Міжнародна співпраця промислових підприємств прикордонних регіонів у інноваційній сфері
Інновації, що втілені в нових наукових знаннях, виробах, технологіях, послугах, устаткуванні, кваліфікації кадрів, організації виробництва, є головним чинником конкурентоспроможності всіх економічно розвинених країн. За статистичними даними в більшості економічно розвинених країн близько 75% приросту валового внутрішнього продукту (далі — ВВП) сформовано за рахунок
Реалізації саме інноваційних проектів. При цьому один відсоток приросту ВВП дає 0,7% приросту доходу бюджету. Саме тому забезпечення стійкого інноваційного розвитку є запорукою виходу української економіки з кризового стану, підтримки конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників і досягнення високого рівня життя населення.
Унікальність сучасної ситуації в інноваційній сфері економіки Україні характеризується, з одного боку, наявністю науково- технологічного потенціалу, кваліфікованих наукових кадрів, а з іншого — слабкою орієнтованістю цього потенціалу на реалізацію конкретних інновацій в усіх секторах економіки.
Порівняно із провідними країнами СНД у 1995 році Україна займала лідируюче місце за питомою вагою обсягу виконаних науково-технічних робіт - 1,34% у ВВП. Разом з цим активізація наукової діяльності Росії перевищила досягнуті результати українських науковців — 1,3% від ВВП (рис. 1.4).
Зростаючий рівень обсягів наукових праць у структурі ВВП російських науковців забезпечений в основному за рахунок науково-технічних розробок, у той час як науково-технічні послуги України представлені в незначному обсязі. Однією з головних причин такого становища є переважне вкладення ресурсів в інвестиційні, а не інноваційні проекти промисловими підприємствами, фінансовими інститутами й фондами, що створює реальну загрозу економічній безпеці як регіону, так і держави в цілому через збільшення залежності економічного зростання країни від нерегульованих факторів і втрати інноваційних можливостей економічної системи.
Мережа науково-технічних, проектних та конструкторських організацій у переважній своїй більшості сьогодні функціонує для реалізації замовлень промислових підприємств, які були нагальними ще за часів Радянського Союзу. Однак глобалізація економіки, мобільність ринків, постійно діючі конкурентні механізми призводять до створення нових ринкових секторів, розпаду старих, переформування конкурентних ніш і мікросегментів, що в кінцевому підсумку призводить до розриву тривало існуючих коопераційних зв’язків.
-В---- Казахстан — Україна — - •— - ■ Молдова ■ "А" ■ Білорусе И Росія Рис. 1.4. Питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт в обсязі ВВП серед країн СНД протягом 1995-2008 рр. [36-40] |
З метою збереження своїх конкурентних позицій на вітчизняному і світовому ринках як за ціновими, так і якісними характеристиками промисловці вимушені шукати нові види сировини, матеріалів, комплектуючих, а також впроваджувати технологічні процеси закордонних контрагентів. Цей фактор впливає як на структурні зміни товарного випуску українських промисловців, так і призводить до погіршення підприємницької активності.
Динамічні темпи зростання обсягів зовнішньоекономічного обороту, а саме зростання товарного імпорту, особливо спостерігаються останнім часом (рис. 1.5).
Найбільший розрив спостерігався у 2008 р., коли темпи приросту ВВП знизилися до 2,3%, промислове виробництво зменшилося на 5,2%, тоді як імпорт зріс на 41%. Незважаючи на досить високі темпи зростання експортних поставок товарів (136% до обсягу
2007 року), в Україні був відмічений найнижчий рівень співвідношення експорту до імпорту, який призвів до від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі в обсязі 18,6 млрд. дол. США [37].
Вплив зовнішньоторговельної політики України особливо відчувається на соціально-економічному розвитку Харківського регіону, оскільки Харківська область належить до прикордонних регіонів та є найбільшим транспортним вузлом, який знаходиться на перетині найважливіших торгових шляхів.
Рік Рис. 1.5. Динаміка експорту та імпорту товарів в Україні за 1996-2008 рр. [37] |
У загальному обсязі зовнішньоторговельної діяльності 2008 року Харківська область займала 6-те місце серед регіонів - експортерів, а за обсягами імпорту — 7-ме. Незважаючи на це, від’ємне сальдо склало близько одного млрд. грн.
