ОПОДАТКУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Оксана ПРОДАН,

Всеукраїнське об’єднання малого і середнього бізнесу «ФОРТЕЦЯ»

• місце і значення

Спрощеної системи оподаткування

• світовий досвід

• спеціальна система оподаткування для малого бізнесу: якою вона має бути?

Система оподаткування є важливим чинником розвитку бізнесу в усіх країнах. При цьому важливими в оподаткуванні є не лише ставки податків, а й їхня кількість, процедури обліку та сплати.

У 2011 році, за оцінкою журналу «Forbes», Україна увійшла до п’ятірки найгірших економік світу і посіла 17 місце у світі за найбільш високою ставкою податку на прибуток.

Ставки податків - не єдиний, але первинний чинник при оцінюванні впливу оподаткування на розвиток бізнесу в тій чи іншій країні, адже саме вони є прямими витратами бізнесу при виробництві та визначаються на законодавчому рівні.

За міжнародними оцінками (дослідження Doing Business-2011), сумарна ставка податків в Україні становить 55,5% від прибутку. Це показник, обрахований з урахуванням норм Податкового кодексу України, яким суму податків зменшено з 57,2% у 2010 році.

Попри те, що Податковий кодекс України декларується вла­дою як документ, що реформує податкову систему, загальна став­ка податків у країні на сьогодні суттєво відрізняється від частини податків у прибутку підприємств в економічно розвинених країнах і таких, які ефективно розвиваються.

Більший, ніж в Україні, відсоток податків лише в Білорусі та Киргизії (80,4% і 57,2% відповідно). У Польщі, для прикладу, по­датки становлять сумарно 42,3% від прибутку, Молдові - 30,9%, Казахстані - 29,6%. Є зрозумілим, що ставки оподаткування, передбачені сьогодні Податковим кодексом України, не лише не сприяють розвиткові виробництва в країні, а й роблять вітчизняні товари і послуги неконкурентними у світовій економіці.

Зважаючи на те, що оподаткування складається не лише зі ста­вок податків, а й з умов їх адміністрування, можна було б перед­бачити, що великі ставки податків компенсуються в законодавстві простотою їх обрахування, звітності і сплати, що могло б посилити позиції українського бізнесу.

Використовуючи дослідження Doing Business-2011, можемо по­бачити, що, дійсно, кількість платежів протягом року зменшилась зі 147-и (у 2010 році) до 135-и (у 2011-му). Зменшилась також кількість часу на підготовку документації зі сплати податків - з 736 годин 2010 року до 657 годин 2011-го. Ці зменшення, хоча і не значні, можна було б використати для компенсації ставок податків, якби не порівняння їх із показниками сусідніх країн.

Країна	Час (годин у рік)	Кількість платежів
Україна	657	135
Білорусь	798	82
Казахстан	271	9
Киргизія	202	48
Молдова	228	48
Польша	325	29

На жаль, навіть у Білорусі та Киргизії сумарна оцінка з адміністрування податків краща, ніж в Україні, адже 798 годин в Білорусі «перекриваються» економією часу на платежі, яка в 1,6 разів менше, ніж в Україні.

Зазначені вище фактори залишили Україну за рівнем оподатку­вання на 181 місці, попри прийняття Податкового кодексу і задекла­роване проведення в країні податкової реформи.

Порівняння різних чинників оподаткування за останні декілька років свідчить про те, що умови, створені в Україні Податковим ко­дексом 2011 року, зменшили ставку податків в 1,03 рази (на 1,7%), кількість платежів зменшилась в 1,09 рази (на 12%), а витрати часу на сплату податків зменшились в 1,12 рази (на 79 годин на рік) відносно показників 2010 року. З огляду на те, що 2009 року відносно 20о8-го час на сплату податків зменшився в 2,46 рази, зміни у 2011 році, запроваджені Податковим кодексом України, не є рефор­маторськими і такими, що покращують систему оподаткування в Україні. Про це свідчить загальне місце України в Рейтингу Doing Business, яке залишилось незмінним - 181-е зі 183 країн світу.

