Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Організаційно-правові форми підприємництва

Існуючі підприємницькі структури роз­різняють за правовими, фінансово-еконо­мічними та організаційно-управлінськи­ми ознаками.

Правові ознаки характеризують юри­дичні аспекти створення статутного фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми, регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.

До правових ознак належать:

♦ право власності на капітал та заснов­ники;

♦ джерела формування та розмір статут­ного фонду;

♦обмеження права стати учасником;

♦ права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми;

♦ юридична відокремленість фірми від учасників.

Організаційно-правові форми підприємництваФінансово-економічні ознаки дають змогу з’ясувати та однозначно визначити належність учасникам відповідної частки прибутку фірми; ризики учасників (май­нові, грошові), у тому числі в разі припи­нення діяльності фірми.

Фінансово-економічні ознаки такі:

♦участь у розподіленні прибутків;

♦ відповідальність за зобов’язаннями * фірми;

99

подпись: 99«у* •'тс'* •'ТГ* •'ТГ* •'Т'* •'ТР* •'V* •тр*

♦ розподілення майна у разі припинення діяльності фірми. Організаційно-управлінські ознаки характеризують мож­ливість для учасників займатися безпосередньо управлінською діяльністю, тобто виконувати функції керівництва фірмою, впли­вати на її оперативну виробничо-господарську діяльність, у тому числі забезпечення трудовими ресурсами.

Організаційно-управлінськими ознаками є:

♦ участь в управлінні фірмою;

♦ використання найманої праці;

♦ автономність виробничо-господарської діяльності від учасників. Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компа­нія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, неза­лежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми влас­ності. Підприємництво може здійснюватися в різних організацій­но-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найпоширенішими орга­нізаційними формами виробничого підприємництва є:

♦ одноосібне володіння (за законодавством України це може бу­ти приватне підприємство — юридична особа, заснована на при­ватній власності громадянина України; сімейне підприємство — юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізична особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької ді­яльності);

♦ партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; пов­не товариство; командитне товариство);

♦ корпорація (юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпо­середніх власників).

Крім того, законодавством України передбачені народні, оренд­ні та державні підприємства, які також можуть належати до роз­ряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікова­ною або декваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламен­тується спеціальними законодавчими актами.

Розділ 4

подпись: розділ 4Наведемо більш докладну характеристику кожної з трьох основ­них організаційних форм виробничого підприємництва. Першою організаційною формою виробничого підприємства є підприємст­во, яке існує як одноосібне володіння, або особиста, власність. Од­ноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. У США, на­приклад, таких одноосібних підприємств близько 15 млн. Одноосіб­на власність охоплює 10 - 14 % фінансового обсягу всього амери­канського бізнесу. Зазвичай одноосібний підприємець є універса­лом: генеральним менеджером з продажу, збуту, реклами, фінан­сів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосіб - ника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця форма ' має низку переваг:

♦ власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

♦ володар фірми має низькі витрати, пов’язані з організацією ииробництва;

♦ невеликі розміри фірми дають власникові змогу підтримува­ти контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

Недоліками особистого володіння є:

♦ обмежені можливості для розширення виробництва;

♦ несприяння банків у наданні значних кредитів;

♦ необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємст - на, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути на­правлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

♦ власник фірми повинен бути компетентним з усіх виробничих та фінансових питань і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва — це партнерство, тобто товариство, яке передбачає об’єднання капі­талів двох або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його членами містить такі пункти: повноваження кожного партнера; тривалість угоди; суму, інвестовану кожним партнером; схему розподілу прибутків і можливих збитків; заяву про необхідні фі­нансові процедури в товаристві; процедуру прийняття нових парт­нерів і ліквідації товариства. У середині 80-х років у СІЛА налічу­валося 2 млн товариств. У 2003 р. в Україні було зареєстровано понад 59,9 тис. господарюючих суб’єктів.

Партнерство має такі переваги:

♦широкі можливості для розширення виробництва;

♦збільшення можливості отримання кредиту;

♦залучення професійних менеджерів.

