Оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація

Статистичний метод. Одним з найпоширеніших методів кі-

* лькісного аналізу ризиків різних видів господарської діяльності є

* статистичний метод. Він ґрунтується на аналізі коливань оцінного

Показника, який характеризує результативність дій підприємства за певний період часу. Як оцінний показник звичайно використовують величину втрат, що були допущені в минулих періодах господарської діяльності, наприклад, недоотримання доходу чи прибутку.

Залежно від результативності дій за аналізований період часу і рівня втрат, діяльність підприємства відносять до однієї з п’яти зон ризику (рис. 13.4): безризикова зона, зона мінімального ризи­ку, зона підвищеного ризику, зона критичного ризику, зона не­припустимого ризику.

Втрати і Надбання і 1% > |ч 1 V Г IV В III Б II А І 0 Зона неприпусти­мого ризику Зона Критичного Ризику Зона Підвищеного Ризику Зона Мінімального Ризику Безризикова Зона > д, Лч У,<ВЛ УгїВх : а...................... В у УТ ~ ВК -------- *- ВК Рис. 13.4. Схема зон ризику Умовні позначення: В — виторг; Пч — чистий прибуток; ВК — власні кошти підприємства; Вл — валовий дохід; Ут — втрати

Зоною ризику називають деяку частину загальних втрат, у межах якої вони не перевищують встановленого граничного зна­чення.

Результати діяльності підприємства відносять до певної зони ризику залежно від рівня втрат.

Рівень втрат визначають залежно від частки втрат у загальній величині власних коштів підприємства.

Для кількісного оцінювання рівня втрат уводять поняття кое­фіцієнта ризику К, який моясна розраховувати як відношення:

♦всього капіталу підприємства до суми його активів;

♦ розміру втрат до величини власних коштів підприємства (табл. 13.4);

♦ очікуваного значення втрат до очікуваного значення доходу або прибутку (табл. 13.5) тощо.

У розглянутому варіанті статистичного методу значення кое­фіцієнта ризику є скоріше нормованими, що характеризують пев - , ний рівень втрат, а не розрахованими відповідно до викладеного * вище. *

Таблиця 13.4. Рівні ризику залежно від співвідношення величини можливих утрат і величини власних коштів підприємства Гг. К К~1ж Рівень ризику К < 0,25 Прийнятний 0,25 < #< 0,50 Припустимий 0,50 < #< 0,75 Критичний # > 0,75 Катастрофічний

Таблиця 13.5. Типи поведінки особи, що приймає рішення залежно від співвідношення очікуваних значень утрат Еут і надбань Е„п # = ^- Е«д Тип поведінки # < 0,2 Песимістичний 0,2 <#<0,4 Обережний 0,4 <#<0,6 Середньоризикований 0,6 <#<0,8 Ризикований 0,8 < #< 1 Високого ступеня ризику #> 1 Азартний

Так, втратам у розмірі половини чистого прибутку відповідає коефіцієнт ризику 0,125, а втратам усього чистого прибутку — 0,25 (зона мінімального ризику). Відповідно, втратам у розмірі валово­го доходу відповідає коефіцієнт ризику 0,5, а в розмірі його поло­вини — 0,375 (зона підвищеного ризику) та ін.

Частоту виникнення певного (і-го) рівня втрат визначають за формулою

(13.29)

Де п — кількість випадків настання конкретного рівня втрат; N — загальна кількість випадків у статистичній вибірці, що включає й успішно здійснені операції цього виду.

Метод оцінки фінансової стійкості (аналізу доцільності витрат). Метод орієнтованих"! на оцінювання фінансової стійкості підприємства (проекту) й на ідентифікацію на цій основі потен­ційних зон ризику.

< § А

Виділяють два його різновиди: 1) фіксація фінансового стану підприємства (оцінювання фінансової стійкості); 2) зіставлення фінансової стійкості підприємства до і після впровадження аналі­зованого проекту (оцінювання доцільності витрат). Віднесення фактичного або прогнозованого (внаслідок упровадження проекту) стану підприємства до однієї із зон фінансової стійкості (нестійкос­ті), і відповідно, зон ризику, здійснюється на основі аналізу достат­ності обігових коштів (власних або позичкових) для формування

Запасів і покриття витрат, пов’язаних з виконанням розглянутих видів діяльності (проектів).

Для цього використовують такі показники:

• ±ЕС надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів, не­обхідних для функціонування підприємства або реалізації проек­ту;

♦±Ет надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньо - і довготермінових позичкових обігових коштів;

» ±Еп надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обігових коштів (з урахуванням середньо - і довго-, а також короткотерміно­вих кредитів і позик).

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелами їхнього формування.