І якщо за останні тринадцять років у цілому динаміка експортних поставок Харківських виробників майже повністю відповідала загальнодержавній тенденції, за імпортом Харківщина в півтора рази перевищила темпи зростання в цілому по Україні.
На думку провідних експертів, тенденція, що склалася в зовнішньоекономічній діяльності України, має песимістичний прогноз. Він полягає у дедалі більшому зниженні торговельних бар’єрів, що відбуватиметься у рамках гармонізації українського законодавства з вимогами Світової організації торгівлі. Такий стан сприятиме зростанню імпортних потоків в Україну та призведе до збільшення негативного сальдо зовнішньої торгівлі, яке стане головним чинником зниження показника ВВП [27].
Викладене вище спонукає звернути особливу увагу як на чинники утримання високих темпів зростання імпорту, так і на інструменти та механізми економічної політики, яка б дозволила стримати це зростання та удосконалити структуру імпорту, орієнтуючись на стратегічні пріоритети та завдання соціально - економічного розвитку України. Зовнішньоторговельна політика
В умовах інтеграції України до європейської спільноти повинна оптимально поєднувати інтереси національних виробників, які функціонуватимуть в умовах підвищеної конкуренції навіть на внутрішньому ринку.
Одним із дієвих інструментів цього процесу, як засвідчує світова практика, є реалізація політики імпортозаміщення. Під останньою серед дослідників прийнято розуміти «стратегію економічного розвитку, що передбачає зростання внутрішньої промисловості, часто за допомогою імпортного протекціонізму, використовуючи тарифні та нетарифні обмеження» або «політику стимулювання внутрішнього виробництва товарів, які в іншому разі імпортуватимуться» [25]. У свою чергу, заміна імпортованих товарів на вітчизняні у більшості випадків передбачає розвиток виробництв чи навіть галузей, які вироблятимуть аналоги імпортних товарів.
Імпортозаміщення не є новим терміном для України. Зокрема, у Концепції державної промислової політики, схваленій Указом Президента від 12 лютого 2003 року [45], велике значення приділялося розвитку підприємств, які випускають імпортозаміщува - льну продукцію. Як зазначено в Концепції, для подолання диспропорцій у промисловому виробництві повинно здійснюватися переоснащення підприємств для виробництва імпортозаміщува - льної продукції. На необхідності активізації процесів імпортоза - міщення з метою максимального використання можливостей ба - гатопрофільного національного виробництва для розвитку конкуренції, задоволення потреб внутрішнього ринку, поліпшення платіжного балансу і збереження валютних резервів держави наголошувалося і в Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 роки, схваленій Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 року [35].
Задля об’єктивної оцінки власних можливостей промислового комплексу Харківського регіону та розроблення заходів для активізації процесів наукової кооперації був проведений комплексний структурний аналіз товарної номенклатури імпортних та експортних поставок.
Для Харківського регіону особливо відчутне зростання експортно-імпортних операцій відмічається протягом 2000-2008 рр. [46] У 2008р. зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партнерами із 125 країн світу, що на 6% більше за відповідний показник 2000 року. Експортні операції здійснювали 1009 підприємств регіону, імпортні товари надійшли до 1503 підприємств області [46].
Якщо умовно взяти 2000 рік за 100%, за цей період обсяг експорту зріс в 4,9 раза, в той час як імпорт збільшився в 5,5 раза. При цьому необхідно відзначити, що випереджаючий характер темпи зростання імпорту мали лише в 2005-2006 рр.
За цей період товарна структура експорту зазнала досить значних змін. Так, наприклад, уже тривалий час підприємствами Харківщини не експортуються вироби з олова, майже повністю припинилися поставки свинцю та виробів з нього, вовни, руди, шлаків, золи, фото - та кінематографічних товарів, харчової продукції з риби та ракоподібних. У попередні роки обсяг експорту цих товарів сягав 14 млн. дол. США, або майже 2% від загального обсягу експорту по області.
