Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

Для обрання організаційно-правової форми новостворюваного підприємства необхідно керуватися чинним законодавством, зокре­ма законами України «Про господарські товариства», «Про підпри­ємства в Україні», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про підприємництво».

Чинне законодавство встановлює такі організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- командитне товариство;

- повне товариство;

- акціонерне товариство;

- сільськогосподарський кооператив;

- фермерське господарство;

- особисте селянське господарство (ОСГ).

Крім того, Закон України "Про підприємництво" надає можли­вість здійснювати підприємницьку діяльність без створення юри­дичної особи. Підприємства вищезгаданих організаційно-правових форм є юридичними особами. Кожна з них має свої особливості, що обумовлюються кількістю засновників, ступінню їхньої участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, різною мірою відповідальності за результати господарської діяльності та іншими факторами.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це підпри­ємство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Створення. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) створюється фізичними та юридичними особами, які зробили свій внесок до статутного фонду у вигляді грошей, майна та майнових або немайнових прав.

Управління. Вищим органом управління ТОВ є збори учасни­ків. Кожний член товариства з обмеженою відповідальністю має право голосу на зборах учасників. Кількість голосів окремого члена товариства пропорційна розміру його частки в статутному фонді. Визначення стратегії діяльності ТОВ, затвердження його планів та звітів, внесення змін до статуту та виключення учасників ТОВ з то­вариства здійснюється на основі одностайного рішення всіх членів цього товариства.

Для оперативного управління підприємством обирається ви­конавчий орган управління, структура якого визначається зборами учасників залежно від кількості членів ТОВ, спеціалізації виробни­цтва та інших факторів. Такий орган може бути колегіальним (на­приклад, дирекція) або одноособовим (директор).

Відповідальність. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їхніх внесків до статутного фонду.

Розподіл прибутку. Частина прибутку, що залишається після здійснення обов'язкових виплат до державного бюджету, розрахун­ків з кредиторами, відрахувань до фондів товариства та інших на­лежних відрахувань і сплат, може за рішенням зборів учасників роз­поділятися у вигляді дивідендів між його учасниками пропорційно частці кожного з них в статутному фонді. Дивіденди можуть випла­чуватися як у грошовій, так і в натуральній формах.

Вихід з товариства. При виході учасника з товариства йому сплачується частина вартості майна товариства, пропорційна його частці в статутному фонді на час виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства частка може бути сплаченою в натуральній фор­мі. Учасник виходить з товариства також у разі продажу, дарування, передання в спадок своєї частки в статутному фонді. Продати або подарувати свою частку в статутному фонді учасник може самому ТОВ або будь-кому з решти учасників, які мають переважне право на придбання такої частки. Проте товариство або інші учасники мо­жуть відмовитись від придбання частки учасника, який нею посту­пається. Поступка часткою в статутному фонді на користь третьої особи можлива лише за згоди решти членів товариства.

Переваги та недоліки. ТОВ є зручною формою організації сіль­ськогосподарського виробництва, перш за все для групи людей, які довіряють один одному та готові нести відповідальність відповідно до свого внеску в статутний фонд.

У той же час у ТОВ можуть виникати проблеми з прийняттям рішень, що вимагають одностайності серед учасників.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визнача­ється установчими документами. Товариство з додатковою відпо­відальністю відрізняється від ТОВ розміром та порядком відпові­дальності його учасників.

Створення, управління, розподіл прибутку та інші аспекти орга­нізації та діяльності даного товариства є аналогічними товариству з обмеженою відповідальністю.

Відповідальність. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками в статутний фонд, а якщо цього недо­статньо - додатково належним їм особистим майном у однаковому для всіх розмірі внеску кожного учасника до статутного фонду.

Граничний розмір додаткової відповідальності встановлюється самими учасниками та зазначається в установчих документах.

Переваги та недоліки. Переваги та недоліки товариства з до­датковою відповідальністю схожі з ТОВ. Водночас переваги цієї організаційно-правової форми підсилюються наявністю додаткової відповідальності, що підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю та несуть повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

Створення. Повне товариство діє на підставі установчого до­говору. У повному товаристві немає статуту. В установчому дого­ворі визначається розмір частки кожного з учасників у статутному фонді, склад і порядок здійснення внесків, форма участі в справах товариства.

