Міжнародна співпраця промислових підприємств прикордонних регіонів у інноваційній сфері

Інновації, що втілені в нових наукових знаннях, виробах, тех­нологіях, послугах, устаткуванні, кваліфікації кадрів, організації виробництва, є головним чинником конкурентоспроможності всіх економічно розвинених країн. За статистичними даними в біль­шості економічно розвинених країн близько 75% приросту вало­вого внутрішнього продукту (далі — ВВП) сформовано за рахунок

Реалізації саме інноваційних проектів. При цьому один відсоток приросту ВВП дає 0,7% приросту доходу бюджету. Саме тому за­безпечення стійкого інноваційного розвитку є запорукою виходу української економіки з кризового стану, підтримки конкурентос­проможності вітчизняних товаровиробників і досягнення високого рівня життя населення.

Унікальність сучасної ситуації в інноваційній сфері економіки Україні характеризується, з одного боку, наявністю науково- технологічного потенціалу, кваліфікованих наукових кадрів, а з іншого — слабкою орієнтованістю цього потенціалу на реалізацію конкретних інновацій в усіх секторах економіки.

Порівняно із провідними країнами СНД у 1995 році Україна займала лідируюче місце за питомою вагою обсягу виконаних на­уково-технічних робіт - 1,34% у ВВП. Разом з цим активізація на­укової діяльності Росії перевищила досягнуті результати україн­ських науковців — 1,3% від ВВП (рис. 1.4).

Зростаючий рівень обсягів наукових праць у структурі ВВП російських науковців забезпечений в основному за рахунок нау­ково-технічних розробок, у той час як науково-технічні послуги України представлені в незначному обсязі. Однією з головних причин такого становища є переважне вкладення ресурсів в інве­стиційні, а не інноваційні проекти промисловими підприємства­ми, фінансовими інститутами й фондами, що створює реальну загрозу економічній безпеці як регіону, так і держави в цілому через збільшення залежності економічного зростання країни від нерегульованих факторів і втрати інноваційних можливостей економічної системи.

Мережа науково-технічних, проектних та конструкторських організацій у переважній своїй більшості сьогодні функціонує для реалізації замовлень промислових підприємств, які були нагаль­ними ще за часів Радянського Союзу. Однак глобалізація еконо­міки, мобільність ринків, постійно діючі конкурентні механізми призводять до створення нових ринкових секторів, розпаду ста­рих, переформування конкурентних ніш і мікросегментів, що в кінцевому підсумку призводить до розриву тривало існуючих ко­операційних зв’язків.

-В---- Казахстан — Україна — - •— - ■ Молдова ■ "А" ■ Білорусе И Росія Рис. 1.4. Питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт в обсязі ВВП серед країн СНД протягом 1995-2008 рр. [36-40]

З метою збереження своїх конкурентних позицій на вітчизня­ному і світовому ринках як за ціновими, так і якісними характе­ристиками промисловці вимушені шукати нові види сировини, матеріалів, комплектуючих, а також впроваджувати технологічні процеси закордонних контрагентів. Цей фактор впливає як на структурні зміни товарного випуску українських промисловців, так і призводить до погіршення підприємницької активності.

Динамічні темпи зростання обсягів зовнішньоекономічного обороту, а саме зростання товарного імпорту, особливо спостері­гаються останнім часом (рис. 1.5).

Найбільший розрив спостерігався у 2008 р., коли темпи приро­сту ВВП знизилися до 2,3%, промислове виробництво зменшилося на 5,2%, тоді як імпорт зріс на 41%. Незважаючи на досить високі темпи зростання експортних поставок товарів (136% до обсягу

2007 року), в Україні був відмічений найнижчий рівень співвід­ношення експорту до імпорту, який призвів до від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі в обсязі 18,6 млрд. дол. США [37].

Вплив зовнішньоторговельної політики України особливо від­чувається на соціально-економічному розвитку Харківського регі­ону, оскільки Харківська область належить до прикордонних ре­гіонів та є найбільшим транспортним вузлом, який знаходиться на перетині найважливіших торгових шляхів.

Рік Рис. 1.5. Динаміка експорту та імпорту товарів в Україні за 1996-2008 рр. [37]

У загальному обсязі зовнішньоторговельної діяльності 2008 року Харківська область займала 6-те місце серед регіонів - експортерів, а за обсягами імпорту — 7-ме. Незважаючи на це, від’ємне сальдо склало близько одного млрд. грн.

