ОСОБЛИВОСТІ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ У РОЗРІЗІ ДЕПОЗИТНИХ ПРОДУКТІВ

Комерційні банки надають клієнтам широкий спектр банківсь­ких депозитних продуктів, використовуючи прогресивні форми обслуговування юридичних та фізичних осіб, що засновані на ін­дивідуальному підході до кожного клієнта. Клієнтам надається можливість відкриття депозитних рахунків як в національній, так і в іноземній валютах, з використанням зручних для вкладників умов та схем нарахування відсотків. Відсоткові ставки за депози­тами встановлюються диференційовано, залежно від валюти вкла­ду, терміну депозитного договору, умов нарахування та виплати відсотків, з врахуванням вартості ресурсів, кон’юнктури ринку та рівня облікової ставки Національного Банку України. Від­соткові ставки визначаються на взаємовигідних умовах індивідуаль­но з кожним клієнтом та встановлюються в договірному порядку.

При відкритті депозитного рахунка застосовується індиві­дуальний підхід до клієнта, а саме: обговорюються сума дого­вору, термін залучення депозитних коштів, визначається розмір відсоткової ставки та порядок виплати відсотків за депозитним рахунком, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови розриву договору, встановлюються специфічні умови кож­ного конкретного договору. Клієнти мають можливість відкрива­ти депозитні рахунки з можливістю поповнення вкладу.

Діяльність комерційних банків у сфері залучення депозитних коштів повинна проводитися з дотриманням норм діючого зако­нодавства України. При залученні депозитних коштів беруться до уваги встановлені Національним банком України економічні нор­мативи діяльності комерційних банків та основні напрямки гро­шово-кредитної політики Національного банку України.

Надання високоякісних фінансових послуг, повага до інте­ресів клієнта, спрямованість на взаємовигідне стратегічне парт­нерство є основними пріоритетами цінової політики банку щодо залучення депозитних коштів.

Розглянемо особливості цінової політики банків щодо залу­чення депозитних коштів під час кризових явищ у банківському секторі. Діяльність банків у такий період можна назвати своєрід­ними «депозитними перегонами», що характеризуються підви­щенням ставок на внески населення. Найбільш активно банкіри просувають строкові депозити (без права поповнення і зняття коштів), обіцяючи клієнтам надзвичайні прибутки. Річні ставки за такими внесками у національній валюті в деяких випадках можуть сягати за 20 %, у доларах — за 14 %. При цьому макси­мально посилюються санкції за дострокове розірвання догово­рів.

Акцент цінової політики робиться на строкові вклади з мак­симально довгими термінами, що пов’язано з термінами кредиту­вання, які, зазвичай, складають від 3 до 10 років. Банки най­більше зацікавлені в депозитах, які не передбачають поповнення і часткове зняття, з виплатою відсотків щомісяця або наприкінці терміну. Однак, одночасно, клієнтам пропонується повний про­дуктовий ряд, у т. ч. внески з можливістю поповнення, а також поповнення і часткового зняття коштів. З метою розширення ко­ла клієнтів активно впроваджуються нові види депозитів, приз­наченням яких є захист громадян від кризових ситуацій на валю­тному ринку. Прикладом є, так звані, «мультивалютні» внески, що дозволяють оперативно змінювати валюту заощаджень, не розриваючи договору, без втрати раніше нарахованих відсотків.

Таким чином, банки намагаються запобігти можливому відтоку грошей клієнтів, яким небезпечна будь-яка кризова ситуація на валютному ринку.

Достроковий розрив депозитного договору небезпечний для позичальників втратою частки відсотків за внеском, а в деяких випадках - значними штрафами. Деякі вітчизняні банки перейш­ли на схему дострокового розірвання, за якою відсотки перера­ховуються за ставкою від фактичного терміну розміщення, тобто чим раніше клієнт розірвав договір, тим більших втрат він зазнає.

Наприклад, за депозитним внеском «X» при розірванні дого­вору протягом 90 днів прибутковість складе 2 % від ставки, при розірванні після 90 днів — 50 % від ставки, що діє відповідно до умов договору. Якщо клієнт вирішив відкликати свої гроші з де­позитного рахунку протягом 30 днів з моменту його відкриття, йому доведеться платити банку штраф. За дострокове розірвання протягом першого місяця з дати відкриття втримується комісія в розмірі 1 % від суми внеску.