Для визначення їх використовують балансову модель стійкості фінансового стану підприємства, що має такий вигляд:

(13.30)

О+г +Еа = Д, +КС д +ЯК +ІІК,

Де О — основні засоби і вкладення; Z — запаси і витрати; Еа — грошові кошти, короткотермінові фінансові вкладення, дебіторсь­ка заборгованість та інші активи; Д, — джерела власних коштів; Ксл— середньо-, довготермінові кредити і позичкові кошти; Кк — короткотермінові кредити (до 1 року), позички, не погашені в тер­мін; Дк — кредиторська заборгованість і позичкові кошти.

Аналітичний метод для оцінювання ризику передбачає ви­користання традиційних показників, які застосовують під час оці­нювання ефективності інвестиційних й інноваційних проектів, — період окупності, внутрішню норму прибутковості, індекс рентабе­льності, чистий зведений дохід. Порівнюючи значення переліче­них показників альтернативних проектів, визначають їхній сту­пінь ризику.

Метод аналізу чутливості (критичних значень). Суть методу полягає у виявленні чутливості оцінних показників проек­ту зі зміною значень вхідних величин.

Використовуючії цей метод, шукають відповіді на такі запи­тання:

♦ Наскільки може відхилитися значення однієї або кількох вхід­них величин від заданих значень (наприклад, наскільки можуть бути знижені ціни або обсяги збуту продукції) за умови, що оцін­ний показник не вийде за припустимі межі (наприклад, чистий зведений дохід буде не меншим від нуля)?

* Наскільки зміниться значення оцінного показника за задано­

Го відхилення однієї або кількох вхідних величин від заздалегідь установлених їхніх значень? .>

Нормативний метод ґрунтується на використанні системи * фінансових коефіцієнтів, таких як: ❖

♦ коефіцієнт ліквідності — розраховують як відношення засо­бів високої і середньої ліквідності (грошових коштів і дебіторської заборгованості) до короткотермінової заборгованості. Нормативне значення — не менше ніж 0,5;

♦ коефіцієнт заборгованості — виражається співвідношенням суми позичкових коштів і суми власного капіталу. Нормативне значення — не більше ніж 0,3 - 0,5;

♦ коефіцієнт автономії — розраховують як відношення зага­льної суми власних коштів до активу фінансового балансу підпри­ємства. Нормативне значення — не більше ніж 0,5;

♦ коефіцієнт маневреності — розраховують як відношення власного обігового капіталу (сума дебіторської заборгованості і за­пасів товарно-матеріальних цінностей за винятком кредиторської заборгованості і заборгованості за позиками) до власного капіталу підприємства. Нормативне значення — не менше ніж 0,5;

♦ коефіцієнт іммобілізації (реальної вартості основних фон­дів) — це відношення реального статутного капіталу або вартості основних фондів (за винятком зносу) до підсумку балансу підпри­ємства. Нормативне значення — не більше ніж 0,6;

♦ коефіцієнт покриття — визначають як відношення суми обігових коштів підприємства до суми короткотермінової заборго­ваності. Нормативне значення — не менше ніж 2,0 - 2,5.

Таких коефіцієнтів використовують кілька десятків.

Фактичні значення коефіцієнтів, розраховані для конкретного підприємства, порівнюють з нормативними. За ступенем відхи­лення фактичних значень від нормативних роблять висновок про величину ризику.

До переваг нормативного методу варто віднести простоту й оперативність розрахунків, однак, як і розглянуті вище аналітич­ний метод і метод оцінки фінансової стійкості, він не враховує впливу окремих чинників ризику. Тобто він може бути рекомендо­ваний в основному для «відсікання» явно неприйнятних рішень, а для оцінювання тих, що залишилися, слід використовувати інші методи.

Розділ 13

Крім того, різні коефіцієнти можуть свідчити про різний рівень ризику. За цієї ситуації для кожного з коефіцієнтів визначають діапазон відхилень від нормативу (діапазон значень), що відпові­дає певному рівню ризику. Наприклад, відхилення в межах 25 % нормативу свідчать про мінімальний рівень ризику, 50 — підви­щений, 75 — критичний, 100 % — неприпустимий (див. статистич­ний метод). Далі визначають значущість (вагомість) кожного з ко­ефіцієнтів (сума значущостей дорівнює 1,0). Інтегральну оцінку ризику знаходять як середньозважену.

Метод експертних оцінок є, мабуть, тим єдиним методом, що дає змогу оцінювати ступінь ризику різних видів. виробничо - збутової і фінансової діяльності підприємств в умовах дефіциту

Інформації. Оцінювання ризику здійснюється на основі суб’єктив­них думок експертів — фахівців у конкретній галузі діяльності.