І якщо за останні тринадцять років у цілому динаміка експор­тних поставок Харківських виробників майже повністю відпові­дала загальнодержавній тенденції, за імпортом Харківщина в півтора рази перевищила темпи зростання в цілому по Україні.

На думку провідних експертів, тенденція, що склалася в зов­нішньоекономічній діяльності України, має песимістичний про­гноз. Він полягає у дедалі більшому зниженні торговельних бар’єрів, що відбуватиметься у рамках гармонізації українського законодавства з вимогами Світової організації торгівлі. Такий стан сприятиме зростанню імпортних потоків в Україну та приз­веде до збільшення негативного сальдо зовнішньої торгівлі, яке стане головним чинником зниження показника ВВП [27].

Викладене вище спонукає звернути особливу увагу як на чин­ники утримання високих темпів зростання імпорту, так і на ін­струменти та механізми економічної політики, яка б дозволила стримати це зростання та удосконалити структуру імпорту, орієн­туючись на стратегічні пріоритети та завдання соціально - економічного розвитку України. Зовнішньоторговельна політика

В умовах інтеграції України до європейської спільноти повинна оптимально поєднувати інтереси національних виробників, які функціонуватимуть в умовах підвищеної конкуренції навіть на внутрішньому ринку.

Одним із дієвих інструментів цього процесу, як засвідчує світо­ва практика, є реалізація політики імпортозаміщення. Під остан­ньою серед дослідників прийнято розуміти «стратегію економіч­ного розвитку, що передбачає зростання внутрішньої промислово­сті, часто за допомогою імпортного протекціонізму, використовую­чи тарифні та нетарифні обмеження» або «політику стимулюван­ня внутрішнього виробництва товарів, які в іншому разі імпорту­ватимуться» [25]. У свою чергу, заміна імпортованих товарів на вітчизняні у більшості випадків передбачає розвиток виробництв чи навіть галузей, які вироблятимуть аналоги імпортних товарів.

Імпортозаміщення не є новим терміном для України. Зокрема, у Концепції державної промислової політики, схваленій Указом Президента від 12 лютого 2003 року [45], велике значення приді­лялося розвитку підприємств, які випускають імпортозаміщува - льну продукцію. Як зазначено в Концепції, для подолання дис­пропорцій у промисловому виробництві повинно здійснюватися переоснащення підприємств для виробництва імпортозаміщува - льної продукції. На необхідності активізації процесів імпортоза - міщення з метою максимального використання можливостей ба - гатопрофільного національного виробництва для розвитку кон­куренції, задоволення потреб внутрішнього ринку, поліпшення платіжного балансу і збереження валютних резервів держави на­голошувалося і в Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 роки, схваленій Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 28 липня 2003 року [35].

Задля об’єктивної оцінки власних можливостей промислового комплексу Харківського регіону та розроблення заходів для акти­візації процесів наукової кооперації був проведений комплексний структурний аналіз товарної номенклатури імпортних та експор­тних поставок.

Для Харківського регіону особливо відчутне зростання експор­тно-імпортних операцій відмічається протягом 2000-2008 рр. [46] У 2008р. зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партне­рами із 125 країн світу, що на 6% більше за відповідний показник 2000 року. Експортні операції здійснювали 1009 підприємств ре­гіону, імпортні товари надійшли до 1503 підприємств області [46].

Якщо умовно взяти 2000 рік за 100%, за цей період обсяг експорту зріс в 4,9 раза, в той час як імпорт збільшився в 5,5 раза. При цьому необхідно відзначити, що випереджаючий характер темпи зростання імпорту мали лише в 2005-2006 рр.

За цей період товарна структура експорту зазнала досить зна­чних змін. Так, наприклад, уже тривалий час підприємствами Харківщини не експортуються вироби з олова, майже повністю припинилися поставки свинцю та виробів з нього, вовни, руди, шлаків, золи, фото - та кінематографічних товарів, харчової про­дукції з риби та ракоподібних. У попередні роки обсяг експорту цих товарів сягав 14 млн. дол. США, або майже 2% від загального обсягу експорту по області.

