Огляд досвіду пенсійного забезпечення у світі

Пенсійні реформи у світі: спонукальні мотиви та загальні напрями. В центрі дискусій щодо реформування систем пенсійного забезпечення, що розгорнулись протягом останнього десятиріччя, в наукових та політичних колах західних держав та країн з транзитив­ною економікою - пошук найбільш ефективних страхових методів та механізмів, створення багаторівневих взаємодоповнюючих та взаємопов‘язаних пенсійних систем, активне залучення приватного сектору та самих застрахованих до фінансування пенсійних витрат, залучення до процесу колективного і особистого пенсійного страху­вання осіб, зайнятих на тіньовому ринку праці, створення комплек­сних інститутів соціального захисту престарілих верств населення.

Більшість існуючих пенсійних систем у 80-90 рр. минулого століття мали приблизно однакові проблеми, а саме:

• високі та постійно зростаючі ставки нарахувань на заробітну плату, що призводять до зростання безробіття;

• ухилення від їх сплати та «втеча» у неформальний сектор, де продуктивність праці нижче;

• хибне розміщення державних фінансових ресурсів, оскільки частина податкових доходів спрямовується на виплату пенсій на шкоду інфраструктурі, обороні, охороні здоров‘я, освіті, культурі тощо;

• збільшення неявного державного боргу, внаслідок чого фінансова система втрачає рівновагу.

Як наслідок, тодішні пенсійні системи не були оптимально ефек­тивними по відношенню до людей похилого віку та ще менш опти­мальними по відношенню до тих, хто постаріє у майбутньому. Крім 80 того вони, як правило, несправедливо розподіляли фінансовий ре­сурс і стримували розвиток економіки.

Реформи пенсійних систем уже почалися в Німеччині, США, Італії, Франції, Угорщині, Польщі, Чехії, Швеції, Японії. Здебільшого вони зводяться до різних комбінацій таких заходів: плавне підвищення пенсійного віку, зниження розміру окремих видів пенсій, збільшення розміру страхових внесків та періоду стра­хування, відокремлення інститутів страхування та соціальної допо­моги, обмеження практики дострокового виходу на пенсію, стиму­лювання створення приватних пенсійних фондів.

Останніми роками в пенсійних системах розвинених країн спостерігається тенденція до більш щільної ув‘язки розмірів пенсій з обсягами фактично сплачених страхових внесків. Такий підхід дозволяє посилити страховий характер пенсійних систем і створи­ти механізм, що мотивує застрахованих до участі у фінансуванні системи, знизити можливість та бажання уникнути сплати страхо­вих внесків. Досягненню мети слугує збільшення періоду, заробітки за який приймаються до розрахунку при визначенні пенсії. Ідеальним варіантом є включення заробітків за весь страховий період, що дозволяє говорити якщо не про еквівалентність внеску у фінансування системи та прав на отримання пенсії, то принаймні про вкрай щільну залежність між цими показниками. Застрахована особа розуміє - що більше вона сама внесла або на її користь було внесено грошових коштів протягом життя, то на більшу пенсію вона може розраховувати.

Концептуальними напрямами пенсійних реформ у розвинених країнах є впровадження параметричних реформ, у тому числі:

- підвищення пенсійного віку,

- зменшення видатків на державне соціальне забезпечення,

- передача деяких функцій в царині соціального забезпечення приватним структурам.

Головним питанням при цьому є трансформація існуючої моделі фінансового навантаження, його перерозподіл між суб‘єктами правовідносин (підвищення тарифів внесків, збільшення тривалості трудового стажу та зменшення розміру пенсій).

Більшість країн використовують комбінований підхід, поєднуючи збільшення тарифів та зменшення розміру пенсій. При­чому останнє розглядається як домінуючий варіант вирішення пи­тання. Як приклад можна навести пенсійні перетворення у ФРН, де починаючи з 2020 року заплановано зменшити коефіцієнт заміщення з нинішніх 70% до 55-60% з одночасним підвищенням ролі недержавних пенсійних фондів.

Зменшення обсягів пенсійних виплат може охопити усі категорії пенсіонерів або мати вибірковий характер. Але у будь-якому випад­ку цей захід торкнеться більшої частини населення. Серед способів збільшення обсягу страхових внесків найчастіше розглядаються підвищення страхових тарифів і розширення бази їх нарахування.

У Швеції, Італії та Польщі до початку реформ існували розподільчі пенсійні системи, які забезпечували пропорційність пенсійних ви­плат заробітним платам за період, що передує завершенню трудової діяльності. Така система обумовлювала доволі великий відсоток пенсійних відрахувань. Фінансова стабільність системи, до того ж, вимагала періодичного їх підвищення. Сучасні виклики, особливо у демографічній царині, примусили уряди цих країн до переводу пенсійних систем на такі схеми, що встановлюють більш щільний зв’язок між обсягами сплачених внесків і розміром пенсій.