Управління та відповідальність. Управління справами повного товариства здійснюється зі спільної згоди всіх учасників. Прова­дження справ повного товариства може здійснюватися також одним або декількома з них, що виступають від імені товариства на підставі доручення.

Учасники такого товариства відповідають перед кредиторами товариства всім належним їм майном.

Чинним законодавством встановлено перелік видів майна, на яке не може бути накладено стягнення. Зокрема, для осіб, основним заняттям яких є сільське господарство, це: житловий будинок з гос­подарськими будівлями, одна корова (за відсутності корови, відпо­відно, одна телиця, коза, вівця, свиня); корми для худоби; насіння для чергового посіву; реманент; носильні речі та предмети домаш­нього побуту (по одному предмету на кожного члена сім'ї).

Розподіл прибутку. З отриманого прибутку товариство здійснює обов'язкові платежі до бюджету, сплачує податки, спрямовує кошти до відповідних фондів товариства, погашає збитки товариства, здій­снює розрахунки з кредиторами тощо. Частина прибутку, що зали­шається після цього, розподіляється між членами товариства про­порційно їхнім часткам у статутному фонді товариства.

Вихід з товариства. Учасник повного товариства має змогу будь-коли вийти з товариства, попередивши про це всіх інших учас­ників товариства не пізніше, ніж за 3 місяці. Вихід з товариства, яке було створено на визначений строк, припускається лише за наяв­ності поважних причин та за умови, що попередження про це на­дійшло не пізніше, ніж за б місяців. Учаснику сплачується частина вартості майна товариства на день виходу відповідно до його частки в статутному фонді, а також частина прибутку, одержаного товари­ством у поточному році. На вимогу учасника та за згодою товари­ства належна йому частина майна товариства може бути сплаченою повністю або частково в натуральній формі.

Учасник повного товариства може передати (продати) свою частку або її частину в статутному фонді іншим учасникам цього товариства або третім особам, але лише за згодою всіх інших учас­ників.

Переваги та недоліки. Перевагою цієї організаційно-правової форми є наявність повної відповідальності учасників, що підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів.

Командитним товариством (КТ) визнається товариство, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, а також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Ці дві групи засновників відрізняються різною мірою відповідальності за зобов'язаннями то­вариства, формою участі в управлінні його справами, порядком по­вернення їм внесків у разі ліквідації підприємства тощо.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% статутного фонду. На час реєстрації командитного товариства вкладник повинен сплатити не менше 25% свого внеску.

Командитне товариство також здійснює свою діяльність на під­ставі лише установчого договору.

Управління. Управління діяльністю командитного товариства здійснюють учасники з повною відповідальністю за спільною зго­дою.

У командитному товаристві, де є лише один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасни­ком самостійно.

Вкладники не мають права втручатися в дії учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товари­ства.

Відповідальність. Учасники з повною відповідальністю відпові­дають перед кредиторами товариства всім належним їм майном, як і учасники повного товариства.

Проте відповідальність вкладників обмежується їхньою част­кою в майні товариства як і учасників товариства з обмеженою від­повідальністю.

Розподіл прибутку. Частина прибутку після виконання зобов’язань перед бюджетом, банками, іншими кредиторами спря­мовується на виплату дивідендів спочатку вкладникам, а потім учасникам з повною відповідальністю. Прибуток підприємства роз­поділяється пропорційно частці кожного члена командитного това­риства в статутному фонді. Тобто учасникам з повною відповідаль­ністю та вкладникам сплачуються рівні дивіденди на кожну гривню оцінки їхнього внеску до статутного фонду.

Вихід з товариства. При виході з командитного товариства учасника з повною відповідальністю або вкладника йому сплачу­ється частина вартості майна товариства на час виходу пропорційно його частці в статутному фонді товариства. Вихід повного учасника з командитного товариства здійснюється аналогічно порядку вихо­ду з повного товариства.

Переваги та недоліки. Позитивним при використанні даної організаційно-правової форми є більш ефективне управління під­приємством порівняно з іншими товариствами, оскільки рішення приймає обмежене коло осіб, тобто тільки учасники з повною від­повідальністю.

Недоліком цієї форми є існуюче регламентування чинним зако­нодавством обмежувального співвідношення між внесками учасни­ків з повною відповідальністю та учасників-вкладників.