В той самий час за цей період посилюється зацікавленість у закордонних споживачів у закупівлі нових для регіону експорт­них товарів, таких, як живі тварини, камеді, смоли, вироби з про­бки, парасольок, а також цинку та виробів з нього. Особливо від­чутне збільшення попиту в експорті вітчизняних товарів легкої промисловості, а саме бавовни, килимів, трикотажних полотен, головних уборів. Незважаючи на те, що внесок зазначеної вище продукції досить незначний (1,8 млн. дол. США, або 0,2% від за­гального обсягу), динаміка останніх років свідчить про їх конку­рентоспроможність на світових ринках.

Розпочали активно реалізовувати свою продукцію за кордон виробники ювелірних виробів, обсяг експорту продукції яких у

2008 році склав 1,9 млрд. дол. США. Поява нових та припинення експорту звичних для Харківського регіону товарів суттєво позна­чилися на загальній номенклатурі продукції, що реалізується за кордон. Ця тенденція майже повністю відповідає темпам зрос­тання промислового виробництва області (рис. 1.6).

Як і в 2000 році, так і в 2008 році в Харківському регіоні пере­важає експорт механічного обладнання, машин, механізмів, еле­ктрообладнання та їх частин, пристроїв для записування або від­творення зображення і звуку. Це пов’язано зі специфікою Харків­ської промисловості, яка переважно була зорієнтована на маши­нобудівний вид діяльності. Проте активізація господарської дія­льності харчової та легкої промисловості вплинула на скорочення частки цієї групи майже на 8%.

Зменшення частки експорту також відбулося за групами «тра­нспортні засоби» та «шляхове обладнання», «оптичні та медико - хірургічні прилади і апарати». Незважаючи на абсолютне збіль-

Шення обсягу експорту цих товарів, їх загальна частка скоротила­ся майже на 2 відсоткові пункти. Особливо відчутно скоротилася частка експорту товарів хімічної та металургійної промисловості. їх темпи зростання були меншими за загальні по області, що спричинило зменшення питомої ваги майже на 4 відсоткові пунк­ти.

Рис. 1.6. Товарна структура експорту Харківської області за гру­пами в 2000 та 2008 роках [46]

Характерною рисою розвитку експортної діяльності Харківсь­кого регіону останнім часом є активізація зовнішньоекономічної діяльності підприємств харчової та легкої промисловості. Закор­донних споживачів цікавили готові харчові продукти, жири та олії тваринного або рослинного походження, живі тварини, про­дукти тваринного походження. В легкій промисловості попитом користувалися Харківські шкіряні і хутряні вироби, взуття, голо­вні убори, парасольки. Зазначені групи товарів становлять майже п’яту частину загального приросту експорту харківських вироб­ників.

Разом із нарощуванням виробничих потужностей збільшили експортні поставки підприємства деревообробної галузі та з виро­бництва неметалевих виробів. За рахунок цього майже на 7 відсо­ткових пунктів була збільшена частка експорту деревини і виро-

Бів із неї, маси з деревини та інших волокнистих целюлозних ма­теріалів, мінеральних продуктів, полімерних матеріалів, пласт­маси та каучуку.

На відмінну від експорту номенклатура імпортних товарів Ха­рківських виробників не зазнала жодних виключень. Суттєве скорочення відмічається лише в окремих групах товарів. Напри­клад, у 9 разів знизилися поставки залізничних та трамвайних локомотивів, обладнання для шляхового господарства.

При цьому, експорт саме цієї групи за останні сім років зріс бі­льше ніж у 9 разів, що свідчить про стійку тенденцію витіснення закордонних виробників з вітчизняного ринку.

Збільшення виробництва енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки вітчизняних виробників позначилося на припливі цієї продукції із_за кордону, обсяг якої скоротився май­же втричі.

Основний вплив на загальний приріст імпорту товарів у Хар­ківську область зробили автомобільні транспортні засоби (26,6% від загального обсягу приросту імпорту), котли, машини, апарати і механічні пристрої (20%), каучук, гума (12,3%), папір та картон (7,8%), недорогоцінні метали та вироби з них (а саме мідь, нікель, цинк, олово, алюміній та ін.) — 7,4%, продукти із зернових куль­тур, м’яса, риби, переробки овочів, плодів (7,2%).

Лише наведені види товару на 81,3% спричинили зростання обсягу імпортних поставок, який за сім років зріс більше ніж у 4 рази.