Історичний порівняльний аналіз сплати податків в Україні Дані зі сплати податків 2008 2009 2010 2011 Місце в рейтингу за легкістю сплати податків 180 180 181 181 Загальна сума податків (% від прибутку) 56,6 57,2 57,2 55,5 Кількість податків 147 147 147 135 Час (годин на рік) на сплату податків 2085 848 736 657

Джерело: Http://www. doingbusiness. Org/~/media/fpdkm/doing%20business/documents/profiles/country/ db11/ukr. pdf

Порівняння системи оподаткування України з країнами Східної Європи не на користь першої, але не є таким вражаючим, як порівняння з країнами, що посіли перші місця за рівнем оподатку­вання в дослідженні Doing Business - 2011:

Країна	Місце в рейтингу за легкістю сплати податків	Місце в рейтингу за кількістю часу для сплати податків	Місце в рейтингу за кількістю податків	Місце в рейтингу за загальною сумою податків (% від прибутку)
Україна	181	174 (657 - годин на рік)	183 (135 - за­гальна кількість податків)	149 (55,5% від прибутку)
Мальдіви	1	0 (0 годин на рік)	2 (3 - загаль­на кількість податків)	3 (9,3% від прибутку)
Катар	2	3 (36 годин на рік)	2 (3 - загаль­на кількість податків)	6 (11,3% від прибутку)
Гонконг	3	12 (80 годин на рік)	2 (3 - загаль­на кількість податків)	24 (24,1% від прибутку)
Сінгапур	4	15 (84 годин на рік)	6(5 - загаль­на кількість податків)	28 (25,4% від прибутку)
ОАЕ	5	2 (12 годин на рік)	43 (14 - за­гальна кількість податків)	7 (14,1% від прибутку)

Українська економіка потребує кардинальних змін для її роз­витку через відсутність в оподаткуванні умов для конкурентоспро­можності вітчизняного бізнесу. Отже необхідність змін умов опо­даткування очевидна. І це стосується абсолютно усього бізнесу, який сплачує податки в Україні відповідно до загальної системи оподатку­вання. Щодо малого бізнесу, то на сьогодні він не може на практиці забезпечити виконання чинного податкового законодавства.

Так, аналіз зазначених у дослідженнях показників свідчить про те, що підприємець - фізична особа, яка перебуває на загальній системі оподаткування, повинен у 2011 році витратити на адміністрування та сплату податків 82 робочих дні (з 250 робочих днів протягом року), а це 30,45% часу, передбаченого для роботи трудовим законодавством України.

Зрозуміло, що підприємець, який не має найманих осіб і який повинен, крім сплати податків, заробити для цього кошти, позбав­лений об’єктивної можливості забезпечити таке адміністрування податків і зборів.

Що стосується ставок податків та їх частки у прибутку малого підприємця, то чималі 55,5% (а вище - 80,4% - тільки в Білорусі) слід розглядати спільно з єдиним соціальним внеском, який також створює фіскальне навантаження на бізнес і також розраховується у відсотках до прибутку. Таким чином, для малого підприємця в Україні ставка оподаткування визначена у відсотках до прибутку міжнародними експертами, збільшується ще й на єдиний соціальний внесок. І якщо розмір витрат і, відповідно, розмір податку залежать від конкретного виробництва, то розмір єдиного внеску - мінімум 33,2% від прибутку.

Отже сумарно фіскальне навантаження для малого бізнесу ста­новить на сьогодні 55,5 + 33,2 = 88,7% від прибутку, що на 8,3% вище, ніж у Білорусі. Вищого фіскального навантаження на бізнес, ніж на підприємця на загальній системі оподаткування в Україні, немає серед 183 країн світу.

Слід зважати також і на перелік витрат, які враховуються при визначенні прибутку по-різному згідно із національним законодав­ством різних країн. За Податковим кодексом України підприємець

- фізична особа не має можливості відносити до валових витрат амортизаційні відрахування, витрати на навчання, рекламу та інші, які не оподатковуються в динамічно розвинених економіках. Отже він повинен сплачувати 88,7% і з цих витрат.

Чи може розвиватись малий бізнес, сумарне фіскальне наван­таження на який становить 88,7% від прибутку, в тому числі від амортизаційних відрахувань? Однозначно ні.

Загальна система оподаткування в Україні унеможливлює ве­дення малого бізнесу. Але ж цей бізнес існує! На сьогодні в Україні понад два мільйони підприємців, які не лише сплачують податки і внески, а й створюють робочі місця, утримують сім’ї.

Відсутність спеціальних умов оподаткування поставить цих людей поза законом, зменшить надходження до бюджетів усіх рівнів, збільшить витрати держави на утримання безробітних. Тож спеціальна система потрібна. До речі, в Програмі економічних ре­форм України на 2010-2014 рр., затвердженій розпорядженням

Кабінету Міністрів України від 23.06.2010 №і724-р, попри прогно­зування звуження сфери застосування спрощеної системи оподат­кування, передбачено її збереження під час здійснення податкової реформи.