В той самий час за цей період посилюється зацікавленість у закордонних споживачів у закупівлі нових для регіону експортних товарів, таких, як живі тварини, камеді, смоли, вироби з пробки, парасольок, а також цинку та виробів з нього. Особливо відчутне збільшення попиту в експорті вітчизняних товарів легкої промисловості, а саме бавовни, килимів, трикотажних полотен, головних уборів. Незважаючи на те, що внесок зазначеної вище продукції досить незначний (1,8 млн. дол. США, або 0,2% від загального обсягу), динаміка останніх років свідчить про їх конкурентоспроможність на світових ринках.
Розпочали активно реалізовувати свою продукцію за кордон виробники ювелірних виробів, обсяг експорту продукції яких у
2008 році склав 1,9 млрд. дол. США. Поява нових та припинення експорту звичних для Харківського регіону товарів суттєво позначилися на загальній номенклатурі продукції, що реалізується за кордон. Ця тенденція майже повністю відповідає темпам зростання промислового виробництва області (рис. 1.6).
Як і в 2000 році, так і в 2008 році в Харківському регіоні переважає експорт механічного обладнання, машин, механізмів, електрообладнання та їх частин, пристроїв для записування або відтворення зображення і звуку. Це пов’язано зі специфікою Харківської промисловості, яка переважно була зорієнтована на машинобудівний вид діяльності. Проте активізація господарської діяльності харчової та легкої промисловості вплинула на скорочення частки цієї групи майже на 8%.
Зменшення частки експорту також відбулося за групами «транспортні засоби» та «шляхове обладнання», «оптичні та медико - хірургічні прилади і апарати». Незважаючи на абсолютне збіль-
Шення обсягу експорту цих товарів, їх загальна частка скоротилася майже на 2 відсоткові пункти. Особливо відчутно скоротилася частка експорту товарів хімічної та металургійної промисловості. їх темпи зростання були меншими за загальні по області, що спричинило зменшення питомої ваги майже на 4 відсоткові пункти.
Рис. 1.6. Товарна структура експорту Харківської області за групами в 2000 та 2008 роках [46] |
Характерною рисою розвитку експортної діяльності Харківського регіону останнім часом є активізація зовнішньоекономічної діяльності підприємств харчової та легкої промисловості. Закордонних споживачів цікавили готові харчові продукти, жири та олії тваринного або рослинного походження, живі тварини, продукти тваринного походження. В легкій промисловості попитом користувалися Харківські шкіряні і хутряні вироби, взуття, головні убори, парасольки. Зазначені групи товарів становлять майже п’яту частину загального приросту експорту харківських виробників.
Разом із нарощуванням виробничих потужностей збільшили експортні поставки підприємства деревообробної галузі та з виробництва неметалевих виробів. За рахунок цього майже на 7 відсоткових пунктів була збільшена частка експорту деревини і виро-
Бів із неї, маси з деревини та інших волокнистих целюлозних матеріалів, мінеральних продуктів, полімерних матеріалів, пластмаси та каучуку.
На відмінну від експорту номенклатура імпортних товарів Харківських виробників не зазнала жодних виключень. Суттєве скорочення відмічається лише в окремих групах товарів. Наприклад, у 9 разів знизилися поставки залізничних та трамвайних локомотивів, обладнання для шляхового господарства.
При цьому, експорт саме цієї групи за останні сім років зріс більше ніж у 9 разів, що свідчить про стійку тенденцію витіснення закордонних виробників з вітчизняного ринку.
Збільшення виробництва енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки вітчизняних виробників позначилося на припливі цієї продукції із_за кордону, обсяг якої скоротився майже втричі.
Основний вплив на загальний приріст імпорту товарів у Харківську область зробили автомобільні транспортні засоби (26,6% від загального обсягу приросту імпорту), котли, машини, апарати і механічні пристрої (20%), каучук, гума (12,3%), папір та картон (7,8%), недорогоцінні метали та вироби з них (а саме мідь, нікель, цинк, олово, алюміній та ін.) — 7,4%, продукти із зернових культур, м’яса, риби, переробки овочів, плодів (7,2%).
Лише наведені види товару на 81,3% спричинили зростання обсягу імпортних поставок, який за сім років зріс більше ніж у 4 рази.