Недоліки цієї організаційної форми полягають у тому, що в разі генерального партнерства, банкрутства фірми, всі її спів - пласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1 % власності фірми, відповідає так само, як і той, кому належить решта 99 %. Труднощі виникають у разі лік­відації і реорганізації фірми в інші види виробництва. Зокрема, передбачається залежність юридичного існування від виходу партнерів фірми.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва — корпорація, тобто об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосе­редження функцій управління підприємством у руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за иаймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодав­ством право на довічне існування незалежно від змін складу вла­сників капіталу. Особливістю корпорації є те, що у разі банкрутст­ва вона розпоряджається лише майном корпорації, а не майном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відпові - ^ дальністю.

Корпорації мають панівне становище в економіці багатьох роз­винених країн за обсягом продукції, що виробляється, або наданих послуг.

Поєднання різних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, що мають переваги великих і малих господарських форм. Зі збіль­шенням розмірів підприємств зростає також кількість підприємств, які контролюються корпораціями. Якщо на початку XX ст. під контролем корпорацій у США було 23,7 % всіх підприємств, в 1930 р. — 51,7 %, в 1995 р. — 68,9, то в 2004 р. — понад 70 %.

Увесь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і розподіляється зазвичай на дві частини: перша — дивіденди (відсотки) для утримувачів акцій; друга — призначена для реін - вестування. Основні переваги корпорації такі:

* можливість мобілізації додаткових капіталів випуском цінних паперів;

* використання наукових методів управління і професійних менеджерів;

* можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дає змогу гнучко зорієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;

* корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінюва­лись її власники.

Корпораціям притаманні також певні недоліки, зокрема, такі:

* високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку опо­датковується прибуток корпорації, а потім — дивіденди акціонерів під час виплати їх;

* значні організаційно-економічні труднощі під час реєстрації фірми;

* більша регламентованість з боку держави.

Порядок кориоратизації підприємств визначений постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.93 р. Корпоратизації також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні то­вариства, понад 75 % статутного фонду яких перебуває у держав­ній власності, а також виробничі та науково-виробничі об’єднання, правовий статус яких раніше не було приведено у відповідність з чинним законодавством.

Розглядаючи такий аспект, як «власність», слід спинитися та­кож на інших підприємствах.

Розділ 4

подпись: розділ 4Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, про­те має право повного розпорядження прибутком її після сплати податків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньо­
му приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може наймати професійного менеджера. Роз­міри приватного підприємства законодавчо не обмежуються. Еко­номічною привабливістю створення такої форми підприємництва є можливість для засновника отримувати доходи у вигляді заробіт­ної плати, премій, матеріальної допомоги тощо, розміри яких він встановлює самостійно під час безпосереднього керівництва фір­мою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

Державне підприємство — це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, за­сновані на загальнодержавній власності та власності адміністра­тивно-державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами: часткова гарантованість у забезпеченні підприємства обсягом ро­біт за допомогою держзамовлень та держконтрактів; деякі пільги в сфері податкових відносин, ресурсозабезпечення, надання кре­дитно-грошової допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого — більш жорсткий контроль за викорис­танням коштів, які спрямовують на споживання, за своєчасністю сплати до держбюджету визначеної частки дивідендів на вкладе­ний капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економіки в страте­гічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необ­хідних галузей.

Результатом функціонування приватних і державних підпри­ємницьких структур є створення відповідно приватного та держав­ного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та супе­речності між собою. Взаємовідносини державного і приватного сек­торів підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлюється питання імпорту й експорту продукції; спільного використання найманої праці.

Орендне підприємство — це юридична особа, що створюєть­ся на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою й ефектив­ною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що най­більше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до під­приємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Усі організаційні особливості регламентуються угодою про орен­ду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про орен - ду та гарантує тимчасове і платне користування орендованими засобами виробництва.

Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця). її розмір залежить від виду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та від інших організаційно-економічних чинників, однак принципові положення методів розрахунку плати за майно дер - жавних підприємств регламентуються державою, оскільки оренд­на плата є одним з регуляторів підприємництва.

Народне підприємство — це господарюючий суб’єкт ринко­вих відносин, все майно якого або його частина належить колек­тиву загалом і кожному його члену окремо залежно від трудового внеску. Наприклад, в умовах народного підприємства викуповують оборотні засоби і беруть в оренду основні засоби виробництва. Обі­гові кошти викуповують за рахунок позики, кредитних коштів, а основні фонди народне підприємство бере в оренду з пільговою орендною платою, яка не перевищує амортизаційних відрахувань. Створення його доцільно починати з малих і середніх фірм (до 500 працюючих). Орендодавцями виступають холдингові фірми, дер­жавні підприємства, які є власниками майна. Користувачем амор­тизаційних відрахувань є народне підприємство.