Акціонерним визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном, май­новими правами або грошима.

Розрізняють два види акціонерних товариств:

- відкрите акціонерне товариство (ВАТ), акції якого можуть роз­повсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

- закрите акціонерне товариство (ЗАТ), акції якого розподіляють­ся між засновниками й не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Досвід свідчить, що в процесі реорганізації КСП у переважній більшості створюються закриті акціонерні товариства. Тому далі мова йтиме лише про них.

Створення. ЗАТ створюється та діє на підставі установчого до­говору та статуту. Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники укладають між со­бою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяль­ності по створенню акціонерного товариства.

Засновники ЗАТ повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Управління. Вищим органом управління ЗАТ є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери, незалежно від кількості акцій, власниками яких вони є. Кількість голосів акціонера під час голосування визначається кіль­кістю належних йому акцій. У статуті товариства може бути вста­новлено мінімальну кількість акцій, яка надає право голосу, або об­меження кількості голосів, що надаються одному акціонеру.

Загальні збори визнаються правочинними, якщо в них беруть участь (особисто або через представника) акціонери, які мають у су­купності більш як 60 відсотків голосів.

Рішення з питань зміни статуту товариства, прийняття рішення про припинення діяльності товариства, створення та припинення діяльності його дочірніх підприємств, представництв та філій при­ймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, що беруть участь у зборах.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший ор­ган, що передбачений статутом.

Для здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу в акціонерному товаристві може створюватись спостережна рада.

Відповідальність. ЗАТ несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за борги товари­ства в розмірі належних їм акцій.

Розподіл прибутку. Частина прибутку товариства, отримано­го в результаті діяльності ЗАТ, що залишається після здійснення обов'язкових виплат до державного бюджету, відрахувань до фондів ЗАТ та інших належних відрахувань і сплат, за рішенням загальних зборів може підлягати розподілу між акціонерами в повному обсязі, в будь-якій частині або не підлягати розподілу.

Вихід з товариства. Акціонер може вийти з товариства лише шляхом продажу всіх своїх акцій. Він може продати, подарувати або іншим чином поступитися належними йому акціями на користь ЗАТ, інших акціонерів або третьої особи. Проте придбання товари­ством власних акцій не є його обов'язком. Поступка акцій на користь третіх осіб можлива лише в тому випадку, якщо всі інші акціонери погодяться з тим, що така третя особа стане стороною установчого договору ЗАТ замість акціонера, що вибуває, та перебере на себе всі зобов'язання сторони, що передала йому свої акції. Акціонер, котрий продав, подарував або іншим чином здійснив відчуження усіх своїх акцій, має право розпорядитися належною йому земельною часткою в земельній ділянці ЗАТ (виділити в натурі, продати, подарувати).

Переваги та недоліки. В акціонерному товаристві не потрібна одностайність голосів при прийнятті рішень вищим органом това­риства. Рішення приймаються простою або кваліфікованою біль­шістю голосів.

Проте в цій організаційно-правовій формі підприємництва ба­гато недоліків.

При виході з акціонерного товариства неможливо виділити свою частку з майна товариства. Вихід здійснюється тільки шля­хом поступки акціонером належних йому акцій. З цієї ж причини, у разі якщо засновники акціонерного товариства сплачують належну їм кількість акцій своїми земельними частками, вони при виході з товариства не зможуть виділити в натурі земельні частки, що пере­дані в рахунок оплати акцій, оскільки такі частки перейшли у влас­ність товариства як юридичної особи. У цьому випадку акціонери знову таки можуть лише поступитись належними їм акціями. При цьому необхідно зауважити, що придбання акцій не є обов'язком ак­ціонерного товариства, а знайти іншого акціонера або третю особу, що побажають придбати акції товариства, може бути досить важко. Навіть за наявності такої особи здійснити якісь угоди з акціями за­критого акціонерного товариства можливо лише в тому випадку, коли всі інші акціонери погодяться з тим, що така третя особа стане стороною установчого договору замість акціонера, що виходить, та перебере на себе всі зобов'язання сторони, що поступається своїми акціями. Крім того, ціна, за яку акціонер бажав би поступитися сво­їми акціями іншій особі, є договірною і може бути значно нижчою ніж ціна, за яку ці акції були придбані акціонером. Це пов'язано з тим, що ціна можливої реалізації активів ЗАТ значно нижча за їхню балансову вартість.