За даними Держмитслужби України, тільки в 2007 році окре­мими підприємствами Харківщини для власних потреб були ви­користані саме імпортні товари. Так, Ізюмським державним ком­бінатом хлібопродуктів були закуплені імпортні кормові дріжджі (гранульовані, неактивні) на загальну суму 714 тис. дол. США, в той час як подібна продукції випускається регіональними вироб­никами. ВАТ «Харківський підшипниковий завод» вимушений закуповувати прутки з легованих сталей, підшипникові труби, гумову суміш, шліфувальні круги на бакелітовій та керамічній зв’язці за кордоном з причини відсутності вітчизняних аналогів.

Не задовольняють окремі вітчизняні вироби і ВАТ «Харківсь­кий тракторний завод ім. С. Орджонікідзе». Підприємство купує пневмонічні гумові шини для сільськогосподарської техніки, ка­мери гумові, підшипники, рукава з вулканізованої гуми і т. п. за

Кордоном. Витрати на придбання цих товарів підприємству кош­тують понад 2,2 млн грн.

Підприємства легкої промисловості, окрім сировини, несуть суттєві витрати на закупівлю запасних частин до швейних ма­шин. Так, ВАТ «Швейна фабрика ім. Тінякова» готове витрачати 50 тис. грн. на закупівлю цих запчастин вітчизняних виробників за умови відповідності якості світовим аналогам.

АТ «Харківський молочний комбінат» надає перевагу імпорт­ним силосозбиральним комбайнам «Джон Дір», «Марал», компле­кту птахівницького обладнання, дисковим причіпним сінокосар­кам. Для пакування молока і молочних продуктів витрати на придбання поліетиленової плівки сягають 25 тис. дол. США.

АТЗТ «Філіп Моріс» для власних потреб вимушене імпортува­ти ацетатне волокно, поліпропіленову плівку, запасні частини до сигаретного обладнання, обгортковий папір, виготовлений із це­люлозних волокон.

Здійснюючи порівняльний аналіз зовнішньоторговельної дія­льності, слід відзначити лише окремі групи товарів, експортні поставки яких суттєво перевищують імпортні надходження. Це свідчить про достатню конкурентоспроможність товарів серед сві­тових аналогів. Серед них плавучі засоби (експорт у 90 разів пе­ревищує імпорт), цукор і кондитерські вироби (у 26,8 раза), заліз­ничні та трамвайні локомотиви, шляхове обладнання (у 14,5 ра­за), парасольки (у 12,5 раза), молоко та молочні продукти, яйця, мед (у 10 разів), хутряна сировина (у 9,5 раза), зернові культури (у 8,2 раза), аеронавігаційні та космічні апарати (у 5,7 раза), меб­лі (в 5,5 раза), сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент (у 5,2 раза).

З метою проведення політики імпортозаміщення потребують конструктивних інноваційних заходів з налагодження та освоєн­ня конкурентоспроможного виробництва виробів з олова, свинцю, шовку, соломи, маси з деревини, фото - та кінематографічних то­варів, руди, шлаків, золи, риби і ракоподібних.

Технічну модернізацію виробництва та інноваційне оновлення технічних властивостей вимагають вироби з вовни, нікелю, спеці­альні тканини, бавовни, хімічні штапельні волокна, добрива, го­динники, каучук, гума. Обсяг імпорту зазначених товарів у декі­лька сот разів перевищуює їх експорт.

В умовах вступу до світової організації торгівлі важко буде ви­тримати конкуренцію виробникам хімічної промисловості. Обсяг

Імпорту вати, екстракти дубильні, барвників, органічних хіміч­них сполук, рослинних волокон, пороху і вибухових речовин у де­кілька десятків разів перевищує експортні поставки. Мають за­грозу втратити існуючі вітчизняні ринки підприємці, що вироб­ляють продукти з м’яса, риби, харчові субпродукти, вироби з ка­меню, гіпсу, цементу. В легкій та деревообробній промисловості імпортні килими, головні убори, папір та картон можуть витісни­ти вітчизняні аналоги.

Підсумки проведеного аналізу свідчать, що нерозвиненість внутрішнього ринку, низький рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників за утрудненості удосконалення вироб­ництв через несприятливий підприємницький та інвестиційний клімат призводять до втрати позитивного стимулювального поте­нціалу, який полягає у зростанні внутрішнього споживчого попи­ту внаслідок зростання доходів населення. За таких умов збіль­шення купівельної спроможності населення породжує невідпові­дне зростання національного виробництва, а прискорене зрос­тання імпорту споживчих товарів та відповідне погіршення стану торговельного балансу країни.