Об’єктивна необхідність і передумови розвитку підсобних виробництв

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує створення нових і розширення існуючих видів підприємницької діяльності. Особливо така тенденція спостерігається в агропромис­ловому комплексі. Це зумовлено тим, що сільське господарство відрізняється від інших сфер матеріального виробництва і має ба­гато специфічних особливостей. Воно найуспішніше розвивається за раціонального поєднання основних і підсобних (допоміжних) галузей. При цьому підсобні галузі сприяють розвитку основного виробництва, надають йому певні види послуг, виготовляють ма­теріальні засоби, переробляють сільськогосподарську продукцію. За таких умов знижується сезонність використання робочої сили, забезпечується рівномірна її зайнятість упродовж року, раціо­нально використовуються матеріальні, сировинні та енергетичні ресурси, відбувається додаткове надходження грошових коштів.

Крім того, розвинене підсобне виробництво дає змогу сільсько­господарським підприємствам в умовах економічної кризи розви­вати основне виробництво, зберігати трудові колективи, тобто воно є чинником економічної стабільності.

Доцільність поєднання сільськогосподарського виробництва з іншими видами діяльності зумовлена дією таких чинників: при­родних, соціально-економічних, організаційних, технологічних тощо, їх взаємодія безпосередньо впливає на результати господа­рювання сільськогосподарського підприємства загалом.

Розділ 12

Різниця між робочим періодом і періодом виробництва у сіль­ському господарстві створює необхідні умови для поєднання зем­леробства з підсобними промислами. Наприклад, період виробни­цтва озимих зернових культур триває 250 - 300 днів, а робочий період, що охоплює обробіток ґрунту, сівбу, догляд за посівами, збирання вроясаю, — близько трьох тижнів. Така сама закономір­ність виявляється в садівництві, виноградарстві та інших галузях рослинництва, що зумовлює сезонність у сільському господарстві, нерівномірне розподілення та використання трудових ресурсів упродовж року, створення їх надлишку в міжсезонний період і не­стачу в період масових польових робіт. Одним з напрямів більш повного та рівномірного використання трудових ресурсів є органі­зація підсобних виробництв.

Іншим важливим чинником, що зумовлює розвиток підсобних виробництв і належить до природних, є наявність сировинних ре - ... сурсів місцевого значення. Природними джерелами сировини є ліси, надра, родовища корисних копалин, мінеральні джерела. Зокрема, використовують дари лісів (плоди, ягоди, березовий сік,

Лікарські рослини), поклади граніту, бутового каменю, черепаш - нику.

Здебільшого для створення потужних промислових підпри­ємств з перероблення цієї сировини її запаси малі або діючі під­приємства не спроможні охопити всю мережу сировинних джерел. Тому доцільно організовувати невеликі виробництва місцевого значення на основі одного або кількох сільськогосподарських під­приємств.

Раціональне використання природної сировини для виготов­лення будівельних матеріалів (гравію, цегли, вапна тощо) частко­во дає змогу забезпечити потребу в них господарств та населення, збільшити прибутки. У цьому разі природні чинники взаємодіють з виробничими та соціально-економічними.

Додатковим джерелом грошових надходжень є перероблення в господарстві виробленої сільськогосподарської продукції. Це, зок­рема, виробництво плодоовочевих консервів, сухофруктів, борош­на, олії, круп, м’ясних та молочних виробів.

Потреба у переробленні цієї продукції спричинена також тех­нологічним чинником — максимальним збереженням вихідних властивостей виробленої продукції, що досягається дотримуван­ням оптимальних термінів її збирання, закладанням на зберіган­ня або перероблення, тобто запобіганням якісним втратам. На­приклад, у разі перевезення помідорів на відстань до 50 км частка першосортної продукції знижується до 10 %, на відстань до 100 км — до 15 %. До того ж у господарствах можна переробляти нестандартну плодоовочеву сировину, яка становить до 20 % вало­вого збору. Ця сировина (перезрілі помідори, дрібні яблука, по­шкоджені кісточкові плоди та ягоди), зберігаючи свої технологічні властивості, не може бути реалізована у свіжому вигляді, а продук­ція її переробки (соки, джеми, повидло) має високі смакові якості та поживність. Підраховано, що в умовах ринку за існуючих цін на сировину і готову продукцію реалізація 1 ц некондиційних по­мідорів у вигляді соку забезпечує вдвічі більші грошові надхо­дження порівняно з тими, які були б у разі продажу такої продук­ції у свіжому вигляді. Завдяки цьому в господарствах, які мають плодоовочегіереробні цехи, урожайність плодів і овочів на 20 % вища, ніж у тих, де таких цехів немає. Відходи переробки плодо­овочевої продукції і картоплі залишаються в господарстві і вико­ристовуються на корм худобі.

Підсобні промислові виробництва виконують важливу соціаль­но-економічну функцію не тільки щодо сільського господарства та сільського населення. Виробляючи продукти харчування, продук­цію виробничо-технічного призначення, товари народного спожи­вання нехарчової групи, художні вироби, будівельні матеріали, вони забезпечують потреби внутрішнього ринку, створюючи кон - А куренцію імпортним товарам завдяки нижчим цінам.

•’■'ЗР* •■“ЗР* •"У'" •"’У“* •'“У“* ••“ЗР* •"¥*■• “"ЗР* •'ТР* •''ЗР* •■‘ЗР* •'"ЗР* •■'ЗР* •'ЗР* •’"ЗР* •''ЗР* •"'ЗР* •■'ЗР* •"‘ЗР*

Наявність плодоовочепереробних заводів (цехів) у сільськогос­подарських підприємствах дає можливість раціонально викорис­товувати надлишки овочів і плодів, вирощених на присадибних та садово-городніх ділянках, площі яких останнім часом збільшилися в десятки разів. Закуповуючи їх за договірними цінами, переробні виробництва створюють свої сировинні запаси і, що найважливі­ше, вивільняють господарства від турбот, пов’язаних зі збутом. Особливо актуальним це є для мешканців населених пунктів, від­далених від міст і промислових центрів.

Збільшенню грошових надходжень сприяє робота сільських млинів, олійниць, крупорушок.

Останніми роками грошові надходження сільськогосподарсь-• ких підприємств України від функціонування підсобних підпри­ємств і промислів становлять до 10 % загальної суми їх, а в деяких регіонах (Прикарпаття, Закарпаття) вот-ш досягають 50 % і біль­ше. Для таких підприємств наведені види діяльності лише умовно належать до категорії підсобних (допоміжних), оскільки забезпе­чують роботою більшу частину сільського працездатного населен­ня. Вони є основою функціонування сільськогосподарських галу­зей, насамперед вівчарства, ведення якого, незважаючи на низьку прибутковість, необхідне і найбільш можливе. В цій зоні промис­лове виробництво — єдине джерело соціального розвитку села, основна життєзабезпечувальна галузь.

Підсобні виробництва і промисли організовують на базі агро­фірм, агрокомбінатів, агроторговельних підприємств, агропромис­лових об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств фермерських господарств та їх об’єднань. Функціонують вони в цих формуваннях на правах їхніх виробничих підрозділів. Основ­ним завданням діяльності їх є раціональне використання продук­ції, збільшення обсягів виробництва продуктів харчування та ви­робів виробничо-технічного призначення, повнішої зайнятості та закріплення робочої сили, зміцнення економіки господарств зага­лом, пришвидшення соціального розвитку села. Кінцева мета їх­ньої діяльності, як і будь-якого іншого підприємництва в умовах ринку, — це отримання максимального прибутку. В разі потреби підсобні виробництва можна створювати на міжгосподарській ос­нові як безпосередньо в одному з господарств-учасників, так і на самостійному балансі.

Організовують і ліквідовують підсобні виробництва в колек­тивних сільськогосподарських підприємствах за рішенням за­гальних зборів (зборів уповноважених), на міжгосподарських під­приємствах (в організаціях) — за рішенням зборів уповноваже­них представників господарств-учасників. Зазвичай їх ство­рюють на території господарств, в окремих випадках (заготівля деревини, видобуток нерудних матеріалів тощо) — за їхніми ме-

Засновники підсобних підприємств мають створювати всі необ­хідні умови для ефективної діяльності їх. Це, зокрема:

* забезпечення нормативно-технічною документацією;

» закріплення за ними потрібного обладнання, транспортних

Засобів, будівель та іншого майна, а у разі потреби — земельних ділянок;

♦розроблення і здійснення заходів щодо впровадження прогре­сивних технологій, удосконалення умов виробництва, підвищення якості та розширення асортименту продукції, що виробляється;

• матеріально-технічне постачання;

• контроль за обліком сировини та готової продукції;

» проведення маркетингових досліджень та розширення ринків

Збуту.

Матеріально-технічне забезпечення підсобних підприємств здійснюється засновниками у такий спосіб:

* проведення розрахунків і обґрунтування потреби в машинах, транспортних засобах, обладнанні, матеріалах, паливі тощо;

♦придбання на договірних засадах у торговельних організацій окремих товарів ринкового фонду, що використовують як сировину та допоміжні матеріали для виробництва товарів народного спо­живання;

♦ закупівля в інших господарствах та населення залишків сіль­ськогосподарської продукції, а також дикорослих плодів, ягід, гри­бів для перероблення їх;

♦ приймання від інших підприємств та організацій, а також від населення сільськогосподарської та іншої сировини для перероб­лення її на давальницьких умовах.

Продукцію підсобних підприємств реалізовують згідно з дого­ворами, укладеними з організаціями споживчої кооперації, дер­жавної та приватної торгівлі, промисловими підприємствами та іншими господарськими формуваннями на колгоспних ринках, а також через систему власної торгівлі. Останнє особливо стосується агрофірм, агрокомбінатів та агроторговельних підприємств.

Ціни на продукцію підсобних виробництв і промислів зде­більшого є договірними з урахуванням вимог чинного законо­давства. Підсобні підприємства забезпечуються трудовими ре­сурсами переважно завдяки працівникам господарств, де вони створені, особливо тим, які вивільняються із сільськогосподар­ського виробництва в міжсезонний період. Деяких фахівців, в основному технологів, можна залучати зі сторони. Широко ви­користовують працю громадян, які постійно проживають на те­риторії господарства, враховуючи пенсіонерів, осіб з обмеженою працездатністю. Застосовують практику організації праці вдо­ма, а також можливість працювати в підсобному господарстві неповний робочий день або тиждень. Працівникам, які викону - . ють роботу вдома, видають сировину, матеріали, обладнання

*"у-* **у« •«•у* *-у>* •-у* *-у« •'-у** ►'у* •-у* •‘‘ЗГ'*

Згідно з договором, укладеним із засновником підсобного під­приємства.

Загальні управлінські функції підсобних підприємств викону­ють керівники підприємств-засновників. Безпосередньо керують підсобним господарством начальники цехів, майстерень, дільниць тощо. Вони відповідають за раціональну організацію виробницт­ва, ефективне використання фондів і матеріальних ресурсів, ви­конання завдань з виробництва і реалізації продукції, її якість, дотримання встановлених правил санітарного, протипожежного, екологічного стану виробництва.

Економічний контроль виробничо-господарської діяльності здійснює переважно бухгалтерія господарства, а у великих підсоб­них господарствах можуть призначатись окремі бухгалтерські працівники, які підпорядковані центральній бухгалтерії.

Підсобні підприємства функціонують на основі затвердженого Положення про їх діяльність, яке розробляють з урахуванням конкретних умов.

Створення підсобних підприємств і промислів у сільському гос­подарстві є економічно закономірним етапом агропромислової ін­теграції. Він зумовлений постійно зростаючими потребами людей у нових видах праці, об’єктивною необхідністю розвитку продук­тивних сил, удосконалення виробничих відносин.

Народногосподарське значення підсобних підприємств і про­мислів полягає в тому, що вони дають змогу ефективніше викори­стовувати сільськогосподарську техніку завдяки організації ре­монту на місцях, забезпечують будівництво на селі місцевими бу­дівельними матеріалами, створюють вироби господарського і есте­тичного призначення (сувеніри, художні вироби, товари культпо - буту), збільшують грошові надходження.