Фермерське господарство (ФГ) - це форма підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільгосппродукцію, займатися її пере­робкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення ФГ, відповідно до закону (ч. 1 ст. 1 Закону про ФГ). Воно має своє найменування, печатку і штамп. Діє на підставі Статуту (додаток А, Б).

Керує ФГ голова — засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова представляє ФГ перед держорганами, підприємства­ми, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями, укладає від імені господарства угоди, вчиняє інші юридично значимі дії. Він також може письмово доручати виконан­ня своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, яка пра­цює за контрактом (договором).

Відомо, що ФГ може створити одна особа. Але часто таких осно­воположників декілька. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону про ФГ це повинні бути родичі або члени сім'ї. Право створити ФГ має кожний гро­мадянин України, котрий досяг 18-річного віку, пройшов професій­ний відбір. А ось членами ФГ можуть виступати подружжя, їх бать­ки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, що об'єдналися для спільного ведення ФГ, визнають і дотримуються положень його Статуту. Як бачите, різниця між засновником та чле­ном — у віці. Але перший ще має пройти профвідбір, тоді як другий, так би мовити, отримує все готове.

В жодному разі членами ФГ не стануть особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Якщо ФГ створила одна особа, то інші можуть увійти до ФГ після внесення змін до його Статуту. Засновники ФГ мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення ФГ земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. А якщо постійне місце проживання членів ФГ знаходиться за межами населених пунктів, то вони вправі створити відокремлену фермерську садибу, якій надають поштову адресу.

Професійний відбір організовує районна (чи міська) професій­на комісія з питань створення ФГ, склад якої формує і затверджує районна (міська) рада. Положення про порядок проведення про­фесійного відбору з питань створення фермерських господарств за­тверджено наказом Мінагрополітики, Мінпраці України від 17.12.03 р. №452/335.

Громадяни, які захотіли створити ФГ, подають до комісії за­яву, де зазначають бажані розміри і місце розташування земельної ділянки та кількість членів ФГ. До заяви додають копії докумен­тів, завірені належним чином, які підтверджують їх досвід роботи в сільському господарстві, необхідну кваліфікацію або спецпідго­товку, обґрунтування розмірів земділянки і напряму діяльності ФГ. Папери приймаються за описом, копію якого видають претенденту з відміткою про дату прийняття документів комісією, за підписом відповідальної особи. Профкомісія вправі перевірити достовірність документів.

Якщо виявлять недостовірну інформацію або недоліки в оформ­ленні, заяву залишать без розгляду, повідомивши претендента про це письмово у 5 - денний термін із дня її отримання. Усунувши при­чини відмови, той зможе звернутися в комісію знову.

Заяву про участь у профвідборі вивчають протягом місяця. Про час і місце засідання профкомісії претендентів повідомляють за 5 днів до проведення відбору письмово або телеграмою і публікують оголошення в місцевих ЗМІ.

А висновок (рішення) профкомісії (витяг з протоколу, завіре­ний головою комісії) доводять до претендента, який пройшов проф­відбір, письмово у 5-денний термін із дня проведення відбору.

Саме висновок профкомісії про наявність у громадянина достат­нього досвіду роботи в сільському господарстві або необхідної сіль - госпкваліфікації служить умовою для держреєстрації ФГ і надання (передачі) громадянину у власність або оренду ділянок із земель державної і комунальної власності (ч. З ст. 6 Закону про ФГ).

У разі відмови через виявлення недостовірних даних у поданих документах претендент зможе принести до комісії нову заяву, але не раніше ніж через три місяці після відмови. Коли ж причина відмо­ви — невідповідність вимогам до створення ФГ, подати нову заяву претендент може тільки після усунення причин, що стали підставою для відмови. Щоб отримати (придбати) у власність або в оренду зе­мельну ділянку державної власності, засновники ФГ звертаються до місцевої районної держадміністрації, а з приводу земель комуналь­ної власності — до місцевої ради.

У заяві записують: бажаний розмір і місце розташування ділян­ки, кількість членів ФГ та наявність у них права на безоплатне одер­жання земділянок у власність, обґрунтування її розмірів з урахуван­ням перспектив діяльності господарства. До заяви додають рішення профкомісії про достатній досвід роботи громадянина у сільському господарстві або необхідну сільгоспкваліфікацію.

