Особливості організації фермерських господарств

Сільське господарство — одна з найскладніших народногоспо­дарських галузей, а праця у ньому — чи не найважча. Нагадування про це має на меті привернути увагу майбутнього індивідуального господаря до самоперевірки: чи дійсно він настільки любить сіль­ське господарство, що працю у ньому зможе зробити філософією усього свого життя, чи, ступаючи на шлях фермерства, ставить пе­ред собою якісь інші інтереси і надії. Звичайно, було б краще якби існували надійні критерії, вимірники для одержання достовірної відповіді на ці питання ще до того, як вирішуватиметься найваж­ливіше з них — наділяти чи не наділяти землю. Однак через від­сутність таких критеріїв відповідним органам доводиться поклада­тися на суб’єктивні оцінки. Щодо сільського жителя, насамперед працьовитого, кваліфікованого спеціаліста, механізатора, суб’єк­тивне і об’єктивне у переважній більшості випадків збігатиметься. Хоча не завжди: адже не кожний кваліфікований працівник воло­діє чи не найважливішою для індивідуального господарювання ри­сою — бути підприємцем.

Складніша справа з тими претендентами на фермерство, хто не жив і не працював на селі або давно вибув з нього і з якихось причин повертається. Кількість помилок у даному випадку може бути біль­шою, ніж з корінними жителями села. І все ж претендент на фермер­ство має право одержати землю на умовах, передбачених чинним законодавством.

Серед них однією з найважливіших повинна бути практична підготовка до роботи на землі. І якщо на початковому етапі форму­вання індивідуальних селянських господарств достатнім вважаєть­ся просто досвід, набутий у сільськогосподарському підприємстві, то в майбутньому цим обмежуватися не можна. Перше місце займа­тиме вимога бути підготовленим щонайменше на рівні випускника сільськогосподарського технікуму, зокрема з технології та організа­ції виробництва, менеджменту, маркетингу, фінансового господар­ства тощо. І чим далі, тим вимоги зростатимуть.

У цьому відношенні ми змушені повторювати шлях, уже прой­дений багатьма країнами світу. Однак ряд особливостей поки що недооцінюються, не беруться до уваги, а то й нехтуються. Зокрема, індивідуальне селянське господарство формувалося віками, розви­валося на еволюційній основі, шляхом поступового збагачення на­бутим досвідом, відмови від того, що себе не виправдало. Кожне наступне покоління селян мало надійну основу, яка дозволяла уник­нути багатьох можливих помилок.

Вітчизняний же досвід розвитку індивідуальних селянських гос­подарств, яким було багате наше суспільство до революції і в період непу, під впливом відомих причин був втраченим. Відродити його дуже складно, та й потрібний час. Тому доводиться орієнтуватися на зарубіжний досвід, яким скористатися не. завжди вдається, оскіль­ки зарубіжне фермерство ґрунтується не просто на системі машин, а все більше на електронізації. У наших же умовах господареві ще тривалий час доведеться покладатися на власні руки, на так звану «грабле-вильну» технологію.

Крім того, у зарубіжних країнах із часом змінювалося не тільки фермерство як спосіб, форма господарювання, а й усе те, що фор­мувало господаря, власника, забезпечувало умови господарювання, реалізацію продукції, наукову основу, тобто вся інфраструктура. Взаємовплив, взаємоузгоджене і взаємовигідне «притирання» фер­мерства та сфери послуг сформували тип, характер і рівень господа­рювання, який нині сприймається в Україні як взірець.

Однак найважливішою передумовою становлення і розвитку фермерства у зарубіжних країнах була і є відповідна спрямованість державної політики. Було б помилково ідеалізувати всі без винятку її особливості у кожній окремо взятій країні, як і складні, у багатьох випадках не безболісні процеси у самому фермерстві. Проте стала цілеспрямованість державної політики щодо нього не тільки фор­мує фермерів як господарів, а й забезпечує статус одного з найбільш шанованих громадян, членів суспільства.

Детального відпрацювання на державному рівні вимагають такі важливі питання, як матеріально-технічне забезпечення фермерів, їх інформаційне та наукове обслуговування, механізм соціального захисту, умови кредитування та інше. Їх науково-практичне відпра­цювання здійснюватиметься одночасно із становленням фермер­ства. Важливо, щоб воно не тільки не відставало у часі від запитів індивідуальних селянських господарств, а й передувало їм.

Фермери зможуть успішно вести своє господарство лише за умови використання найновіших науково-технічних досягнень. У зв’язку з цим повинна бути відпрацьована система їх забезпечення відповідними інформаційними матеріалами, консультування, прак­тичного навчання на місцях. Діюча система впровадження наукових досягнень у виробництво недосконала у своїй основі і неприйнят­на для фермерства. Тому невідкладним стає завдання опрацюван­ня такої системи впровадження, яка б найповніше задовольняла інтереси фермерів, заощаджувала їх час на пошук інформації. Най­важливішим принципом її роботи повинно бути не очікування, коли фермер звернеться з відповідним проханням, а своєчасна пропозиція як самого нововведення, так і надання допомоги у його реалізації. Для цього потрібна буде психологічна переорієнтація спеціалістів, зайнятих у даній системі.

У будь-якій справі після визначення цільового призначення, мети і завдань чільне місце займає організація здійснення (досяг­нення). Організаційний аспект - визначальний у всьому, але лише у випадку, коли розглядається і реалізується комплексно, тобто включає вирішення в єдності великої сукупності взаємопов’язаних і взаємозалежних організаційних елементів: оптимальної спеціалі­зації виробництва і планомірності його розвитку; організації та сти­мулювання праці; кадрового, наукового, матеріально-технічного, правового та інформаційного забезпечення; добре налагоджених, взаємовигідних партнерських зв’язків і відносин; відпрацьованості економічного механізму та ін. Незважаючи на їх різноплановість, при уміло організованому виробництві вони виконують єдину за своєю метою роль — забезпечують ефективний розвиток, підпорядкова­ний досягненню кінцевих результатів.

Це загальне положення повністю стосується індивідуального селянського господарства, його наукової організації. При всій спе­цифічності таке господарство — не що інше, як осередок суспіль­ного виробництва. Він може успішно розвиватися лише за умови дотримання сукупності найважливіших передумов, правил органі­зації. Знання цих передумов, сучасне розуміння їх суті, особливос­тей формування і використання в конкретних умовах — запорука ефективного господарювання.

Серед них чи найважливішим є усвідомлення кожним претен­дентом на фермерство, що саме цей вид діяльності в даних умовах найбільше його влаштовує. Без сумнівів і різних пересторог, безу­мовно, тут не обійтися. Але якщо їх дуже багато і до того ж немає чіткості у способах їх подолання, за справу краще не братися або деякий час почекати. Вибір шляху — це вибір як свого майбутнього, так і сім’ї, особливо дітей. Якщо все це продумано, виважено і вибір зроблено, ніщо не повинно зупиняти його здійснення.

З інших психологічних аспектів створення фермерського госпо­дарства на особливу увагу заслуговують такі, як самонастроєність на самостійне господарювання, твердість у тому, щоб присвятити йому свої знання і уміння. Важливо усвідомити, що кожний крок, кожна дія фермера — від початку до кінця самостійні. Він не зможе сховатися за спину інших або звернути на них провину, як це буває у колективних господарствах. Вся відповідальність лягає на самого себе. Слід також бути готовим до того, що не завжди фермера че­катиме лише успіх. Можливі невдачі, помилки, прорахунки, у тому числі великі. Складності, невдачі не повинні розхолоджувати фер­мера. Досить піддатися відчаю, як все може бути втрачене. Самомо­білізація — одна з найважливіших передумов фермерського успіху.

Приступаючи до створення фермерського господарства, потріб­но вирішити, чим займатися, чому віддати перевагу, яку спеціаліза­цію господарства доцільно обрати. Мотивів при цьому може бути чимало: давній потяг до якоїсь конкретної галузі, звичка до тради­ційного для села господарювання — з одночасним розвитком рос­линницьких і тваринницьких галузей, вибір перспективних з них тощо. Звичайно, з часом можна буде перейти від розвитку однієї (одних) галузі до іншої (інших). Проте важливо визначитися з само­го початку — що повинно стати основним. В одному випадку може бути обрана галузь, яка з перших років обіцяє високі прибутки: на­сінництво трав, баштанництво, ягідництво та ін. У другому — орі­єнтування на те, що на першому етапі багатогалузеве господарство може здатися надійнішим з точки зору виживання у несприятливих умовах. У третьому — ризик взятися за найскладніше з надією на швидкий успіх. Головне — щоб справа була до душі. Це одна з най­важливіших запорук успіху.

Сюди ж належить якомога чіткіше передбачення майбутнього свого господарства: яким господар хотів би його бачити не тільки найближчим часом, а й у віддаленій перспективі, що на шляху до­сягнення кінцевого задуму прийдеться зробити, як вирішувати справу з фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням та ба­гато інших питань. Виробниче передбачення — одна з найбільших складностей, з якою стикаються практично всі. Найбільше це сто­сується господарів, які розпочинають справу. Без хоча б загального прогнозу не обійтися. Затрачені на його опрацювання час і зусилля будуть відшкодовані майбутнім успіхом.