Економічні переваги народного підприємства такі:

♦ додаткова продукція може реалізовуватися за ринковими ці­нами;

♦ залишки фонду оплати праці передаються безоплатно народ­ному підприємству;

♦ капітальний ремонт фондів здійснюється за рахунок орендо­давця;

♦ обсяг реалізованої продукції зменшується за договірними ціна­ми і реалізується за ринковими цінами у міру викупу підприємства;

♦ формується індивідуальний дохід робітника, який обчислю­ють за формулою

(4.1)

подпись: (4.1)'д - (ДФц. п - зя1роб)/зяи. в.П5

Де ДФН. ц — пайовий фонд народного підприємства, тобто залиш­кова вартість основних фондів і балансова вартість інших матері­альних цінностей, які створені й придбані за рахунок власних кош­тів народного підприємства за всі роки; ЗЯ1поб — заробітна плата одного робітника за весь час його роботи в народному підприєм­стві; ЗПИВЛ1 — заробітна плата всього промислово-виробничого персоналу народного підприємства за весь час існування.

•'*' Розрахунок здійснюють з урахуванням чинника інфляції.

•§ Виробничий кооператив — іде організаційно-правова форма

О здійснення виробничої діяльності не менш як трьома громадяна - ^ ми, які об’єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з

* метою отримання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення

* своїх паїв до загального статутного фонду, повинні обов’язково ви-
ісонувати трудові обов’язки, тобто брати безпосередню участь у ви­робничій діяльності кооперативу.

Виробничі кооперативи мають право використовувати найману працю. Всі питання виробничо-господарської діяльності мають узгоджуватися також правлінням кооперативу. Дохід членів коо­перативу формується із заробітної плати, премій, додаткових ви­плат згідно з чинним законодавством та з частини прибутку, що розподіляється між членами кооперативу у врігляді відсотків на пнесений пай пропорційно його вартості.

Виробничрпї кооператив у разі банкрутства несе відповідаль­ність за своїмрі зобов’язаннями всім своїм майном.

Особливе місце серед сучасних організаційних форм підприєм­ництва посідають господарські товариства — структури, ство­рені на засадах угоди юррщичних осіб і громадян об’єднанням їх майна та підприємницької діяльності з метою отррімання прртбутку.

Акціонерне товариство має статутний фонд, поділєнрій на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товарргства. В акціонерних товариствах обов’язковрім є створення резервного фон­ду за рахунок щорічних відрахувань із иррібутку до досягнення ними встановленого розміру.

Відкрите акціонерне товариство — товариство, акції якого розповсюджуються відкррітою підпискою та купівлею-продажем на біржах.

Закрите акціонерне товариство — товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджува­тися підпискою, конвертуватися, а також продаватися на біржі.

Акціонерним товариством може статрі будь-яке об’єднання від­повідно до засновницького договору між иідтірріємствамрі й органі­заціями, що входять до срістємрі цього об’єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну само­стійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства.

Акціонерне товариство може бути створене у такій послідовності:

1) розрахунок вигідності структуррі витрат, пов’язаних з органі­зацією акціонерного товариства, розрахунок результатів функціо­нування;

2) складання установчріх документів (статуту) та засновницько­го договору, в яких зазначені гарантії виконання фінансовріх і юридичних зобов’язань;

3) подання бланків на випуск ціннріх паперів (акцій) на певну

Суму;

4) отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій.

Акція — це цінний папір, який дає акціонерові право брата

Участь в управлінні товариством, у розподіленні пррібутку і роз - ^ продажу залишків майна у разі ліквідації товариства. ^

Основні види акцій:

♦ іменні, власник яких має бути зареєстрований акціонерним товариством;

♦ на пред’явника, які можуть бути продані простим передаван­ням;

♦ привілейовані — підприємство гарантує виплату дивідендів незалежно від розмірів прибутку. У разі недостатнього прибутку дивіденди за привілейованими акціями виплачують за рахунок резервного фонду, проте сума випущених привілейованих акцій не повинна перевищувати 10 % статутного фонду;

♦ вінкульовані, що можуть передаватися лише з дозволу фірми;

♦ без номінальної вартості — у разі ліквідації товариства га­рантується лише певна частина їхньої вартості;

♦ прості основні (акції першого випуску), що дають право голо­су, але не дають право на певні дивіденди.