Заяву розглядають у місячний строк і після її задоволення да­ють згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту від­ведення ділянки. Розробку проекту оплачують із Українського дер­жавного фонду підтримки фермерських господарств. Проект має пройти процедуру погодження та затвердження.

Якщо у землі відмовлять, засновники можуть оскаржити це в суді. Рішення останнього про задоволення позову стане підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. До речі, відведуть ділянку в натурі, коли на ній збере врожай попере­дній землекористувач.

Громадяни України — члени ФГ мають шанс отримати безоплат­но у власність надані їм у користування ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільгосппідприємства, розташованого на тери­торії відповідної ради. А ділянки, на яких є житлові будинки, гос­подарські будівлі та споруди ФГ, передають безоплатно у приватну власність у рахунок земчастки (паю) (ч. 5 ст. 7, ч. 2 ст. 13 Закону про ФГ). Але ці правила не поширюються на тих, хто раніше вже набув права на земельну частку (пай) (ч. 5 ст. 7, ч. З ст. 13 Закону про ФГ). Ділянки, розмір яких перевищує вказаний, передають громадянам у приватну власність для ФГ на підставі цивільно-правових угод. Порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення фермерського або осо­бистого підсобного господарства затверджено постановою КМУ від 24.01.2000 р. №118.

Проте землі лісового і водного фондів, що відносяться до сіль­ськогосподарських угідь, не можуть передавати у приватну влас­ність для ведення ФГ, за винятком невеликих — до 5 га ділянок лі­сів у складі угідь ФГ і до 3 га ділянок під замкненими природними водоймами. ФГ дозволено проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на ділянці, що належить йому чи його членові на праві приватної власності.

Згідно ст. 13 Закону про ФГ: «Громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гек­тарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років».

Форм організації діяльності в сільському господарстві достат­ньо. Головне - повністю віддаватися справі.

Сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, утво­рена фізичними та / або юридичними особами, що є сільськогоспо­дарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Кооперативи бувають двох видів — виробничі та обслуговуючі. Різниця між ними суттєва. Виробничі — це юридичні особи, утво­рені шляхом об'єднання фізичних осіб — сільгосптоваровиробни - ків. Мета їх створення — спільне виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва. А ось обслуговуючий кооператив надає послуги переважно членам кооперативу та іншим особам для провадження їх сільськогосподарської діяльності.

Згідно ст. 1 Закону про сільгоспкооперацію: «сільськогосподар­ський товаровиробник — фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отрима­ний від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогоспо­дарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільсько-господарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового до­ход» [8]. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть осо­бисте селянське господарство.

Звідки випливає, що товаровиробниками вважають лише тих фі­зичних осіб, котрі вирощують чи переробляють власну сільськогос­подарську продукцію для продажу. Тобто, по суті, тих, хто здійснює підприємницьку діяльність. Фізичні особи, які ведуть ОСГ, таки можуть створювати виробничі кооперативи, які будуть суб’єктами підприємництва.

Обслуговуючі кооперативи обслуговують сільськогосподар­ське та інше виробництво учасників кооперації. Залежно від виду діяльності вони бувають переробними, заготівельно-збутовими, постачальницькими, сервісними та іншими.

Своїм учасникам вони надають комплекс послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тва­ринництва, лісництва і рибництва, і при цьому не ставлять за мету отримання прибутку.

Послуги іншим особам не повинні перевищувати 20% від загаль­ного обороту кооперативу.

Рішення про народження кооперативу приймають на його уста­новчих зборах. Чисельність його членів не може бути меншою ніж три особи. Тому й на установчих зборах мають бути присутніми при наймні троє.

Держреєстрація кооперативу здійснюється у загальному для СПД порядку, тобто згідно із Законом про держреєстрацію [12].

Засновникам слід подати держреєстратору:

- заповнену реєстраційну картку на реєстрацію юрособи;

- примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення

Засновників про створення кооперативу;

- два примірники Статуту;

- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за держ - реєстрацію.

Кооператив вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його держреєстрації. Він має самостійний баланс, по­точні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Членом виробничого кооперативу можуть бути тільки фізособи, а обслуговуючого — як фізичні, так і юридичні особи, що визнають Статут і дотримуються його вимог, користуються послугами, фор­мують фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. У фізичних осіб є вікове обмеження: не менше 16 років. Ну і, звісно ж, вони по­винні бажати працювати у кооперативі.

І фізичні і юридичні особи можуть ставати членами кількох обслуговуючих кооперативів, різних за напрямами діяльності.

При вступі до кооперативу потрібно подати заяву (ст. 9 Закону про сільгоспкооперацію) [8]. Але новому члену треба ще зробити вступний і пайовий внески відповідно до Статуту.

Осіб, які визнають Статут та зробили лише пайовий внесок у створення та розвиток кооперативу, називають асоційованими чле­нами. Вони мають право дорадчого голосу, право на отримання частки доходу на свій пай. Як бачите, прав у таких членів помен - ше, але й захист їхніх інтересів кращий. Наприклад, при ліквідації кооперативу вони мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх зе­мельних ділянок у натурі (на місцевості) (ч. 5 ст. 12 Закону про сіль - госпкооперацію) [8].

Далі правління (голова) кооперативу вирішує, прийняти нового члена чи ні. Рішення підлягає схваленню загальними зборами. По­рядок прийняття такого рішення та його схвалення прописують у Статуті кооперативу. Перелік прав та обов’язків членів кооперативу містить ст. 11 Закону про сільгоспкооперацію [8] :

- участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на за­гальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом. Права членів кооперативу - юридичних осіб реалізують їх повноважні представники;

- користування послугами кооперативу;

- одержання кооперативних виплат - частини доходу кооперати­ву, що підлягає розподілу між його членами;

- одержання частки доходу на пай (додатковий пай) та паю в разі виходу з кооперативу в порядку і терміни, визначені Статутом кооперативу.

Особисте селянське господарство (ОСГ) - це господарська діяльність. Її людина проводить без створення юридичної особи індивідуально, або спільно з особами, котрі перебувають з нею у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб такими способами : виробництво, пе­реробка і споживання сільгосппродукції, реалізація її надлишків та надання послуг з використання майна ОСГ, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризм

ОСГ - це не підприємницька діяльність (абз. 3 ст.1 Закону про ОСГ). Тобто продаж сільгоспродукції не є її метою (хоча й не заборонена). В першу чергу мають задовольнятися особисті потреби членів ОСГ [ 7 ].

ОСГ лише обліковують (ст.4 Закону про ОСГ) сільські, селищ­ні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань ста­тистики (на сьогодні його ще не розробили) [3].

Згідно зі ст.5 Закону про ОСГ використовують ділянки роз­міром до 2,0 га, передані фізичним особам у власність або оренду в законному порядку. Більший цей розмір може бути лише у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами ОСГ [7].

Земельні ділянки можуть перебувати у власності однієї особи, у спільній сумісній власності подружжя та спільній частковій влас­ності членів ОСГ.

Членам ОСГ земельні ділянки (паї) можуть виділяти в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя). А ті громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію землі для ОСГ у розмірі менше двох гектарів, мають право на її збільшення в межах норм зі ст. 121 ЗКУ [7].

У разі виходу із ОСГ кожному виділяють належну йому ділянку в натурі ( на місцевості).

Члени ОСГ можуть :

- самостійно господарювати на землі ;

- укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член ОСГ, якому виповнилось 18 років;

- реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а та­кож заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам;

- самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва;

- відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в законному порядку;

- бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;

- отримувати трудову пенсію, а також інші види соціальної дер­жавної допомоги та субсидії;

- надавати послуги з використанням ОСГ;

- використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копали­ни, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі.

- отримувати відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

- вільно розпоряджатися належним майно, виробленою сільськогоспо-дарською продукцією та продуктами її перероб­ки;

- отримувати дорадчі послуги;

- брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержав­них і регіональних програм;

- об’єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України.

- проводити, як дозволяє закон, зовнішньоекономічну діяльність. Але у членів ОСГ є й обов’язки :

- дотримуватися вимог земельного законодавства та законодав­ства про охорону довкілля;

- забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням ;

- підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні влас­тивості землі;

- не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

- дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охорони зон;

- своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

- дотримуватися нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;

- надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані для обліку.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru