Передумови та напрями реструктуризації системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні

Сучасна фінансово-економічна криза назрівала протягом кі­лькох років накопичення колосальних диспропорцій усередині провідних економічних держав і між ними, а надзвичайна швид­кість поширення кризових явищ, їх масштабність та всеохоплюю- чий характер пов’язані, зокрема, із збігом малого, великого і ста­діального циклів. За таких умов пожвавлення економіки та її пе­рехід у фазу зростання можливі лише після вирішення комплексу проблем оновлення основного капіталу, становлення нового тех­нологічного укладу, утвердження нового технологічного способу виробництва, здійснення необхідних структурних змін на ринках та фінансової санації компаній. Історичний досвід свідчить про ефективність вирішення подібних проблем шляхом впроваджен­ня у виробничий процес інновацій та проведення відповідної рес­труктуризації.

Сучасна структурна перебудова світової і національних еконо­мік на основі новітніх технологій відбувається у складних умовах реформування всієї системи фінансово-економічних відносин, то­му її результативність безпосередньо визначається спроможністю держав створити умови активізації інноваційної діяльності, адек­ватні змінам у глобальному фінансовому середовищі. У зв’язку з

Цим стає актуальною проблема реструктуризації системи фінан­сового забезпечення інноваційної діяльності в Україні.

Проблемам фінансового забезпечення інноваційного розвитку України присвячені праці відомих вітчизняних науковців Л. К. Безчасного, Т. А. Васильєвої, О. Г. Білоцерківця, В. М. Геєця, А. С. Гальчинського, Н. П. Гончарової, М. П. Денисенка, М. І. Круп­ки, Ф. Г. Федоренка, Л. І. Федулової, Д. М. Черваньова та інших. Однак дослідження і наукові розробки цих вчених не охоплюють усі аспекти проблеми фінансового забезпечення інноваційної дія­льності в умовах розриву між реальним і фінансовим секторами економіки України, що посилюється, та динамічних змін у світо­вій фінансовій архітектурі, що обумовлюють проведення реструк­туризації національних фінансових систем. Актуальність і недо­статня розробленість цих питань обумовлює необхідність прове­дення наукового дослідження.

Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні напря­мів реструктуризації системи фінансового забезпечення іннова­ційної діяльності в Україні на основі аналізу стану фінансування, фінансового регулювання та стимулювання інноваційних проце­сів у країні з врахуванням перспектив розвитку світової економі­ки.

Енергійне зростання у країнах з розвиненою економікою та ринком, що формується на межі ХХ-ХХІ ст., переконливо свідчить про життєздатність концепції технологічного динамізму, або пос­тійної технологічної революції, яка стала підґрунтям стратегій соціально-економічного розвитку цих країн. Згідно із зазначеною концепцією науково-технологічне лідерство розвинених держав визначається не лише потужним розвитком новітніх галузей промисловості, а й здатністю до динамічної та неперервної пере­будови усіх сфер економіки для створення і дифузії новітніх тех­нологій [1]. Отже, економічна практика підтверджує що реструк­туризація, як базова категорія системних і комплексних перетво­рень на макро-, мезо - та мікрорівнях економіки становить безза­перечний імператив сучасної ринкової економіки і є обов'язковою умовою для функціонування і розвитку економічних систем різ­ного таксономічного рівня.

Трансформаційні перетворення в економіці України у 90-х рр. XX ст., що супроводжувалися різким падінням рівня виробництва і платоспроможності на тлі високих темпів інфляції, обумовили неухильне зниження інноваційної активності вітчизняних підп-

Риємств. Оскільки країна може претендувати на належне місце у світі і забезпечити енергійне зростання лише опанувавши інно­ваційний шлях розвитку, то основою нового стратегічного курсу України на 2000-2004 рр. було визначено «опрацювання та реалі­зацію державної політики, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зро­стання, утвердження України як високотехнологічної держави» [36]. Проте на відміну від країн-світових лідерів в Україні у пері­оді економічного зростання (2000-2007 рр.) не проводилися цілес­прямовані структурні реформи, через що не було забезпечено умов для якісних зрушень у техніко-технологічній структурі віт­чизняної економіки, що у цей час могло стати важливим чинни­ком привабливості країни для світового капіталу, який вже зві­льнився від застарілих виробництв.

За висновками проведеного у 2009 р. колективом науковців НАН України під керівництвом академіка В. Гейця дослідження соціально-економічного стану України структурна динаміка про­мисловості України за технологічними укладами з 2003 до 2008 року майже не зазнала ніяких змін, п’ятий технологічний уклад займає близько 3%, третій — знизився з 51% до 46%, четвертий — близько 50% [59]. Вражаюче низькою була і залишається дотепер частка України на світовому ринку високотехнологічної продук­ції — 0,1% [6]. Обмеженість вибору джерел фінансування (перева­жна більшість інвестицій у інноваційні проекти здійснювалася за власні кошти суб'єктів підприємницької діяльності, незначну час­тку мали ресурси, залучені на фінансовому ринку, видатки дер­жавного й місцевого бюджетів, включаючи державні цільові фон­ди та кошти іноземних інвесторів) гальмувала процеси форму­вання інноваційно-активними підприємствами фінансових ресур­сів, що спрямовувалися на впровадження техніко-технологічних інновацій. Усе це свідчить про відсутність результативних струк­турної, зовнішньоекономічної та фінансової політик держави, ни­зький рівень інноваційної активності промислових підприємств України у напрямі техніко-технологічного оновлення національ­ної економіки та невідповідність структури джерел фінансування інноваційної діяльності сучасному рівню розвитку фінансових відносин у світі, зокрема, стрімкому зростанню в останні десяти­ліття ролі фінансових посередників у здійсненні валютно - фінансових розрахунків та збільшенню обсягів та швидкості тра­нскордонного руху капіталів.

Випереджальне зростання фінансового сектору стало характе­рною рисою розвитку світової економіки протягом останніх деся­тиліть, чому значною мірою сприяли: лібералізація валютно - фінансових відносин; активне впровадження на фінансових рин­ках великої кількості нових фінансових інструментів, спрямова­них на прискорення обороту й отримання швидких прибутків; зміни в цільових орієнтаціях банківських установ — зниження частки кредитів, наданих промисловим підприємствам, на ко­ристь кредитування споживчих витрат домогосподарств і потреб комерційних структур, що привело до послаблення залежності банків від функціонування промислового сектору економіки.

Економіка України має високий ступінь відкритості, що обумо­влює взаємне проникнення явищ і процесів, які відбуваються у національній та світовій економіках, тому явище посилення роз­риву між фінансовим і реальним секторами економіки мало по­ширитися й на вітчизняну економіку. Результати раніше прове­дених нами досліджень з питань порушення пропорційності роз­витку української та світової економік у докризовому періоді [49, 50] свідчать на користь гіпотези розриву між реальним і фінансо­вими секторами економіки України (гіпотеза «decoupling hypothesis»). На доповнення до попередніх досліджень вважаємо, що характерна для системи фінансового забезпечення інновацій­ної діяльності обмеженість вибору джерел фінансування також є підтвердженням цієї гіпотези.

Переважання у структурі джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні власних коштів суб’єктів господарювання (на початок 2008 р. їх частка становила 73,7% [32]) і незначні частки коштів, залучених на фінансовому ринку, та коштів іноземних інвесторів стали упродовж 2008 р. вагомим чинником гальмуван­ня процесів трансмісії в інноваційну сферу кризових явищ, які виникли у світовій економіці та фінансовому секторі економіки України. За даними офіційної статистики [32], фінансування ін­новаційної діяльності у 2008 р. порівняно з 2007 р. збільшилося на 1143,3 млн грн, або на 10,5% за рахунок зростання (у рамках виконання антикризової програми уряду) бюджетного фінансу­вання на 192,1 млн грн, або у 2,3 раза та інших джерел на

1893,2 млн грн, або у 1,8 раза при зменшенні самофінансування на 735,6 млн грн, або на 9,2% та коштів іноземних інвесторів на 206,4 млн грн, або на 64,1% відповідно, що зумовило зменшення у

2008 р. частки власних коштів суб’єктів господарювання та кош-

Тів іноземних інвесторів у структурі джерел фінансування інно­ваційної діяльності в Україні на 13,2 п. п. та 2,0 п. п. до 60,6% та

0, 9% відповідно.

Суттєве скорочення іноземного інвестування (майже у 2,8 ра­за) було обумовлене, зокрема, загальним зниженням схильності інвесторів до прийняття ризику, що зменшило потоки капіталу в країни з ринком, що формується, і країни, що розвиваються, а та­кож такими внутрішніми для України чинниками, як: політична нестабільність; нескоординована діяльність уряду і НБУ щодо розроблення та реалізації антикризових заходів, які були спря­мовані на вирішення тільки окремих найбільш проблемних пи­тань; курсова нестабільність; високий ступінь впливу спекуляти­вного капіталу на національну фінансову систему; відсутність перспектив швидкого відновлення економіки тощо. Отже, існу­вання розриву між фінансовим і реальним секторами економіки України на початковому етапі сучасної фінансово‘економічної кризи створило, на нашу думку, для інноваційної сфери певну «подушку безпеки».

Оскільки на початку 2009 р. у структурі джерел фінансування інновацій найбільшу частку мали власні кошти суб’єктів господа­рювання, кошти державного і місцевих бюджетів та державних цільових фондів, то внаслідок посилення в економіці України вторинних ефектів фінансової кризи — стрімкого погіршення фі - нансово_економічного стану українських підприємств, зростання бюджетного дефіциту й державного боргу — відбулося значне ско­рочення витрат на інновації, що здійснювалися за рахунок: само­фінансування — на 2094,6 млн грн (або на 28,8%); фінансування з державного бюджету — на 209,6 млн грн (або на 62,3%); інших джерел (місцевих бюджетів та державних цільових фондів) — на

3137,3 млн грн (або на 73,3%) [32]. Разом із тим, погіршення про­гнозів відновлення економік розвинених країн та зростання інте­ресу до українських активів з боку як фінансових спекулянтів, яких приваблює їхня дешевизна через наслідки кризи, так і тра­нснаціональних компаній, що зацікавлені дістати доступ до укра­їнських ресурсів, ринку або скористатися вигідним геостратегіч- ним положенням, обумовили протягом 2009 р. зростання обсягів іноземних інвестицій. Так, фінансування інновацій за рахунок коштів іноземних інвесторів збільшилося порівняно з 2008 р. на

1397,5 млн. грн., або у 13,1 раза [32]. При збереженні у подаль­шому такої динаміки можливе зростання залежності вітчизняної

Інноваційної системи від іноземного капіталу, що ускладнювати­ме реалізацію державою власної структурної політики.

Триваючий спад економічної активності, системна криза фі­нансового сектору, зниження рейтингів міжнародними рейтинго - вими агентствами та зростання державного боргу стали характе­рними рисами розвитку української економіки у 2010 р. У сукуп­ності ці та інші чинники розвитку вітчизняної економіки на тлі очікувань другої хвилі глобальної фінансової кризи унеможлив­люють екстенсивне зростання у короткостроковому періоді ресур­сної бази інноваційної діяльності в Україні, а тому, на нашу дум­ку, на сьогодні необхідно провести реструктуризацію системи фі­нансового забезпечення інноваційної діяльності, яка передбачає здійснення глибоких якісних та сутнісних структурних змін на різних рівнях та в усіх підсистемах з метою підвищення ефектив­ності її функціонування, зосередивши увагу на таких напрямах фінансового впливу на інноваційну діяльність, як фінансове ре­гулювання та фінансове стимулювання.

Враховуючи те, що за умов зростання економіки України не було створено запасу її міцності у формі арсеналу технологій, як проривних — для закріплення на зовнішніх ринках, так і техноло­гій масового споживання — для розвитку внутрішнього ринку [59], можна стверджувати, що спонтанне відновлення вітчизняної еко­номіки в сучасних умовах може відбуватися лише на підґрунті відновлення колишньої моделі економіки, орієнтованої на екс­порт низькотехнологічних і сировинних ресурсів. Таким чином, у сучасних умовах актуалізується проблема посилення ролі держа­ви у забезпеченні радикальної модернізації національної еконо­міки України.

На думку провідних вчених-економістів, експертів та членів Комітету ВР України з питань науки і освіти [27, 59], дії держави щодо підтримки суб’єктів інноваційної діяльності в умовах кризи були непослідовними, стратегічні дії та «правильні пріоритети» були лише на папері, а на практиці — гасіння пожежі. У зв’язку з цим становить інтерес розгляд основних заходів фінансової підт­римки інноваційної сфери урядами інших країн.

В умовах глобальної фінансово-економічної кризи уряди роз­винених країн поряд із вирішенням проблем національних фі­нансових систем особливу увагу приділили стимулюванню інно­ваційної діяльності. Так, СТТТА, Японія, Корея, Китай обрали так званий «Зелений курс», розроблений відповідно до глобальних

Тенденцій і зосереджений на таких сферах, як: 1) збереження і повторна переробка енергії та розвиток чистих видів енергії для побудови енергозберігаючої економіки; 2) екологічно чисті транс­портні мережі і забезпечення потреб у чистій воді для підвищен­ня якості життя і навколишнього середовища; 3) зниження вики­дів вуглецю і стабільне забезпечення водних ресурсів для захисту планети і для майбутніх поколінь; 4) будівництво промислової й інформаційної інфраструктур та розвиток технологій для ефекти­вного використання енергії з метою підготовки до майбутнього. Новий «зелений» курс тісно пов'язаний із механізмами стимулю­вання, оскільки його метою є відновлення економіки, створення робочих місць та інституціональні реформи [53].

У рамках прямої фінансової підтримки інноваційної сфери у Канаді надаються державні гарантії щодо кредитування НДДКР, здійснюється безпосереднє державне фінансування НДДКР, у Японії здійснюються бюджетне субсидування і пільгове кредиту­вання державних корпорацій, дослідницьких центрів, які прово­дять НДДКР спільно з приватними компаніями, у Німеччині на­дається фінансова підтримка розвитку довгострокових і ризико - вих досліджень у ключових сферах науково-технічної й виробни­чо-господарської діяльності.

За фінансовий важіль, як форму фінансового регулювання, урядами країн активно застосовується прискорена амортизація устаткування, що мотивує підприємства до оновлення виробни­чих фондів. Так, у США для задіяного у НДДКР устаткування із строком експлуатації 4-10 років термін амортизації становить 5 років, в Японії систему прискореної амортизації введено для ком­паній, які застосовують енергозберігаюче устаткування або таке, що сприяє ефективному використанню ресурсів і не шкодить до­вкіллю.

У складі фінансових стимулів розвитку інноваційної діяльнос­ті уряди використовують податкові пільги та податкові канікули. За даними Національного інституту проблем міжнародної безпе­ки [52], у Японії встановлено інвестиційну податкову знижку для електронної техніки і устаткування у 5,3%, у Великобританії по­даткову знижку встановлено для першого року експлуатації нової техніки, технології, матеріалів у розмірі 50%, у США податкову знижку за збільшення обсягу НДДКР, яку застосовують тоді, ко­ли витрати на НДДКР спрямовані на створення нової продукції чи на розроблення нових технологічних процесів, у Канаді вели-

Чину пільги збільшують до 30% за умови важкодоступності й еко­номічної нерозвиненості районів, де впроваджуються нововведен­ня. Тимчасове звільнення від сплати податку на прибуток або часткове його зниження (податкові канікули) діє у Франції для новостворених дрібних та середніх фірм. У перші 5 років їх діяль­ності ставка податку на прибуток зменшується на 50%. У Велико­британії для новостворених інноваційних компаній податок на прибуток знижується з 20% до 1%.

Впровадження в Україні досвіду зарубіжних країн щодо пода­ткового стимулювання інноваційної діяльності в межах діючої моделі податкової системи ускладнюється такими її недоліками: відсутність економічно обґрунтованого балансу між фіскальною й регулюючою функціями податків, неефективна система держав­ного податкового регулювання, її неузгодженість із завданнями економічної політики держави; нестабільність податкового зако­нодавства, яка обмежує можливості формування суб'єктами гос­подарювання фінансової та економічної політики в середньо - й довгостроковому періодах; низький рівень податкової культури, значне поширення схем мінімізації й ухилення від сплати подат­ків; нераціональна система податкових пільг, що спричиняє по­рушення принципів справедливості в оподаткуванні та зниження фіскальної ефективності основних податків.

Нині в Україні тривають підготовка й обговорення податкової реформи, метою якої є формування податкової системи, що спри­ятиме підвищенню конкурентоспроможності національної еконо­міки, забезпеченню стійкого економічного зростання на іннова­ційно-інвестиційній основі за умови збільшення сукупних подат­кових надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, проведенню збалансованої бюджетної політики на серед­ньо - й довгострокову перспективу [58]. Програма реформування податкової системи передбачає зростання регулюючого потенціа­лу податкової системи шляхом розроблення чітких, предметних, обмежених у часі і просторі податкових інструментів стимулю­вання інноваційної діяльності, енергозбереження та раціональ­ного природокористування, зокрема, шляхом:

1) удосконалення порядку амортизації основних засобів і не­матеріальних активів шляхом запровадження нормативів амор­тизації, які стимулюватимуть оновлення основних засобів;

2) впровадження інвестиційно‘інноваційного податкового кредиту для виконання інвестиційних проектів, стимулювання вжиття заходів із енергозбереження;

3) уніфікація підходів до оподаткування пасивних доходів фі­зичних осіб з метою стимулювання інвестиційної діяльності;

4) запровадження екологічного податку (замість збору за за­бруднення навколишнього природного середовища).

Удосконалюючи діючу систему оподаткування в Україні, необ­хідно враховувати те, що, здійснюючи безпрецедентні за масшта­бами заходи порятунку національних економік, уряди провідних країн світу вже у травні 2010 р. зіткнулися з проблемою забезпе­чення стійкості бюджетів і зростаючим тиском на ринки суверен­них боргових зобов’язань. Перманентна потреба фінансування високого бюджетного дефіциту веде до ризиків зловживання емі­сійним фінансуванням бюджету, зростання державного боргу, посилення фіскальних вилучень з державного сектору, посилення фіскального тиску на економіку, зростання кредиторської забор­гованості держави [56], а підвищення суверенного ризику викли­кає додаткове подорожчання фінансування та послаблення бала­нсів банків, а відповідно й пожорсткішання умов кредитування, падіння довіри підприємств і споживачів та різкі зміни обмінних курсів. За даними МВФ, потреби у рефінансуванні з термінами погашення у третьому та четвертому кварталах 2010 р. досягають у США, Великобританії, Японії та країн зони євро приблизно 4 трлн. дол. [14]. За таких умов уряди країн вимушені здійснювати консолідацію державного бюджету та реструктуризацію держав­ного боргу, зокрема його пролонгацію. Отже, найближчим часом Україна на світовому рівні може зіткнутися з конкуренцією з до­сить великими потребами у рефінансуванні розвинених країн, що підвищує її ризик технічного дефолту, зростання якого веде до погіршення суверенних та корпоративних кредитних рейтингів, обмежує доступ вітчизняних компаній до кредитних боргових ре­сурсів та погіршує інвестиційний клімат у країні.

Підсумовуючи вищезазначене, для забезпечення високих тем­пів висхідної економічної динаміки в Україні особливого значен­ня набуває проведення реструктуризації системи фінансового за­безпечення інноваційної діяльності за такими основними напря­мами:

- на рівні підприємства — проведення оперативної фінансової реструктуризації, що спрямована на покращення результативно-

Сті діяльності підприємства у короткостроковому періоді і створює умови для реалізації стратегічного реструктурування, що дозво­лить йому набути нових рис, процедур і діяльності, необхідної до перетворення, змін і експансивності. При цьому роль параметрів фінансово-економічної системи як основних засобів управління реструктуризацією на макрорівні має скеровуватися на поєднан­ня інноваційної діяльності підприємства із загальною технологі­чною політикою держави. У зв’язку із тим, що найбільший потен­ціал закордонного інвестування на сьогодні мають країни Близь­кого Сходу, підприємствам, які прагнуть скористатися перевага­ми інтернаціоналізації і фінансової глобалізації, доцільно розро­бити нові форми співпраці з контрагентами, враховуючи специ­фіку організації фінансів ісламських країн;

- на рівні фінансового сектору економіки України - прове­дення реструктуризації активів банківської системи у напрямі очищення банків від «токсичних» активів і збільшення частки інноваційно-інвестиційних кредитів, а також удосконалення структури фінансового ринку, зокрема розвиток небанківських фінансових установ і активізація їх діяльності у фінансуванні інноваційних проектів, що прискорить процес перетікання капі­талів у високоефективні сфери виробництва. Разом з тим при ро­зробленні відповідних фінансових інновацій необхідно врахову­вати, що відставання національних систем забезпечення фінан­сової стабільності від інновацій на фінансових ринках та їх гло­балізація стало однією з фундаментальних причин, що сприяла розвитку сучасної фінансово-економічної кризи. Це обумовлює необхідність реструктуризації системи регулювання діяльності фінансових посередників та функціонування фінансових ринків;

- на рівні національної економіки — впровадження програм­но-цільового підходу до розроблення та виконання Державного бюджету України й відповідний перегляд державних цільових програм на предмет доцільності продовження їх бюджетного фі­нансування та концентрації бюджетних ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного й інноваційного розвитку; збалан­сування інституціонального й конкурсного фінансування; раціо­налізація структури державних видатків за розпорядниками бю­джетних коштів; розвиток державно-приватного партнерства у фінансуванні інноваційної діяльності.