгової мар­ки іншої фірми.

Недоліки:

• втрата гнучкості, ускладнення організаційної структури;

• можливості втрати торгової марки, назви підприємства, репу­тації, клієнтури;

• імовірність конфліктів та суперечностей у внутрішній структурі створюваного об’єднання;

• можливості тимчасового припинення виробничого процесу.

Кожна країна має свою законодавчу базу і організаційну структуру

Підприємницької діяльності:

У СШ А основними організаційними формами бізнесу є:

• індивідуальна приватна фірма;

• товариство;

• корпорація.

Найчисельніші — індивідуальні приватні фірми, особливо у сфері обслуговування. Найбільш стійкі і широкомасштабні за обсягом гос­подарського обороту - корпорації.

Корпорація — це зареєстрована у встановленому порядку юридична особа, власниками якої є акціонери, які несуть обмежену відпові­дальність по її боргах залежно від їхнього внеску в акції.

Особливості корпорації:

• має право на економічну діяльність, володіння власністю та її продаж, складання контрактів, одержання кредитів;

• право володіння корпорацією окремими особами визначається кількістю акцій — часткою капіталу;

• доход корпорації обкладається відповідним податком з корпо­рацій;

• акціонери можуть вільно продавати і купувати акції за ринко­вою ціною.

У США існують такі основні типи корпорацій: комерційна, неко - мерційна, приватна, відкритого і закритого типу, державна, ква - зідержавна, професійна, Б-корпорація.

Комерційна корпорація — компанія, призначення якої — отримання прибутку в інтересах її власників.

Некомерційна корпорація — організація корпоративного типу, чиї власники мають обмежену відповідальність та призначення якої — на­дання громадських послуг, а не одержання прибутку.

Приватна корпорація — компанія, якою володіють приватні особи або інші компанії (наприклад, “Дженерал Моторе”).

Корпорація відкритого типу — корпорація, яка продає акції на відкритих торгах, наприклад, “Форд Моторе”, “Каммонвелс Едісон”.

Корпорація закритого типу — корпорація, яка не продає свої акції на відкритих торгах, а надає перевагу фінансуванню свого розвитку з власних доходів або одержує фінансову допомогу за рахунок будь-яко­го іншого джерела (наприклад, “ХаєтХотелз”, “Холлмарк”, “Юнайтед Парсел Сервіс”).

Державна корпорація — корпорація, яка є власністю держави та ство­рена для спеціальних державних цілей (наприклад, для управління місцевими школами, розвитку будь-якого району США).

Квазідержавна корпорація—підприємство, яке має монополію щодо надання основних громадських послуг (постачання електроенергії, води, природного газу, місцевий телефонний зв’язок).

Професійна корпорація — це компанія, власники акцій якої про­понують професійні послуги (медичні, юридичні, інжинірингові), яка має можливості для організації власних програм страхування і пенсій­ного забезпечення.

Б-корпорація — це корпорація з кількістю не більше 35 акціонерів. Доходи цієї структури обкладаються податками у таких розмірах, як і для товариств. Разом зтим, власники акцій у Б-корпорації, які власни­ки акцій у звичайній корпорації, мають обмежену відповідальність. Така обмеженість виражається не тільки у кількості акціонерів, що входять до її складу. Б-корпорація не може володіти більше 80% акцій іншої корпорації та одержувати понад 25% свого доходу з пасивних джерел (рента, відсотки, орендна плата) (“Інленд Асфальт Компані”).

Корпоративна форма організації бізнесу має певні переваги і недо­ліки.

Переваги:

• право участі в управлінні справами корпорації;

• обмежена відповідальність власників (акціонерів);

• легкість залучення необхідного капіталу шляхом продажу акцій;

• можливість одержання акціонерами дивідендів;

• ліквідність фінансових ресурсів, залучених в акції;

• необмежена “тривалість життя” корпорації (вона не припиняє свого існування у зв’язку зі зміною власників);

• швидкість формування статутного фонду для корпорації відкри­того типу.

Недоліки:'

• великі витрати на створення корпорації;

• високі ставки податків (подвійне оподаткування власників кор­порації);

• вимога гласності;

• відокремлення власників (акціонерів) від поточного управління корпорацією;

• більш суворе регулювання корпоративної діяльності порівняно з індивідуальним бізнесом або партнерством (дії корпорацій обмежені місцевими та національними законами).