Деякі банки скасовують відсотки при достроковому розірванні депозитних договорів незалежно від того, скільки часу гроші про­лежали на депозиті. При достроковому розірванні внеску перера­хування відсотків за весь період дії договору проводиться за став­кою 3 % річних у національній валюті, 2 % річних в іноземній валюті. Отже, клієнти, що обрали депозитні програми із щомісяч­ною виплатою відсотків, змушені повертати банку значну частину вже отриманих грошей за внеском. Наприклад, при достроковому розірванні депозитного договору вкладник одержує 1 % річних за фактичне зберігання грошей у банку. При достроковому розірван­ні договору із щомісячною виплатою відсотків з основної суми внеску утримується різниця між виплаченими відсотками і відсот­ками з розрахунку 1 % річних.

Найбільш лояльні умови містять довгострокові договори, що укладаються більше ніж на рік. У цьому випадку клієнт може одержати зафіксовану в договорі прибутковість, принаймні, за частину терміну. За довгостроковими депозитами (18, 24, 36 мі­сяців), якщо гроші пролежали в банку повний рік або два, відсот­ки нараховуються за ставкою, зазначеною в депозитному догово­рі. У термін, що залишився, прибутковість розраховується за фіксованою ставкою дострокового розірвання — 6 % у грн., 4 % у доларах, 3 % у євро.

Крім цього, банки, майже завжди, залишають за собою право у будь-який момент змінити умови депозитного договору, на­приклад, зазначену в ньому ставку. Причому перелік причин, що дають банкам право переглянути прибутковість за внесками, до­сить великий. Комерційний банк має право переглянути процен­тну ставку у випадку зміни економічної ситуації або кредитної політики в Україні, кон’юнктури ринку, а також зміни дисконт­ної ставки НБУ. До непередбачуваних обставин належать і будь - які нормативні та ненормативні документи Нацбанку, а також постанови уряду, що впливають на ринок банківських продуктів і послуг.

Таким чином, банки мають майже необмежений перелік при­чин для того, щоб недоплатити клієнту відсотки за депозитом. Однак, можливість змінити ставку, певною мірою, обмежена не­обхідністю згоди вкладників. Банк зобов’язаний попередити клі­єнта про таке рішення письмово (листом з повідомленням). На ухвалення рішення у вкладника є десять днів. Якщо він не згод­ний зі змінами, договір вважається розірваним. При цьому банк повертає внесок і відсотки, нараховані за ставкою, що діяла під час укладання договору.

Однак, як показує практика, клієнти далеко не завжди вчасно дізнаються про намір банку змінити умови договору. Наприклад: банки не інформують вкладників про нововведення за допомо­гою листів; у депозитному договорі може бути прописано, що для зміни ставки банку досить опублікувати таку інформацію в друкованих ЗМІ або розмістити її на власних інформаційних стендах. Тому клієнти, що не надто цікавляться пресою і нечасто заглядають у банк, можуть довідатися про зміни, що відбулися, лише тоді, коли прийдуть забирати свої гроші.

Аналітики поділяють банки, що працюють в Україні, на три основні групи. До першої належать ті, що мають можливість отримувати фінансову підтримку з-за кордону і зовсім не потре­бують депозитів, обслуговування яких стало доволі дорогим. Це, зазвичай, банки з суттєвою або 100-відсотковою часткою інозем­ного капіталу, тому їхні депозитні ставки не дуже привабливі. У другій групі — невеликі вітчизняні банки, що змушені формува­ти свою фінансову базу завдяки внутрішнім ресурсам, тобто за допомогою депозитних коштів клієнтів. Третя, найбільш числен­на група — мішана.

Зростання доходів спонукає багатьох людей відкрити чи по­повнювати свої депозитні рахунки. За відсутністю кризових явищ депозитні ставки лишались майже на одному рівні і навіть про­стежується тенденція до їхнього зниження. Якщо ж банки пропо­нують 24-28 %, це означає, що в них виникли проблеми з ліквідністю.

Найбільш популярними при цьому залишаються класичні де­позити з щомісячною чи квартальною виплатою відсотків, без можливості поповнення і дострокового зняття грошей.

