Партіонний та індивідуальний методи організації виробництва

Партіонний метод організації виробництва характеризуєть­ся виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їх запуску-випуску. Партією називаєть­ся кількість однойменних виробів, які по черзі обробляються під час кожної операції виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Партіонний метод організації ви­робництва має такі характерні риси:

• запуск у виробництво виробів партіями;

• обробка одночасно продукції декількох найменувань;

• закріплення за робочим місцем декількох операцій;

• широке застосування разом з спеціалізованим устаткуванням універсального;

• використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації; 248

• розташування устаткування переважно за групами однотипних верстатів.

Найбільше розповсюдження партіонні методи організації отри­мали в серійному і дрібносерійному виробництві, заготівельних це­хах масового й великосерійного виробництва, де використовується високопродуктивне устаткування, яке перевершує за потужністю пропускну спроможність пов’язаних верстатів і машин в інших під­розділах.

Для аналізу партіонного методу організації виробництва вико­ристовуються такі нормативи: розмір партії, періодичність запуску - випуску, розмір запасу незавершеного виробництва і коефіцієнт се­рійності виробництва.

Розмір партії (П) - основний норматив. Розмір партії - це кіль­кість однойменних деталей, які обробляються на одному робочому місці безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Чим більший розмір партії, тим повніше використовується устаткування, проте при цьому зростає обсяг незавершеного вироб­ництва й сповільнюється оборотність обігових коштів:

П

(t ХК V

V шт б. о J

Де Т - підготовчо-завершальний час; t - час оброблення де­талі на всіх операціях; К - коефіцієнт втрат часу на переналаго­дження устаткування; значення коефіцієнта коливається в межах

0,03-0,1.

Коефіцієнт втрат часу визначається як відношення підготовчо - завершального часу (Т ) до часу роботи устаткування протягом якого виготовляється партія деталей (Т ):

Т К =-=-

6.0 rji

П

При партіонному методі організації виробничого процесу розмір партії може дорівнювати:

Місячній виробничій програмі (М/1);

0, 5 місячної програми (М/2);

0, 25 місячної програми (М/4);

0, 15 місячної програми (М/6);

0, 125 місячної програми (М/8);

Добовій кількості деталей в партії (М/24).

Періодичність запуску-випуску партії деталей (П ) - це період часу між двома запусками чергових партій деталей. Вона визнача­ється за формулою:

Де П - розмір партії, шт., м.; Сд — середньоденний випуск деталей (виробів).

Розмір запасу незавершеного виробництва (заділ) - це запас неза­вершеного продукту всередині виробничого циклу. Виділяють три види заділів - цикловий, страховий і оборотний. Розмір циклового заділу (Зц) визначають за формулою:

З = СяхТ,

Ц о ц ’

Де Сд - середньоденний випуск деталей (виробів); Т - тривалість виробничого циклу.

Розмір страхового заділу (3 ) визначають за формулою:

З = Сях і

Стр а т. виг. 7

Де £ - час термінового виготовлення певної продукції.

Оборотний заділ - це продукція, яка перебуває на складах тощо.

Коефіцієнт серійності виробництва (К ) визначається за фор­мулою:

«

Сер р м

Де - загальна кількість деталеоперацій, які виконуються на робочих місцях цеху (дільниці) за добу (місяць); Р - відповідна кількість робочих місць цеху (дільниці) за добу (місяць).

Якщо Ксер = 20-30, то це одиничний тип організації виробництва; якщо Ксер = 5-20 - серійний тип організації виробництва; якщо Ксер = 3-5 - масовий тип організації виробництва.

За показниками економічної ефективності (зростання продук­тивності праці, використання устаткування, зниження собівартості, оборотності обігових коштів) партіонні методи значно поступають­ся потоковим. Часта зміна номенклатури продукції, яка виготовля­ється, і пов’язане з цим переналагодження устаткування, збільшен­ня запасів незавершеного виробництва та інші фактори погіршують фінансово-економічні результати діяльності підприємства. Проте з’являються можливості для повнішого задоволення попиту спо - 250

Живачів на різні різновиди продукції, збільшення частки на ринку, підвищення змістовності праці робітників. Найважливіші напрями підвищення ефективності партіонного методу:

• впровадження групових методів оброблення;

• впровадження гнучких виробничих систем (ГВС).

Індивідуальний метод організації виробництва характери­зується виготовленням продукції в одиничних екземплярах або не­великими партіями, які не повторюються. Він застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, в дослідному виробництві, під час виконанні окремих видів ремонтних робіт тощо. Відмітними особливостями індивідуального методу організації виробництва є:

• неповторюваність номенклатури виробів протягом року;

• використання універсального устаткування і спеціального осна­щення;

• розташування устаткування за однотипними групами;

• розробка укрупненої технології;

• використання висококваліфікованих робітників широкого про­філю;

• значна частка робіт з використанням ручної праці;

• складна система організації матеріально-технічного забезпечен­ня, що створює великі запаси незавершеного виробництва, а також запаси на складі;

• високі витрати на виробництво і реалізацію продукції, низька оборотність засобів та рівень використання устаткування.

Нормативами індивідуального методу організації виробництва є:

Розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення замов­лення в цілому і окремих його вузлів;

Визначення запасів або нормативу незавершеного виробництва.

Напрямами підвищення ефективності індивідуального методу організації виробництва є стандартизація, уніфікація деталей і вуз­лів, впровадження групових методів оброблення.