Модифікація форм і методів конкуренції у трансформаційний період

У результаті утвердження України як самостійної, незалежної держави були створені необхідні передумови для формування в країні національної економіки і її органічного включення у міжнародний еко­номічний простір. Разом з тим, успішна перебудова національної економіки, як складової частини світового господарства, неможлива без радикальної трансформації всього суспільного життя країни на основі лібералізації і створення сприятливого інвестиційного клімату.

Відбувається перехід від командно-адміністративної системи господарювання до системи відкритої економіки, яка характеризується тим, що ліквідується монополія держави і формується система зов­нішньоекономічних відносин на основі принципу свободи конкуренції.

Все це потребує відповідної модифікації форм і методів кон­куренції українських підприємств (організацій), які виступають на міжнародному ринку.

Модифікація означає зміну, появу нових якостей у тому чи іншому явищі. У трансформаційний період, в якому знаходиться су­часна економіка України, відбуваються зміни у формах і методах кон­куренції, які регулюються відповідними законодавчими актами. При цьому держава виступає на захист економічної конкуренції.

Так, ЗУ “Про захист економічної конкуренції” визначає правові засади захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в госпо­дарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функці­онування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Цим законом обмежуються можливості суб’єктів господарю­вання у досягненні ними монопольного домінуючого становища. Так, вважається, що суб’єкт господарювання займає монопольне (доміную­че) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості мож­ливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі си­ровини, матеріалів та збуту товарів;

- є наявність бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявність пільг та інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Також монопольним може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку становить 35 % або мен­ше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарю­вання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, пе­редбачених частиною першої статті 12, ЗУ “Про захист економічної конкуренції”.

Також монопольним вважається становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більш ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належить найбільші частки ринку, перевищує 50 %;

- сукупна частка не більше п’яти суб’єктів господарювання, яким належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 % - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої статті 12, ЗУ “Про захист економічної конкуренції”.

Для забезпечення державного контролю за дотриманням анти­монопольного законодавства і захисту інтересів підприємців та спожи­вачів від його порушень утворено Антимонопольний комітет України.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

- здійснення державного контролю за дотриманням антимо­нопольного законодавства;

- захист законних інтересів підприємців та споживачів шля­хом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Разом з тим, законом визначено, що недобросовісною конку­ренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, тор­говим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісну конкуренцію характеризує:

- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

- неправомірне використання товару іншого виробника. Це може відбуватися шляхом введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи знаття позна­чень виробника без дозволу уповноваженої особи (так зване піратство);

- копіювання зовнішнього вигляду виробу. Це означає відтво­рення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб’єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяль­ністю іншого господарювання суб’єкта (підприємця);

- порівняльна реклама. Це така реклама, що містить порів­няння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господа­рюючого суб’єкта (підприємця). Не визнається неправомірним порів­няння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, ко­рисними для інформування споживачів:

- дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця). Це означає поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або не­повних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю господарю­ючого суб’єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди ді­ловій репутації господарюючого суб’єкта (підприємцю);

- купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

- схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприєм­ця). Це означає спонукання постачальника конкурентом покупця (за­мовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачаль­ником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покуп­цем (замовником) без достатніх на те підстав;

- схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розір­вання договору з конкурентом;

- підкуп працівника постачальника;

- підкуп працівника покупця (замовника);

- досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання комерційної таємниці;

- розголошення комерційної таємниці; схилення до розголо­шення комерційної таємниці;

- неправомірне використання комерційної таємниці. Таким є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Якщо виходити з правового принципу - дозволено все, крім того, що заборонено законом - можна сформулювати такі види доб­росовісної конкуренції:

1) управління якістю:

- покращення якості з одночасним збільшенням ціни;

- покращення якості без збільшення ціни;

- зниження якості з одночасним зниженням ціни та ін.;

2) цінова політика:

- підвищення ціни;

- зниження ціни;

- введення системи знижок;

3) управління прибутком:

- управління доходами;

- управління видатками.

4) реклама:

- реклама у ЗМІ;

- упаковка і дизайн;

- “промоушн” (сприяння розвитку);

5) товарна та збутова політика:

- створення бренда (марки товару);

- розширення ринку збуту;

- організація дилерської мережі;

- злиття, поглинання тощо.

Усі ці заходи будуть добросовісними, якщо вони не супере­чать діючому законодавству.

У трансформаційний період в економічній сфері діяльності суспільства відбувається тенденція до оптимізації економічних проце­сів в Україні. Крім конкурентного змагання окремих товаровиробників і галузей також існує і суперництво двох сторін економіки - законної і тіньової.

Підприємець, який виступає на контрольованому державному ринку і який працює в рамках закону, стикається з конкуренцією з боку підприємців, які використовують незаконні методи, а це може бути:

- контрабанда;

- ухилення від сплати податків;

- незаконне (безкоштовне) використання авторських прав;

- хабарі, які спрямовуються на “спрощення” дозвільної систе­ми держави, одержання держзамовлень, ліцензій та інших вигод.

При цьому чесний підприємець не витримує конкуренції з боку підприємців, які порушують закон.

Щодо зовнішньоекономічної конкуренції, в яку все активніше намагаються включитися вітчизняні компанії-виробники, для багатьох з них це закінчується антидемпінговими розглядами. Іноді це по­в’язано з елементарним незнанням законів, а іноді і з бажанням одер­жати надприбутки шляхом використання “тіньових” методів оплати та інших зловживань.

У Генеральній угоді про тарифи і торгівлю (ГАТТ) сутність демпінгу визначена як поширення товарів однієї країни на ринку іншої за ціною нижче нормальної, якщо воно завдає або загрожує завдати значної шкоди виробництву, заснованому однією з країн-учасниць або суттєво уповільнює створення національної продукції (ст. 6 Угоди).

Нормальною ціна не визнається, якщо вона нижча за ціну від­повідного виробу і яка застосується при звичайних комерційних опе­раціях, до ціни аналогічного товару, який реалізується у країні експортера.

На конференції з тарифів і торгівлі країн-учасниць ГАТТ в 1967 р. в Женеві прийнятий Міжнародний антидемпінговий кодекс, який передбачав включення у відповідне законодавство країн, пара­графу про “заподіяну шкоду” підприємствам в країні, яка імпортує і надання доказів про це. У прийнятому в Австрії в 1962 р. Антидемпін­говому законі вперше наведені кількісні параметри демпінгу: для екс­портної ціни, якщо вона на 20 % і більше нижча, ніж на внутрішньому ринку країни походження товару, або мінімум на 8 % нижча світової ціни.