Привертають увагу клієнтів зберігальні вклади — з випла­тою відсотків наприкінці строку та з їхньою капіталізацією, а та­кож накопичувальні, тобто ті, які можна поповнювати. Перева­жають, зазвичай, вклади у національній валюті, за ними йдуть доларові, депозити в євро в структурі банківського депозитного портфеля становлять не більше чверті. Клієнти віддають свої гро­ші банкам на три, шість чи дванадцять місяців.

Під тиском Національного банку з метою збалансування ка­піталів, банки дедалі частіше пропонують депозити на 18 чи 36 місяців, проте не поспІшАють з високими ставками на них (мак­симум — 20 %), обіцяючи, але не гарантуючи можливість підви­щення. Ситуація на фінансовому ринку є нестабільною, і клієнти, щойно почувши про форс-мажорні обставини, прагнуть зняти гроші з депозитів. Тому ціновою політикою банку слід передбача­ти таку можливість. Якщо під час відносної стабільності фінансо­вого ринку досить активно практикується виплата відсотків аван­сом, то під час кризових явищ — ні.

Вплив на заходи цінової політики комерційних банків щодо залу­чення депозитних коштів чинять нові суб’єкти фінансового ринку — кредитні спілки. Суттєвий недолік кредитних спілок, порівнянно з банківською системою, полягає в тому, що вклади фізичних осіб не гарантуються спеціальним фондом. Отже, для активної конкуренції з комерційними банками з приводу залучення депозитних коштів, кре­дитні спілки повинні створити гарантійний фонд.

Конкурують з банками й інвестиційні фонди: їхня дохідність у два - три рази перевищує прибутки на депозитах. Банківські клі­єнти цікавляться подіями на інвестиційному ринку і, за певних умов, ризикують своїми грошима.

Деякі великі банки вдались до ребрендингу (змінили назву), оскільки вирішили взятися до роздрібної торгівлі і змінити свій імідж. Однак, активна діяльність українських банків з ребрендин­гу не призвела до очікуваних результатів, бо потенційні вкладни­ки орієнтуються не на імідж банку, а на його депозитні відсотки. В результаті на ринку стали помітними тенденції перетікання вкладів з одного банку до іншого, а також змеНшЕння частки депозитних вкладів у великих банках і зростання їх у середніх. Отже, вкладників приваблює рівень процентних ставок і рівень обслуговування в банках середньої групи, що свідчить про пози­тивний результат цінової політики таких банків.

Комерційні банки часто змінюють відсоткові ставки та умови депозитних угод. В деяких випадках запровадження нових про­дуктів не узгоджене з працівниками саіі-центрів і філій, що, без­умовно, негативно позначається на іміджі банків і свідчить про недосконалість цінової політики. З метою залучення клієнтів впроваджуються акції, зміст яких складають підвищені відсотко­ві ставки, додаткові послуги, призи (автомобілі, туристичні путів­ки, чеки тощо). При цьому недоліком є певні маніпуляції, а саме: високі депозитні ставки, зазначені в рекламі, реально є нижчими, і, у підсумку, клієнт отримує середній прибуток.

Слід відокремити наявність тенденції розширення лояльності депозитних продуктів. Так, попитом користуються універсальні вклади з можливістю часткового зняття і поповнення депозитів. Такі послуги надають дрібні та середні банки. Дедалі частіше банки намагаються автоматизувати процеси спілкування зі свої­ми клієнтами, зокрема запроваджують депозитне обслуговування через банкомати, що також є елементом цінової політики.

Перспективними напрямками розвитку депозитних про­дуктів є: розвиток довгострокових депозитів; депозитів в режимі поточних рахунків, тобто універсальних (гнучких, мобільних) — з можливістю поповнення і часткового зняття коштів; синтезова­них вкладів з інвестиційною складовою; розвиток вкладання коштів у золото.

Депозити, що дають можливість одночасно накопичувати за­ощадження та мати постійний доступ до грошей, зазвичай нази­вають гнучкими. Цей продукт є результатом поєднання двох банківських продуктів — вкладу до запитання та звичайного тер­мінового вкладу. Від вкладів до запитання він відрізняється тим, що отримав мобільність, тобто можливість поповнювати та отри­мувати гроші майже без обмежень. Терміновий вклад надав «гнучкому» депозиту досить вагому ставку — прибутковість, яка може складати від 7 % до 12 % в гривнях та від 3 % до 8,5 % в іноземній валюті. За звичайним терміновим депозитом без пра­ва поповнення банки пропонують від 9 % до 15 % в гривні та від 5 % до 11 % в іноземній валюті.

Різниця в прибутковості невелика, проте функціональність «гнучкого» депозиту набагато перевищує можливості звичайного термінового вкладу. Тому критерієм вибору «гнучкого» депозиту є не ставка, а обмеження, які встановлює банк стосовно зняття та поповнення коштів.

Найбільш розповсюдженим обмеженням свободи вкладників є залишок, який має завжди залишитись на рахунку. Зазвичай, залишок та мінімальний розмір вкладу — це одна і та сама сума. Значний розмір (наприклад, 5000-25000 грн.) незнижувального залишку значно звужує коло потенційних клієнтів. У такому ви­падку інструментом заохочення клієнтів є висока депозитна став­ка. Крім незнижувального залишку, банки встановлюють міні­мальну суму поповнення депозиту (в середньому 200-500 грн), регулюють мінімальну суму зняття.

Одна з найважливіших характеристик депозитної лінії стосу­ється того, яким чином клієнт може управляти своїм рахунком, поповнювати його та знімати кошти. На жаль, у більшості банків проводити будь-які операції з рахунком можливо лише в тому відділенні, де клієнт відкрив депозит.

«Гнучкі» депозити пропонуються не лише термінові, але і без зазначеного терміну. Термінові «гнучкі» депозити відкривають­ся на певний термін, а потім пролонгуються або припиняють дія­ти. «Гнучкі» депозити без зазначеного терміну функціонують доти доки клієнт здійснює за ними активні операції. Деякі банки пропонують термінові депозитні лінії. Після закінчення тер­міну дії договору сума коштів на рахунку (у т. ч. незнижувальний залишок та нараховані відсотки) виплачується клієнту.

«Гнучкий» депозит є своєрідним «електронним гаманцем» клієнта. Існує можливість відкрити рахунок, покласти гроші і в будь-який момент скористатись ними або через відділення, або через платіжну картку за бажанням клієнта. Зняти можна все до останньої копійки, а за можливості - знову покласти кошти на рахунок в банк. Відсотки нараховуються кожен день, тому сума відсотків змінюється залежно від того, скільки коштів на цей мо­мент є на рахунку. Зняття, внесення та виготовлення картки — безкоштовне. Зазначимо, що клієнт має можливість забрати не­знижувальний залишок у будь-який момент, але в такому випад­ку, відсотки, які були нараховані, зменшуються, мінімум, в два рази.

Синтезований вклад з інвестиційною складовою — це вклад, який дозволяє об’єднувати переваги депозиту та інвестування в інструменти фондового ринку (акції, облігації). Вкладник роз­міщує такий депозит у банку, отримує гарантію, що гроші повер­нуться з мінімальним доходом, наприклад, у п’ять відсотків. До того ж, існує можливість отримати прибуток завдяки інвестицій­ним накопиченням. При цьому відсоткова ставка не гарантується, вона виплачується на рівні певного фондового індексу, наприк­лад, ПФТС (Першої фондової торговельної системи), а сегмент вкладень на фондовому ринку завчасно узгоджується з власни­ком депозиту. Такі депозити допомагають банкам залучити клієн­тів, яких вже привабила діяльність інвестиційних фондів.

Нерозвинутим сегментом ринку депозитів є вкладання кош­тів у золото, що пояснюється браком інформації для потенційних клієнтів, через що виникає недовіра до цього виду вкладів. Золо­то — це специфічний продукт, його треба оцінити, отже, у штаті банку мають бути професійні оцінщики. До того ж, банки пропо­нують неконкурентні ціни купівлі і продажу золота, що загрожує клієнтові втратою значних коштів. Вкладати гроші в коштовні метали доцільно лише клієнтам із надто великим рівнем доходів, оскільки мінімальна сума таких внесків є досить суттєвою, а та­кож клієнти, які впродовж тривалого часу здатні відслідковувати рух цін на золото і оцінювати ефективність власної інвестиції.