Переваги акціонерного товариства такі:

‘ забезпечується горизонтальне переміщення матеріальних і фінансових ресурсів;

♦ об’єднуються виробничі структури за принципом об’єднання капіталу;

♦ створення акціонерної власності дає підстави для формуван­ня середнього класу власників, що є основою ринкової системи;

Відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих завдяки формуванню акціонерного прибутку.

Джерелом виплати дивідендів за цінними паперами має бути частина прибутку, пропорційна частці акціонерного фонду в сумі виробничих фондів. Це є госпрозрахунковий дохід, отриманий унаслідок використання акціонерного капіталу.

Розрахунок дивідендів у разі випуску акцій для додаткової мо­білізації коштів передбачає кілька послідовних кроків:

1) визначення вартості основних фондів і обігових коштів, що є носієм власності майна (В0_^);

2)рішення, на яку суму випустити акції (Ак);

3)обсяг продажу продукції (Опп);

4) визначення фондовіддачі (Ф) як результат порівняння обся­гу продажу з сумою акцій і виробничих фондів. Це сума продукції, що припадає на одиницю капіталу (К):

(4.2)

подпись: (4.2)

Розділ 4

подпись: розділ 4Ф ~ 0П,/К =Опр/(В0ф + Ак);

5) визначення обсягу продукції, який припадає на суму акцій:

О. = Ф • Ак; (4.3)

•>

^ 6) визначення прибутку від реалізації продукції як різниці між

Яа=Оа-Яр/Опр;

8) визначення чистого прибутку від акцій акціонерів (Яа-Ч) (з урахуванням частки платежів до бюджету та інших виплат з при­бутку акціонерів):

(4.5)

(4.6)

подпись: (4.6)Пл' = Ак/(Ак + Р0 ф )Пл,

Де Пл — загальна сума платежів у бюджет та інших виплат з при­бутку акціонерного товариства;

9) розрахунок суми дивідендів, що одержують акціонери:

(4.7)

подпись: (4.7)Д = /Та - Ак,

Де Д. А — встановлений розмір дивідендів на акції, %;

10) визначення суми прибутку, що залишається вільною від будь-якого розподілу (нерозподілений прибуток акціонерного то­вариства):

Організаційно-правові форми підприємництва

(4.8)

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах внесків. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства недовнесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонер­ного товариства, вартістю придбаних акцій є вартість внеску учас­ника до статутного фонду.

Інші види підприємницьких структур у вигляді підприємств підпадають під категорію «партнерства». Організаційно створюва­ти такі фірми значно легше порівняно з іншими видами това­риств, однак вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стиму­лює широке впровадження таких організаційних форм у виробни­чу фірму.

Товариство з додатковою відповідальністю має статут­ний фонд, учасники несуть відповідальність у межах внесків, а в разі недостатності цих сум — додатково майном, що належить їм, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного учасника.

У повному товаристві учасники займаються спільною під - J приємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за ^

Зобов’язаннями товариства всім своїм майном. Засновницький до­говір про повне товариство має визначати розмір кожного учасни­ка, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться за зага­льною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кілько­ма з них, які виступають від імені товариства. В останньому ви­падку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства.

Командитне товариство — це товариство, коли поряд з од­ним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зо­бов’язаннями товариства всім своїм майном, існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повного відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Спільне підприємство (СП) є найпоширенішою організа­ційною формою підприємств з іноземними інвестиціями, що ство­рюється на засадах змішаних форм власності об’єднанням майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору нале­жить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господа­рювання, СП мають позитивні та негативні сторони. Позитивні сторони такі:

♦можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів обладнання, матеріалів;

• акумулювання фінансових ресурсів;

♦запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі мар­кетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробни­цтва тощо;

♦здійснення інноваційної діяльності;

♦використання господарських зв’язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку.

Негативними сторонами СГІ є:

* загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підпри­ємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;

* прийняті в Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) у сфері розрахунків за викори­стання державної власності, землі, а також за приватизацію цих об’єктів (зазвичай у ВКВ);

*

Розділ 4

подпись: розділ 4Великі труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної форми власності.