Якою вона повинна бути? Чи є такі в інших країнах?

У сусідній Росії існує три види спеціального податкового режиму для малих підприємств. Це єдиний податок на дохід, спрощена си­стема зі ставкою податку на вибір та єдиний сільськогосподарський податковий кодекс.

Єдиний податок сплачується незалежно від доходу за зайняття визначеними видами діяльності. Спрощена система, з практичного досвіду, може бути зі ставкою 6% від обороту чи 15% від прибутку. Єдиний сільськогосподарський податок застосовують виробники, які випускають не менше ніж 70% сільськогосподарської продукції.

До спеціальних податків належать ПДВ, податок на прибуток, податок на майно та єдиний соціальний податок.

У ліберальних Сполучених Штатах Америки з 1953 року діє за­кон про малий бізнес, яким створено спеціальні умови ведення малого бізнесу в усіх напрямах. У сфері оподаткування передбаче­но спеціальні ставки податку на прибуток, а сума доходу до 25 тис. доларів на рік не оподатковується. При цьому пільгову ставку мають виробничі види діяльності відносно інших. Діє в США і «бонус пер­шого року», за якого податок сплачується тільки з половини доходу. Для малого бізнесу передбачено також:

- застосування суб’єктами малого бізнесу прискореної амортизації основних засобів за рахунок одночасного списання ча­стини їх вартості в період здійснення інвестицій;

- звільнення компаній від сплати податку на приріст вартості капіталу за умови цільового використання коштів, що вивільняються, на інвестиції у підприємства малого бізнесу. Стимулюючі податкові пільги доповнено низкою підтримуючих заходів, серед яких: збільшення з 2 до 5 років максимального терміну для перенесення на минулі періоди збитків, отриманих малими підприємствами за підсумками 2008 року; надання певним категоріям громадян (ско - ригований валовий дохід яких за попередній рік був меншим за 500 тис. дол. або за 250 тис. дол. для осіб, що перебувають у шлюбі, але подають окремі податкові декларації, а також тих, які можуть підтвердити, що понад 50% їхнього валового доходу, відображеного 56 в податковій декларації, становили доходи від малого бізнесу) пра­ва, починаючи з 2009 року, зменшувати податкові платежі до 90% податкових зобов’язань, відображених у податкових деклараціях за попередній податковий рік.

В Австралії для малого бізнесу створено можливості обирати між такими пільгами: використання касового методу при розра­хунку GTS (аналог ПДВ); спрощені правила для торгових запасів, спрощені правила амортизації, податкова компенсація; розстрочка сплати прогнозованого податку; зниження вдвічі податку на приріст капітальної вартості основних засобів.

У Мексиці для фізичних осіб-підприємців встановлено податок з обороту в розмірі 5% від одержаного доходу.

У Нідерландах для торгівлі передбачено спрощений порядок справляння ПДВ, а фізичні особи-підприємці сплачують єдиний податок, до складу якого входять прибутковий податок і соціальне страхування.

У Німеччині підприємства з річними продажами менше за 350 тис. євро або прибутком менше ніж 30 тис. євро звільнені від правил бухгалтерського обліку. Підприємства з річним оборотом менше за 17,5 тис. євро не є платниками ПДВ.

Під час фінансово-економічної кризи, пакети антикризових податкових заходів у Німеччині передбачали такі стимулюючі податкові заходи, як розширення умов застосування прискореної амортизації для малого і середнього бізнесу шляхом збільшення обсягу чистих активів, що підпадають під це правило (з 235 тис. до 335 тис. євро), та рівня прибутку компаній, які мають право на при­скорену амортизацію, - зі 100 тис. до 200 тис. євро. Крім того, було продовжено дію податкової знижки для самозайнятих осіб на суму витрат на технічне обслуговування і модернізацію обладнання, а та­кож передбачалося подвоєння спеціального податкового бонусу для таких платників (до 1200 євро). Суттєвою підтримкою для бізнесу були також заходи з відтермінування податкових платежів і змен­шення терміну повернення переплачених податків. Водночас малі підприємства (чисельністю до 10 осіб) з 2009 року звільнялися від нарахувань на фонд оплати праці додатково залучених найманих працівників (податкові канікули).

У Франції малі підприємства з річним оборотом до 7630 тис. євро сплачують фіксований податок: при обороті до 300 тис. євро

- податку немає, при обороті до 750 тис. євро податок дорівнює близько 1300 євро, при обороті до 1500 тис. євро - податок 2000 євро, за максимального обороту податок дорівнює 3750 Євро.

В Румунії до малих підприємств належать ті, що мають до 10 найманих працівників і прибуток яких не перевищує 100 тис. євро на рік. Ці підприємства мають право обрати добровільно податок з обороту в розмірі 3%.

У Польщі на початку 90-х існував спеціальний режим оподат­кування у двох формах - фіксованій та з обороту. Після проведен­ня реформ, завдяки яким малий бізнес у Польщі почав виробляти 51,5% ВВП, для малого бізнесу до 10 тис. євро залишено фіксований податок (ставка залежить від видів діяльності), а також передбачено знижену ставку податку на додану вартість. Фіксований податок для малого бізнесу існує в Чехії та Хорватії.

В Білорусії існує фіксований податок для магазинів площею до 25 метрів квадратних, підприємств громадського харчування, торгівлі на ринках і виставках, для інших малих підприємств удвічі знижено ставку податку на прибуток.

В Угорщині малі підприємства мають можливість самостійно обирати фіксований податок замість податку на персональний дохід і податок на додану вартість.

Найкращим прикладом на пострадянському просторі створення стимулів для легального виробництва через оподаткування є Грузія. З 2003-го до 2008 року кількість податків скорочено у 8 разів (з 26 до 6); встановлено лінійну ставку прибуткового податку 12%, яка сплачується разом із соціальними платежами і при цьому загаль­на ставка становить 20%; ставку податку на прибуток знижено до 15%. Представників мікробізнесу звільнено від застосування розра­хунково-касових апаратів. Це умови, які забезпечують детінізацію доходів. Забезпечення самозайнятості передбачено скасуванням оподаткування для підприємців, які мають доходи до 15 тис. доларів США на рік.

У країнах з розвиненими ринковими економіками не менше 50% від ВВП припадає саме на малий бізнес. Це забезпечує стабільність економік, а також постійне забезпечення зайнятості. І для цих країн, де малий бізнес сформувався і працює не одне і не два десятиліття, основними заходами з підтримки «маленьких» є вже не оподатку­вання, а кредитування, в тому числі податкове.

В тих країнах, в яких малий бізнес тільки формується і де систе­ма оподаткування (найчастіше одночасно з іншими умовами веден­ня бізнесу) не стимулює, а перешкоджає розвитку підприємництва, як правило, працюють спеціальні режими оподаткування або мак­симально спрощується вся податкова система.

Чи можливо в рамках діючої загальної системи оподаткуван­ня визначити деякі спрощення адміністрування чи виключення з обов’язкової сплати окремих податків? Зважаючи на те, що основні податки для суб’єктів підприємницької діяльності: податок на при­буток та податок на додану вартість - є значною мірою непрозори­ми і складними для адміністрування, спрощення їх адміністрування для окремих категорій платників практично неможливе, а знижен­ня ставки податків не є ефективним. Неефективність зниження ставки податку на прибуток доведено чинною нормою про нульову ставку податку для окремих видів діяльності, які через збереження неефективного адміністрування цього податку не отримали пози­тивного ефекту від зниження ставки.

Крім зазначених вище, існує низка податків і зборів, які згідно з Податковим кодексом України повинні сплачувати і, що важли­во, за які повинні звітувати усі суб’єкти підприємницької діяльності. Так, збір за спеціальне використання води повинні сплачувати з 1 січня 2011 року всі, хто має за місцем провадження своєї діяльності об’єкти водопостачання, в тому числі з господарською, а не ви­робничою метою. Екологічний податок повинні сплачувати усі користувачі люмінесцентних ламп та опалювальних приладів, а та­кож усі суб’єкти підприємницької діяльності, які зберігають сміття. Спростити адміністрування цих платежів неможливо - звітність та облік потрібні, в разі їх існування, для фіскалізації. Разом із тим, і адмініструвати всі ці неефективні платежі малий бізнес, який працює з максимальною ефективністю праці та об’єднанням в одній особі великої кількості функцій, не має змоги. Отже єдиним «спрощенням» цих платежів є їх скасування або заміна на єдиний платіж через упровадження спеціального режиму оподаткування для малого бізнесу.

Спеціальні режими можуть бути у вигляді фіксованої ставки або податку з обороту (доходу, прибутку) за зменшеними ставками.

Яким же повинен бути спеціальний режим оподаткування малого бізнесу в Україні? При визначенні можливих варіантів спеціального оподаткування слід враховувати як стан загальної си­стеми оподаткування, так і стан економіки України, рівень розвитку малого бізнесу, а також мету впровадження спеціальної системи.

За даними Transparency International, 2009 року малий бізнес в Україні займав 5% від ВВП. Отже держава зацікавлена у стимулюванні створення і розвитку малого підприємництва в Україні, адже без збільшення частки малого бізнесу до 50% від ВВП вітчизняна економіка не матиме стабільності, стійкості та необхідної кількості робочих місць.

Метою спеціального режиму оподаткування малого бізнесу повинні бути створення і розвиток малого підприємництва. З огля­ду на це і мають формуватись умови оподаткування, що забезпечать збільшення кількості малого бізнесу, створення робочих місць і роз­виток внутрішнього виробництва.

Зважаючи на складність загальної системи в адмініструванні, спеціальний режим (спрощена система) не повинна базуватись на загальних нормах. Необхідно визначити для малого бізнесу окре­мий порядок нарахування і сплати податків, який забезпечить ре­альну можливість підприємцям його виконувати.

Досвід країн, які успішно та ефективно розвивають свої економіки і посідають за оцінками експертів перші позиції в міжнародних рейтингах, свідчить про те, що спеціальна система оподаткуван­ня повинна містити мінімум платежів, що автоматично зменшить і кількість часу для обрахунку сплати та звітності за податковими зобов’язаннями.

Ідеальною для України на сьогодні була б система, за якої підприємець сплачував один платіж - або за заняття одним із видів підприємницької діяльності (фіксовану ставку), або від отриманого доходу (з обороту). Цей єдиний платіж повинен замінити (містити в собі) абсолютно всі податки і збори, в тому числі соціальні, які не стосуються найманих працівників і реального використання ресурсів із надр.

Крім тих податків, які включено до складу єдиного податку Указом Президента України від 03.07.98 №727/98 «Про спро­щену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», він має включати збір на розвиток виноградар­ства, садівництва і хмелярства; збір за воду, яка використовується для побутових потреб; екологічний податок у частині забруднень не промисловими, а побутовими приладами та зберігання сміття.

Соціальні платежі за фіксованої ставки податку повинні бути включені до ставки єдиного платежу і окремо сплачуватись виключ­но за найманих працівників. При цьому всі платежі за найманих працівників повинні бути об’єднані в один, в тому числі прибутко­вий податок, і соціальне та пенсійне страхування.

Таким чином, у спеціальній системі оподаткування єдиний платіж (податок) мав би замінити (містити в собі) такі:

А) податок на доходи фізичних осіб, що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи;

В) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які сплачують єдиний податок за ставкою 3 відсотки;

Г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

Ґ) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

Д) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

Є) екологічний податок у частині забруднень не промисловими,

А побутовими приладами та зберігання сміття;

Ж) соціальне та пенсійне страхування;

З) податок на прибуток;

І) збір за спеціальне використання води в разі її використання не для виробництва.

Цей єдиний платіж, який в Україні з 1998 року має назву «єдиного податку», може сплачуватись у два способи:

- фіксованою ставкою для визначених законом видів діяльності;

- відсотками від отриманого доходу, від обороту.

Фіксована ставка повинна застосовуватись для наступних видів діяльності: послуги, торгівля, ремісництво. Право сплачувати фіксовану ставку повинні мати підприємці-фізичні особи.

Ставка у відсотках від доходу (з обороту) повинна бути передба­ченою для усіх видів діяльності, крім деяких, у розвитку яких дер­жава не зацікавлена або з яких і за загальної системи оподаткування забезпечено високі надходження до бюджету. Сплачувати податок у відсотках від доходу повинні мати право за власним вибором і фізичні особи-підприємці, і юридичні особи, які належать до мало­го бізнесу.

При цьому, якщо для сплати фіксованої ставки податку можуть застосовуватись обмеження за обсягом дозволених доходів на цій ставці, то для платників ставки з обороту обсяг дозволеної реалізації повинен бути таким, який передбачений для малого бізнесу згідно з п. 7. статті 63 Господарського кодексу України.

Фіксовану ставку податку повинні встановлювати органи місцевого самоврядування для кожного виду діяльності, зважаючи на економічно-соціальний стан регіону та стимулюючи сплату цього податку саме на своїй території.

Ставка з обороту повинна становити максимально 2,5% із додат­ковою сплатою ПДВ і 3,5% у разі включення ПДВ до складу єдиного податку. Ці ставки випливають із розрахунку, зробленого за даними Державної податкової служби України за 2009 рік щодо податко­вого навантаження на платників податку на прибуток і платників єдиного податку з обороту із сумою валових доходів до 3 млн. грн.

При цьому податкове навантаження на загальній системі знижується зі збільшенням обороту, а за спрощеної системи ставка є незмінною.

Дозволений на спеціальній системі обсяг реалізації та, відповідно, ставка податку у фіксованому вигляді, можуть вира­жатись у гривнях і в мінімальних заробітних платах. Визначення у гривнях забезпечує незмінність ставок незалежно від інфляційних процесів, стану економіки, але одночасно стримує збільшення обсягів, дозволених при використанні спеціальної системи оподат­кування, в разі інфляційних процесів.

Для фіксованої ставки податку встановлення обмеження за обсягом реалізації товарів чи послуг повинно розраховуватись із розрахунку середньої заробітної плати в Україні, яка станом на 1 серпня 2011 року, за даними Держкомстату, становить 2749 гри­вень, та рентабельності 20%. Мінімальний обсяг доходу, дозволе­ний на фіксованій ставці, повинен становити не менше ніж 2749 х 100 / 20 = 13745 гривень на місяць, тобто 2749 х 12= 164940 гри­вень на рік, що дорівнює 171 мінімальній заробітній платі на рік. Це мінімальний обсяг реалізації, який повинен бути для найменшого бізнесу з тим, щоб підприємці отримували прибуток не менший за середню заробітну плату.

Галузі	Загальна система оподаткування	Спрощена си­стема оподатку­вання
	О 1— о 2 С Cd X >% Cd О С Со	Зем. податок	Комун. податок	Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг	Плата за торговий патент на деякі види підпри­ємницької діяльності	Усього	SP 6	S0 О^ О
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	1,24	0,39	0,03	0,00	0,03	1,69	Min 2,58% 6% - фонди (57%) = 2,58%	Min 3,44% 10% - ПДВ (20%) - фон­ди (57%) 3,44%
Рибне господарство	0,68	0,41	0,03	0,00	0,04	1,17
Добувна промисловість	0,97	0,41	0,06	0,00	0,02	1,46
Обробна промисловість	0,83	0,45	0,03	0,00	0,02	1,33
Виробництво електроенергії, газу та води	0,78	0,36	0,05	0,01	0,01	1,20
Будівництво	0,88	0,43	0,03	0,00	0,01	1,34
Оптова та роздрібна торгівля; торгівля транс­портними засобами; послуги з ремонту	0,66	0,19	0,01	0,00	0,07	0,94
Готелі і ресторани	0,78	0,62	0,04	0,01	0,33	1,77
Фінансова діяльність	2,11	0,24	0,03	0,00	0,38	2,76
Операції з нерухомістю здавання під найм та по­слуги юридичним особам	1,12	0,69	0,03	0,00	0,01	1,85
Державне управління	1,56	1,14	0,07	0,00	0,00	2,78
Освіта	1,54	0,65	0,04	0,00	0,01	2,23
Охорона здоров’я та соціальна допомога	0,98	0,81	0,04	0,00	0,03	1,86
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культу­ри та спорту	0,86	0,71	0,04	0,01	0,78	2,40
Екстериторіальна Діяльність	0,23	0,04	0,01	0,00	0,00	0,28
Інші види діяльності	0,14	0,16	0,01	0,00	0,02	0,33
Всього	0,84	0,39	0,02	0,00	0,07	1,32

Такий обсяг реалізації, та більше, до 37 тис. євро на рік, перед­бачений Директивою Ради Європейського Союзу 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість для звільнення від сплати ПДВ чи спрощення обліку малими підприємствами. Згідно із статтею 290 Директиви, платники податку, які мають право на звільнення від ПДВ, можуть або обрати звичайний режим ПДВ, або спрощені процедури зі сплати цього податку.

Саме тому, перебуваючи на спеціальній системі оподаткування, платники єдиного податку повинні мати право самостійно визнача­ти, сплачувати їм ПДВ чи ні. В разі відмови від сплати ПДВ вони не матимуть права на нарахування відшкодувань, а в разі прийняття рішення про сплату ПДВ вони повинні будуть вести необхідний для цього облік. Можливість сплати податку на додану вартість потрібна тим малим підприємствам, які здійснюють виробництво товарів чи послуг не для кінцевого споживача, а для постачання іншим вироб­никам. Можливість нараховувати та відраховувати податок на до­дану вартість забезпечує малому бізнесу можливість участі у вироб­ничому процесі, а не тільки у кінцевій реалізації. Це ж потрібно і економіці для її стабільності, а тому і у платників «єдиного» податку повинна бути можливість сплачувати податок на додану вартість. Так само і у платників податку на прибуток не можуть бути визначені умови, які повинен виконати платник для отримання права на спла­ту податку на додану вартість.

Ці положення Податкового кодексу України спотворили поло­ження Директиви Ради Європейського Союзу 2006/112/ЄС про пра­во обирати самостійно сплату ПДВ для малого бізнесу. Обмеження у сплаті податку на додану вартість викривлює конкуренцію, обмежує доступ новостворених і малих підприємств на ринок, що повністю суперечить європейським нормам.

Держава повинна створити умови, за яких малий бізнес змо­же займатись виробництвом і, відповідно, сам буде зацікавлений в участі у ланцюгу платників податку на додану вартість. Зрозуміло, що умови ці не стосуються виключно податкової політики, а знач­но ширші. Разом із цим, виключно у сфері фіскальної політики є адміністрування та контроль реєстраторів розрахункових операцій, використання яких - наріжний камінь усіх дискусій між представни­ками влади та бізнесу. Визначені у чинному законодавстві порушен­ня, за які застосовуються фінансові санкції, в тому числі: незбере - 64 ження касової стрічки протягом трьох років, помилки програмістів при встановленні текстів касових чеків, навіть орфографічні помил­ки при заповненні журналу обліку касових операцій - призводять до обов’язкового застосування штрафних санкцій в разі проведен­ня перевірки платника податків. Саме тому малий бізнес, який не може забезпечити утримання додаткових штатних одиниць для ве­дення податкового обліку, категорично наполягає на відсутності у нього фіскальних касових апаратів і на сплаті податку не з доходу, а за ведення визначених видів діяльності. Саме такою і є фіксована ставка єдиного податку, сплата якої виключає необхідність ведення реєстраторів розрахункових операцій.

Аргумент фіскальних органів про те, що відсутність касових апаратів сприятиме тінізації грошових потоків, розбивається дво­ма фактами. По-перше, фіксована ставка податку, на відміну від відсотка з обороту, стосується не усіх видів діяльності, а тільки окремо визначених. А по-друге, Податковим кодексом України ор­ганам контролю надано перелік повноважень, які забезпечують проведення замірів хронометражу виручки, за яких приховування доходу майже виключається. Таким чином, відсутність розрахунко­во-касових апаратів при сплаті податку у вигляді фіксованої став­ки є абсолютно логічною, а введення фіскальних касових апаратів для платників, які сплачують податок за ведення окремих видів діяльності, є додатковим і невиправданим тягарем для малого бізнесу - як адміністративним, так і фіскальним.

Щодо податку з обороту, то для визначення його розміру необхідно проводити облік доходів, який може здійснюватись як через банківські установи, так і через каси підприємств, і через фіскальні реєстратори розрахункових операцій. Від обороту в цьо­му випадку залежить розмір податку, а тому облік доходу повинен мати фіскальний характер. При цьому до оподатковуваного доходу не повинні належати такі надходження платника податку:

- суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника податку;

- суми коштів, отримані платником єдиного податку як компенсація (відшкодування) за рішенням суду;

- суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі;

- суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового держав­

Ного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів;

- суми коштів (аванс, передоплата), які повертаються покупцю товару (робіт, послуг) - платнику податку та/або які повертаються платником податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке по­вернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання до­говору або за листом-заявою про повернення коштів;

- суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), які реалізовані в період перебування платником податку на загальній системі оподаткування та вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи;

- суми податку на додану вартість, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), які були відвантажені (поставлені) платником у період перебування його на загальній системі оподаткування;

- суми коштів та вартості майна, внесеного засновниками або учасниками платника податку до статутного капіталу такого плат­ника;

- суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), що повертаються платнику податку з бюджетів або державних цільових фондів;

- балансова вартість основних засобів при їх продажу;

- дивіденди, отримані платником податку від інших платників податків, що оподатковані у порядку, визначеному Кодексом.

Виключення зазначених видів доходів з оподатковуваного пода­тком з обороту доходу забезпечить уникнення подвійного оподатку­вання та збереження ставки податку на рівні, визначеному законо­давством.