Особливості форм організації бізнесу наведені у табл. 5.2.

Залежно від сфери діяльності можуть бути такі організаційні фор­ми бізнесу:

• міжнародна фірма;

• транснаціональна компанія;

• офшорна компанія.

Міжнародна фірма — це фірма, сфера виробничої та комерційної діяльності якої розповсюджується на зарубіжні країни.

Особливості міжнародної фірми:

• проведення експортнихта імпортних операцій, розміщення ка­піталу за кордоном;

• наявність дочірніх підприємств, філій в інших країнах;

• використання технологічного кооперування та спеціалізації підконтрольних підприємств, координація їхньої діяльності з єдиного центру.

Транснаціональна компанія — це компанія, яка зареєстрована та здійснює бізнес у декількох країнах, має зарубіжні філії і дочірні підприємства, розповсюджує акції на різних фондових біржах світу.

Офшорна компанія — це іноземне підприємство, яке зареєстроване на території з пільговою системою оподаткування.

Особливості офшорної компанії:

• здійснення бізнесу в офшорній зоні (табл. 5.3);

• відсутність сплати податку на прибуток або незначний його розмір;

Розділ 5. Організаційні форми підприємства

Характеристика основних організаційних форм бізнесу США за певними критеріями

№ Пор.	Критерії	Індивідуальна приватна фірма	Товариство	Корпорація
1	2	3	4	5
1.	Простота Створення	Для створення фірми витрати мінімальні. Необхідність отримання ліцензії	Для створення фірми не потрібно великих витрат. Необхідність складання установ­чих документів між партнерами, отримання ліцензії	При створенні фірми необхідні значні-витрати, а також дотримання порядку, встановленого для даного штату США, де вона реєструється. Вартість та складність реєстрації від­різняються у різних штатах
2.	Відповідаль­ Ність Власників	Власник несе необме­жену персональну відповідальність за свій бізнес	Повне товариство: партнери несуть необмежену від­повідальність за свій бізнес. Товариство з обмеженою відпо­відальністю: партнери відпові­дальні тільки в межах своїх вкладів	Відповідальність вкладників обме­жена розмірами їхніх вкладів

274

А. М. Виноградська. Основи підприємництва

Закінчення табл. 5.2.

1	2	3	4	5
3.	Контроль над фірмою	Власник повністю контролює фірму	Контроль над фірмою здійснюють партнери. Ступінь повноважень партнера залежить від його статусу та виду товариства	Володіння і управління фірмою роз­поділено. Індивідуальні власники ак­цій у корпорації відкритого типу не беруть участі у прийнятті поточних рішень щодо управління. У приватній корпорації або корпора­ції закритого типу аіасники беруть участь в управлінні фірмою.
4.	Оподатку­ Вання	Прибуток та збитки ви­падають безпосередньо на частку власника. Прибутки обкладають­ся за ставками податку на особисті доходи	Прибутки та збитки розподіляють« між партнерами. Прибутки обкладаються за ставка­ми податку на особисті доходи. Партнери розподіляють прибути - та збитки порівну, якщо в угоді пре партнерство не вказані інші умови	Прибутки та збитки обкладаються за ставками податку з корпорацій. Прибутки обкладаються податком удруге вже за ставками податку на особисті доходи, коли вони розпо­діляються серед інвесторів у вигляді дивідендів (подвійне оподаткування в корпорації)
5.	Ліквідність Інвестицій	Як правило, власник повинен продати свою фірму, щоб повернути вкладений капітал	Частіше за все партнери повинні продати свою частку в бізнесі, щоб повернути вкладений капітал	Акціонери корпорації відкритого типу можуть продати свої акції на ринку. Акціонери закритих корпорацій по­винні знайти конкретного покупця на свої акції, щоб повернути вкладений капітал
6.	Тривалість “життєвого циклу” фірми	Може бути обмежена тривалістю життя влас­ника	Залежить від умов угоди між парт­нерами	Не обмежена

• невеликі витрати на створення фірми, максимальне спрощення процедури її реєстрації;

• ліберальність в управлінні та веденні бухгалтерської звітності;

• відсутність обмежень на вивезення валюти.

