Підприємницьке середовище

Для характеристики умов підприємницької діяльності викори­стовують поняття «підприємницьке середовище» та «інфраструк­тура» підприємництва. В довідкових виданнях інфраструктуру трактують як сукупність складових, що має підпорядкований ха­рактер і забезпечує діяльність системи загалом.

Розділ 2

У найзагальнішому плані підприємницьке середовище, його основні характерні складові зумовлюються економічною системою кожної держави. Так, англійські дослідники вважають, що систе­ма вільного підприємництва є економічною системою, яка харак­теризується наявністю у громадян права володіння капіталом і власністю, а також права займатися підприємництвом за обмеже­ного втручання держави. Система вільного підприємництва сти­мулює діяльність підприємців і прагнення приватних власників фірм до прибутків.

Отже, спираючись на це твердження, можна визначити основ - ... ні ознаки підприємницького середовища: наявність різних економічних і юридично однакових форм власності та господарю-

* вання; економічна незалежність підприємців; еквівалентність об­

Міну продуктів праці; економічна свобода і самостійність у госпо­дарській діяльності; конкуренція товаровиробників.

Слід розрізняти поняття підприємницького клімату і підпри­ємницького середовища. Складові підприємницького середовища є пасивними доти, доки не буде створено відповідного підприємни­цького клімату. Останній є більш активною й динамічною катего­рією й означає сукупність конкретних параметрів складових під­приємницького середовища, які регулюють, регламентують, зумов­люють підприємницьку діяльність і з якими підприємець, як гос­подарюючий суб’єкт, вступає у взаємодію, розвивається сам і спо­нукає їх до саморозвитку.

Характеризуючи підприємницьке середовище, низка авторів обмежуються ринком як сферою діяльності.. Такий підхід зумов­лює змішування понять «бізнес» і «підприємництво». Тому для розвитку підприємництва в перехідних економіках вони вважають за достатнє сформувати ринкову інфраструктуру в складі системи фінансового обслуговування (фінанси, кредит, банки, страхуван­ня, податки) та забезпечити ЇЇ функціонування (біржі праці, сис­теми комунікації, консалтингові та аудиторські компанії тощо) (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Система розвитку підприємництва

Однак врахування лише цих складових не вирішує проблеми розвитку підприємництва в основній сфері економіки — виробни­цтві, і не тільки у сфері фінансовій та комерційній, що спостеріга­ється сьогодні в Україні.

Вихідним положенням у визначенні складових підприємниць­кого середовища є забезпечення можливостей здійснення підпри­ємницької функції, насамперед новаторсько-координуючої із за­безпечення суспільних потреб. Найповнішу характеристику під­приємницького середовища дає англійський економіст А. Хоскінг, який вважає його основними складовими економічну обстановку, політичну ситуацію; правове, соціально-культурне, технологічне, географічне, інституціональне та організаційно-технічне середо­вище. Цей перелік можна доповнити екологічним середовищем як найважливішим для України, яка постраждала від техногенної катастрофи століття.

Економічна ситуація зумовлює рівень купівельної спромож­ності населення, заробітної плати, наявності вільних робочих місць, наявності і доступності грошових ресурсів, відсоткових ста­вок на капітал, розміру позичкового капіталу, розвитку економіч­них та юридичних прав власності. Оскільки економічне станови­ще залежить від політичної ситуації, необхідно враховувати полі­тичну спрямованість правлячих кіл, їхні інтереси і мету.

Підприємницька діяльність здійснюється у відповідному пра­вовому полі. Тут може йтися про сфери обмеження, ступінь зако­нодавчого регулювання і контролю, підтримку чи не підтримку.

Соціально-культурне середовище визначається моральни­ми, релігійними нормами, звичаями, традиціями, притаманними місцевому населенню. Таке середовище безпосередньо впливає на види діяльності, перелік товарів тощо.

Технологічне середовище відображує рівень науково-технічного прогресу, що безпосередньо впливає на розвиток підприємництва.

Географічне середовище характеризує територію країни, де здійснюється підприємницька діяльність: якість ґрунтів; наявність земель, придатних для сільськогосподарського виробництва; клі­матичні умови; запаси сировини; наявність енергоресурсів, різних систем комунікацій, включаючи автомобільні магістралі, залізни­ці, морські і повітряні шляхи сполучення.