Існують також підприємства зі стовідсотковою іноземною учас­тю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки на правах власності іноземного інвестора.

* Розглянемо «розмірний» аспект сучасних форм підприємницт - ^ ва. Як засвідчує світова практика, малим формам підприємниць-

Кої діяльності належить важлива роль в економічному зростанні, соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів, пришвидшенні науково-технічного прогресу, оздоровленні еконо­міки країни тощо.

Малі підприємства здатні позитивно впливати на розвиток сіл, невеликих міст, відродження художніх і підсобних промислів, ви­рішення екологічних проблем. Для забезпечення умов розвитку і функціонування малих підприємств має бути створене відповідне економічне середовище.

Міністерства і відомства, місцеві органи влади мають сприяти створенню малих підприємств, їхньому матеріально-технічному забезпеченню, передаванню, продажу та здаванню в оренду віль­них виробничих потужностей, що не використовуються, машин і обладнання, законсервованих, недобудованих об’єктів. Малі під­приємства ефективні насамперед щодо виробництва товарів ши­рокого вжитку і надання побутових послуг населенню, нарощу­вання виробництва будівельних матеріалів, здійснення науково - дослідних та дослідно-конструкторських робіт за новими перспек­тивними напрямами, забезпечення пришвидшеного впроваджен­ня їх.

Малі підприємства можуть створюватися в усіх галузях на ос­нові будь-яких форм власності, у тому числі змішаних, та здійсню­вати всі види господарської діяльності, які не забороняє чинне за­конодавство і які відповідають цілям, передбаченим їхніми стату­тами. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензу­ванню, мале підприємство зобов’язане отримати необхідну ліцен­зію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі під­приємства, які мають таку чисельність працюючих, зокрема у:

♦промисловості та будівництві — до 200 осіб;

♦інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;

♦науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб;

♦галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;

♦роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Підприємства, що здійснюють кілька видів господарської діяль­ності, належать до малих за критеріями того виду, який становить найбільшу частку в обсязі продукції (робіт, послуг).

Малі підприємства створюються:

♦ громадянами, членами сім’ї та іншими особами, які спільно ведуть господарство;

♦державними, орендними, колективними, спільними підпри­

Ємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами, кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, ін­шими підприємствами та організаціями, що є юридичними осо - бами; А

* державними органами, уповноваженими управляти держав­ним майном.

Під час організації малих підприємств на основі змішаних форм власності вид підприємництва визначають з переважної частки майна власників, які створили підприємство.

Указом Президента України № 721 від 25.05.2000 р. затвер­джено Положення про Державний комітет України з питань регу­ляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво України). У своїй діяльності Комітет зобов’язаний забезпечувати створення і реалізацію державної політики щодо розвитку і під­тримки підприємництва в Україні.

До сфери державної підтримки належать усі суб’єкти підпри­ємництва незалежно від обраних ними організаційних форм під­приємницької діяльності та форм власності, на яких вони засно­вані. Державна підтримка і координація розвитку підприємницт­ва, в тому числі малого бізнесу, полягають у реалізації стратегії державної політики розвитку суспільного виробництва, сприянні структурній перебудові економіки, формуванні системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України.

Держпідприємництво України сприяє розміщенню державних замовлень на малих підприємствах, у тому числі на конкурсній основі, забезпеченню їх матеріально-технічними ресурсами. Ра­зом з органами державної виконавчої влади, регіональними та галузевими формуваннями підприємців цей комітет розробляє пропозиції щодо створення фінансових, інноваційних, страхових фондів.

Концерн є сучасною економічною формою промислового бага­тогалузевого об’єднання. Спираючись на диверсифікацію вироб­ництва, концерн об’єднує в своєму складі десятки, сотні підпри­ємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів випробува­льних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність еко­номічного комплексу. Окремі структури концерну нерідко розмі­шуються у різних країнах. Внутріганьофірмовіш жорсткий конт­роль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, від­ділів, філій концерну, дає можливість концерну досягти ефектив­ної діяльності всередині країни і на світовому ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу численних невеликих і середніх виробників.

Розділ 4

подпись: розділ 4Пошук нових форм господарювання сприяв створенню в еконо­міці України концернів як форми промислового багатогалузевого об’єднання, до складу якого входять багато виробничих, наукових, технологічних, проектних, навчальних, торговельних, фінансових та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективність ви- робництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність ' за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий до-

* свід.

Керує концерном правління, яке складається з власників ве­ликих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльнос­ті концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його спра­вами. Оперативне керівництво справами концерну виконує рада директорів (менеджерів).

Концерн доцільно створювати тоді, коли є такі чинники:

♦кілька галузей взаємопов’язані технологічним процесом, по­требують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами комунікацій;

♦діє режим єдиного технологічного регулювання;

♦створення концерну сприяє багатоканальному використанню сировини і матеріалів;

♦забезпечується повнота циклу: наука — техніка — розроб­лення — інвестування — виробництво — збут — споживання;

♦основний принцип — лідерство великих структур на ринку продукції.

Результатом створення концернів є поліпшення цілої низки напрямів господарсько-виробничої діяльності підприємств, які ввійшли до їх складу. Основні з них такі: оптимальні внутрішні структури; оперативність горизонтальних зв’язків; досягнення принципу саморозвитку; концентрація ресурсів дає змогу манев­рувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.

Консорціум — одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами заради спільного розмі­щення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій великого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консор­ціуму характерна для об’єднання європейських країн з метою реа­лізації проектів, що мають високу вартість і протистоять сильній конкуренції американських і японських монополій.

Останнім часом у нашій країні з’являються консорціуми в сіль­ському господарстві, у галузі перероблення сільськогосподарської продукції, сфері послуг, туризмі, готельному господарстві, вироб­ництві будівельних матеріалів.

У сільському господарстві перший консорхдіум створено в 1988 р., який об’єднав на добровільних взаємовигідних засадах низку агрокомбінатів, агрофірм і об’єднань для спільного вико­ристання виробничих потужностей та інфраструктур, створення спільної торговельної мережі, розвитку взаємного комерційного кредиту тощо. Форма консорціуму дає змогу оперативно скон­центрувати фінансові ресурси для розширення виробництва, роз­витку ключових напрямів економіки. Консорціуми створюють з метою об’єднання фінансових і матеріальних ресурсів, необхід­них для реалізації цінних проектів (створення нового або модер - нізація існуючого виробництва, інфраструктури, наукового ^ центру тощо). *

•у* *у* •У* *У* *у<» •'У* •'X'* •‘У* •’'V'* •'У* »у* »у* •У* •■у* »-у# •-у* »у-* »у»Консорціум є формою об’єднання трудових, наукових та інших ресурсів на основі добровільної економічної інтеграції незалеж­них, позавідомчих товаровиробників різних форм власності. Фор­ма консорціуму характерна для об’єднання європейських країн в аерокосмічній та електронній промисловості.

Взаємозалежність економіки різних країн зумовлює викорис­тання форм консорціуму для міжнародних угод за участю держа­ви, що виступає як гарант. Наприклад, в Україні внаслідок здійс­нення економічної реформи з’являються такі об’єднання в нафто­добувній, авіаційній та інших галузях.

Консорціум діє на підставі договору або статуту, який затвер­джується засновниками або власником. Учасники консорціуму зберігають право юридичної особи. Організаційно-правовими фор­мами консорціуму є товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства.

Головує в консорціумі монополія, яка вибирає учасників угоди (консортів).

Асоціація — це добровільне договірне об’єднання підпри­ємств, які об’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ре­сурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація створюється для постійної господарської діяльності учасників без втручання в їхні ділові справи.

Учасники асоціації зберігають ознаки юридичної особи, мають право входити до інших господарських об’єднань. Керує асоціа­цією правління, склад якого обирається на загальних зборах учасників.

Доцільним є формування статутних об’єднань у вигляді асоці­ацій у тих галузях виробництва, які потребують широких зв’язків кооперації, фінансової підтримки для розвитку окремих ланок єдиного виробничого процесу, інвестування в науково-технічні проекти з метою впровадження інновацій.

Контрактне підприємство — це новий значний крок до ринку, який за значущістю можна порівняти хіба що з орендою майна. Відмінність полягає в тому, що право оренди поширюється тільки на майно, а підприємництво — це по суті оренда права власності і розпоряджання господарством загалом на певний тер­мін. Тому контрактне підприємство є найрозвиненішою формою виробничих відносин, які задовольняють вимоги та інтереси ринку.