Таблиця 5.3. Перелік офшорных зон Регіон Офшорна зона Європа Андорра, Гібралтар, Монако Центральна Америка Беліз, Панама Карибський регіон Антигуа і Барбуда, Нідерландські Антильські Острови, Аруба, Ангілья, Теркс і Кайкос, Британські Віргінські Острови, Гренада, Багамські Острови, Барбадос, Сент-Кітс і Невіс, Сент - Вінсент і Гренадіни, Монтсеррат, Сент-Люсія, Співдружність Домініки Африка Ліберія, Сейшельські Острови Близький Схід Бахрейн Тихоокеанський регіон Острови Кука, Маршальські Острови, Науру, Самоа, Ніуе, Вануату Британські острівні регіони Острів Олдерні, Острів Гернсі, Острів Мен, Острів Джерсі Південна Азія Мальдівська Республіка

Отже, офшорний бізнес означає, що суб’єкт підприємницької діяльності веде свій бізнес у зарубіжній країні, у якій він зареєстрований та підпадає під дію оподаткування і регулювання даної країни (зони).

Уряди деяких країн зацікавлені в отриманні доходів від офшорного бізнесу, створюють сприятливий податковий режим для залучення іно­земних інвестицій.

На розвиток офшорного бізнесу впливають такі фактори:

• нестабільність вітчизняної економіки, інфляція;

• жорстке податкове законодавство у поєднанні з централізо­ваним регулюванням і контролем;

• політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Головними перевагами створення офшорних компаній є можливість

Проведення гнучкої ринкової та інвестиційної політики, забезпечення мінімізації податків і за рахунок цього — отримання додаткового при­бутку.

Вони створюють можливості для широкої підприємницькоїдіяль - ності на нових ринках, при закупівлі передової технології, обладнання, при залученні валютних активів. Це приносить користь не тільки са­мим підприємцям, але й для пожвавлення місцевої економіки, надан­ня додаткових робочих місць. Крім того, офшорні компанії можуть ви­ступати як дочірні підприємства за кордоном і виконувати вузькоспеці- алізовані функції щодо обслуговування материнських компаній.

Якщо підприємець хоче створити офшорну компанію за кордоном, то йому спочатку потрібно обрати конкретну офшорну зону (територію).

При виборі офшорної території потрібно враховувати такі факто­ри (критерії):

• діюче податкове законодавство в даній країні (види і ставки по­датків, рівень оподаткування доходів, які вивозяться);

• економічна та політична стабільність;

• спеціалізація фірми;

• рівень розвитку банківських структур, перелік послуг, що ними надаються, їхня вартість;

• розвиненість транспортної мережі, особливо міжнародної;

• рівень збереження конфіденційності комерційної та фінансо­вої інформації;

• існуючі обмеження на конкретні види і сфери підприємницької діяльності;

• приблизні витрати на створення і функціонування офшорної фірми (розмір реєстраційного збору, можливі витрати на утри­мання офісу та інші експлуатаційні послуги, які різні в офшор­них зонах);

• напрямок діяльності материнського підприємства;

• національна мова, мова ділового спілкування.

Найчастіше офшорні компанії створюються у формі товариств з

Обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств. Вони можуть

Мати різний профіль своєї діяльності. Це — посередництво, роздрібна торгівля, виробництво продукції, надання сервісних послуг, страху­вання, транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоеконо - мічноїдіяльності, фінансова сфера і кредитування інших підприємств.

У світовій комерційній практиці розповсюдженим є створення дочірніх офшорних фірм, які займаються торговельними операціями з оптової закупівлі необхідної продукції та реалізації товарів.

Такі фірми за кордоном дозволяють:

• здійснювати оптові закупки безпосередньо в іноземних вироб­ників на місці;

• наблизити вітчизняний товар до зарубіжних оптових покупців та кінцевих споживачів;

• переводити частину доходів з материнського (головного) під­приємства у дочірню фірму, яка знаходиться за кордоном, ви­користовуючи переваги системи пільгового оподаткування;

• змістовно вивчити стан зарубіжного ринку на місці та правиль­но сформувати маркетингову політику.

За допомогою дочірньої офшорної фірми капітали можуть пере­мішуватись з однієї країни в іншу, зокрема:

США -> Швейцарія -> острів Мен;

Україна -> Бахрейн;

Великобританія -> Гібралтар;

Італія-> Ліберія.

За рахунок проведення таких операцій підприємці знижують по­даткові витрати, а це, у свою чергу, впливає на величину прибутку.

Згідно з міжнародною класифікацією організаційних форм бізне­су залежно від належності капіталу і контролю розрізняють такі види фірм:

• національна компанія;

• іноземна компанія;

• спільне підприємство;

• багатонаціональна компанія.

Національна компанія — це фірма, капітал якої належить підприєм­цям своєї країни.

Іноземна компанія — це фірма, капітал якої повністю належить іно­земним підприємцям.

Іноземні фірми утворюються або шляхом створення акціонерного товариства, або купівлі контрольних пакетів акцій місцевих фірм, що призводить до зміни національного контролю.

Останній спосіб отримав у сучасних умовах найбільше розпов­сюдження, оскільки він дозволяє використовувати вже наявний апа­рат, зв’язки, клієнтуру, знання місцевого ринку.

Діючи на території країни, іноземні компанії ніби “вростають” у місцеву економіку. При необхідності вони вступають у відносини з кре­дитно-банківськими установами, національними фірмами — поста­чальниками сировини.

Спільне підприємство — це підприємство за участі іноземного кон­трагента. Засновано на базі об’єднання майна різних власників, ство­рюється з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Багатонаціональна компанія — це фірма, капітал якої належить підприємцям здекількох країн: (англо-американсько-канадський ніке­левий трест “Інко”, англо-голландський харчовий концерн “Юнілевер”).

Залежно від технологічної (територіальної) цілісності і ступеня підпорядкування усі фірми в зарубіжних країнах можна поділити на такі види:

• материнське (головне) підприємство;

• дочірнє підприємство;

• філія.

Материнське (головне) підприємство — це підприємство, що конт­ролює інші фірми, забезпечує технологічну, територіальну цілісність та координаційну єдність підконтрольних суб’єктів господарювання.

Дочірнє підприємство — це юридично самостійне організаційне ут­ворення, що виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок, підтри­мує тісні виробничі, комерційні або фінансові зв’язки з материнським підприємством. Має право здійснювати угоди, складати баланс, але контролюється материнським підприємством.

Цей контроль полягає не тільки у спостереженні і координації гос­подарської діяльності, але й у визначенні складу правління, призначенні директора, який зобов’язаний приймати вказівки від контролюючої фірми і звітуватись перед нею.

Дочірнє підприємство має достатню фінансову і майнову базу, не­обхідну для проведення самостійної господарської діяльності.

Створюючи дочірнє підприємство, основна компанія заздалегідь визначає його виробничу спеціалізацію, обов’язки відносно збуту про­дукції, вивчення ринків, організації рекламних компаній.

Материнській компанії вигідно дроблення капіталу і створення закордонних дочірніх підприємств у тих країнах, де діє прогресивна податкова система.

Філія — це територіально відокремлене утворення, яке не має юри­дичної та господарської самостійності.

Філія не має власного балансу, статуту, діє від імені і за доручен­ням материнського підприємства. Отже, філія не може вести справи від свого імені: укладати угоди, вести бухгалтерський облік, звітуватись перед аудиторами.

Філія діє за інструкціями материнського підприємства і не має сво­боди дій на зарубіжних ринках. В обов’язки закордонного виробничо­го філіалу, як правило, входить випуск тих видів продукції, в яких за­цікавлена головна фірма, та реалізація їх на тих ринках, які вона визна­чить.

До обов’язків закордонної філії входить спостереження за місце­вими агентами по збуту, надання їм технічної допомоги, вивчення цін, ведення ділового листування з материнським підприємством.

Специфічною організаційною формою бізнесу є представництво.

Представництво — це територіально відокремлений підрозділ, при­значений для представлення і захисту інтересів підприємства.

Такий структурний підрозділ не є юридичною особою, діє від імені та у межах повноважень, наданих підприємством.