ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНОЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

Однією зі складових зростання інвестицій в економіку є сти­мулювання збільшення обсягів депозитного ринку. Депозитний ринок є однією з найважливіших цілей грошово-кредитної полі­тики НБУ, саме він і забезпечує той відсоток залучення коштів комерційними банками, який визначає можливість їх інвесту­вання в економіку. Своєю чергою, зростання обсягів інвестицій є матеріальною основою для зростання грошових доходів насе­лення і підприємців, а отже, у підсумку призведе до збільшення коштів на депозитних рахунках. У такий спосіб депозитний ри­нок введений до економічної системи ринкового механізму, що базується на принципах взаємозв’язку між її структурними еле­ментами.

На сьогодні нові тенденції у розвитку банківського сектору визначаються посиленням конкуренції між банківськими інсти­тутами і, передусім, в традиційних сферах діяльності, тобто на депозитному та кредитному ринках. Різкий стрибок у розвитку банківського сектору в перші роки формування ринкового меха­нізму в Україні визначався кількісним заповненням того ринко­вого вакууму, що створився в результаті формування системи рин­кових відносин і відповідної інфраструктури. Створені в Україні ринкові інститути стали атрибутом бажання якнайскоріше перей­ти до ринкового механізму господарювання, увійти до світової ринкової системи. Проте сама система господарювання перехід­ної економіки визначила життєздатність відповідних інститутів, їх адекватність ринковому механізму.

У фінансово-кредитному секторі це означилося появою вели­кої кількості фінансових компаній і банківських інститутів, які здійснювали ті операції на фінансово-кредитному ринку, що не притаманні їм в умовах розвиненої ринкової системи. Так, фінан­сово-кредитні інститути у 1991-1995 роках, використовуючи гі­перінфляцію і безконтрольність із боку НБУ, провадили спекуля­тивні операції з іноземною валютою, перепродували кредитні ре­сурси на міжбанківському ринку.

Надприбутки від цих операцій дали змогу комерційним банкам жити в достатках, ігноруючи ті сфери діяльності, що становлять сутність функціонування банківських інститутів. Звинувачувати керівництво комерційних банків у такій політиці безглуздо, бо цей процес має об’єктивно-історичний характер, і в умовах рин­ку, що формується, ринку без правил і законів, кожен суб’єкт на­магається реалізувати власні економічні інтереси, не зважаючи на інтереси інших.

Процес первісного нагромадження капіталу в банківській сфе­рі визначався попервах конкуренцією за можливість проводити ті види банківських операцій, які давали найбільший прибуток, що було пов’язано з використанням адміністративного і фінансового ресурсів НБУ й уряду. Конкуренція між комерційними банками у 1991—1995 роках призвела до загострення боротьби за пере­розподіл банківського сектору між фінансово-промисловими групами, кримінальними групами тіньового сектору економіки і банківськими інститутами, що діяли під егідою НБУ. Мета бо­ротьби — участь окремих банків у використанні фінансових ре­сурсів, залучених і отриманих державою по лінії міжнародних кредитів, допуск на аукціони із розміщення ОВДП, які проводив НБУ, участь в операціях на міжбанківському валютному ринку.

Замкнутість банківської системи негативно впливає на розви­ток реального сектору економіки, що особливо гостро виявляєть­ся в умовах трансформаційної економіки. Ця ситуація в Україні особливо гостро далася взнаки у 1995-1998 роках. У цей період банківські інститути орієнтувалися на отримання доходів від операцій на ринку ОВДП та за рахунок міжбанківських кредитів. Прибутковість банківських інститутів в цей час визначалася не об’єктивними процесами ефективності їхніх операцій і зростання попиту на банківські продукти, а суб’єктивним завищенням до­хідності з ОВДП.

Наприкінці 90-х років НБУ вдалося стабілізувати банківський сектор. Головними причинами стабілізації стали:

— доступ до фінансових і адміністративних джерел отримання надприбутків різко обмежився в результаті зменшення останніх;

— через гостру конкуренцію значна частина комерційних бан­ків опинилася у стані прихованого банкрутства;

— НБУ вдалося централізувати банківську систему і посили­ти контроль за діяльністю комерційних банків;

— стабілізація банківського сектору змусила комерційні бан­ки скоригувати свою політику на кредитному ринку та ринку вкладів і депозитів, визначивши ці сфери як пріоритетні у своїй діяльності в умовах макроекономічної стабілізації.

Ненадійність банківських інститутів стала однією з головних причин слабкого розвитку депозитного ринку. Відсутність надій­ної і ефективної системи страхування вкладів громадян і підпри­ємств в умовах нестабільності окремих банківських інститутів зробила депозитний ринок в Україні одним із найризикованіших і недостатньо контрольованих із боку НБУ і держави.

Розвиток депозитного ринку в Україні залежить від процесів, які відбуваються на грошово-кредитному ринку та в економіці загалом. Депозитний ринок віддзеркалює загальний стан і тен­денції грошово-кредитного ринку, вплив на нього інфляційних процесів та тенденцій до зростання грошових доходів населення. Залежно від впливу на депозитний ринок інфляційних процесів його умовно можна поділити на депозитний ринок у вільно кон­вертованій валюті й депозитні кошти у національній валюті.

Чинниками, які визначають співвідношення і темпи зростання цих складових депозитного ринку, є рівень інфляції, обсяги гро­шової маси та швидкість обігу окремих структурних агрегатів грошової маси.

Економічною передумовою зростання обсягів депозитів і вкла­дів населення у комерційні банки є позитивні тенденції щодо зростання грошових доходів та заробітної плати громадян України.

Сучасний стан депозитного ринку характеризується зміною політики комерційних банків щодо формування власних паси­вів за рахунок залучення коштів на депозитні рахунки. Комер­ційні банки перейшли від політики збільшення загальних обсягів залучення коштів на депозитні рахунки до політики «ефектив­ного» зростання залишків на депозитних рахунках. Це виявляєть­ся в оптимізації структури депозитних вкладів за такими крите­ріями:

— пропорції між вкладами в іноземній та національній ва­люті;

— пропорції між видами вкладів за строками погашення;

— оптимізації ціни за видами залучених коштів.

Комерційний банк, залежно від його становища на кредитному

Ринку і видів активних операцій, формує оптимальну структуру власних пасивів. Зменшення різниці між відсотковими ставками на депозитному і кредитному ринках визначає необхідність опти­мізації і, відповідно, ефективності використання залучених коштів.

Комерційні банки перейшли від політики масового залучення коштів клієнтів на рахунки до тактики формування оптимальної структури банківських пасивів. Це виявляється у проведенні коме­рційними банками окремих заходів маркетингу, а саме: акцій збі­льшення відсотків нарахувань на вклади клієнтів, визначення ди­ференціації відсотків за різними видами вкладів залежно від валюти і строків, стимулювання клієнтів через систему консульта­ційних послуг, аукціони та іНшІ форми заохочення до збільшення обсягів заощаджень на умовах, що найвигідніші для комерційного банку.

Такий підхід потребує від комерційного банку якіснішої сис­теми управління залученими коштами, оптимізації використання останніх на основі наукового прогнозу наявних тенденцій грошо­во-кредитного ринку та макроекономічних процесів загалом.

Розвиток економіки підприємств, регіонів і країни загалом є проблематичним без наявності доступних за ціною і достатніх за обсягами інвестиційних та обігових коштів. Тому стратегією банківського маркетингу передбачений пріоритетний розвиток банківської системи як головного джерела кредитних коштів.

Структура кредитного портфеля не лише відображає особ­ливості кредитної політики того чи іншого комерційного банку, а й віддзеркалює загальний стан економічного здоров’я держави.

Тож, передусім, проаналізуємо структуру і динаміку кредиту­вання комерційними банками вітчизняних суб’єктів господарюван­ня та фізичних осіб, тобто кінцевих споживачів кредитних ресурсів.

Що стосується міжбанківських кредитів, то вони, зазвичай, є проміжною ланкою між кредитором і кінцевим позичальником. У межах банківської системи їх загальний обсяг коливається зале­жно від збільшення чи зменшення обсягів кредитного портфеля окремих банків, стану їх платіжних календарів, обсягів клієнтсь­ких платежів. Сукупний обсяг банківських кредитів значною мі­рою залежить від загальної суми кредитного портфеля комерцій­них банків, проте на практиці не справляє зворотного впливу на обсяги кредитування кінцевих позичальників.

В Україні об’єктами кредитування є переважно юридичні осо­би. Обсяги наданих кредитів фізичним особам і підприємцям не перевищують 5 % від загального кредитного портфеля. Банківсь­кі установи, зазвичай, кредитують позичальників на коротко­строкові терміни, однак останнім часом почала формуватися тен­денція до поступового зростання питомої ваги довгострокових кредитів. Абсолютна сума і питома вага кредитів, наданих в іно­земній валюті, стабільно зростають.

Динаміка розподілу кредитного портфеля за формами власності підприємств-позичальників свідчить про зацікавленість ко­мерційних банків у кредитуванні, переважно, недержавних госпо­дарників.

За організаційно-правовою формою господарювання пози­чальники — це, здебільшого, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та колективні підприємства.

Щодо видів кредитів, які надають комерційні банки, то серед них останнім часом домінують кредити у плинну діяльність. На­мітилися зміни у структурі кредитів за напрямками економічної діяльності позичальників: нині зменшується питома вага креди­тів, наданих для проведення торговельних операцій, натомість зростає частка кредитів, наданих сільському господарству.

Структура кредитного портфеля за галузями економіки розба - лансована — значна частка припадає на кредити у промисловість і торгівлю. Серед секторів економіки, які отримують кредитні ре­сурси, домінують нефінансовий сектор і домашні господарства. В іНшІ сектори, зокрема — у фінансовий небанківський та в не - комерційні організації, які обслуговують домашні господарства, кредитні ресурси комерційних банків майже не надходять.

Розподіл кредитних ресурсів за регіонами дуже нерівномір­ний. Зміни у структурі кредитних ресурсів на міжбанківському ринку, переважно пов’язані зі зменшенням питомої ваги кредитів НБУ (рефінансування) та збільшення обсягу кредитів, які комер­ційні банки надають один одному. Частка валютних міжбанків - ських кредитів також стабільно зростає.

Стратегія здійснення активних операцій реалізується комер­ційними банками за принципом «консервативної ефективності», ознаками якого є розміщення ресурсів у найбільш дохідних ак­тивних операціях за умови дотримання безпеки і ліквідності вкладень.

Пріоритетними галузями економіки, в які банки спрямовують свої кредитні ресурси, були: будівництво, харчова промисловість, нафтопереробний комплекс, торгівля, сільське господарство, ву­гільна промисловість, космічні програми.

Активно розвивається проектне фінансування. Використову­ючи досвід інвестиційного кредитування за міжнародними кре­дитними лініями, банки розробляють програми розвитку проект­ного фінансування вітчизняних підприємств за рахунок власних коштів.

Проводиться робота з обслуговування міжнародних кредит­них ліній: Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР),

Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) і Європей­ської Комісії (Проект ЄЄ TACIS EDUK 9602) для здійснення кредитних операцій. Розробляються спільні проекти банків з ін­шими міжнародними фінансовими інститутами і закордонними банками, спрямовані на довгострокове фінансування розвитку виробництва, фінансування експортно-імпортних операцій клієн­тів, мікрокредитування приватних підприємців.

Постійно вдосконалюються методи і форми кредитування: збільшується частка кредитів, наданих у формі кредитних ліній, обсяги кредитування клієнтів на умовах овердрафту. З метою сприяння реконструкції та переобладнанню виробництва банки вдосконалюють операції фінансового та оперативного лізингу.

Для постійних клієнтів розробляються умови отримання блан­кових кредитів, при наданні таких кредитних послуг враховуєть­ся кредитна історія клієнта. У сфері кредитування фізичних осіб особливо привабливим для клієнтів є кредитування через креди­тні картки.

Розробляються та впроваджуються кредитні продукти для фі­зичних осіб, пов’язані з придбанням рухомого і нерухомого май­на, кредитів під заставу житла, на купівлю автомобіля тощо.

Особливу увагу приділяється розробці кредитних продуктів для малого бізнесу та приватних осіб. Цей сегмент клієнтів бан­ки вважають найперспективнішими. Розвивається кредитування сільськогосподарських підприємств, для цього розробляються спеціальні кредитні продукти, які дозволяють клієнтам швидко одержувати недорогі кредитні кошти, а банку, своєю чергою, забезпечити їх поверненість та підтримувати відповідну якість кредитного портфеля.

Комерційні банки досягли суттєвих успіхів в розвитку та в швидкій адаптації внутрішньої нормативної бази, банківського фондового інструментарію та всього спектру операцій з цінними паперами до складних умов вітчизняного ринку. Істотно збіль­шилися обсяги фондових операцій банків, залишки за пасивними операціями по залученню грошових коштів фізичних та юридич­них осіб через продаж ощадних сертифікатів. Різноманітні умови продажу сертифікатів дозволяють задовольнити найвимогливі- ших клієнтів щодо термінів розміщення та прибутковості цих ін­струментів.

Розробляються нові фондові інструменти, в тому числі і з за­лучення коштів юридичних і фізичних осіб з виплатою стабіль­ного доходу в валюті завдяки продажу сертифікатів майнової власності на облігації зовнішньої державної позики.

Проведення операцій РЕПО з облігаціями зовнішньої держав­ної позики створює додаткові умови для збереження коштів клієн­тів від знецінення та отримання вагомих доходів. Збільшення об­сягів операцій з корпоративними векселями дає змогу здійснювати оперативне кредитування великих підприємств пріоритетних галу­зей економіки України.

У роботі з клієнтами широко використовується такий фондо­вий інструмент як фінансовий вексель.

Банки постійно вдосконалюють інформаційну базу для ре­алізації потенційних можливостей щодо розширення та вдос­коналення спектру операцій в частині здійснення депозитар­ної діяльності зберігача. Ця діяльність прискорює проведення операцій з цінними паперами та сприяє залученню нових клі­єнтів.

На взаємовигідних умовах здійснюються операції з інозем­ними банками, які мають бездоганну репутацію та великий дос­від у здійсненні міжнародних і міжбанківських розрахунків, а також у фінансуванні міжнародної торгівлі і документарного бізнесу. Прикладами таких банків є відомі в міжнародних фі­нансових колах організації, а саме: RaNkErs Trust Company, RaNk of New York, Commerzbank AG, Dresdner Rank AG та інші (таб­лиця 10.1).

Комерційні банки успішно і послідовно здійснюють оптиміза - цію кореспондентської мережі. Велика увага приділяється роз­ширенню сфер співробітництва з банками України, країн СНД і Балтії.

Останнім часом на кредитному ринку України спостерігається тенденція зростання обсягу кредитів, наданих в іноземній валюті. Це пояснюється низкою факторів, наведених нижче.

Лібералізація зовнішньої торгівлі обумовлює зростання активів підприємств на валютних рахунках в українських банках. Отже, з кожним наступним роком після початку економічних реформ за­гальна сума іноземної валюти в Україні зростає. Механічне збіль­шення кількості грошей в економіці (в тому числі в іноземній ва­люті) сприяє пожвавленню їх обігу, зростанню банківських пасивів, а відтак — виникненню передумов для розвитку ринку валютного кредитування.

Процес економічної лібералізації, безумовно, стосується й банківської системи. Тож поступово збільшується кількість ко­мерційних банків, які отримують ліцензію на проведення опе­рацій з іноземною валютою, зокрема на здійснення валютного кредитування.

Деякі банки-кореспонденти українських комерційних банків

№	Країна	Банки-кореспонденти
1.	СІЛА	Banker Trust Company, Нью-Йорк Bank of New York, Нью-Йорк
2.	Німеччина	Commerzbank AG, Франкфурт Dresdner Bank AG, Франкфурт Deutsche Bank, Франкфурт
3.	В еликобританія	National Westminster Bank, Лондон
4.	Австрія	ING Bank N. V., Відень
5.	Бельгія	Fortis Bank, Брюссель
6.	Чехія	Komercni Bank, Прага
7.	Болгарія	First Investment Bank, Ltd, Софія
8.	Росія	Международный Московский Банк, Москва Собін Банк, Москва
9.	Білорусь	Бєлвнєшекономбанк, Мінськ
10.	Литва	Snoras Bank, Вільнюс
11.	Латвія	Rietumu Bank, Рига Multibank, Рига Saules Bank, Рига
12.	Казахстан	Казкомерцбанк, Алма-Ата
13.	Естонія	Hansabank, Таллінн
14.	Молдова	Інвестприватбанк, Кишинів

Незважаючи на досягнення останніми роками відносної стабі­льності національної грошової одиниці, банківські установи ще трактують кредитування в іноземній валюті як дієвий інструмент страхування інфляційних і курсових ризиків. Про актуальність фактора інфляційних очікувань свідчить, наприклад, перевищен­ня ставок за кредитами у національній валюті, порівнянно зі ста­вками за валютними позиками.

Підвищенню з боку банків вимогливості до позичальників сприяє політика НБУ у сфері регулювання банківської діяльності. Лібералізація багатьох її видів поєднується з відповідним поси­ленням контролю центрального банку за стабільністю системи.

Це спонукає комерційні банки ретельніше формувати власну кредитну політику, максимально уникаючи можливих ризиків.

Диспропорцію між кредитами фізичним і юридичним особам обумовлюють несприятливі умови для приватного підприємницт­ва, недосконалість законодавчого забезпечення іпотечного кре­дитування, нестабільність ринку праці, низький рівень доходів фізичних осіб.

Теоретики досі полемізують із приводу оптимального рівня насиченості економіки кредитними ресурсами. Одна з точок зору полягає у тому, що в кризових макроекономічних умовах підпри­ємствам потрібні дешеві кредити, які можуть стати одним із за­собів економічного зростання, а досягти цього можна завдяки ак­тивній кредитній емісії (політика кредитної експансії).

Опоненти запевняють, що дешеві і доступні незабезпечені кредити деморалізують позичальників, зводять нанівець обґрун­тування доцільності того чи іншого проекту, послабляють конку­ренцію. Натомість дорогі кредити стимулюють дисциплінова­ність позичальників, підвищують якість підготовки проектів, загострюють конкуренцію, працюють на підвищення ефективно­сті економіки загалом (політика кредитної рестрикції).