Чіткість, обґрунтованість прогнозу викликає до життя ще один організаційний аспект — визначення етапів його здійснення. Тільки найпростішу справу можна виконати відразу. Справи ж складні, до того ж розтягнуті на кілька років (а саме такий характер господа­рювання буде основним для фермера) легше і ефективніше вико­нуються при розробці чіткого плану дій по їх реалізації. Одним з елементів такого плану є найбільш загальне визначення етапів до­сягнення кінцевої мети. Братися за все відразу — означає, як пра­вило, провал. Тільки справи, узгоджені в часі, організаційно і тех­нологічно, забезпечують успіх. Тому поетапність їх вирішення слід вважати одним з найважливіших організаційних підходів до станов­лення індивідуального селянського господарства. Звичайно, етапи уточнюватимуться залежно від конкретних обставин. Кожний етап наповнюватиметься відповідним виробничим змістом. У задумане на перших етапах доведеться вносити зміни, доповнення, уточнення. Однак це не повинне стояти на перешкоді організації ведення фер­мерського господарства на засадах поетапності.

Нині модно говорити про альтернативні підходи до вирішення тих чи інших справ. Такий же підхід доцільно брати на озброєння фермерам (як початкуючим, так і з певним досвідом). Тому перед­бачаючи чи здійснюючи той чи інший захід по досягненню кінцевої мети, слід переконатися, чи він єдиний, чи немає вигідніших. Якщо для цього потрібна консультація, зовнішня експертиза, не слід шко­дувати коштів на неї.

При такому підході досягається відповідне самовдосконалення господаря. Кожна крихта досвіду доповнюється наступною і вреш­ті-решт формується власник, для якого всебічна продуманість стає визначальною рисою підприємницької діяльності. Саме підприєм­ницької, бо сподіватися на успіх у ринковому світі, не володіючи хистом підприємця, означало б самого себе обдурювати. Фермер­ство - це бізнес, а фермер - бізнесмен. Тому він повинен володіти такими рисами, як здатність до ризику, передбачливість, уміння у кожній справі знайти для себе вигоду, не боятися чимось поступи­тися на одному етапі, щоб виграти в майбутньому.

Ще один аспект організаційних основ фермерського господарст­ва полягає у вирішенні питань кооперування. Навіть в особистому присадибному господарстві, невеликому за розмірами і, як прави­ло, всебічно відпрацьованому, періодично виникає потреба у вироб­ничому спілкуванні з сусідами, родичами тощо. І це закономірно. Адже кооперування, об’єднання зусиль випробуване у всьому світі. Без нього не обійтися і фермеру. Тому з самого початку організа­ції власного господарства потрібно шукати надійних партнерів. В одних випадках ними можуть бути інші фермерські господарства, в інших — колишні колективні чи державні сільськогосподарські підприємства, споживча кооперація, установи банків або інші діючі структури, в третіх - створювані самими фермерами кооперативні формування, в четвертих - зарубіжні товаровиробники тощо.

Безумовно, з часом набудуть розвитку наведені та інші напря­ми кооперування. І все ж, на нашу думку, особливе місце займати­ме створення кооперативних формувань самими фермерами. Вони можуть бути різні: обслуговуючі, постачальницько-збутові, по за­готівлях і переробці продукції та інше. Фермер буде вільний у вибо­рі партнерів - індивідуальних чи колективних. Їх може бути багато і лише фермеру вирішувати, з ким і на яких засадах кооперуватися. Підходи можуть бути різні, але визначальним є два - взаємовигід - ність і надійність. Вимагаючи надійності від інших, фермер сам по­винен бути достатньо надійним партнером. Тим більше в умовах, коли у багатьох випадках усна домовленість цінуватиметься не мен­ше, ніж письмова угода.

Набутий досвід фермерами України за роки її незалежності свід­чать, що надто складно фермеру бути одночасно в ролі постачальни­ка виробничих запасів, бути організатором і виконавцем техноло­гічних процесів по виробництву сільськогосподарської продукції, бути учасником ринку по збуту продукції. Виходом із цієї ситуації є створення об’єднань, фермерських господарств, кооперативів, під­приємців із певними спеціалізаціями.

У практичних діях надзвичайно важливо керуватися тим, що фермер вільний і самостійний лише у межах закону. Тому у своїх діях він повинен виходити з того, що без суворого дотримання зако­нів не тільки не виправдає своїх сподівань, а й може бути суворо покараний. Саме ці особливості та застереження повинні бути вра­ховані фермером при веденні бухгалтерського обліку.