Організаційні структури управління підприємством
Організаційна структура управління підприємством визначає склад підрозділів апарату управління, їхню взаємозалежність і взаємозв’язок. Група керівників і спеціалістів, на яку покладені відповідальність за здійснення процесу вироблення і реалізації управлінських рішень, складає апарат управління підприємством. Апарат управління включає управлінський персонал у масштабі всього підприємства, а також його структурних підрозділів. Більшість вчених і спеціалістів розрізняють два типи організаційних структур управління - ієрархічний (бюрократичний) та органічний.
Організаційні структури ієрархічного (бюрократичного) типу характеризуються жорсткою ієрархічністю управління, за якої нижчий рівень підкоряється і контролюється вищим; централізацією ухвалення рішень, коли низові ланки практично не беруть участі в управлінні виробництвом. До першого типу організаційних структур належать: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, лінійно-штабна, дивізіональна та ін.
Другий тип організаційних структур - органічний характеризується помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією, гнучкістю структури влади, участю в управлінні нижчих рівнів. Його головною характеристикою є групова й індивідуальна відповідальність кожного працівника за загальний результат. До цього типу належать проектні, матричні, програмно-цільові, бригадні, структури управління у формі переверненої піраміди. Розглянемо основні організаційні структури управління підприємством.
Лінійна структура управління. Ця структура утворюється в результаті побудови апарату управління тільки із взаємопідлеглих органів у вигляді ієрархічної драбини (рис. 4.1). При такій побудові управлінські рішення утворюють лінійні зв’язки. Ці рішення включають адміністративні функції (організацію) й процедури (прийняття рішень). Ця структура управління будується на основі лінійних схем.
Керівник у такій структурі називається лінійним і виконує як адміністративні, так і інші функції. При чому зворотний зв’язок, який інформує керівника про хід виконання робіт, може бути відсутнім. Адміністративні функції й процедури можуть делегуватися осно -
Вним керівником на нижчі рівні ієрархії. Члени кожного з нижчих ступенів управління перебувають у безпосередньому лінійному підпорядкуванні в керівника наступного, вищого рівня. Застосовувати таку структуру доцільно на підприємствах з невеликою чисельністю персоналу і незначним обсягом та номенклатурою виробництва.
Рис 4.1. Лінійна структура управління |
Функціональна структура управління. Ця структура передбачає створення підрозділів для виконання визначених функцій на всіх рівнях управління. Управлінські рішення притому розділяються на лінійні й функціональні, кожне з яких є обов’язковим для виконання (рис 4.2). В такій структурі загальні й функціональні керівники не втручаються в справи один одного. Кожен керівник виконує тільки частину функцій. Зворотного зв’язку може й не бути.
Модифікація цієї структури — функціонально-об’єктна структура управління, де в рамках функціональних відділів виділяються найбільш кваліфіковані фахівці, відповідальні за виконання всіх робіт з конкретного об’єкта. Це підсилює персональну відповідальність керівників за весь комплекс робіт, за невиправдане підвищення ролі окремих об’єктів у збиток інтересам підприємства в цілому. Відзначимо, що координація робіт з підтримки взаємодії між різними функціями - завдання складне.
Тому в чистому вигляді функціональна структура практично не застосовується. Вона використовується в поєднанні з лінійною структурою, утворюючи лінійно-функціональну структуру управління.
Рис 4.2. Функціональна структура управління |
Лінійно-функціональна структура управління. Ця структура є найпоширенішим видом структури бюрократичного типу, характеризується великим числом горизонтальних і вертикальних зв’язків і незначною участю низових ланок управління в прийнятть рішень. Керівники при цій системі поділяються на лінійних і функціональних. Основою побудови такої системи є: а) лінійна вертикаль управління; б) спеціалізація управлінської праці за функціональними ознаками (техніка, економіка, маркетинг, виробництво фінанси тощо).
Керівнику організації безпосередньо підпорядковуються його заступники за функціями (маркетинг, фінанси, персонал тощо). Загальний керівник здійснює лінійну дію на всіх учасників структури, а керівники функціональних відділів (економічного, інженерно - технічного тощо) надають функціональне сприяння виконавцям робіт (рис. 4.3). Лінійно-функціональні структури управління найбільш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, часто, які повторюються і рідко змінні завдання та функції (на невеликих підприємствах, а також на підприємствах з масовим або крупносе- рійним типом виробництва). Коли виробництво стає складнішим або гнучкішим лінійно-функціональна структура змінюється з метою зниження рівня централізації. Одним з напрямів децентралізації є впровадження лінійно-штабної структури управління.
Керівник підприємства |
||
Заступник керівника (з функцій) |
Технічна Служба |
Економічна Служба |
Фінансова Служба |
Комерційна Служба |
|||
Відділи |
Відділи |
Відділи |
Відділи |
Гх Підрозділи підприємства (цехи) |
Лінійні виконавці |
Функціональні виконавці
Виконавці
Рис. 4.3. Лінійно-функціональна структура управління
Лінійно-штабна структура управління. Це структура, яка передбачає створення на допомогу лінійним керівникам спеціалізованих функціональних підрозділів - штабів для вирішення певних завдань (аналітичних, координаційних, мереженого планування й управління, спеціальних тощо). Штаби не наділяються функцією розпорядження, а готують рекомендації, пропозиції і проекти для лінійних керівників (рис. 4.4). Вище керівництво займається питаннями стратегічного планування і контролю, зростання ефективності діяльності організації підрозділів, розвитку потужностей підприємства тощо, для чого має в своєму розпорядженні штаб керівника організації з відповідними функціональними службами для вирішення даних завдань. Керівники підрозділів мають свої штаби (управлінський апарат), які вирішують завдання, що стоять перед ними. Керівники підрозділів відповідають за свою роботу в межах відповідальності і повноважень, які надані їм вищим керівництвом.