Водночас, привабливість українського ринку банківських ме­талів зростає, він динамічно розвивається, має перспективи і є структурно сформованим. Банківський метал є одним з най- прибутковіших і найперспективніших інвестиційних інстру­ментів.

Як постачальники ціни на базовий актив, або безпосередньо самого базового активу (у вигляді зливків металу) виступають комерційні банки. Як споживачі — підприємства ювелірної про­мисловості, страхові компанії, компанії з управління активами, приватні особи. Останнім часом спостерігається значне зростан­ня інтересу саме до фінансових продуктів, передусім, депозит­них, які не передбачають покупку безпосередньо металу в злив­ках, але прив’язані до вартості металів, що змінюється, на світових ринках.

Банківськими металами вважається золото, срібло, рідше — паладій і платина. Йдеться про метали у зливках, де левова част­ка ринку (близько 90 %) належить золоту, виготовленому відо­мими підприємствами-аффінажерами, які входять до Лондонсь­кої асоціації торговців дорогоцінними металами.

Протягом 2000-2008 років золото втричі виросло в ціні. Тіль­ки за 2008 рік цей дорогоцінний метал, згідно з курсом Націона­льного банку України, подорожчав з 130 гривень до 150 гривень за один грам, відображаючи загальносвітову тенденцію на рин­ках сировини. Специфіка «жовтого металу» полягає в тому, що в його ціні з поправкою на інфляцію відбивається сукупна зміна вартості всієї світової «товарної корзини», найважливішою складовою якої є нафта. Іншими словами, кількість валюти за одиницю золота може значно змінюватися, але ціни, виражені в золоті, набагато стабільнІшІ. Це означає, що золото дійсно є безпрограшним інструментом збереження коштів у довгостро­ковій перспективі.

Вітчизняний ринок банківських металів є частиною світового ринку. Тому ціни повністю корелюють з цінами світового ринку. Найменша зміна світових цін на банківське золото достатньо опе­ративно відбивається на вітчизняному ринку. Оскільки розрахунки за банківські метали усередині країни здійснюються в гривні, а по­купка металу за межами країни здійснюється за долари, то світові ціни коригуються на курс гривні до долара.

Стимулюючими чинниками розвитку вітчизняного ринку банківських металів є висока нестабільність на валютних ринках, помножена на зростання ціни на енергоресурси, рівень інфляції, внутрішньополітичну нестабільність і світові геополітичні кризи. Зростання ринку за рахунок збільшення обсягів споживання доро­гоцінних металів промисловістю дуже незначне, на відміну від фі­нансового сегменту і фізичних осіб, частки яких ростуть випере­джаючими темпами. Стагнація ринку нерухомості також підвищує привабливість ринку банківських металів. Виходячи із специфіки золота як універсального інструмента інвестицій, все більше вкла­дників обирають його як надійний інструмент для своїх заоща­джень. Крім того, цей актив використовується для диверсифікації активів страхових компаній та інвестиційних фондів.

Вітчизняні банки пропонують клієнтам - фізичним особам рі­зноманітний спектр операцій з дорогоцінними металами: купів - лю-продаж зливків; відкриття поточних і депозитних рахунків у металах. Кожна послуга має свої переваги для клієнта, але голов­на перевага банківських металів для фізичних осіб — це захище­ність від інфляції. Банківське золото — це гарантована можли­вість збереження вкладником своїх заощаджень. Враховуючи те, що ціна на ций метал має тенденцію зростання, існує можливість примножити заощадження, а при довгостроковому характері вне­ску — майже стовідсотково примножити.

Банки намагаються зробити депозити більш зручними для ко­ристувачів при оформленні, переоформленні і подальшому супро­воді. Впроваджуються додаткові депозитні продукти — пластикові картки для депозитів, підвищується якість обслуговування. Інозем­ні банки зіштовхуються із такими самими проблемами, що і вітчи­зняні. Але вони, зазвичай, користуються світовим іміджем своєї материнської компанії і мають можливість отримати від неї фінан­сову підтримку, що дає можливість оптимізувати цінову політику шляхом здешевлення ресурсів для кредитів, і проблема активного залучення коштів на депозитні рахунки не є надто гострою.