Що стосується податкового обліку витрат платниками фіксованої ставки податку чи податку з обороту, то цей облік не вплине на розмір податку, але ускладнить його адміністрування, а тому його веден­ня є додатковим та необґрунтованим тягарем для малого бізнесу. Введення обліку витрат платниками спеціальної (спрощеної) си­стеми оподаткування жодним чином не вплине на розмір податку, але створить додаткові умови залежності бізнесу від контролюючих органів і поширить корупційні прояви цієї залежності з загальної системи оподаткування на спеціальну систему для малого бізнесу. 66

При визначенні ставки податку для фізичних осіб-підприємців слід обов’язково забезпечити дотримання їх конституційного права на відпочинок, тобто можливість під час відпочинку протягом од­ного місяця або під час хвороби не сплачувати фіксовану ставку по­датку. Крім цього, в разі включення до фіксованої ставки податку і обов’язкового платежу до соціальних фондів цей період повинен за­раховуватись до пенсійного стажу підприємця. В разі ж розділення єдиного податку та єдиного внеску на різні платежі, необхідно пе­редбачити аналогічну можливість несплати єдиного соціального внеску підприємцем під час його відпустки чи тривалої хвороби. Ці норми є конституційними і повинні бути виконані.

Повертаючись до Програми економічних реформ України на 2010-2014 роки в частині проведення податкової реформи слід за­уважити, що визначення в ній спрощеної системи оподаткування як однієї з податкових пільг є помилковим, що доводять наведені вище розрахунки. Так, крім двох видів діяльності, не характер­них для спрощеної системи - фінансова діяльність та державне управління, фіскальне навантаження на підприємствах-платниках єдиного податку з обороту значно вище, ніж фіскальне наванта­ження на підприємствах-платниках податку на прибуток - це 1,32% на загальній проти мінімум 2,58% на спрощеній, при обороті до 3 мл. гривень. Понад те, загальна система оподаткування ставить у нерівні умови малий бізнес, адже підприємець на загальній системі оподаткування повинен витратити на адміністрування податків 30,45% усього часу, передбаченого трудовим законодавством про­тягом року, що неможливо зробити без залучення бухгалтера. Та­ким чином, спрощена система оподаткування є не пільгою для малого бізнесу, а за умов чинної загальної системи оподаткування

- єдиною можливістю для легальної підприємницької діяльності малого бізнесу.

Що стосується передбачених Програмою шляхів скорочення сфери застосування спрощеної системи оподаткування, то перегляд критеріїв застосування спрощеної системи дозволяє стверджувати про необхідність збереження спрощеної системи у зв’язку зі збе­реженням після запровадження Податкового кодексу України не­прозорих механізмів сплати податків, великої кількості податків та зборів, а також їх складності адміністрування. Зі спрощеної системи оподаткування, дійсно, доцільно виключити фінансову діяльність і державне управління, які мають вище фіскальне навантаження на загальній системі оподаткування. Щодо виключень з переліку обов’язкових платежів, що замінюються єдиним податком, то після запровадження Податкового кодексу України цей перелік слід до­повнити принаймні нововведеним збором за побутове використан­ня води та екологічним податком.

Таким чином, для забезпечення легальної діяльності малого бізнесу, його збереження та розвитку створення спеціальної систе­ми оподаткування малого бізнесу є обов’язковою умовою.

З 1 січня 2012 року набрала чинності Глава 1 розділу 14 Пода­ткового Кодексу України, яка регламентує нові умови застосуван­ня спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності та спла­ту єдиного податку. Схематично спрощена система на сьогодні виглядає таким чином.

Перші місяці застосування спрощеної системи оподаткування визначили низку складнощів, які зумовлено насамперед відсутністю відповідальності податкових органів за дії чи бездіяльність, які не відповідають вимогам закону, в тому числі нормам Податкового кодексу України. То ж на сьогодні вже викладено в законопроекті, схваленому до першого читання, ініційовані підприємцями зміни щодо віднесення до доходу платника єдиного податку безоплат­но отриманих товарів і послуг та кредиторської заборгованості; скасування можливості відмовити у видачі свідоцтва платника єдиного податку в разі наявності заборгованості, спровокованої органами податкової служби; можливість сплачувати єдиний по­даток торгівцями ювелірними виробами; зміни обов’язкових даних свідоцтва платника єдиного податку; скасування деяких санкцій, в тому числі 15% ставки за порушення, скоєні протягом 2012 року.

Ці та інші зміни, які сподіваємось, буде імплементовано в чинне законодавство на користь підприємців, будуть реалізовані виключ­но в разі запровадження реальної відповідальності держслужбовців за порушення норм закону, обмеження існуючої практики трак­тування норм Податкового кодексу органами податкової служби та відновлення судового захисту порушених органами влади прав платників податків.*

Розділ II