Розділ 4

подпись: розділ 4Контрактне підприємництво здатне істотно підвищити ефектив­ність використання наявної матеріально-технічної бази, а також фінансових матеріальних і трудових ресурсів підприємства. Цьому сприяють такі чинники.

По-перше, різке посилення і встановлення необмеженого сти­мулювання керівників за результати господарської діяльності й

* підприємництва. Загальновідома залежність результатів госпо - ^ дарської діяльності колгоспу чи радгоспу від організаційних та

Інших здібностей керівника. Є багато прикладів, коші з приходом талановитого керівника господарство швидко розвивалося. Проте особиста зацікавленість і матеріальна винагорода керівника при цьому ніколи не відповідали економічним успіхам господарства й обов’язково обмежувались інструктивними вказівками. Тому під­приємницька ініціатива керівника у найкращому разі трималася на його ентузіазмі.

Контрактне підприємництво передбачає встановлення рівня особистого доходу підприємця. Варіанти механізму узгодження цих рівнів можуть бути різними: прямопропорційна, випереджа­льна чи зменшена частка доходу; частка доходу від прибутку, госпрозрахункового, валового доходу; вартість валової продукції і послуг; кількість основних видів натуральної продукції і послуг; змішана частка. Кожен з варіантів слід узгодити з особливостями й умовами підприємництва, його цілями і завданнями. Так, щодо економічно відсталого господарства зі слабкою матеріально-тех­нічною базою може бути використаний варіант установлення до­ходу підприємця за випереджальною часткою. В контракті на пе - -5 редавання підприємству економічно міцного господарства може в передбачатися значна частина особистого доходу підприємця. В '<§ умовах спаду виробництва окремих видів продукції або необхід - £■ пості стимулювання зростання виробництва в такому контракті я частку доходу найчастіше визначають залежно від обсягу продук­ції або послуг.

По-друге, встановлення персональної, повної і незворотної від­повідальності підприємця за результати діяльності підопічних підприємств. Здійснюючи діяльність на контрактній основі, під­приємець відповідає за зобов’язаннями керованого ним підприєм­ства всім своїм майном, за винятком того, на яке за законодавчи­ми актами не може бути накладене стягнення. Таку саму відпові­дальність він несе за невиконання чи неналежне виконання зо­бов’язань, передбачених контрактом.

Відповідальність підприємця перед власником підприємства може бути реалізована:

♦ зниженням і навіть вилученням доходу підприємця за низькі результати діяльності;

♦ застосування майнових санкцій щодо підприємця за збиток, завданий підприємству;

♦ відшкодування підприємцем збитку, завданого майну підпри­ємства і тим самим його власникові. Така відповідальність обов’язково має бути передбачена в контракті.

По-третг, значне підвищення ефективності й продуктивності праці на основі вторинного контрактного підприємництва може, в свою чергу, зумовлювати передавання керівникам і фахівцям кон - трактного підприємництва окремих підрозділів або прийняття на ^ роботу керівників, фахівців та інших працівників на умовах най- ...

Му. Тому в контракті доцільно передбачити такі самі способи вста­новлення залежності особистих доходів контрактантів від доходів учасників, їх підприємницької діяльності, як і в контракті перто­го керівника.

Оплата за наймом може регулюватися колективним договором, індивідуальним усним договором, внутрішньогосподарським по­ложенням або договором з профспілковим органом, але має бути не нижчою від діючих державних ставок, розцінок і тарифів. Вто­ринне контрактне підприємництво сприяє значному підвищенню ефективності праці, тісному узгодженню його оплати з кінцевими результатами господарювання.

Створення фермерських господарств зумовлене такими основ­ними чинниками:

1. Із створенням особистих селянських господарств з’являється багато аграрних товаровиробників, що сприяє формуванню анти - монопольної і конкурентоспроможної аграрної економіки. Що більше особистих селянських господарств, заснованих на приватній влас­ності, то менше можливостей для їх монополізації і більше — для взаємного конкурування.

2. Організаційно-правові форми підприємництваОсобисті селянські господарства здатні швидше й надійніше поповнити торгівлю продовольством, без чого нормальний ринок неможливий. Переконливим доказом цього є те, що в сільському господарстві всіх країн з високою продуктивністю аграрної праці і продовольчим достатком переважають фермерські господарства.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru