Полікритеріальна діагностика кредитоспроможності інноваційно-активних підприємств
У сучасних ринкових умовах, які характеризуються загостренням конкурентної боротьби на ресурсних, споживчих та посередницьких ринках, виникає гостра необхідність для підприємств різних видів економічної діяльності у формуванні власних конкурентних переваг за рахунок покращання економічних параметрів своєї продукції, підвищення її якості, формування унікальності, активного впровадження інновацій в усі сфери виробничо- господарської діяльності, починаючи від фінансів, завершуючи маркетингом. Усі процеси продукування відповідного рівня конкурентоспроможності підприємств та їх продукції на засадах використання інноваційних технологій суттєво залежать від можливостей щодо їхнього фінансування. З огляду на те, що у переважної більшості підприємств України спостерігаються проблеми із фінансуванням поточної виробничо-господарської діяльності, то фінансування інноваційної діяльності, яке, як правило, пов’язане із капіталовкладеннями, за рахунок власних коштів є доволі проблемним через їх катастрофічну нестачу, а за рахунок коштів інвесторів є доволі рідкісним через високий рівень ризикованості таких інвестицій. Таким чином, найбільш доступним інструментом фінансування інноваційних перетворень на вітчизняних підприємствах є залучення кредитів під заставу наявного майна. Для того, щоб підприємство отримало кредит, воно повинно характеризуватися певним рівнем кредитоспроможності, який оцінюється фінансово-кредитною установою. У сфері діагностики кредитоспроможності підприємств в Україні існує чимало проблем, починаючи від відсутності уніфікованих підходів у цій сфері і завершуючи маніпулюванням банківськими установами результатами встановлення класу позичальника з метою формування щодо нього більш жорстких кредитних умов, а, інколи, і вимагання неофіційних платежів.
В основу методик вітчизняних комерційних банків щодо визначення внутрішнього кредитного рейтингу та діагностики кредитоспроможності юридичних осіб закладено Положення Національного банку України «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» №279 від 06.07.2000 р. (далі - Положення №279) [24]. У цьому нормативному акті регламентується рекомендований перелік індикаторів, за якими експерти фінансово-кредитних установ повинні оцінювати позичальників з метою встановлення рівня їх кредитоспроможності. Зазначено, що для діагностики фінансового стану позичальника-юридичної особи банк повинен оцінювати такі основні економічні показники діяльності, як [21]: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів - у динаміці); склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собівартість продукції у динаміці; прибутки та збитки у динаміці; рентабельність у динаміці; кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Варто зауважити, що згідно з Положенням №279 [21] комерційним банкам при діагностиці кредитоспроможності юридичних осіб дозволяється враховувати перелік суб’єктивних чинників, зокрема: ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника; ефективність управління позичальника; професійність керівництва та його ділову репутацію тощо.
Розроблена методика оцінювання конкурентоспроможності безперечно є цінною і сприяє ефективному функціонуванню та розвитку кредитної сфери. Основною перевагою її використання є можливість формування на базі розрахованих показників інтегральної оцінки, за якою усіх потенційних позичальників розподіляють у п’ять класів (А, Б, В, Г і Д) (табл. 6.1) [21].
Таблиця 6.1. Класифікація позичальників юридичних осіб за результатами оцінювання їх фінансового стану
|
Примітка. Складено на підставі [1] |
Незважаючи на важливість Положення №279 для уніфікації діагностики кредитоспроможності юридичних осіб, варто звернути увагу на наявність у ньому таких недоліків:
1) подані показники оцінювання фінансового стану не містять нормативно-критеріальних значень, що дає змогу комерційним банкам обирати найбільш несприятливі нормативи та маніпулювати класифікацією підприємств-позичальників;
2) запропонований для діагностики фінансової стійкості позичальника коефіцієнт маневреності власних коштів ((власний капітал - необоротні активи) / власний капітал) не є репрезентативним індикатором у цій сфері на відміну від коефіцієнтів автономії, фінансового ливериджу тощо, які у методиці відсутні;
3) передбачена положенням можливість враховувати певні суб’єктивні чинники для діагностики кредитоспроможності підприємства вже формує засади для суб’єктивної діагностики комерційними банками позичальника;
4) запропоновану методику згідно із Положенням № 279 доцільно було б диференціювати у розрізі малих, середніх та великих підприємств, а також за галузевою належністю, адже уніфіковане зіставлення таких абсолютних показників, як виручка від реалізації продукції, собівартість та прибуток (збиток), для цих категорій підприємств не забезпечить отримання об’єктивної бази для порівняння та ухвалення на цій основі ефективних рішень стосовно можливості надання кредитних коштів;
5) з огляду на те, що на сучасному етапі в Україні йдеться про розроблення загальнонаціональної рейтингової бази даних діагностики кредитоспроможності позичальників, то доцільно було б уніфікувати методику ідентифікації класу позичальника на засадах використання об’єктивних індикаторів та критеріїв тощо.
В Україні функціонує Національне рейтингове агентство «Кредит-Рейтинг», яке встановлює оцінку кредитоспроможності позичальників, ґрунтуючись на вимогах, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національної рейтингової шкали» від 26.04.2007 року №665 [27]. Для віднесення об’єкта рейтингування до однієї із груп у межах інвестиційного або спекулятивного рівня надійності експерти агентства здійснюють аналізування за трьома компонентами: якісною, кількісною та правовою. Крім того, розроблено спеціальні рейтингові методики за типологічною ознакою позичальників і виокремлено окремі методології для оцінювання підприємств, банків, страхових компаній та державних
Органів влади [23]. Національна рейтингова шкала спрямована на оцінювання кредитного ризику позичальника та визначення його кредитного рейтингу, який характеризує рівень спроможності юридичної особи своєчасно та у повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобов’язаннями. Визначено, що кредитні рейтинги можуть бути короткостроковими (демонструють кредитний ризик у короткостроковій перспективі - до одного року) і довгостроковими (відображають кредитний ризик у довгостроковій перспективі - понад один рік). Значення кредитних рейтингів варіюються в межах від позначки «иаААА» (найвища кредитоспроможність) до позначки «uaD» (дефолт) - для довгострокових кредитних рейтингів; у межах від позначки «иаК1» (найвища кредитоспроможність) до позначки «uaКD» (дефолт) - для короткострокових кредитних рейтингів. Окрім того, Національною рейтинговою шкалою передбачено можливість надання прогнозу кредитного рейтингу (позитивний, стабільний чи негативний), який відображає можливі зміни його у перспективі. Рейтинг може бути відкликаний, якщо позичальник не надає уповноваженому агентству інформацію, необхідну для його поновлення, а також рейтинг може бути призупинений на проміжному етапі перед відкликанням [28]. Варто зауважити, що критерії віднесення підприємства до того чи іншого класу є недостатньо конкретизованими та обґрунтованими, що також створює можливості для маніпулювання рейтинговими оцінками.
Для визначення об’єктивності, адекватності, інформаційної насиченості та репрезентативності методик з оцінювання кредитоспроможності позичальників (юридичних осіб) проаналізовано методики таких комерційних банків, як «Укргазпромбанк», «Укрсоц - банк», «УкрСиббанк», «Кредобанк», що істотно між собою відрізняються. Аналізування підходів комерційних банків до діагностики кредитоспроможності позичальників свідчить про істотні відмінності у методиках, нормативно-критеріальному та інтерпретаційному забезпеченні, що створює умови для маніпулювання результатами такої діагностики. Цілком реальними є ситуації, за яких в одному банку підприємство можуть зараховувати до певного класу кредитоспроможності, а у іншому банку - до іншого класу. Наявність значного переліку суб’єктивних чинників при діагностиці кредитоспроможності також створює умови зацікавленим особам для підвищення чи зниження класу кредитоспроможності. Свідоме заниження класу кредитоспроможності дає змогу висувати перед підприємствами жорсткіші вимоги щодо заставного забезпечення пози-
Ки, надання додаткового інформаційного масиву даних, щодо сплати відсотків за кредитами тощо. Як зазначалося вище, в Україні на сучасному етапі, особливо на фоні фінансово-економічної кризи, йдеться про формування єдиного реєстру кредитоспроможності підприємств, при цьому їх ідентифікація відбувається за класами. Виникає логічне запитання: як можна рейтингувати підприємства, якщо різні банки ідентифікують класність кредитоспроможності за відмінними підходами.
З огляду на результати аналізування нормативно-правової, літературної бази та методичного забезпечення діагностики кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб можна стверджувати, що у цій сфері є чимало проблем, неточностей, неузгодженостей, суб’єктивності, що формує необхідність розроблення єдиної, уніфікованої, справедливої методичної та нормативно-критеріальної бази щодо діагностики кредитоспроможності інноваційно-активних підприємств України.
Результати опрацювання літературних джерел за проблемою та ознайомлення із методичною документацією щодо оцінювання кредитоспроможності юридичних осіб дають змогу стверджувати, що діагностику кредитоспроможності та відповідно ідентифікацію внутрішнього кредитного рейтингу позичальника доцільно здійснювати, ґрунтуючись на показниках, які характеризують такі параметри інноваційно-активного підприємства:
- фінансовий стан (рентабельність, ліквідність, фінансову незалежність, ділову активність) (табл. 6.2);
- кредитне забезпечення (табл. 6.3);
- кредитну історію (табл. 6.4);
- відповідальність підприємства перед споживачами, контрагентами, державними органами влади тощо (табл. 6.5).
Таблиця 6.2. Основні індикатори діагностики кредитоспроможності інновацшно_активних підприємств у межах дослідження їх фінансового стану
|
Продовження таблиці 6.2
|
Таблиця 6.3. Основні індикатори діагностики кредитоспроможності інноваційно’активних підприємств у межах дослідження їх кредитного забезпечення
|
Таблиця 6.4. Основні індикатори діагностики кредитоспроможності інноваційно’активних підприємств у межах дослідження їх кредитної історії
|
Таблиця 6.5. Основні індикатори діагностики кредитоспроможності інноваційно’активних підприємств у межах дослідження їх відповідальності перед суб’єктами ринку
|
Продовження таблиці 6.5
|
Примітка. У минулому впродовж останніх 2 років та на сучасному етапі |
Оцінюючи кредитоспроможність інновацшно’активних підприємств за вищенаведеними таблицями, експерт, якщо фактичні значення позичальника відповідають нормативним, ідентифікує їх бінарно, тобто 1 — показник відповідає нормативно_критеріальному значенню, 0 — показник не відповідає нормативно_критеріальному значенню. Відповідно максимальна кількість балів, які можна набрати за кожною сферою оцінювання, відповідає кількості означених показників.
На підставі підрахунку сукупної кількості балів за усіма сферами оцінювання розроблено таблицю відповідності класів підприємств згідно з Положенням №279, класів підприємств згідно з Національною рейтинговою шкалою довгострокових та короткострокових кредитних рейтингів, інтервалами бальних оцінок, запропонованих та обґрунтованих за вищеназваною системою індикаторів
(табл. 6.6). Важливо те, що у таблиці сформовано змістову відповідність ідентифікації рейтингу кредитоспроможності.
Таблиця 6.6 Ідентифікація класу позичальника згідно з чинним законодавством та на підставі системи запропонованих індикаторів
|
Проти якого порушено справу про банкрутство |
|||||
Д |
0 |
КР |
0-3 |
10 |
Підприємство визнане банкрутом у чинному законодавством порядку |
* Примітка. Оособиста розробка автора |
Варто наголосити, що при здійсненні ідентифікації класу позичальника за запропонованою моделлю необхідно враховувати перелік обмежень. Насамперед йдеться про те, що індикатори для діагностики кредитоспроможності повинні розраховуватися та визначатися не менше ніж за три роки, якщо ж період є меншим, то це є фактор, який дає змогу знижувати на один рівень клас позичальника. Якщо існує факт порушення справи про банкрутство підприємства, то воно автоматично ідентифікується за класом «Г» найнижчого рівня. Позичальника не можна зараховувати до класу «А», якщо індикатори, які характеризують його кредитну історію, не відповідають нормативним значенням. Якщо позичальник не надав фінансової звітності, що підтверджує діагностику його фінансового стану, а також належно оформленої документації, то його не можна класифікувати вище від класу «Г». У процесі виконання кредитного договору, якщо позичальник вчасно не розраховується за своїми зобов’язаннями, банк може знижувати клас позичальника та переглядати договірні стосунки.
Модифікований механізм діагностики кредитоспроможності інноваційно_активних підприємств формує базу для уніфікації методичного та критеріального забезпечення цього процесу і рекомендується Національному банку України як основа для удосконалення нормативно_правового забезпечення визначення кредитного рейтингу позичальника — юридичної особи.