Існують різні різновиди методу експертних оцінок, розглянемо один з них. Представлена методика дає змогу оцінити ступінь ри­зику ділового співробітництва підприємства зі своїми економічни­ми контрагентами і вибрати найприйнятніші з них.

Оцінюють ризик поетапно:

1) ранжирування — виділення оцінних критеріїв та їхнє раи - жирування щодо конкретної ситуації;

2) зважування — визначення вагових характеристик оцінних критеріїв для кожного з можливих ділових партнерів;

3) комплексна оцінка ділових партнерів з урахуванням рангів і вагових характеристик оцінних критеріїв і прийняття рішень.

Метод аналізу ризику за допомогою дерева рішені*. Існує кілька різновидів цього методу. Розглянемо два з них.

1. Використання дерева рішень для розробки оптимального алгоритму дій з урахуванням їх результативності і ризику.

У процесі підготовки рішення виділяють різні його варіанти, що можуть бути прийняті, а також для кожного з варіантів — си­туації, які можуть настати незалежно від волі особи, яка приймає рішення. Ці ситуації також беруть до уваги.

2. Використання дерева, рішень для багатофакторної оцінки ризику в умовах їх різноспрямованого впливу.

Розглянемо випадок, коли для оцінювання ризику використо - вують коефіцієнти впевненості — числа, що відображують ступінь впевненості в істинності або хибності висновку про наявність ри­зику (про вплив конкретних чинників ризику на його величину). Шкалу значень коефіцієнтів упевненості наведено на рис. 13.5.

-1,0 -0,8 -0,6 -0,2 0 +0,2 +0,6 +0,в +1,0 Майже напев­но ІІІ Скорі­ше ні Є до­кази проти Неви- Значено Є до­кази за Скорі­ше за Майже напев­но так

Рис. 13.5. Шкала значень коефіцієнта впевненості

Як випливає з рис. 12.5, коефіцієнти впевненості набувають значення від -1 до +1. За ступеня впевненості +1 вважають, що подія обов’язково відбудеться, а за -1 — напевно, ні. Ліва частина шкали на рис. 13.5 призначена для оцінювання хибності факту настання подій, а права — істинності. Коефіцієнт упевненості — * це комбінація двох оцінок: *

•**

•ТГ-* «•'■у*'* «"У* *-ЗР* •"Т4* •"V* •"**•* •от* ^ "ПГ* 481

Де І — оцінка істинності факту настання події (від 0 до +1); X — оцінка хибності (від 0 до -1).

Комбінування оцінок незалежних свідчень про наявність або відсутність ризику (оцінок ступеня впливу чинників ризику на його величину) виконують згідно з такими правилами:

К0=К1+ К2{ 1 - Кг), якщо Кг > 0 і К2 > 0;

#0 = |Кг + І-К^О - - |#і|), якщо Кх < 0 і К2 < 0; (13.32)

К + ІС

К0 = -------- . -• | рякщо Кі і К2 мають різні знаки.

1 — ШШ(| І,|іг21)

За комбінації доказів з коефіцієнтами +1 і -1 вважають, що К0 = +!•

Метод аналогій. Для оцінювання ризику цей метод передба­чає використання даних про аналогічні проекти, виконані у по­рівнянних умовах.

Приклад. Відкриваючи невеликий пункт технічного обслугову­вання автомобілів (ІІТО) в одному з районів міста, аналізують інфор­мацію про діяльність аналогічних ПТО: чинники ризику і ступінь їх­нього впливу; масштаби й імовірність втрат тощо. На підставі цієї ін­формації прогнозують ступінь ризику. Звичайно, при цьому вносять поправки, що враховують специфіку діяльності конкретного ПТО.

Точність цього методу невисока, в основному його використо­вують для попереднього оцінювання. Основний його недолік по­лягає в тім, що кожен проект мас свої характерні риси і специфіку реалізації, що не дає змоги підготувати вичерпний набір сценаріїв розвитку подій у майбутньому, ґрунтуючись на досвіді минулого.

Оскільки кожен з розглянутих методів не позбавлений недолі­ків, то в практичній діяльності потрібно використовувати кілька різних методів. Звичайно, отримані різними методами результати відрізнятимуться, проте аналіз розбіжностей між ними дасть мож­ливість виявити чинники, які враховують в одних методах і не £ враховують в інших, що впливає на точність оцінки і вірогідність,5 отриманих результатів. Аналіз розбіжностей у результатах, у зі - 5 ставленні з прийнятими в розрахунок чинниками ризику допомо­га, же виявити існуючі тенденції в розвитку майбутніх подій З ПОГЛЯ - ду ризику тих або інших видів діяльності. А це сприятиме точні-

❖ шому прогнозуванню ступеня ризику в досягненні очікуваних ре-

❖ зультатів.