Така тенденція найкраще ілюструється літерою та духом законо­давчого акта Нідерландів - Біллю про реформу системи соціального захисту населення (2004 рік), який підкреслює значущість прин­ципу особистої відповідальності громадянина в забезпеченні життєздатності суспільства: «кожен повинен зробити усе можливе для підтримання свого життєвого рівня».

Системи соціального захисту Німеччини передбачають відрахування внесків за кількома обов’язковими видами страхуван­ня, до яких належить пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, на випадок хвороби та на випадок необхідності догляду. Витрати за ще одним видом соціального страхування - від нещас­ного випадку на виробництві - бере на себе роботодавець. Наразі в Німеччині діють такі розміри соціальних відрахувань:

- страхування на випадок безробіття - 4,2%;

- пенсійне страхування - 19,9%;

- медичне страхування - 14,25%;

- страхування на випадок необхідності догляду - 1,7%.

Досвід США. Америка застосовує для малого бізнесу такі

Механізми захисту від фінансових ризиків після виходу на пенсію.

Соціальне забезпечення, що сплачується з фондів соціального страхування, після виходу на пенсію.

Пенсійні системи. Це джерело гарантує фінансову стабільність після виходу на пенсію. Проте, на відміну від великих корпорацій, лише незначна кількість підприємців може дозволити витрати в рамках системи індивідуальних пенсій для себе та своїх робітників. Індивідуальне пенсійне страхування легше організувати у великих корпораціях. Для підприємств малого бізнесу витрати на управління пенсійним фондом були б непропорційно високими; пенсійні гроші, не кажучи про отримання з них доходу, відіграватимуть незнач­ну роль, тому що невелика кількість застрахованих осіб означає, відповідно, невеликий пенсійний фонд. Тому пенсійні плани малих підприємств узагалі менш життєздатні та більш вразливі порівняно з планами великих корпорацій.

План Кеога (Keogh plan) - система заощаджень у США, ме­тою якої є створення пенсійного фонду для дрібних підприємців, що працюють на самих себе (самозайнятих). Відповідно до неї стягуван­ня податку відкладається до моменту вилучення грошей. Ця систе­ма може діяти паралельно з корпоративним пенсійним фондом або індивідуальним пенсійним рахунком (individual retirement account

- IRA). План Кеога був висунений разом із Законом про пенсійне забезпечення осіб, що працюють на самих себе.

У 1974 році Конгрес США прийняв Закон про пенсійне забезпечен­ня, який дозволив багатьом малим підприємствами та їх робітникам частину коштів, передбачених для сплати податків, використову­вати як початкову суму для накопичення пенсійних фондів. План, відомий під назвою «План Кеога», дозволяє підприємцям та їх най­маним робітникам накопичувати без оподаткування до 20% опо­даткованого прибутку, проте не більше ніж 30 тис. доларів, з метою пенсійного забезпечення. Так, якщо підприємець відкладає щорічно

2 тис. дол. за іо%-ої річної ставки, то імовірно, що із початкової суми на момент виходу на пенсію утворюється фонд, достатній для задо­волення його фінансових потреб. Якщо підприємець почне накопи­чувати кошти у віці 35 років, то при досягненні 65-річного віку він за рахунок отримання відсотків матиме суму накопичень у 285 тис. дол., а його сукупний пенсійний фонд становитиме 345 тис. доларів.

План Кеога має особливості, серед яких можливо виокремити такі:

- всі співробітники, що відпрацювали в компанії 3 або більше років, повинні бути учасниками даної програми;

- всі фонди, що складаються із внесків за даною пенсійною про­грамою, не оподатковуються;

- будь-які доходи, отримані в межах пенсійної програми, не опо­датковуються, якщо тільки будь-хто з учасників не почне вилучати свої пенсійні внески. Але до цього часу люди, як правило, опиняють­ся в більш низькій податковій категорії;

- всі фонди, утворені із внесків, захищаються законом. У ви­падку судового процесу, банкрутства та інших фінансових проблем будь-які зазіхання на ці фонди не приймаються.

Для того щоб почати реалізацію плану Кеога, співробітники компанії звертаються до комерційних банків, ощадних або кре­дитних установ чи страхових кампаній. Деякі з цих закладів ма­ють спеціальні програми інвестицій коштів за планом Кеога, що санкціоновані Податковим департаментом США і мають пільгове оподаткування.

Іншим видом «податкового мінімізатора», доступним для малих підприємств та персоналу, що в них працює, є індивідуальний пер­сональний рахунок (ІПР). ІПР дає можливість кожній працюючій людині продумати програму накопичень та одночасно сховати деяку частину своєї заробітної плати від федерального податку. Відповідно до закону про податки при економічному відновленні, прийнятому в 1981 році, кожен робітник може відкладати до 2 тис. доларів на рік на випадок виходу на пенсію. Важливим є те, що підприємець може не включати цю суму на свій оподаткований дохід.

