Підприємництво та навколишнє природне середовище

Невід’ємною складовою соціальної відповідальності підприєм­ництва є охорона навколишнього природного середовища, раціональ­не використання природних ресурсів, створення відповідних умов еко­логічної безпеки життєдіяльності людини.

Суб’єкти підприємництва повинні знати і дотримуватись таких принципів охорони навколишнього природного середовища, зокрема:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість до­тримання екологічних стандартів, нормативів та лімітів вико­ристання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської діяльності;

• забезпечення екологічно безпечного середовища для життя і здо­ров’я людей;

• запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища;

• екологізація матеріального виробництва на основі комплек­сності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних при­родних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

• збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

• обов’язковість екологічної експертизи;

• науково обгрунтоване нормування впливу господарської діяль­ності на навколишнє природне середовище;

• стягнення плати за забруднення природного потенціалу та по­гіршення його якісних характеристик, компенсація шкоди;

• поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охо­рони навколишнього природного середовища, міжнародне співробітництво з даної проблеми.

В Україні проводиться державна екологічна експертиза, яка є обо­в’язковою у процесі господарської, інвестиційної, управлінської діяль­ності.

Екологічній експертизі підлягають:

• проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, роз­витку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування;

• техніко-економічні обгрунтування і розрахунки, проекти на бу­дівництво і реконструкцію підприємств та об’єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного сере­довища, незалежно від форм власності та підпорядкування;

• документація по створенню нової техніки, технології, матеріалів і речовин, зокрема та, що закуповується за кордоном;

• матеріали, сировина, продукція, системи і об’єкти, впровад­ження або реалізація яких може призвести до порушення норм

Екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє се­редовище чи створення небезпеки для здоров’я людей.

Державна екологічна експертиза проводиться експертними струк­турами на основі принципів законності, наукової обгрунтованості, ком­петентності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозуван­ня. Висновок державної екологічної експертизи є обов’язковим для виконання. Позитивне рішення є підставою для відкриття фінансування програм, проектів.

Суб’єктам підприємництва необхідно дотримуватись державних стандартів та нормативів у галузі навколишнього природного сере­довища з тим, щоб забезпечити раціональний режим використання природних ресурсів.

Система екологічних нормативів включає:

А) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концент­рації забруднюючих речовин у природі, гранично допустимі рівні акус­тичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізич­ного впливу, граничнодопустимий вміст шкідливих речовину продук­тах харчування);

Б) граничнодопустимі викиди у навколишнє природне середови­ще забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізич­них та біологічних факторів.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з дотриманням обов’язкових екологічних вимог:

• раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

• здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

• застосування біологічних, хімічних методів поліпшення якості природних ресурсів;

• здійснення господарської діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

• збереження територій та об’єктів природно-заповідного фон­ду, що підлягають особливій охороні.

В сучасних умовах підвищується роль екологічної безпеки шляхом здійснення комплексу економічних, технічних, організаційних, держав­но-правових заходів. Екологічна безпека — це такий стан навколишньо­го природного середовища, при якому забезпечується запобігання по­

Гіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здо­ров’я людей.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об’єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, дотримання екологічних норм.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні мати устаткування і пристрої для очи­щення викидів або їхнього знешкодження, зменшення впливу шкідли­вих факторів, а також прилади контролю за кількістю і складом забруд­нюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечене в повному обсязі дотримання всіх еко­логічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будів­ництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

Підприємства, установи, організації, а також громадяни зобов’язані дотримуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їхнього росту, мінеральних добрив, токсич­них хімічних речовин з тим, щоб не допустити забруднення ними або їхніми складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчуван­ня. При створенні нових хімічних препаратів і речовин необхідно врахо­вувати допустимі рівні вмісту небезпечних компонентів у об’єктах на­вколишнього природного середовища та в продуктах харчування.

Підприємства, установи, організації та громадяни повинні вжива­ти ефективних заходів щодо зменшення обсягів утворення та знешкод­ження, переробки, безпечного складування або заховання виробничих, побутових відходів.

Суб’єкти, що здійснюють проектування, виробництво, експлу­атацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересув­них засобів, виробництво і постачання пального, зобов’язані розроб­ляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах транспор­тних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, дот­римання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів забруднюючих речо­вин у навколишнє природне середовище.

Особливій охороні підлягають об’єкти природно-заповідного фон­ду (державні заповідники, природні національні парки, ботанічні сади, зоологічні парки, парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва), ку­рортні, лікувально-оздоровчі та рекреаційні зони, рідкісні види тварин і рослин.

Курортні і лікувально-оздоровчі зони мають цілющі мінеральні джерела, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. На таких те­риторіях забороняється діяльність, яка суперечить їхньому цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і сані­тарний стан. У рекреаційних зонах (ділянках суші і водного простору), призначених для організаційного масового відпочинку населення і тут ризму, не можна проводити господарську діяльність, яка негативно впливає на навколишнє природне середовище, змінювати природний ландшафт.

Підприємствам сфери туризму і курортів слід забезпечувати про­ведення робіт, пов’язаних з відновленням ландшафтів та поліпшенням санітарного стану територій в зонах відпочинку, на трасах туристичних комплексів, у лісопаркових зонах великих міст. Необхідно підвищувати відповідальність господарських суб’єктів за реконструкцію, реставра­цію пам’ятників історії, культури та архітектури, поєднувати розвиток туризму з ефективною роботою щодо збереження та примноження рек­реаційно-туристичних ресурсів для майбутніх поколінь.

Охорона природного потенціалу здійснюється на основі еконо­мічного механізму.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього при­родного середовища передбачають:

• взаємозв’язок усієї управлінської, науково-технічної та гос­подарської діяльності підприємств, установ та організацій з ра­ціональним використанням природних ресурсів та ефек­тивністю заходів щодо їхнього захисту на базі економічних ва­желів;

• визначення джерел фінансування;

• встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

• встановлення розмірів платежів за використання природних ресурсів;

• надання підприємствам, установам і організаціям, а також гро­мадянам податкових, кредитних та інших пільг при впро­вадженні ними маловідходних, енерго - і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

• відшкодування збитків.

Підприємствам треба пам’ятати, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища несуть особи, винні у:

• порушенні норм екологічної безпеки; невиконанні вимог дер­жавної екологічної експертизи;

• фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

• порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;

• допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

• самовільному використанні природних ресурсів;

• порушенні строків внесення платежів за використання при­родних ресурсів та забруднення навколишнього природного се­редовища;

• бездіяльності щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків;

• невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середо­вища;

• порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, тран­спортуванні, використанні, знешкодженні хімічних засобів за­хисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин, вироб­ничих, побутових та інших видів відходів;

• невиконанні вимог охорони територій та об’єктів природно-за­повідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

• відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні або фальсифікації відо­мостей про стан екологічної обстановки;

• приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють конт­роль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їхнє життя і здоров’я.

Підприємства, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати збитки, заподіяні ними внаслідок порушення законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної відпо­відальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної заб­рудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Незаконно добуті в природі ресурси та ви­готовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а зна­ряддя правопорушення - конфіскації.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як пра­вило, в повному обсязі та незалежно від виду забруднення. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних при­бутків за час, необхідний для відновлення якості навколишнього при­родного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, при­датного для використання за цільовим призначенням.

Таким чином, повинні бути застосовані дійові методи контролю за кожним із трьох видів забруднення навколишнього середовища: за заб­рудненням повітря, води, землі.