Підприємництво у сфері страхування

Підприємництво у сфері надання страхових послуг - це об’єк­тивний необхідний елемент ринкової економіки, стабільного і впевне­ного розвитку системи господарювання. Закон України “Про страху­вання” регулює відносини у сфері страхування і спрямований на утво­рення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Страхування-це вид цивільно-правових відносин щодо захисту май­нових інтересів громадян та юридичних осіб у разі, коли відбуваються певні події (страхові випадки), визначені договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів.

Суб’єктами страхової угоди є страховик і страхувальник.

Страховиками є юридичні особи, засновані у формі акціонерних, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відпові­

Дальністю, а також, товариств що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхо­вих посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, що діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяль­ності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страхо­виком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, що зареє­стровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяль­ності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страхувальниками можуть бути юридичні особи, дієздатні грома­дяни.

Основними видами страхування є:

/. Особисте страхування. Передбачає страхування життя, здоров’я, працездатності страхувальника або застрахованої особи. Страховик зобов’язується видати страхувальнику встановлену суму залежно від втрати здоров’я, обумовленої нещасним випадком.

2. Майнове страхування. Пов’язане з володінням, користуванням і розпорядженням майна. При страхуванні майна проводиться його оцін­ка і в договорі страхування встановлюється частка компенсації вартості загубленого або знищеного майна залежно від заподіяної шкоди (на­приклад, від пожежі, аварії, крадіжки).

3. Страхування відповідальності. Це страхування заборгованості, тобто відповідальності боржників (наприклад, ризик непогашення кре­диту позичальником, ризик непогашення лізингових платежів та ін.).

Існують дві форми страхування: добровільне і обов’язкове.

Підприємництво має справу з добровільною формою страхування на основі договору між страхувальником і страховиком.

Обов’язковими є медичне страхування, державне особисте стра­хування військовослужбовців, співробітників органів внутрішніхсправ, медичного і фармацевтичного персоналу, працівників митних органів, прокуратури, осіб державної контрольно-ревізійної та податкової служб, працівників лісової та пожежної охорони, спортсменів, спе­ціалістів ветеринарної медицини, службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів, суддів, членів екіпажу і авіаційного персоналу, особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, страхування цивільної відповідальності власників транспортних за­собів, страхування ризикових професій народного господарства та ін.

Правовою основою взаємовідносин учасників страхової угоди є договір страхування.

Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі виникнення страхового випадку виплатити страхову суму або відшко­дувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхуваль­ник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити: назву документа, назву та адресу страховика, відомості про страхувальника, зазначення об’єкта страхування, розмір страхової суми, перелік страхових випадків, виз­начення розміру страхових внесків і терміни їхньої сплати; строк дії договору, порядок зміни і припинення дії цього документа, права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне ви­конання умов договору, підписи сторін.

Договір страхування вважається недійсним у разі:

• коли його укладено після страхового випадку;

• коли об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає кон­фіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Крім договору, страховики керуються також правилами страху­вання, які розробляються для кожного виду страхової діяльності.

Правила страхування повинні містити: перелік об’єктів страху­вання, порядок визначення страхових сум, страхові ризики, винятки із страхових випадків і обмеження страхування, термін та місце дії дого­вору, порядок його укладання, права та обов’язки сторін, дії страхуваль­ника при виникненні страхового випадку, перелік документів, що підтверджують страховий випадок та розмір збитків, порядок і умови виплат страхових сум, термін прийняття рішення про виплату або відмо­ву у виплаті страхових сум та страхового відшкодування, умови припи­нення договору страхування, порядок вирішення суперечок та ін.

Розглянемо сутність страхової підприємницької операції (рис. 2.17).

Підприємець-страховик, який виступає як продавець страхових послуг, пропонує особисто або через посередників (страхових агентів, страхових брокерів) придбати такі послуги потенційному покупцю - страхувальнику.

Страхувальник для придбання страхової послуги СП сплачує стра­ховику грошовий страховий внесок Гв. Договір страхування, який пе­редає страховик страхувальнику, гарантує грошову компенсацію втрат Гк при появі страхового випадку.

Умовні позначення: Гв— грошовий страховий внесок, який сплачує страхувальник (плата за послугу); СП — надання страхової послуги, яка зафіксована у договорі страхування; Гк— грошова компенсація, яку сплачує страховик страхувальнику за умо­ви втрати здоров’я, заподіяння матеріальної шкоди, непогашення у строк кре­диту або іншого страхового випадку.

Рис. 2.17. Загальна схема страхового підприємництва

Страховий випадок — подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась, і з настанням якої страховик зобо­в’язаний здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодуван ня) страхувальнику.

Для здійснення ефективної діяльності страхової фірми необхідно, щоб страхові платежі Гв, які сплачує страхувальник, значно перевищу­вали суми Гк, що витрачає страховик на відшкодування збитків. Підприємець розраховує на те, що імовірність настання різних непе­редбачених страхових випадків відносно невелика. Більшість страху­вальників не матиме підстав для відшкодування збитків, для них Гк = 0. Гроші Гв, сплачені страхувальниками, повністю переходять до підприє­мця і не повертаються. Ці гроші використовуються для відшкодування збитків тим, хто постраждав, а також як джерело формування прибутку підприємця.

Дві сторони страхової угоди беруть на себе певні зобов’язання.

Страховик зобов’язаний:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхуван­ня;

• вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового відшкодуван­ня страхувальнику;

• здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодуван­ня у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми (стра­хового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустой­ки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

• відшкодувати втрати страхувальника згідно з умовами договору;

• тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майно­вий стан.

Страхувальник зобов’язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;

• при укладанні договору страхування надати страховикові інфор­мацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значен­ня для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• повідомити страховика про діючі договори страхування щодо цього об’єкта страхування;

• вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завда­них внаслідок настання страхового випадку;

• своєчасно повідомити страховика про настання страхового ви­падку.

Підставою для відмови страховика у виплаті страхових сум (страхо­вого відшкодування) є:

• навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладе­но договір страхування, спрямовані на організацію страхового випадку;

• вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного зло­чину, шо призвів до страхового випадку;

• подання страхувальником заздалегідь неправдивих відомостей про об’єкт страхування;

• отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у заподіяній шкоді;

• несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Світовий досвід показує, що гарантована система захисту майно­вих прав та інтересів громадян, підприємців та інших власників, підтри­мання соціальної стабільності в суспільстві — неможливо без ефектив­ного функціонування ринку страхових послуг.

Позитивно впливають на розвиток страхового підприємництва зро­стання фінансових можливостей страхових компаній та їхніх статутних фондів, розширення переліку послуг, що пропонуються, створення інфраструктурного середовища. Неабиякого значення набуває держав­на підтримка страхової діяльності за такими напрямками: формування нормативно-правової бази страхування, фінансово-кредитне сприян­ня, інформаційне, методичне і кадрове забезпечення страхової справи.

Страховики мають право утворювати спілки, асоціаціїта інші об’єд­нання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм. Слід зазначити, що першим регіональ­ним територіальним об’єднанням страховиків в Україні була Харківсь­ка спілка страховиків. Нині багато страхових компаній об’єднує Ліга страхових організацій України.