За даними Держмитслужби України, тільки в 2007 році окремими підприємствами Харківщини для власних потреб були використані саме імпортні товари. Так, Ізюмським державним комбінатом хлібопродуктів були закуплені імпортні кормові дріжджі (гранульовані, неактивні) на загальну суму 714 тис. дол. США, в той час як подібна продукції випускається регіональними виробниками. ВАТ «Харківський підшипниковий завод» вимушений закуповувати прутки з легованих сталей, підшипникові труби, гумову суміш, шліфувальні круги на бакелітовій та керамічній зв’язці за кордоном з причини відсутності вітчизняних аналогів.
Не задовольняють окремі вітчизняні вироби і ВАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе». Підприємство купує пневмонічні гумові шини для сільськогосподарської техніки, камери гумові, підшипники, рукава з вулканізованої гуми і т. п. за
Кордоном. Витрати на придбання цих товарів підприємству коштують понад 2,2 млн грн.
Підприємства легкої промисловості, окрім сировини, несуть суттєві витрати на закупівлю запасних частин до швейних машин. Так, ВАТ «Швейна фабрика ім. Тінякова» готове витрачати 50 тис. грн. на закупівлю цих запчастин вітчизняних виробників за умови відповідності якості світовим аналогам.
АТ «Харківський молочний комбінат» надає перевагу імпортним силосозбиральним комбайнам «Джон Дір», «Марал», комплекту птахівницького обладнання, дисковим причіпним сінокосаркам. Для пакування молока і молочних продуктів витрати на придбання поліетиленової плівки сягають 25 тис. дол. США.
АТЗТ «Філіп Моріс» для власних потреб вимушене імпортувати ацетатне волокно, поліпропіленову плівку, запасні частини до сигаретного обладнання, обгортковий папір, виготовлений із целюлозних волокон.
Здійснюючи порівняльний аналіз зовнішньоторговельної діяльності, слід відзначити лише окремі групи товарів, експортні поставки яких суттєво перевищують імпортні надходження. Це свідчить про достатню конкурентоспроможність товарів серед світових аналогів. Серед них плавучі засоби (експорт у 90 разів перевищує імпорт), цукор і кондитерські вироби (у 26,8 раза), залізничні та трамвайні локомотиви, шляхове обладнання (у 14,5 раза), парасольки (у 12,5 раза), молоко та молочні продукти, яйця, мед (у 10 разів), хутряна сировина (у 9,5 раза), зернові культури (у 8,2 раза), аеронавігаційні та космічні апарати (у 5,7 раза), меблі (в 5,5 раза), сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент (у 5,2 раза).
З метою проведення політики імпортозаміщення потребують конструктивних інноваційних заходів з налагодження та освоєння конкурентоспроможного виробництва виробів з олова, свинцю, шовку, соломи, маси з деревини, фото - та кінематографічних товарів, руди, шлаків, золи, риби і ракоподібних.
Технічну модернізацію виробництва та інноваційне оновлення технічних властивостей вимагають вироби з вовни, нікелю, спеціальні тканини, бавовни, хімічні штапельні волокна, добрива, годинники, каучук, гума. Обсяг імпорту зазначених товарів у декілька сот разів перевищуює їх експорт.
В умовах вступу до світової організації торгівлі важко буде витримати конкуренцію виробникам хімічної промисловості. Обсяг
Імпорту вати, екстракти дубильні, барвників, органічних хімічних сполук, рослинних волокон, пороху і вибухових речовин у декілька десятків разів перевищує експортні поставки. Мають загрозу втратити існуючі вітчизняні ринки підприємці, що виробляють продукти з м’яса, риби, харчові субпродукти, вироби з каменю, гіпсу, цементу. В легкій та деревообробній промисловості імпортні килими, головні убори, папір та картон можуть витіснити вітчизняні аналоги.
Підсумки проведеного аналізу свідчать, що нерозвиненість внутрішнього ринку, низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників за утрудненості удосконалення виробництв через несприятливий підприємницький та інвестиційний клімат призводять до втрати позитивного стимулювального потенціалу, який полягає у зростанні внутрішнього споживчого попиту внаслідок зростання доходів населення. За таких умов збільшення купівельної спроможності населення породжує невідповідне зростання національного виробництва, а прискорене зростання імпорту споживчих товарів та відповідне погіршення стану торговельного балансу країни.