Між функціональними службами різних штабів встановлюється система функціональних зв’язків, яка забезпечує єдність і конкретність виконання спеціалізованих робіт. Проте зростання обсягу виробництва, різноманітність номенклатури продукції (робіт, послуг), яка випускається, й інші ринкові обставини ускладнюють завдання підтримки оптимальних функціональних зв’язків між штабами. Од
ним з напрямів удосконалення організаційних структур управління є виділення в складі виробничих підрозділів підприємств (організації) самостійних об’єктів управління - відділень. Ця система управління отримала назву дивізіональна структура управління (від англ. division - відділення).
Рис. 4.4. Лінійно-штабна структура управління |
Дивізіональна структура управління. Така структура належить до практики корпоративного управління, коли керована організація відноситься до розряду великих і найбільших за масштабом виробництва, чисельності тих, хто працює, а також характеризується різноманітністю продукції, яка випускається, великою місткістю ринків її збуту. Основою формування структури цього типу є виділення в складі організації практично самостійних виробничих відділень - «дивізіонів» (за продуктами, регіонами або ринками збуту) і надання їм оперативно-господарської самостійності в отримані прибутку при централізованому контролі із загальнокорпоративних питань стратегії, наукових досліджень, інвестицій, кадрової політики та інших централізованих функцій (рис. 4.5).
Головними виконавцями при дивізіональній структурі управління є керівники виробничих відділень. Організаційна побудова відділень проводиться за такими ознаками:
А) за продукцією (послугами) продуктова спеціалізація або продуктова структура управління;
Б) за ринками, з орієнтацією на споживача - споживча або ринкова спеціалізація;
В) за обслуговуванням географічних регіонів - регіональна або географічна спеціалізація.
Рис 4.5. Дивізіональна структура управління |
Безпосередньо у відділеннях, а також при вищому керівництві створюються лінійно-функціональні структури управління. Це при- изводить до зростання витрат на утримання апарату управління, що компенсується децентралізацією й зростанням ефективності. В ринкових умовах господарювання багато українських організацій (корпорації, акціонерні товариства, холдинги тощо) переходять на ди - візіональну структуру управління, використовуючи закладені в ній можливості децентралізації й зростання ефективності виробництва.
Інноваційно-виробнича структура управління. Ця структура передбачає чітке розділення керівництва й підрозділів, що здійснюють інноваційні функції, - стратегічне планування, розробку та підготовку виробництва нової продукції й функції повсякденного оперативного управління відлагодженим виробництвом і збутом освоєних виробів (рис. 4.6). Виникнення такої структури - наслідок надмірного завантаження апарату управління поточною оперативною роботою, що позбавляє його співробітників можливості займатися систематичним оновленням продукції, техніки і технології виробництва. Застосування такої структури раціональне при значному масштабі виробництва періодично обновлюваної продукції.
Рис 4.6. Інноваційно-виробнича структура управління |
Проектна структура управління. Ця структура, орієнтована на забезпечення ефективного управління паралельним виконанням на підприємстві або в організації ряду великих проектів. При цьому одержують автономію визначених підрозділів, які беруть участь в окремих проектах, на чолі з керівниками цих проектів. Керівник проекту несе всю відповідальність за його своєчасну й якісну розробку та реалізацію. Він наділяється всіма правами з управління підпорядкованим йому підрозділами і немає в підпорядкуванні підрозділів, безпосередньо не пов’язаних з підготовкою проекту.
Ці структури можуть створюватися в централізованій і децентралізованій формах (рис. 4.7 і 4.8). При децентралізованій формі функціональні й допоміжні підрозділи розділяються за проектними підрозділами та підпорядковуються керівникам проектів, а при централізованій вони стають загальними для всіх проектних підрозділів і підпорядковуються керівникам підприємства.
Рис.4.7. Проектна структура управління (децентралізована ) |
Рис. 4.8. Проектна структура управління (централізована) |
Матрична структура управління. Ця структура поєднує вертикальні лінійні й функціональні зв’язки управління з горизонтальними. Персонал функціональних підрозділів залишаючись в їх складі й підпорядкуванні, зобов’язаний також виконувати вказівки керівників проектів або спеціальних штабів, зборів тощо, утворених для керівництва окремими проектами та роботами (рис. 4.9).
Рис 4.9. Матрична структура управління |
Керівники проектів встановлюють склад і черговість робіт, а керівники функціональних підрозділів несуть відповідальність за їхнє належне і своєчасне виконання. Ці структури можуть застосовуватися в окремих організаціях, а також для систем організацій. Матричні структури управління допомагають вирішувати проблеми координації та об’єднувати діяльність постійного персоналу управління й тимчасових проектних груп.
Однією з форм гнучких органічних структур управління є їхня побудова у формі перевернутої піраміди. В ній рівень ієрархії займають фахівці-професіонали, а керівництво організації займає нижній рівень (рис. 4.10).
Такі структури застосовуються там, де професіонали можуть незалежно і кваліфіковано працювати безпосередньо з клієнтами. Ці структури знайшли застосування насамперед оздоровчих і освітніх установах.
Керівник організації Рис. 4.10. Структура управління в формі перевернутої піраміди |