Підприємці можуть накопичувати кошти за планом Кеога також на індивідуальному пенсійному рахунку (ІПР) . Так, за планом Кеога одноосібний власник або партнер по компанії може відкладати на рік до 30 тис. дол., або 20% свого доходу, а також будь-яку меншу суму. Ця ж людина може відкладати до 2 тис. щорічно на свій ІПР, роз­раховуючи таким чином на можливу податкову знижку з загальної суми 32 тис. дол. на рік. Замість того, щоб відкладати гроші на ІПР, робітник може вносити добровільний внесок в рамках пенсійної програми своєї корпорації у розмірі до 2 тис. дол. на рік, якщо да­ною програмою це передбачено. Ця сума також відраховується з оподаткованого доходу робітника. Обов’язкові внески корпорації в пенсійний фонд також підпадають під дію податкових пільг.

Досвід впровадження єдиного соціального внеску Росії. Єдиний соціальний внесок, що було запроваджено у 2011 році у відповідності до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» не можна вважати українською новацією. В Росії ще 2001 року відрахування в різні соціальні фонди були об’єднані в єдиний соціальний внесок. Його розмір визначався залежно від заробітної плати. В середньому ставка найманого робітника з річним доходом менш ніж 280 тис. руб. становила 26%. А для тих, хто заробляв на рік понад 600 тис. руб., усього 2%.

Таблиця 2.6.

Розмір єдиного соціального внеску в Росії

Перша межа	Друга межа	Третя межа
0 - 280 000 руб.	280 000 - 600 000 руб.	Понад 600 000 руб.
26%	10%	2%

Проте з 1 січня 2010 року Росія відмовилась від єдиного соціального внеску, його було замінено на страхові внески. Аргумен­том на користь відмови була важкість регулювання цим податком під час кризи. Єдиний соціальний внесок було змінено на страхові внески у три основні фонди: пенсійний, соціальний та медично­го страхування. Роботодавці відраховували за кожного робітника 26% від фонду оплати праці доти, доки заробіток робітника не до­сягав 415 тис. руб. з початку року. Після цього розмір внесків стає 0%. Регресивну шкалу, яка діяла за єдиного соціального внеску, було скасовано. З 1 січня 2011 року відрахування до позабюджетних фондів було збільшено до 34%. Роботодавці повинні відраховувати внески за кожного робітника, доки його заробітна плата протягом року наростаючим підсумком не досягне 463 тис. руб. За оцінками роботодавців, підвищення відрахувань до соціальних фондів призвело до зменшення зростання офіційних заробітних плат і подвоєння «тіньових» виплат. Очікуваного зростання надходжень до пенсійного фонду на 30% не відбулось.

Наразі в Росії розглядається два варіанти подальшого розвит­ку пенсійної реформи. Саме страхові внески є наріжним каменем революційної реформи, обговорення якої триває вже не перший рік.

Перший варіант передбачає збереження ставки 34% тільки для великого бізнесу. Ставки для середнього бізнесу буде знижено «до рівня близького 26%», а для малого виробничого та соціального бізнесу - до 16-20%.

Другий варіант - це зниження ставки до 30%. В цьому варіанті ставка для малого виробничого і соціального бізнесу знижується з 26% до більш низького рівня. Цей варіант також передбачає зни­ження для малого виробничого та соціального бізнесу до 16-20%, тоді як середній бізнес буде сплачувати ставку 30%. Проте для цьо­го необхідно буде досконально прорахувати економічний ефект і наслідки для бюджету від подібних реформ.

На думку експертів, обидва варіанти є невдалими. Так, знижен­ня страхових внесків до 30% не вирішить проблеми уходу бізнесу в тінь. А реалізація першого сценарію, що передбачає збереження ставки на рівні 34% для великого бізнесу, лише погіршить спра­ву. Це може призвести до вільної трактовки відрахувань страхо­вих внесків як з боку платників податку, так і з боку податківців. До того ж великий бізнес може зупинитись у рості та збільшенню малих та середніх підприємств, шляхом переводу співробітників у новоутворені «ТОВ».

Зниження страхових внесків у соціальні фонди з 34% до 26% збільшить дефіцит пенсійної системи. А це необхідно певним чи­ном компенсувати. За висновками російських експертів, уникнути підвищення тарифів для ліквідації дефіциту на виплату фіксованого базового розміру страхової частини трудової пенсії могло б збільшення в 2011 році співвідношення працюючих і пенсіонерів з 1,27 до 1,89 (зростання чисельності найманих робітників має стано­вити 22,6 млн. осіб).