Геополітичне розташування України є сприятливим для здійс­нення підприємницької діяльності в усіх сферах, у тому числі і в сільському господарстві., і це є однією із найважливіших умов за­цікавленості іноземних інвесторів у вкладанні капіталу у вітчиз­няну економіку.

Інституціональне та організаційно-технічне середовище. Успішна підприємницька діяльність неможлива без наявності широкої мережі різнобічних інститутів, які допомагають підпри­ємцям налагоджувати ділові контакти, здійснювати торгові опе­рації, страхування діяльності, рекламування продукції тощо. До цих інститутів слід віднести:

♦банки;

♦страхові компанії;

♦біржі, торгові доми, посередницькі фірми, що виконують функ­ції реалізації продукції;

♦рекламні агентства;

♦

Розділ 2

Навчальні заклади з підготовки кадрів та інститути післяди - пломної освіти;

♦ консалтингові структури;

♦ бізнес-центри та бізнес-інкубатори, підприємницькі кластери тощо;

♦ транспортні агентства;

♦ постачальники (запасних частин, пально-мастильних матеріа - ... лів, машин і обладнання, будівельних конструкцій, технологій тощо);

♦ підприємства з переробки сировини і торгівлі готового про­дукцією;

♦ засоби зв’язку і передавання інформації;

♦ комунальні послуги.

Стан розвитку цих та інших складових підприємницького сере­довища свідчить про загальний рівень цивілізованості, країни вза­галі, що безумовно впливає і на розвиток самого підприємництва.

Бізнес і право. Правове середовище. Істотно важливим еле­ментом неекономічного середовища бізнесу є правові відносини на макро - і мікрорівнях організації суспільства, які формують власне правове середовище бізнесу.

Суб’єкти ринку, вступаючи у взаємодію один з одним усередині середовища бізнесу, потребують узгодженості своїх прав і відпові­дальності.. Кожний з них заздалегідь, до здійснення угоди, має знати, яка відповідальність і. які. права у нього виникають.

Право, реалізоване в законах, нормах і правилах, організовує, регламентує діяльність і ділові зв’язки суб’єктів бізнесу. В свою чергу, розвиток ділових відносин впливає на вдосконалення за­конів, норм і правил, що застосовуються в суспільстві. Із понят­тями законів, норм, правил і правових відносин пов’язане визна­чення правового середовища бізнесу, під яким тут і далі розумі­ють таке:

♦ сукупність юридичних інститутів (державні і міжнародні «си­лові структури», а також органи захисту прав громадян і органі­зацій, у тому числі адвокатури);

♦ сукупність регламентуючих і організуючих документів у сус­пільстві, за допомогою яких органи влади й управління можуть створювати, забезпечувати і. підтримувати встановлений порядок у взаємовідносинах між різними суб’єктами;

♦ сукупна діяльність названих інститутів зі створення регла­ментуючих і організуючих документів, а також з контролю за їх дотриманням різними суб’єктами.

Таким чином, у правовому середовищі можна виділити мо­більну й інституційну інфраструктури, а також сукупність до­кументів, прийнятих у суспільстві, на різних рівнях його органі­зації.

Розглянемо докладніше зазначені документи. Для цього слід насамперед розмежувати поняття права, правил та норм.

Право — це сукупність директивних, тобто обов’язкових для виконання норм і. правил, які. встановлюють з метою адміністра­тивної регламентації впорядкування і регулювання відносин між людьми.

Правила — це положення, які визначають зміст дій людей і приписують форми їхньої поведінки. Л

Норми — кількісні параметри, що характеризують поведінку і взаємодії людей відповідно до встановлених правил. Л

Наприклад, Закон України «Про оподаткування фізичних осіб» встановлює, що всі громадяни зобов’язані сплачувати податок із усіх видів заробітку в розмірі 13 % нарахованої заробітної плати, причому кошти, отримані від оподаткування, підлягають бюджет­ному перерозподілу. Тут сплата податку — правило, його розмі­ри — норма.

Усі відносини між суб’єктами бізнесу, які формуються у процесі взаємодії ділових людей, неодмінно виступають об’єктами право­вого регулювання. Ці відносини здійснюються лише в тих межах, що створюють правовий простір або правовий коридор бізнесу, і на тій основі, які встановлені правилами і нормами.

Правила і норми можуть мати заборонний і. дозвільний характер. Заборонний характер правил і норм має місце тоді, коли останні міс­тять прямі заборони на здійснення окремих видів ділової діяльності, а отже, всі інші види ділової діяльності трактують як дозвільні. На­впаки, дозвільний характер правил І. норм здійснюється за принци­пом:: можна діяти лише так, як дозволено, як приписано.

Правові правила і норми мають історичний характер. За різних історичних форм людського суспільства існували різні підходи до встановлення таких правил і норм. Наприклад, дозволене на зорі людства рабство сьогодні офіційно заборонене законами майже всіх держав світу. Навпаки, рабовласницький світ ніколи не знав правил, що регламентують, наприклад, біржову торгівлю та інвес­тиційний бізнес.

Право регулює відносини у сфері бізнесу, що виникають у про­цесі цілеспрямованої діяльності людей у досягненні його цілей. Тому об’єктами правового регулювання виступають:

А) власність;

Б) способи й розміри отримання доходів;

В) способи взаємодії між: підприємцями, підприємцями і спо­живачами; між підприємцями і найманими працівниками; між підприємцями і органами державного управління та місцевого самоврядування, державними службами;

Г) способи взаємодії між найманими працівниками і державою. Перебуваючи у правовому полі (просторі), бізнесмен має право

Обирати будь-яку форму діяльності, будь-який механізм поведін­ки. Залежно від наявності права бізнес поділяють на дві катего­рії — законніш і незаконний.

Розділ 2

У межах законного бізнесу існують взаємні гарантії дотриман­ня інтересів суб’єктів ділових відносин, за межами законного біз­несу такі гарантії відсутні.

Законний бізнес ґрунтується на визнанні потреби у врахуванні інтересів усіх різноманітних суб’єктів економіки. При цьому га­рантіями врахування інтересів різних сторін виступають правила

* і норми права. Порушення законів призводить до обмеження ін - ^ тересів сторін і тому передбачає ступінь відповідальності.

Закони, правила, норми права є гарантіями врахування інте­ресів різних сторін. Тут важливо звернути увагу на таку обстави­ну. Єдиним критерієм виправданості дій у сфері бізнесу і справед­ливості взаємних відносин між суб’єктами бізнесу є право. Якщо дії суб’єктів ділових відносин не суперечать правилам і нормам права, ці дії виправдані., а результати цих дій справедливі. Інши­ми словами, дотримання права робить діяльність підприємців та інших суб’єктів ділових відносин правомірною. Інші критерії ви­правданості. І. справедливості, наприклад, моральні, неприйнятні.

Чи справедливо, наприклад, що в суспільстві є багаті та бідні? Можливо, під кутом зору загальнолюдської моралі це несправед­ливо. Проте якщо багатство одних людей і бідність інших стали результатом їх діяльності І. не виходять за рамки закону, то така диференціація суспільства є правомірною.

Інша річ, що саме право може не відповідати потребам розвит­ку економіки, не сприяти формуванню стимулів ділової активнос­ті, а навпаки, — стримувати поступальні процеси. В такому разі необхідні перетворення у правовій сфері, які можуть мати еволю­ційний чи революційний характер.

Еволюційний тип перетворень є процесом здійснення право­вої реформи.

Революційний тип перетворень означає докорінні зміни по­передньої системи права, усунення її основоположних властивос­тей і. перехід до нової системи права. Такий тип перетворень здій­снювався в минулому у багатьох країнах у формі буржуазних ре­волюцій, у ході яких усувалася основа попередньої системи пра­ва — положення про особисту залежність і особисту підпорядкова­ність одних суб’єктів економіки іншим — і створювалася нова сис­тема права, заснована на закріпленні за кожною людиною права власності у поєднанні з її особистою свободою.

Право має відображувати досягнутий рівень розвитку економі­ки і забезпечувати діловим відносинам найкращі можливості здійснення, відтворення і розвитку. Тому з розвитком людського суспільства право повинно постійно вдосконалюватися та видо­змінюватися. Водночас консерватизм і навіть анахронізм окремих правил не може розглядатися як підстава для порушення закону. Наприклад, у попередній українській економіці директор держав­ного підприємства не мав права збільшувати фонд заробітної плати працівників за рахунок основної частини прибутку. Проте багато директорів підприємств різними шляхами йшли на це. Чи пра­вильно вони робили? З точки зору здорового глузду це було пра­вильно. Проте з позицій закону їхні дії були неправомірними, за що, до речі, більшість несли відповідальність, навіть кримінальну.

Право взагалі існує у вигляді системи правил і норм, причому правові документи покликані як регламентувати ділові стосунки, ’ так і не суперечити один одному. Проте через різні причини у ба-

•куч» «*уч» «►у«* ►'■у* **-у* *-у* «►уч» ►'■у* «►'У* •"У« •"У* «-у. «►'У* <иу* «►'у* *-уч» «^у* •'У4* •'У* •'У*

Гатьох країнах, у тому числі і в Україні, між окремими правовими документами можуть бути суперечності. Ці невідповідності ство­рюють квазіправовий простір, перебуваючи в якому, бізнесмен отримує можливість порушувати закон, формально перебуваючи під захистом інших законів.

Система правових норм і правил, що регулюють ділові взаємо­відносини, охоплює такі основні компоненти:

А) цивільне і кримінальне законодавство держави;

Б) загальне господарське законодавство держави;

В) спеціальне господарське законодавство держави;

Г) підзаконні нормативні документи;

Д) норми міжнародного права.

Цивільне і кримінальне законодавство — це сукупність документів, яка містить загальні норми поведінки громадян, включаючи перелік заборонених видів діяльності.

Загальне господарське законодавство є нормами цивіль­ного і кримінального права, що визначають типові економічні об­ставини дії суб’єктів. Тим самим загальне господарське законо­давство — це відбиття цивільного і кримінального законодавства держави у сфері економіки. Основними джерелами права тут ви­ступають Конституція України, Цивільний та Кримінальний ко­декси країни, деякі загальноекономічні законодавчі акти, напри­клад, закон про бюджет країни тощо.

Спеціальне господарське законодавство об’єднує докумен­ти, які регулюють різні сторони ділових відносин. Воно складаєть­ся із таких основних компонентів:

А) законодавство про власність на засоби виробництва та під­приємницької діяльності;

Б) трудове законодавство;

В) законодавство про конкуренцію і монополістичну діяльність;

Г) податкове законодавство;

Д) фінансове законодавство;

Е) законодавство про облік та ревізію господарської діяльності;

Є) законодавство про захист прав споживачів;

Ж) комерційне і біржове законодавство;

З) законодавство про державну службу;

І) законодавство про організації, які займаються правовим за­безпеченням бізнесу (господарський суд, третейські суди, нотаріат, адвокатура тощо).

Отже, основним регламентуючим і організуючим документом ^ у бізнесі є закон. На підставі законів органи виконавчої влади, •« галузеві міністерства і відомства можуть видавати підзаконні нор - ^ мативні документи, зокрема акти, які покликані розкривати зміст а окремих положень законів, а також описувати процедури (алго-

* ритм) застосування законів. До них належать:

... а) інструкції міністерств і відомств;

Б) офіційні листи, телеграми, факси міністерств і відомств;

В) офіційні роз’яснення і коментарі до законів, що випускають­ся міністерствами і відомствами, а також місцевими органами влади;

Г) рішення місцевих органів влади і управління;

Д) постанови уряду України.

Найбільше підзаконних актів та документів містить податкове законодавство України. Підзаконні акти не повинні відхилятися від закону, вони мають суворо відповідати правилам і нормам, які містяться в законі. Важливо враховувати й те, що жоден орган влади й управління не має права зобов’язати людину дотримува­тися підзаконних документів, якщо вони йдуть у розріз із законом. Жоден підзаконний акт не може замінити собою закон.

Норми міжнародного права встановлюються міжурядовими угодами, а також рішеннями загальновизнаних міжнародних ор­ганізацій, таких як ООН, Комісія Європейської економічної спів­дружності. тощо.

У всіх країнах діє правило, згідно з яким у тому разі, якщо по­ложення тих чи інших законодавчих документів цих країн не від­повідає нормам міжнародного права, на практиці застосовуються саме норми міжнародного права. Такий стан речей досить актуа­льний. Він визначає загальні правила поведінки суб’єктів ділових відносин, яким має відповідати національне законодавство окре­мих країн, і є засобом усунення свавілля в галузі господарського права.

Таким чином, правове поле діяльності бізнесу можна відобра­зити у вигляді двох стовбців: один з них — тип правових норм і правил; другий — що визначає система норм і правил.

Що визначає система норм і правил

Тип правових норм і правил

Цивільне та кримінальне закоио - Загальні норми поведінки давство держави

Господарське законодавство Обставини дій

Спеціальне законодавство Сторони ділових відносин

Підзаконні акти Процедури

Міжнародне право Міжнародні норми